Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 200/10484/16-ц
провадження № 61-4254св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О. у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом в якому просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США, з яких: 23 272,47 долари США - заборгованості за кредитом; 24 612,02 долари США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 315,75 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом та 30 148,88 доларів США - пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 жовтня 2006 року між АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DNHLGВ00000620, за умовами якого банк надав останньому кредит у розмірі 38 875,18 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 18 жовтня 2016 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 жовтня 2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки
№ DNHLGВ00000620, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.
Посилаючись на те, що позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконав та станом на 02 червня 2016 року допустив заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США позивач просив стягнути з відповідачів суму боргу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 02 грудня 2016 року під головуванням судді Єлісєєвої Т. Ю. позовні вимоги задовольнив.
Стягнув солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 18 жовтня 2006 року
№ DNHLGВ00000620 в розмірі 81 349,12 доларів США, що за курсом НБУ станом на 02 червня 2016 року складає 2 041 049,42 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом - 23 272,47 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 24 612,02 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 3 315,75 доларів США, пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 30 148,88 доларів США, судовий збір в розмірі 30 615,74 грн, а всього - 2 071 665,16 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 обумовлену суму коштів, а боржник та поручитель належно не виконували своїх зобов`язань щодо повернення кредиту.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 25 листопада
2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 02 грудня
2016 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишив без задоволення.
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 04 січня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення від 02 грудня 2016 року у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишив без задоволення.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 19 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 та в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору скасував та ухвалив в цій частині нове рішення.
В задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовив.
В решті заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 02 грудня 2016 року залишив без змін.
Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 45 923,61 грн.
Приймаючи постанову про часткове задоволення апеляційної скарги суд апеляційної інстанції виходив з того, що 29 листопада 2011 року банком на адресу боржника було направлено досудову вимогу щодо дострокового виконання боргових зобов`язань протягом 30 календарних днів з моменту отримання цієї вимоги. З позовом банк звернувся до суду 10 червня 2016 року, а тому позивач не скористався своїм правом протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.
Одночасно апеляційний суд доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про наявність підстав для скасування рішення повністю та відмови у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі відхилив з тих мотивів, що позичальник
ОСОБА_1 рішення суду не оскаржував.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року представник АТ КБ "ПриватБанк" - адвокат Пац Є. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 квітня 2022 року в якій просить оскаржене судове рішення в частині відмови в задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк" скасувати та залишити в цій частині в силі заочне рішення місцевого суду.
Касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" також містила клопотання в якому представник заявника просила розгляд справи здійснювати за участі представника банку.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанцій не врахував правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах: від 23 січня 2019 року у справі
№ 355/385/17 та від 08 вересня 2021 року у справі № 201/4913/20.
Аргументом касаційної скарги також є те, що відповідно до пункту 12 договору поруки № DNHLGB00000620 від 18 жовтня 2018 року порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором. Таким чином, на думку представника заявника, згідно умов договору поруки остання припинилась 29 листопада 2016 року крім того умовами вимоги банку встановлено ще 30-ти денний строк виконання боргових зобов`язань з моменту її отримання.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у серпні 2022 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу
ОСОБА_2 просив касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.
Відповідач зазначає, що ніякої письмової вимоги до поручителя кредитор не направляв, проте ігноруючи необхідність направлення такої вимоги банк відразу звернувся до суду з солідарними вимогами і до позичальника і до поручителя. Отже, оскільки банк вимог до поручителя не пред`являв, у нього не було підстав вказувати у позові, що поручитель не виконав умови договору поруки.
Вважає, що оскільки банк направив вимогу про дострокове повернення кредиту боржнику 29 листопада 2011 року, а із позовом звернувся тільки 10 червня
2016 року, висновок суду апеляційної інстанції про пропуск шестимісячного строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України правильний.
22 червня 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду клопотання в якому просив розгляд справи проводити за його участі.
15 серпня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали до Верховного Суду клопотання в яких просили долучити до справи нові докази.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2022 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Бабушкінського районного суду
м. Дніпропетровська.
15 червня 2022 року цивільна справа № 200/10484/16-ц надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 07 червня 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
18 жовтня 2006 року ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № DNHLGВ00000620, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі
38 875,18 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом на строк до 18 жовтня 2016 року.
В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 жовтня
2006 року між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки
№ DNHLGВ00000620, за умовами якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором.
Станом на 02 червня 2016 року за кредитним договором № DNHLGВ00000620 від 18 жовтня 2006 року банком рахується заборгованість у загальному розмірі 81 349,12 доларів США, з яких: 23 272, 47 долари США заборгованості за кредитом, 24 612,02 долари США заборгованість по процентам за користування кредитом, 3 315,75 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом та 30 148,88 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.
Частинами першою та другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого зобов`язання. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків (стаття 611 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.