Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 331/7277/14-ц
провадження № 61-1745св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України"
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року у складі судді Скользнєвої Н. Г. та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
16 вересня 2014 року Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банк України") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог посилалось на те, що 20 вересня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є АТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_1 було укладено договір про іпотечний кредит № 2333, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 40 000 доларів США строком на 12 років до 20 вересня 2019 року для придбання квартири зі сплатою 12,5 % річних щомісячно.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між сторонами 20 вересня 2007 року було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
23 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про збільшення процентів за користування кредитом до 13,5 % річних, а 23 грудня 2008 року - додатковий договір № 2, яким збільшено розмір щомісячного платежу до 284,92 доларів США.
Оскільки відповідач свої зобов`язання з повернення коштів за договором про іпотечний кредит належним чином не виконував, утворилась заборгованість, яка станом на 24 червня 2014 року складає 36 911,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом 24 червня 2014 року становить 438 954,60 грн.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про іпотечний кредит № 2333 від 02 вересня 2011 року в розмірі 36 911,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ складає 438 954,60 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 21 974,13 доларів США; заборгованість за відсотками - 4 630,68 доларів США; пеня за прострочення відсотків - 868,68 доларів США; пеня за прострочення кредиту - 4 010,28 доларів США; заборгованість 3% річних від простроченої суми відсотків по кредиту - 601,28 доларів США; заборгованість 3% річних від простроченої суми кредиту - 2 388,91 доларів США; сума простроченого боргу з урахуванням індексу інфляції - 2 437,60 доларів США.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2014 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Державний ощадний банк України" суму боргу у розмірі 36 911,56 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом 24 червня 2014 року складає 438 954,60 грн.
Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2021 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2014 року скасовано, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального провадження.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ "Державний ощадний банк України" заборгованість у розмірі 15 178,73 доларів США, що у гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 24 червня 2014 року складає 180 507,24 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у січні 2010 року банк вже звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 із вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки і рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості в сумі 301 241,90 грн, тобто за всією сумою заборгованості по кредиту, шляхом реалізації через проведення прилюдних торгів квартири. 01 червня 2012 року квартира реалізована за ціною 141 652,50 грн, стягувачу перераховано 120 734,66 грн, а залишок заборгованості складав 180 507,24 грн. Тому банк має право тільки на суму, яка не покрита продажем квартири, а саме - 180 507,24 грн, оскільки рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року виконано лише частково.
При цьому, стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 15 178,73 доларів США, суд застосував курс НБУ, встановлений на час складення банком розрахунку про заборгованість - 24 червня 2014 року.
Відмовляючи у задоволенні вимог позову про стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 4 630,68 доларів США, пені за прострочення відсотків 868,68 доларів США, пені за прострочення кредиту 4 010,28 доларів США, місцевий суд виходив з того, що у 2012 році банк також звертався до суду з позовом до відповідача про розірвання договору та стягнення відсотків та пені і рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2013 року розірвано кредитний договір № 2333 від 20 вересня 2007 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року у розмірі 27 474,90 грн, яка складається з заборгованості по відсоткам - 23 224,78 грн та пені за несвоєчасне погашення відсотків - 4 250,13 грн. Тому суд вважав, що з моменту розірвання договору банк не має права на стягнення суми відсотків та пені за користування кредитом.
Відмовляючи у задоволенні вимог позову про стягнення 3 % річних від простроченої суми відсотків по кредиту 601,28 доларів США, 3 % річних від простроченої суми кредиту 2 388,91 доларів США, суми простроченого боргу з урахуванням індексу інфляції 2 437,60 доларів США, суд першої інстанції виходив з того, що норми частини другої статті 625 Цивільного кодексу України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.
Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, АТ "Державний ощадний банк України" звернулось до суду з апеляційною скаргою.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ "Державний ощадний банк України" залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
03 лютого 2023 року АТ "Державний ощадний банк України" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 04 січня 2023 року.
В касаційній скарзі заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи.
20 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 20 вересня 2007 року між ВАТ "Державний ощадний банк України", правонаступником якого є АТ "Державний ощадний банк України", та ОСОБА_1 укладено договір про іпотечний кредит № 2333 на суму 40 000 доларів США строком на 12 років до 20 вересня 2019 року на придбання квартири. За користування кредитом, згідно умов договору, встановлено плату у розмірі 12,5% річних, які повинні сплачуватися щомісячно.
З метою забезпечення виконання умов указаного договору про іпотечний кредит між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бургазли І. І. за реєстровим номером 5731 від 20 вересня 2007 року, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку квартиру, загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 35,3 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
23 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 1 про збільшення відсотків за користування кредитом до 13,5% річних.
23 грудня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено додатковий договір № 2 про збільшення розміру щомісячного платежу до 284,92 доларів США.
Свої зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконував, тому у січні 2010 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 жовтня 2011 року в рахунок погашення заборгованості у сумі 301 241,90 грн за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року звернуто стягнення на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, шляхом реалізації через проведення прилюдних торгів квартири з початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації 277 750 грн.
Вказаним рішенням суду встановлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року станом на 12 січня 2010 року у загальному розмірі становить 37 700,00 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 301 241,90 грн.
На виконання виконавчого листа № 2-1542/201 від 22 грудня 2011 року, трикімнатна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, 01 червня 2012 року реалізована за ціною 141 652,50 грн, стягувачу перераховано 120 734,66 грн.
Постановою державного виконавця Жовтневого ВДВС ЗМУЮ Косіновим І. В. від 27 червня 2012 року виконавчий документ № 2-1542/201 від 22 грудня 2011 року повернуто стягувачу.
У подальшому банк звернувся до суду з позовом до відповідача з вимогами про розірвання кредитного договору № 2333 від 20 вересня 2007 року та стягнення заборгованості за кредитним договором за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року (відсотків та пені).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 березня 2013 року розірвано кредитний договір № 2333 від 20 вересня 2007 року; стягнуто з ОСОБА_1, на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" суму заборгованості за кредитним договором № 2333 від 20 вересня 2007 року за період з 13 січня 2010 року по 24 січня 2013 року у розмірі 27 474,90 грн, яка складається з заборгованості по відсоткам - 23 224,78 грн та пені за несвоєчасне погашення відсотків - 4 250,13 грн.
Вказане рішення суду набрало законної сили з 07 квітня 2013 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).