Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 201/3716/13
провадження № 61-1933св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" і ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання трудових обов`язків.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 лютого 2005 року він уклав з АТ КБ "ПриватБанк" депозитний договір № SAMDN00100001609728, на виконання якого надав банку через касу грошові кошти у розмірі 430 000,00 грн, на які нараховувались відсотки за вкладом та надходили на платіжну картку. Після закінчення дії терміну договору банк відмовив йому в поверненні вкладу, посилаючись на факт заволодіння цими коштами колишнім співробітником ПАТ КБ "ПриватБанк" ОСОБА_2 .
Незаконне заволодіння його грошовими коштами стало можливим через недосконалу організацію внутрішньої діяльності АТ КБ "ПриватБанк", тому грошові кошти в розмірі 430 000,00 грн є шкодою, завданою працівником відповідача при виконанні трудових (службових) обов`язків. На час укладення договору про депозитний вклад № SAMDN00100001609728 ОСОБА_2 перебував в офіційних трудових відносинах з АТ КБ "ПриватБанк", обіймав посаду заступника директора відділення банку, мав доступ до операційної системи, особисто спілкувався з клієнтами і підписував договори, тому будь-яких сумнівів у його повноваженнях на вчинення відповідних правочинів не було. Заступник директора відділення банку ОСОБА_2, укладаючи від імені банку договори і маючи доступ до операційної системи, зараховував грошові кошти не на вказаний у договорі № SAMDN00100001609728 вкладний рахунок, а на транзитний рахунок, і потім знімав їх, чим завдав позивачеві шкоди.
Просив суд стягнути з відповідача 430 000,00 грн боргу, 225 149,17 грн - збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року, 236 500,00 грн - інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року, 43 577,26 грн - 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Під час нового розгляду справи в уточненій позовній заяві від 01 жовтня 2020 року (т. 4, а. с. 112-120) позивач просив суд стягнути з АТ КБ "ПриватБанк":за період з 26 травня 2005 року до 10 грудня 2013 року борг з урахуванням інфляції за затримку відшкодування шкоди - 918 050,00 грн, 3 % річних - 110 268,00 грн, упущену вигоду (збитки) - 717 457,00 грн, а всього 1 315 775,00 грн; за період з 10 грудня 2013 року до 29 травня 2017 року борг з урахуванням інфляції за затримку відшкодування шкоди - 2 776 285,25 грн, 3 % річних - 137 020,84 грн, упущену вигоду - 1 210 350,78 грн; за період з 26 червня 2017 року до 28 березня 2018 року інфляційні втрати - 372 250,12 грн, 3 % річних - 93 544,87 грн, упущену вигоду - 489 651,50 грн; за період з 28 березня 2018 року до 28 вересня 2018 року інфляційні втрати - 101 386,40 грн, 3 % річних - 77 228,68 грн, упущену вигоду - 384 856,26 грн; за період з 28 вересня 2018 року до 01 квітня 2019 року інфляційні втрати - 364 664,01 грн, 3 % річних - 86 260,29 грн, упущену вигоду - 465 805,57 грн; за період з 02 квітня 2019 року до 02 квітня 2020 року інфляційні втрати - 151 275,87 грн, 3 % річних - 197 854,35 грн, упущену вигоду - 1 154 150,37 грн; за період з 05 квітня 2020 року до 07 жовтня 2020 року інфляційні втрати - 105 183,56 грн, 3 % річних - 123 256,62 грн, упущену вигоду - 575 197,54 грн, а всього станом на 07 жовтня 2020 року - 8 866 122,48 грн, та моральну шкоду в розмірі 2 500 000,00 грн.
Позивач послався на статтю 1172 ЦПК України та зазначив, що 24 травня 2005 року за фактом заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах - грошовими коштами ЗАТ КБ "ПриватБанк", шляхом зловживання службовими особами Правобережного відділення ЗАТ "КБ "ПриватБанк" своїм службовим становищем, УСБУ у Дніпропетровській області порушено кримінальну справу № 131, а 27 вересня 2005 року у зазначений кримінальній справі винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 15 i ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України.
30 березня 2021 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог (т. 4, а. с.189-201), в редакції якої за період з 01 жовтня 2020 року до 13 квітня 2021 року він просив стягнути інфляційні втрати - 498 419,26 грн, 3 % річних - 137 000,00 грн, упущену вигоду - 639 332,44 грн, а всього станом на 13 квітня 2021 року - 10 140 874,20 грн, та моральну шкоду в розмірі 3 000 000 грн.
Під час нового розгляду справи, уточнивши позовні вимоги у лютому 2022 року (т. 6, а. с. 63-72), остаточно просив суд стягнути з відповідача 12 393 987,00 грн майнової шкоди та 3 000 000,00 грн моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів
Справу суди розглядали неодноразово.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що шкоду позивачеві ОСОБА_2 завдав при виконанні дій, які не належали до його трудових обов`язків за посадовою інструкцією та наданими роботодавцем повноваженнями.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року скасовано і ухвалено нове рішення. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 430 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди і 2 000,00 грн - на відшкодування моральної. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд виходив з того, що шкоду позивачу ОСОБА_2 завдав, перебуваючи на посаді заступника директора відділення банку та через неналежну організацію внутрішньої діяльності АТ КБ "ПриватБанк", що зробило можливим привласнення коштів вкладників, тому є правові підстави для застосування статті 1172 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 22 січня 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2013 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 липня 2013 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд виходив з того, що для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідно встановити, що ОСОБА_2 завдав позивачеві шкоди при безпосередньому виконанні своїх трудових обов`язків. Також суд зазначив, що суди не встановили характер спірних правовідносин і, відповідно, норми матеріального права, яка підлягає застосуванню.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що шкоду позивачеві ОСОБА_2 завдав при виконанні дій, які не належали до його трудових обов`язків за посадовою інструкцією та наданими роботодавцем повноваженнями.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнено з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн на відшкодування майнової шкоди і 2 000,00 грн - на відшкодування моральної. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Ухвалою ВССУ від 11 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2014 року скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційний суд виходив з того, що для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідно встановити, що ОСОБА_2 завдав позивачу шкоду при безпосередньому виконанні своїх трудових обов`язків. Також суд зазначив, що апеляційний суд не встановив характер спірних правовідносин і, відповідно, норму матеріального права, яка підлягає застосуванню. Крім того, суд не перевірив, чи не є позовні вимоги у цій справі аналогічними вимогам у справі № 2-110/2008, що є підставою для застосування наслідків, установлених пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і прокурора Дніпропетровської області в його інтересах відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 завдав позивачеві шкоду при виконанні дій, які не належали до його трудових обов`язків, а також врахував, що його вина у привласненні належних ОСОБА_1 грошових коштів не доведена.
Ухвалою ВССУ від 11 листопада 2015 року касаційні скарги ОСОБА_1 та заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду України від 2 листопада 2016 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено, рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 червня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 травня 2015 року і ухвалу ВССУ від 11 листопада 2015 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд України виходив з того, що, розглянувши справу (№ 2-110/2008) за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ "КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "Приватбанк", про стягнення суми за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ЗАТ "КБ "Приватбанк", правонаступником якого є ПАТ "КБ "ПриватБанк", до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції дійшов висновку про нікчемність договору про депозитний вклад від 18 лютого 2005 року. Задоволення вимог ОСОБА_1 про повернення грошових коштів за договором про депозитний вклад можливе у разі чинності такого договору. Проте зазначений договір визнано судом нікчемним на підставі частини другої статті 1059 ЦК України, оскільки ОСОБА_2, який діяв від імені банку, не мав повноважень на укладення такого договору, а також при його укладенні не було дотримано письмової форми договору. Визнавши, що договір депозитного вкладу є нікчемним, суд не застосував наслідки його нікчемності, передбачені статтею 216 ЦК України, у зв`язку з чим ОСОБА_1 позбавлено права на захист його прав та повернення грошових коштів за таким договором. Проте суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій на ці обставини уваги не звернули.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу в розмірі 430 000,00 грн, нарахованих станом на 10 жовтня 2008 року збитків у сумі 225 149,17 грн, інфляційних втрат у сумі 236 500,00 грн і 3 % річних у сумі 43 577,26 грн, а також відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000,00 грн закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків (упущеної вигоди), інфляційних втрат і 3 % річних, нарахованих після 10 жовтня 2008 року, а також у відшкодуванні моральної шкоди в сумі 500 000,00 грн відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1 і заступника прокурора Дніпропетровської області відхилено, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року залишено без змін.
Іншою ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 жовтня 2017 року відхилено апеляційні скарги ОСОБА_1 і заступника прокурора Дніпропетровської області на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року і залишено це рішення без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року (провадження
№ 61-29825св18) касаційні скарги ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу і рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2017 року, а також постановлені за наслідками їх перегляду ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2017 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Верховний Суд зазначив, що суди дійшли передчасного висновку про тотожність предмета і підстав позову у цій справі та у справі № 2-110/2008, тому суд першої інстанції на виконання норм цивільного процесуального законодавства повинен перевірити тотожність як предмета, так і підстав позову у цій справі та у справі № 2-110/2008. Під час нового розгляду справи судами варто урахувати похідний характер вимог про відшкодування упущеної вигоди, інфляційних втрат, 3 % річних та моральної шкоди від вимоги про стягнення основного боргу в сумі 430 000,00 грн, які сплачені позивачу відповідачем на виконання у подальшому скасованого судового рішення, з`ясувати наявність чи відсутність правових підстав для покладення на АТ КБ "ПриватБанк" обов`язку відшкодувати ОСОБА_1 таку суму відповідно до статті 1172 ЦК України, перевірити наявність визначених цією статтею правових підстав для покладення на банк обов`язку відшкодувати ОСОБА_1 збитки у виді упущеної вигоди та моральну шкоду, а також встановити характер спірних правовідносин і можливість застосування до них статті 625 ЦК України.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, в частині стягнення 430 000,00 грн боргу; 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди закрито.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, відмовлено (нарахованих після 10 жовтня 2008 року). У задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про поворот виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "Приватбанк" про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційний суд дійшов висновку, що сторони та предмет позовів в обох справах (цій справі і справі № 2-110/2008) є тотожними, однак правові та фактичні підстави позовів є різними, що позбавляло суд першої інстанції права закрити провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. У задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про поворот виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, відмовлено.
Апеляційний суд вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, у частині стягнення 430 000,00 грн - суми боргу, 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року, 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року, 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди наразі суд першої інстанції не розглянув. Вирішуючи питання про стягнення нарахованих після 10 жовтня 2008 року збитків у виді упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат, а також щодо відшкодування моральної шкоди, слід зазначити, що за своєю правовою природою такі вимоги є похідними від позовної вимоги про стягнення 430 000 гривень основного боргу. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" нарахованих після 10 жовтня 2008 року збитків у виді упущеної вигоди, трьох процентів річних, інфляційних втрат, а також щодо відшкодування моральної шкоди є передчасними.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2022 року справу прийнято до провадження в частині вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк", за участю Дніпропетровської обласної прокуратури, про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, у частині стягнення 430 000 грн боргу; 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року; 1 000 000,00 грн моральної шкоди.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, у частині стягнення 430 000,00 грн боргу; 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року; 236 500,00 грн інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року; 43 577,26 грн - 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року; 1 000 000,00 грн моральної шкоди відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, як установлено з наведених судових рішень у справі № 2-110/2008, у 2005 році ОСОБА_1 вже звертався до суду з позовом до ЗАТ КБ "Приватбанк" про стягнення на підставі статті 1172 ЦК України 430 000,00 грн боргу за договором банківського вкладу, 225 149,17 грн збитків, 236 500,00 грн інфляційних втрат, 3 % річних, пені. При огляді матеріалів справи № 2-110/2008 судом встановлено, що у т. 2 на а. с. 179-181 міститься уточнена позовна заява, у якій позивач посилався на частину першу статті 1172 ЦК України і зазначав, що шкода, заподіяна працівником банку, має відшкодовуватися юридичною особою, просив стягнути з банку 430 000,00 грн та інші похідні суми. При цьому, як видно зі змісту рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року у справі
№ 2-110/2008, суд узяв до уваги уточнені вимоги ОСОБА_1 . Тому остаточним судовим рішенням у справі № 2-110/2008 позивачеві відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди, заподіяної працівником банку, з підстав, визначених частиною першою статті 1172 ЦК України. Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення.
Під час розгляду справи суду не надано належних і допустимих доказів того, що шкода у розмірі 430 000,00 грн заподіяна позивачеві саме внаслідок винних дій працівника банку і, як наслідок, має бути відшкодована з підстав, визначених у частині першій статті 1172 ЦК України. Відомостей про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності за кримінальний злочин, унаслідок якого позивачеві заподіяно шкоди, також суду не надано.
Наслідки нікчемності правочину мали бути застосовані при розгляді справи
№ 2-110/2008, однак вони судом не застосовані.
Вирішуючи питання про застосування позовної давності, про що заявив відповідач, суд вважає, що немає підстав для її застосування, оскільки в задоволенні позову відмовлено по суті.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, у частині позовних вимог про стягнення 430 000,00 грн суми боргу, 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року, 43 577,26 грн 3 % річних станом на 10 жовтня 2008 року та 1 000 000,00 грн моральної шкоди. Стягнено з АТ "КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 430 000,00 грн на відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, та 50 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, усього 480 000,00 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у справі № 2-110/2008 (яка була витребувана та досліджена колегією суддів) ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про захист прав споживача та стягнення суми боргу, відсотків за договором, пені та відшкодування шкоди, тобто фактично підстави і предмет позову не є тотожними цій справі. Наявність чи відсутність правових підстав саме для відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, за статтею 1172 ЦК України судом не з`ясовувалась. Колегія суддів вважає доведеним той факт, що позивач у відділенні банку, маючи намір укласти договір про депозитний вклад "Стандарт" № SAMDN00100001609728, передав банку грошові кошти в сумі 430 000,00 грн. ОСОБА_1 правомірно сподівався на належне оформлення договору вкладу з відповідачем, а обов`язок забезпечення належного виконання працівниками відповідача посадових інструкцій лежить на банківській установі. Особа, винна в порушенні правил здійснення банківських операцій, у спірних правовідносинах діяла від імені банку та розпоряджалася на власний розсуд коштами вже після передання їх на депозит, отже, вчиняла протиправні дії стосовно коштів, які перейшли у власність відповідача. Позивач не може бути відповідальними за порушення, вчинені посадовою особою відповідача, оскільки ним були виконані умови договору про депозитний вклад "Стандарт" № SAMDN00100001609728. Указаними коштами протиправно заволодів ОСОБА_2, працівник банку, а тому позов ОСОБА_3 у частині стягнення грошових коштів у розмірі 430 000,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, підлягає задоволенню.
З урахуванням обставин справи, правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" 225 149,17 грн збитків (упущена вигода) станом на 10 жовтня 2008 року колегія суддів не встановила, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження упущеної вигоди та її розміру - його вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 225 149,17 грн ґрунтуються на розрахунку можливого прибутку і є теоретичними.
Також не встановлено підстав для стягнення 3 % річних (на підставі статті 625 ЦК України) у розмірі 43 577,26 грн станом на 10 жовтня 2008 року, оскільки фактично банк не користувався грошовими коштами ОСОБА_3 саме через те, що ними безпідставно заволодів колишній працівник банку ОСОБА_2 .
Судом установлено, що моральна шкода позивача полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього самого. Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування завданої моральної шкоди до 50 000,00 грн.
Посилання відповідача на наявність підстав для здійснення повороту рішення не можуть бути взяті до уваги, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року (яка набрала законної сили) відмовлено у задоволенні заяви АТ КБ "ПриватБанк" про поворот виконання рішення суду в цій справі.
Аргументи учасників справи
07 лютого 2023 року АТ КБ "ПриватБанк"подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року та залишити в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 серпня 2022 року у відповідній частині про стягнення шкоди, збитків, 3 % річних, інфляційних втрат станом на 10 жовтня 2008 року та моральної шкоди.
Касаційна скарга мотивована тим, що АТ КБ "ПриватБанк" не доручало ОСОБА_2 виконання робіт, які виходили за межі трудового договору або посадової інструкції. З огляду на встановлені судами у справах № 2-110/2008 та № 2-10369 обставини неукладення ОСОБА_1 договору банківського вкладу із ЗАТ КБ "ПриватБанк", невнесення коштів на депозитний рахунок, зняття коштів з транзитного рахунка та встановлення нікчемності договору, відсутні правові підстави для стягнення з банку на його користь суми шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків, у частині позовних вимог про стягнення суми боргу, збитків (упущена вигода), суми інфляційних та річних станом на 10 жовтня 2008 року та моральної шкоди. Преюдиціальні обставини є обов`язковими при вирішенні інших справ не підлягають доказуванню. Апеляційний суд помилково зазначив, що обставини у справі не є тотожними.
Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, залишив поза увагою заяву банку про застосування позовної давності. У своєму уточненому позові ОСОБА_1 самостійно зазначає, що ПАТ КБ "ПриватБанк" стало боржником, коли своєчасно не відшкодувало позивачу шкоди, нанесеної його працівником у 2005 році. З огляду на викладене АТ КБ "ПриватБанк" вважає, що позовна давність у цій справі почала свій перебіг з 2005 року, тобто з цієї дати позивачу стало відомо про порушення його прав та інтересів. При цьому у 2005 році ОСОБА_1 уже звертався з позовом до банку, за результатами розгляду цивільної справи № 2-110/08 рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2008 року, залишеним без змін у цій частині ухвалою Верховного Суду України від 07 жовтня 2009 року, на підставі статті 625, статті 1172 ЦК України було відмовлено в стягненні з Банку інфляційних втрат, 3 % річних, упущеної вигоди та моральної шкоди. Такі обставини додатково підтверджують про обізнаність позивача ОСОБА_1 з 2005 року про свої порушені права та інтереси. Отже, про порушення своїх прав та можливість звернутися до суду з позовом ОСОБА_1 дізнався після прийняття Верховним Судом України ухвали від 07 жовтня 2009 року.
Таким чином, звернутися з цим позов ОСОБА_1 мав протягом загального строку позовної давності у 3 роки, починаючи з 08 жовтня 2009 року та до 08 жовтня 2012 року. Позивач не обґрунтував причин пропуску позовної давності.
Звернення ОСОБА_1 у 2010 році з позовом до суду з вимогами про стягнення безпідставно набутого майна у справі № 2-10369/10 на підставі статей 1212, 1214 ЦК України не може свідчити про переривання строків позовної давності за вимогами про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, стягнення упущеної вигоди, 3 % річних та інфляційних втрат, відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги не є тотожними. Крім того, в задоволенні позовних вимог у справі № 2-10369/10 ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі. Зазначена норма не може бути застосована в цьому випадку, оскільки у справах № 2-10369/10 та № 201/3716/13-ц різні предмети та підстави позовів.
Сплата 04 вересня 2013 року банком 432 000,00 грн (які перераховані ДВС позивачу 10 грудня 2013 року) не свідчить про переривання строку позовної давності, оскільки банк не визнавав та не визнає такого боргу перед позивачем, такий платіж здійснений не в межах позовної давності, платіж проведений не добровільно банком, а в примусовому порядку через ДВС на виконання рішення суду, що набрало законної сили, тому такі обставини не свідчать про визнання боргу відповідачем, оскільки відсутнє вільне волевиявлення банку на погашення такого боргу.
Окрім того, справа розглянута неповноважним судом. Суддя Куценко Т. Р. раніше вже брала участь в розгляді цивільної справи № 2-10369/10 за позовом ОСОБА_4 до банку. Самовідвід суддя Куценко Т. Р. не заявила.
15 лютого 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду, в якійпросив скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних, упущеної вигоди та моральної шкоди і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що справа розглядалася судами різних інстанцій неодноразово. В судах першої інстанції сума боргу Банку кожного разу збільшувалася з урахуванням інфляції та збитків. На сьогодні позов із доповненими й уточненими в судах першої інстанції позовними вимогами досі є актуальним. Остаточний розрахунок боргу банку та обґрунтування нанесеної позивачу моральної шкоди наведені 25 лютого 2022 року в заяві "Додаткові обґрунтування і уточнення до позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" від 27 березня 2013 року про відшкодування шкоди і збитків..." (т. 6, а. с. 63-72).
Таким чином, безпідставна зміна судом уточнених позовних вимог на позовні вимоги з розрахунками станом на 10 жовтня 2008 року є помилковою і неправомірною.
Судовий позов про захист прав споживача, стягнення заборгованості і відшкодування моральної шкоди було подано 18 липня 2005 року. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 02 листопада 2016 року встановила правомірність застосування статей 1172, 1166 і 216 ЦК України для вирішення цієїсправи за позовом до банку про відшкодування шкоди, завданої працівником банку під час виконання трудових обов`язків. Було зауважено, що визнавши, що договір депозитного вкладу є нікчемним, суд у справі № 2-110/2008 не застосував наслідки його нікчемності, передбачені статтею 216 ЦК України, у зв`язку з чим ОСОБА_1 позбавлено права на захист його прав та повернення грошових коштів за таким договором.
Вирішуючи питання про стягнення нарахованих збитків у вигляді упущеної вигоди, 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року також зазначив, що за своєю правового природою такі вимоги є похідними від позовної вимоги про стягнення 430 000,00 грн основного боргу, оскільки позивач просить їх стягнути із посиланням на те, що банк більш ніж 8 років не повертав йому кошти, які були внесені до каси банку. Тобто всі збитки і втрати стягуються разом з основним боргом, а відмова Дніпровського апеляційного суду їх стягнути у постанові від 24 січня 2023 року неправомірна. Верховний Суд вказав, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), і її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.
У цій справі ні договором, ні спеціальними нормами закону, ні пільгами, ні окремими видами зобов`язань не передбачено звільнення банку від відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Тобто розрахунки боргу з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних виконанні позивачем згідно з чинним законодавством. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційних нарахувань, 3 % річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, які полягають у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та упущеної вигоди. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. У разі збільшення боргу на суму невитребуваних процентів проценти, які стягуються у зв`язку з простроченням повернення боргу, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, нараховуються на всю суму боргу, збільшеного на суму невитребуваних процентів. ПАТ КБ "ПриватБанк" стало боржником, коли своєчасно не відшкодувало позивачеві шкоду, нанесену його працівником у 2005 році, та досі залишається боржником. Віддати борг позивачу повинен саме банк, а не його працівник, з яким у позивача договорів не було. Відповідно до чинного законодавства банк зобов`язаний повернути борг незалежно від того, користувався він коштами чи ні, страхував свої кошти тощо. Зростання боргу залежить від строку його утримання та інфляції.
До розрахунків позивача обов`язково додавалися реальні договори вкладів позивача в різних банках (ВАТ КБ "Південкомбанк", Укргазбанк, АТ "Акцент-Банк" та інших), в яких позивач отримав би прибуток, якби банк повернув своєчасно борг.
Відповідно до частини другої статті 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу вкладника до банку про видачу вкладу.
Розмір завданої банком моральної шкоди з урахуванням реалій часу, вимог розумності і справедливості, а також потреби лікування серцево-судинної системи, гіпертонії, зору та органів слуху становить 3 000 000,00 грн. Два інфаркти, проблеми зі слухом і зором - це наслідки нервування, фізичних і душевних страждань від тривалого неповернення грошових коштів, які були заплановані для будівництва лабораторії та реалізації наукових ідей. Другий інфаркт був наступного дня після судового засідання 29 серпня 2022 року.
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому просить касаційну скаргу банку залишити без задоволення.
Підтверджує доводи свої касаційної скарги та просить її задовольнити в повному обсязі.
У квітні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просить залишити її без задоволення, а касаційну скаргу банку - задовольнити.
Зазначає, зокрема, що позивач не враховує того, що справа розглядалась не в цілому, а в частині, оскільки постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року скасовано ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2021 року про закриття провадження. Іншою постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування шкоди і збитків, завданих працівником під час виконання своїх трудових обов`язків відмовлено.
Посилання на те, що позовна давність не поширюється на вимогу вкладника про видачу вкладу, не має значення, оскільки предметом цього позову є не вимоги про стягнення за депозитним договором, а вимоги про відшкодування збитків за статтею 1172 ЦК. Справу про стягнення коштів за депозитним договором розглянуто та ухвалено остаточне рішення (постанова Верховного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 2-110/08).
Розрахунки позивача є некоректними, необґрунтованими, такими, що нараховані тричі на одне й те саме.
Розмір моральної шкоди, заявлений позивачем є необґрунтованим та надмірно завищеним, оскільки такий розмір не підтверджений жодними доказами, зокрема, що саме з вини банку у позивача погіршилось здоров`я, встановлена інвалідність, підвищився артеріальний тиск та погіршився зір, немає доказів неможливості самореалізації або доказів втрати усталеного способу життя, він не був позбавлений права працювати та жити повноцінним життям.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, витребувано матеріали справи, у задоволенні клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 24 січня 2023 року відмовлено.
В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, у постановах Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 757/19638/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 127/11222/16, від 15 січня 2020 року у справі № 200/19766/16-ц, від 06 лютого 2019 року у справі № 662/2122/16-ц, від 18 травня 2018 року у справі № 761/18883/15-ц, від 31 липня 2019 року у справі № 201/13687/16-ц, від 28 березня 2018 року у справі № 757/1536/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 201/15704/15).