ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 804/7861/16
адміністративне провадження № К/9901/52688/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Гімона М.М., Юрченко В.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (процесуальний правонаступник - Головне управління ДПС Дніпропетровській області, як відокремленого підрозділу ДПС України) про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 (суддя Чорна В. В.) та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018 (головуючий суддя Баранник Н. П., судді: Малиш Н. І., Щербак А. А.),
У С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 (позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (ДПІ, відповідач) від 13.06.2016 №102-1303 про визначення йому 84ʼ 139,75 грн зобов`язання зі сплати орендної плати за земельну ділянку за 2016 рік.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував на те, що контролюючий орган безпідставно донараховав йому орендну плату за земельну ділянку за 2016 рік. Позивач вважає, що підставою для нарахування орендної плати є лише договір оренди, а контролюючий орган має право лише перевіряти порядок її обчислення та строк сплати і не наділений повноваженнями змінювати розмір орендної плати, визначений в договорі. Крім того, позивач зазначив, що внаслідок зміни 31.07.2015 власника частки нерухомого майна, розташованого на орендованій ним земельній ділянці, з вказаної дати він не є платником орендної плати, оскільки в силу закону з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває право оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно, а договір оренди земельної ділянки, укладений попереднім власником, припиняється. Також укладений між ним та міською радою договір оренди землі від 17.04.2006 є припиненим у зв`язку із його розірванням згідно з договором від 27.07.2016. При цьому визначену умову в договорі про розірвання договору оренди землі (пункт 2) про сплату орендної плати за рік з моменту прийняття рішення міської ради від 18.05.2016 позивач вважає скасувальною, оскільки обумовлені нею обставини, як підстава припинення обов`язку сплачувати орендну плату за рік у зв`язку з розірванням договору за ініціативою орендаря, настали. Зокрема позивач зазначив, що ОСОБА_2, як новий власник частки нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці щодо якої йому (позивачу) визначили орендну плату за 2016 рік, подала заяву на підготовку правоустановчих документів для укладення з нею, як новим власником майна, договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 13.12.2017, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2018, в позові відмовив.
Не погодившись із ухваленими у справі судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення і ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права, не урахували правову позицію Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах та порушили норми процесуального права, зокрема не встановили повно всі обставини в адміністративній справі та не дослідили наявні в матеріалах справи докази.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.
Верховний Суд перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, обґрунтування заперечень відповідача на скаргу, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 17.04.2006 на підставі рішення сесії ІV скликання Дніпропетровської міської ради від 01.03.2006 N 237/34 "Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у спільну оренду гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 по фактичному місцезнаходженню торгівельного комплексу" міська рада (орендодавець) та громадянин ОСОБА_1 (орендар) уклали договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:06:079:0034 площею 0,0357 га, що становить 33,33% із загальної 0,1072 га, розташовану по АДРЕСА_1 (а.с. 7-19).
У зв`язку з прийняттям міською радою рішення від 18.05.2016 № 78/8 "Про припинення гр. ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 " 27.07.2016 між Дніпропетровською міською радою та громадянином ОСОБА_1 укладено договір про розірвання договору оренди землі, за умовами пункту 2 якого відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" позивач має сплатити орендну плату за один рік з моменту прийняття рішення міської ради від 18.05.2016 N78/8, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозиції від інших осіб на укладання договору оренди на тих самих умовах з наданням відповідної документації із землеустрою.
Суди також встановили, що позивач у березні 2017 року звернувся до суду з цивільним позовом до Дніпровської міської ради про визнання незаконним пункту 2 договору про розірвання договору оренди землі. За результатами розгляду справи №203/740/17 Кіровський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 12.04.2017 у задоволенні позову відмовив. Зазначене рішення позивачем не оскаржено та набрало законної сили.
Відмовляючи в позові у цій справі, суди висновували, що саме позивач мав сплачувати орендну плату за земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:06:079:0034 протягом року з моменту прийняття сесією VІІ скликання Дніпропетровської міської ради рішення від 18.05.2016 № 78/8 ʼʼПро припинення гр. ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1, тому визначену позивачу контролюючим органом суму податкового зобов`язання у податковому повідомленні-рішенні від 13.06.2016 №102-1303 визнали правомірною.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зміст положень статей 9, 77, 90 КАС України зобов`язує суд вжити заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об`єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.
Водночас, відповідно до принципу змагальності особа, яка звертається до суду за захистом своїх прав, має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову випливає з такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з`ясування всіх обставин справи, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту яких суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до частини третьої статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, оскільки вирішуючи спір, суди спирались на передбачений Податковим кодексом (ПК) України обов`язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, визначення орендної плати як обов`язкового платіжу, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, та обов`язок позивача дотримуватися умов договору щодо справляння плати за землю, контроль за своєчасністю, достовірністю та повнотою нарахування якої, водночас, покладено на контролюючі органи.