Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 591/542/19
провадження № 61-1348св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь. О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - товариство реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю);
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломійця Дмитра Миколайовича на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 13 жовтня 2022 року у складі судді Шелєхової Г. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Філонової Ю. О., Ткачук С. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - "ТРІЗ" ЛТД ТОВ) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що з 02 листопада 2015 року працював на посаді завідувача верстатів з ЧПК в "ТРІЗ" ЛТД ТОВ. 07 грудня 2018 року він вирішив звільнитися за власним бажанням та подав відповідну заяву на ім`я керівника "ТРІЗ" ЛТД ТОВ. Наступного робочого дня, тобто 10 грудня 2018 року працівники відповідача та охорона підприємства чинили йому перешкоди у здійсненні його професійних обов`язків та у доступі до його робочого місця, яке він згодом покинув, викликавши поліцію та забравши свої особисті речі, оскільки вважав себе звільненим того ж дня за власним бажанням. Натомість, як стало відомо пізніше, він був звільнений за прогул 10 грудня 2018 року наказом від 28 грудня 2018 року № 234-к, копію якого він отримав 02 січня 2019 року поштою.
Позивач вважаючи своє звільнення незаконним, просив суд поновити його на роботі та стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення у справі, а також понесені ним судові витрати.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь товариства реалізації інженерних задач "ТРІЗ" ЛТД (товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - "ТРІЗ" ЛТД ТОВ) 9 438,92 грн в рахунок відшкодування судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав достатніх та переконливих доказів, які давали б йому підстави вважати, що його було звільнено за власним бажанням саме 10 грудня 2018 року. Натомість відповідачем доведено, що позивача було повідомлено про можливі наслідки відсутності на робочому місці без поважних причин та було зобов`язано надати пояснення щодо причин відсутності на робочому місці 10 грудня 2018 року з 11 год 30 хв, на що позивач ніяк не відреагував. Крім того, за зверненням позивача 10-11 січня 2019 року інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області проведено інспекційне відвідування відповідача, під час якого перевірено законність звільнення позивача та складено відповідний акт, згідно з яким порушень чинного законодавства не виявлено. Тому позов не підлягає задоволенню у зв`язку з його необґрунтованістю. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, то з позивача на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним судові витрати, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з викликом свідків в сумі 9 438,92 грн.
Постановою Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 1 152,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Додатковою постановою Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року заяву "ТРІЗ" ЛТД ТОВ задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь "ТРІЗ" ЛТД ТОВ 1 000 грн компенсації судових витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. У задоволенні заяви в іншій частині відмовлено.
Ухвалюючи додаткову постанову апеляційний суд виходив з того, що відповідач ставить питання про відшкодування йому витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції, які складаються з плати за надану правову допомогу - 5 500 грн, та додаткової винагороди адвокату за досягнення позитивного для відповідача рішення у справі - 5 000 грн, а всього 10 500 грн. З огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, затрачений на надання таких послуг (підготовка до розгляду справи, тривалість судового засідання в апеляційному суді 01 червня 2020 року 1 год 4 хв), суд дійшов висновку про те, що співмірним та достатнім буде компенсація відповідачу за рахунок позивача 1 000 грн витрат, понесених витрат на професійну правничу допомогу. При цьому сплачені відповідачем адвокату кошти в сумі 5 000 грн як додатковий гонорар за відмову в задоволенні апеляційної скарги, не підлягають відшкодуванню, так як додаткова винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення у справі, за своїм змістом і правовою природою не є ціною договору (платою за надані послуги) у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг. Такий висновок зроблено в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 462/9002/14-ц.
Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року (касаційне провадження № 61-9870св20) касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Касаційну скаргу "ТРІЗ" ЛТД ТОВ задоволено частково. Рішення Зарічного районного суду міста Суми від 05 березня 2020 року, постанову Сумського апеляційного суду від 01 червня 2020 року та додаткову постанову цього суду від 24 червня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суди попередніх інстанцій зазначали, що позивач був відсутній на робочому місці у період з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, однак не звернули увагу на те, що саме 10 грудня 2018 року роботодавець видав наказ про звільнення позивача за власним бажанням. В матеріалах справи наявний висновок Тростянецького ВП ГУНП в Сумській області від 12 грудня 2018 року, в якому вказано про те, що позивач був виведений за межі території підприємства працівником охорони. Суд першої інстанції не дав оцінки цьому висновку та, відповідно, не встановив фактичних обставин справи щодо можливості доступу працівника до свого робочого місця. Апеляційний суд, зазначаючи, що позивач перебував не на своєму робочому місці, а в іншому цеху підприємства, не спростував суперечності в обставинах справи щодо того, чи позивач самовільно покинув своє робоче місце, чи за межі території підприємства його вивів працівник охорони, не вказав, де знаходиться робоче місце позивача та не зазначив підстав неможливості знаходження працівника на території цеху підприємства. Отже, суди першої та апеляційної інстанції дійшли передчасного висновку про залишення позивачем свого робочого місця та подальшу умисну відсутність позивача на роботі протягом двох тижнів. Тому рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Оскільки додаткова постанова Сумського апеляційного суду від 24 червня 2020 року є невід`ємною від постанови апеляційного суду від 01 червня 2020 року, то вона також підлягає скасуванню.
Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 13 жовтня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, щопозивач не надав доказів його звільнення з роботи за власним бажанням з 10 грудня 2018 року. Жодний з допитаних судом свідків цих обставин не підтвердив і письмові докази вказаного факту відсутні, натомість в матеріалах справи є наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням з 21 грудня 2018 року. Крім того, вважаючи себе звільненим за власним бажанням, позивач не вжив заходів щодо отримання своєї трудової книжки. Тобто позивач розумів, що повинен відпрацювати з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, а конфліктна ситуація щодо його виведення з території виробничого приміщення не скасовувала його обов`язку, передбаченого Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), відпрацювати два тижні. 10 грудня 2018 року було видано наказ про звільнення ОСОБА_1 з 21 грудня 2018 року, тобто включаючи відпрацювання. Для подання заяви про звільнення позивач прибув в п`ятницю 07 грудня 2018 року до офісу відповідача в місті Суми, а наступного робочого дня - в понеділок 10 грудня 2018 року прибув до офісного приміщення в селі Боромля, в якому знаходиться закріплений за позивачем робочий стіл та відповідна комп`ютерна техніка. Викладене свідчить про те, що позивач розумів, що має відпрацювати два тижні, та саме з цією метою приїхав в село Боромля на своє робоче місце. Оскільки позивач був відсутній на робочому місці з 10 по 21 грудня 2018 року і не надав доказів поважності неявки на роботу, то його звільнення з роботи за прогул відповідає вимогам трудового законодавства.
Постановою Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коломійця Д. М. залишено без задоволення, а рішення Зарічного районного суду міста Суми від 13 жовтня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що доводи ОСОБА_1 про його звільнення за власним бажанням на підставі заяви від 07 грудня 2018 року саме з 10 грудня 2018 року не підтвердилися, а таке особисте переконання позивача не може вважатися поважною причиною відсутності на роботі з 10 до 28 грудня 2018 року. Позивач не заперечував свого обов`язку відпрацювати протягом двох тижнів з дати звернення із заявою про звільнення, однак 10 грудня 2018 року без поважних причин покинув робоче місце за адресою: АДРЕСА_1, та в подальшому не з`являвся на роботі по 28 грудня 2018 року. З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2018 року відповідач видав наказ № 222-к "Про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі", за яким ОСОБА_1 запропоновано у строк до 17 грудня 2018 року надати письмові пояснення про причини його відсутності на робочому місці з 10 грудня 2018 року по 11 грудня 2018 року та роз`яснено, що в разі неявки на робочому місці та ненадання пояснень поважності причин відсутності, його дії буде кваліфіковано як прогул без поважних причин і звільнено з посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначений наказ ОСОБА_1 отримав 22 грудня 2018 року. Тобто до дня звільнення за прогул - 28 грудня 2018 року позивач мав можливість надати роботодавцеві пояснення про причини своєї відсутності, однак такою можливістю не скористався, жодних дій спрямованих на повідомлення роботодавця про поважність причин відсутності на роботі не вчинив. Скасування роботодавцем 21 грудня 2018 року наказу про звільнення ОСОБА_1 від 10 грудня 2018 року жодним чином не обмежило права позивача надати пояснення щодо причин відсутності на роботі згідно з наказом від 11 грудня 2018 року № 222-к, тому доводи заявника про порушення його прав в цій частині є безпідставними. За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про дотримання відповідачем трудового законодавства при звільнені ОСОБА_1, оскільки позивач не довів належними допустимими доказами поважності причин відсутності на робочому місці у період з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач покинув робоче місце та був відсутній на роботі з поважних причин, посилання на відсутність його вини в порушенні трудової дисципліни у вигляді прогулу та твердження про безпідставність його звільнення суперечать показанням свідків та письмовим доказам у справі. Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коломієць Д. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Зарічного районного суду міста Суми від 13 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 358/1570/16 (провадження № 61-13004св18), від 17 жовтня 2019 року у справі № 589/2862/16 (провадження № 61-30465св18), від 10 серпня 2021 року у справі № 308/12855/19 (провадження № 61-3130св21), а також - не дослідили зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилили клопотання про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, і встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Зарічного районного суду міста Суми.
У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Коломійця Д. М. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не виконали вказівок Верховного Суду, викладених в постанові від 15 вересня 2021 року, не з`ясували дійсної причини відсутності позивача на робочому місці та не дали оцінку тим обставинам, що ОСОБА_1 був відсутній на роботі більше трьох годин із поважної причини, яка виникла внаслідок створення роботодавцем перешкод у виконанні працівником своїх посадових обов`язків, примусового виводу позивача за межі території підприємства, що підтверджується зверненням позивача до Тростянецького відділу поліції в цей день, висновком Тростянецького відділу поліції від 12 грудня 2018 року, показаннями свідків.
Оскільки в матеріалах справи відсутні достатні докази залишення позивачем робочого місця з власної волі, його відсутності на роботі протягом двох тижнів без поважних причин, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про законність оскаржуваного наказу про звільнення.
Суди також необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування та дослідження доказів щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме записів з відеокамер підприємства, з яких можна було достовірно встановити місце роботи позивача, звідки позивач був примусово виведений охороною.
Суд першої інстанції поклав в основу свого рішення суперечливі показання свідків, а апеляційний суд не усунув цих суперечностей і не дав відповідей на ці аргументи позивача, хоча в апеляційній скарзі детально була звернута увага на кожну суперечність в показаннях свідків.
Крім того, всі письмові документи про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці без поважних причин (акти, доповідні записки, пояснення), на які посилалися суди попередніх інстанцій, були складені вже після 10 грудня 2018 року, тобто після того, як позивачу було повідомлено про його звільнення і його примусового виведення за межі території підприємства. Тому виникають сумніви щодо належності таких доказів.
Викладені обставини виключають вину позивача у порушенні трудової дисципліни у вигляді прогулу 10 грудня 2018 року та в подальші дні, у зв`язку з чим відсутні правові підстави для його звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
02 листопада 2015 року ОСОБА_1 за його заявою був прийнятий на роботу до "ТРІЗ" ЛТД ТОВ на посаду завідувача бюро верстатів з ЧПК. Відповідно до зазначеної заяви позивач був ознайомлений та погодився з колективним договором та діючим на підприємстві внутрішнім розпорядком (т.1 а. с.108).
Між сторонами 02 листопада 2015 року було укладено трудовий договір, за яким позивач був прийнятий на роботу на посаду завідувача бюро верстатів з ЧПК та зобов`язався виконувати роботу відповідно до отриманих кваліфікаційних вимог, що пред`являються до посади, яку він обіймає, дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку, внутрішньо-об`єктового та пропускного режиму, а у випадку невиконання або неналежного виконання обов`язків, передбачених договором, нести відповідальність згідно з чинним законодавством (т.1 а. с.7-9).
Пунктами 3.1, 3.4 Правил внутрішнього трудового розпорядку "ТРІЗ" ЛТД ТОВ передбачено, що є додатком до колективного договору між адміністрацією і трудовим колективом "ТРІЗ" ЛТД ТОВ, прийнятого на загальних зборах трудового колективу 01 лютого 2007 року, з якими позивач ознайомлений під час подання заяви про прийняття на роботу, для всіх категорій працівників, за винятком охорони, встановлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, підприємство працює в одну зміну за таким графіком роботи: початок роботи - 7:30 год, перерва на обід - 12:00 - 13:00 год, завершення роботи - 16:30 год, вихідні дні - субота і неділя; початком роботи вважається час, коли працівник безпосередньо приступає до виконання своєї роботи, а закінченням роботи вважається час, коли працівник фактично закінчив роботу (т.1 а.с.105-108).
07 грудня 2018 року позивач подав на ім`я директора "ТРІЗ" ЛТД ТОВ Марцинковського В. С. заяву про звільнення за власним бажанням (т.1 а.с.13).
10 грудня 2018 року було видано наказ № 219-К про звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача бюро верстатів з ЧПК 21 грудня 2018 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (т.1 а.с.145).
10 грудня 2018 року комісією у складі працівників "ТРІЗ" ЛТД ТОВ: заступника директора Марцинковської Н. І., начальника цеху Дачка В. П., старшого юриста ОСОБА_4, юриста Васькіної В. В. складено акт про те, що станом на 11:30 год 10 грудня 2018 року завідуючий бюро верстатів з ЧПК ОСОБА_1 відсутній на своєму робочому місці в структурному підрозділі з металообробки на верстатах ЧПК (Сумська область, Тростянецький район, село Боромля, вулиця Харківська, 5) (т.1 а.с.111).
10 грудня 2018 року комісією у складі працівників "ТРІЗ" ЛТД ТОВ: заступника директора Марцинковської Н. І., інспектора з кадрів Бровенко Н. В., старшого юриста ОСОБА_4, юриста Васькіної В. В. складено акт про неможливість ознайомлення завідуючого бюро верстатів з ЧПК ОСОБА_1 з наказом про звільнення за власним бажанням у зв`язку з його відсутністю на робочому місці (т.1 а.с.146).
11 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 222-к "Про надання працівником письмових пояснень щодо причин відсутності на роботі", яким ОСОБА_1 наказано до 17 грудня 2018 року надати письмові пояснення про причини його відсутності на роботі з 10 по 11 грудня 2018 року та роз`яснено, що в разі неявки на робоче місце та ненадання пояснень поважності причин відсутності, його дії буде кваліфіковано як прогул без поважних причин і звільнено з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України (т.1 а. с.132).
Зазначений наказ № 222-к цього ж дня направлений позивачу поштою з описом вкладення, а відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримано ОСОБА_1 22 грудня 2018 року (т.1 а.с.133, 134).
21 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 226-к "Про скасування наказу від 10 грудня 2018 року № 219-к про звільнення з роботи ОСОБА_1", яким був скасований наказ про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, оскільки він самовільно покинув своє робоче місце 10 грудня 2018 року та не відпрацював встановлений законодавством строк (т.1 а.с.148).
На підставі доповідної записки головного технолога Нежибецького В. М., керівника IT-відділу Сударенка О. Г., актів про відсутність працівника на робочому місці з 10 грудня 2018 року по 28 грудня 2018 року, доповідної записки заступника директора Марцинковської Н. І., 28 грудня 2018 року відповідачем видано наказ № 234-к про звільнення позивача 10 грудня 2018 року, згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин (т.1 а.с.140).
10 та 11 січня 2019 року інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області проведено інспекційне відвідування "ТРІЗ" ЛТД ТОВ, під час якого перевірено, в числі інших, питання законності звільнення позивача та за результатами перевірки складено відповідний акт, згідно з яким порушень чинного законодавства не виявлено (т.1 а.с.150-156).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша, друга статті 400 ЦПК України).
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.