ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/249/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Аджілівей" - Петренко О.В., адвокат (ордер від 19.09.2023 ВС №1229763),
відповідача - Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG) - Верещак В.М., адвокат (ордер від 15.08.2023 АМ №1061486), Герцев В.О., адвокат (ордер від 03.07.2023 АІ №1418902),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG)
на рішення господарського суду Львівської області від 28.03.2022 (суддя Горецька З.В.)
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді : Марко Р.І., Плотницький Б.Д.)
у справі № 914/249/21
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Аджілівей" (далі - позивач, Товариство, ТОВ "Аджілівей")
до Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG) (далі - відповідач, скаржник Компанія)
про стягнення 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177,75 грн,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ТОВ "Аджілівей" звернулось до суду з позовом до Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи про стягнення 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177,75 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору про виконання робіт від 31.10.2018 №06-2018, відповідно до якого позивач зобов`язувався виконати визначені договором роботи, а відповідач прийняти їх та оплатити відповідно до умов, передбачених договором.
Відповідач в свою чергу подав заяву про витребування доказів та закриття провадження по справі у зв`язку з порушенням правил про підсудність. У вказаній заяві відповідач стверджував, що договір, який послугував підставою для подачі позову не був укладений та підроблений позивачем, а справа підсудна суду за місцезнаходженням відповідача.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням господарського суду Львівської області від 28.03.2023 у справі № 914/249/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023, позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача - Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG) на користь ТОВ "Аджілівей" 54 215,09 євро, з яких: 45 167,70 євро основного боргу, 1 817,40 євро пені, 455,43 євро - 3% річних, 6 775,16 євро відповідно до пункту 2.4 договору та 813,30 євро судового збору.
Судові рішення мотивовані тим, що
- спір, що є предметом позову, виник на підставі надання послуг позивачем відповідачу. Послуги надавалися виконавцем на території України (фактично, і це підтверджується та випливає безпосередньо із умов договору). Окрім цього, місцем укладення договору, на підставі якого позивач надавав відповідачу послуги за своїм місцезнаходженням, є Україна, а відповідно до частини першої статті 647 Цивільного кодексу України договір є укладеним за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. З електронної комунікації між позивачем та відповідачем, саме позивач зробив пропозицію укласти договір. У договорі місто Львів вказано як місце укладення договору. Таким чином, дією, що стала підставою для подання позову, є не лише укладення договору, але і надання послуг позивачем відповідачу, тому даний спір підсудний господарському суду Львівської області;
- суди дійшли висновку, що договір був укладений між сторонами оскільки укладення договору можливе не шляхом підписання єдиного документа, але і у спрощений спосіб; власне укладення договору мало місце у спрощений спосіб, що підтверджується доказами; факт укладення договору підтверджує поведінка відповідача та позивача;
- поведінка відповідача та, зокрема, твердження про те, що договір є неукладеним, суперечать основоположним засадам законодавства, зокрема, принципу добросовісності;
- суди встановили, що поведінка відповідача засвідчує його волю щодо виконання умов договору, оскільки ним ставилися завдання та давалися вказівки щодо їх виконання робіт, тому дійшли висновку про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 45 167,70 євро, яка підлягає стягненню на користь позивача;
- перевіривши підстави, строки та правильність нарахування штрафних санкцій за визначений позивачем період, суди дійшли висновку, що пеня у розмірі 1 817, 40 євро та 455,43 євро - 3% річних підлягають стягненню на користь позивача;
- крім того суди, з посиланням на приписи статті 627 Цивільного кодексу України зазначили, що до моменту пред`явлення цього позову, позивач поніс витрати на юридичні послуги Адвокатського об`єднання Бачинський та партнери (Акт надання послуг та документ, що підтверджує оплату - додаток 13), то, відповідно до пункту 2.4 договору, відповідач повинен компенсувати позивачеві такі витрати у сумі (станом на момент пред`явлення позову) 6 775,16 євро.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі відповідач просить Суд скасувати рішення господарського суду Львівської області від 28.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №914/249/21, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ "Аджілівей" про стягнення заборгованості у розмірі 54 215,09 євро відмовити.
2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Скаржник вважає, що рішення судів прийняті з численними порушеннями як норм процесуального так і матеріального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункти 1, 2, 6 частини першої, пункти 1, 2, 3 частини третьої статті 310 ГПК України та зазначає, про те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 щодо принципу автономності арбітражної угоди, і застосування висновку викладеного в постанові;
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17 щодо застосування положень статей 73, 74, 76, 77 ГПК України;
- постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо застосування положень статей 80, 81 ГПК України (стандартів доказування);
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 та постановах Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 08.02.2022 у справі № 903/261/21 щодо застосування положень статті 91 ГПК України;
- постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц щодо практики відшкодування витрат на правову допомогу;
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 11- 64сап21 щодо обов`язку суду мотивувати постановлене рішення.
Скаржник, зокрема, вказує на порушення судами правил підсудності, з огляду на досягнення згоди в рахунках-офертах (інвойсах) арбітражного застереження про те, що "всі спори між сторонами по договору будуть розглядатись за місцезнаходженням відповідача", при цьому місцезнаходженням відповідача є: Федеративна Республіка Німеччина, м. Бамберг 96052, вулиця Кобургер, будинок 43.
Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції справу було розглянуто за його відсутності та без належного повідомлення про дату, час та місце судових засідань. А саме, що копія ухвали господарського суду Львівської області від 23.03.2022, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи на 28.03.2022, судом відповідачу не направлялась та докази її направлення в матеріалах справи відсутні.
Крім того, вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог ГПК України щодо незмінності складу суду, вважаючи, що відпустка судді не є поважною підставою для зміни складу суду. А також зазначає про допущене порушення судом обов`язку повторного розгляду справи після змін складу суду у справі № 914/249/21, вказуючи, що суд у новому складі (Скрипчук О.С., Марко Р.І., Плотницький Б.Д. ) не почав розгляд справи повторно.
Посилаючись на пункти 2 та 3 частини третьої статті 310 вказує про необґрунтованість відхилення як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції, в порушення закону, ряду клопотань відповідача, зокрема: клопотання про витребування письмових доказів від 21.06.2022; клопотання про витребування електронних доказів від 08.08.2022; клопотання про витребування та дослідження електронних доказів, копії яких були надані позивачем на диску як додаток 2 до позову від 09.08.2022; заява про підроблення та дослідження письмових доказів від 09.08.2022; заява про залучення, дослідження та включення доказів від 22.09.2022; повторна заява в апеляційний суд щодо задоволення вказаних клопотань з витребування доказів .
При задоволенні клопотання відповідача про призначення комп`ютерно-технічної експертизи для вирішення перед судовим експертом були поставлені не питання відповідача, а виключно питання позивача.
Скаржник стверджує про неподання позивачем оригіналів електронних доказів щодо яких відповідач заявляв сумніви щодо їх існування та відповідності оригіналам та які були взяті судом до уваги і покладені в основу оскаржуваних рішень. Звертає увагу Суду також на відсутність у позивача, на момент розгляду справи, доступу до програмного забезпечення Redmine та Github через які здійснювалося погодження змісту та обсягу робіт, остаточна передача результатів та виставлення інвойсів. Вказує, що Redmine знаходиться на сервері відповідача, а послуги з хостингу (розміщення) якого надає німецький провайдер Hetzner Gmbh за відповідним доменом та IP адресою. Передача результатів робіт відбувалась із застосуванням програмного забезпечення Github через обліковий запис відповідача. Право постійного доступу до відповідного програмного забезпечення має лише відповідач як власник реєстратор облікових засобів відповідних програм.
Крім того, скаржник вважає договір про виконання робіт за №06-2018 від 31.10.2018, який наданий позивачем до суду в обґрунтування його позовних вимог, (том 1, а.с. 16-23) двостороннім письмовим договором у формі одного документа підписаного сторонами та стверджує, що він зі сторони відповідача у вказаному вигляді ніколи не укладався.
За доводами відповідача суди не витребувавши і не дослідивши оригінали договору про виконання робіт за №06-2018 від 31.10.2018 та електронних доказів поклали їх в основу оскаржуваних рішень, не зважаючи на заяву відповідача від 22.09.2022 не брати їх до уваги.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Позивач, зокрема, вважає неподібними правовідносини у справах щодо неврахування судами висновків по яких стверджував скаржник, а також не вбачає процесуальних порушень при зміні складу суду і вказує на те, що ГПК України не передбачає процедури повторного розгляду справи по суті, а передбачає "повторний початок розгляду справи по суті", що на його думку не є тотожними поняттями. Позивач стверджує про належність спору до юрисдикції господарського суду України з огляду на частину першу статті 366 ГПК України та пункт 7 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" з огляду на те, що підписання та виконання спірного договору здійснювалось на території України, а право України має найбільш тісний зв`язок з правочином у спірних правовідносинах. Позивач вказує на те, що вказівка на місце розгляду спору в інвойсі не є арбітражною угодою по своїй суті. Стосовно клопотань відповідача про витребування доказів стверджує, що він не заперечував проти оглядів оригіналів електронних доказів в судовому засіданні, Позивач вважає що він надав оригінал спірного договору №06-2018 від 31.10.2018 (який на його думку є електронним доказом) шляхом надання суду для огляду своєї поштової скриньки. За доводами відзиву позивача договір сторонами було укладено у спрощеному порядку шляхом обміну електронними листами з наступним закріпленням домовленостей обміном сканкопій договору про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018. Також вважає, що всі докази, які витребовував відповідач були надані позивачем суду і долучені до матеріалів справи.
Від ТОВ "Аджілівей" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Крім того, від ТОВ "Аджілівей" надійшли письмові пояснення та письмові доводи та міркування по справі, які останнє просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.
У судовому засіданні 05.10.2023 представник відповідача, на підставі частини 8 статті 129 ГПК України, заявив усне клопотання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які ним будуть понесені у суді касаційної інстанції. Орієнтовна сума витрат на правничу допомогу складатиме 10 000 грн про що буде подано відповідні докази на протязі п`яти днів з моменту ухвалення рішення по справі.
У судовому засіданні 05.10.2023 було оголошено перерву на 19.10.2023.
13.10.2023 від позивача надійшли письмові доводи, міркування по справі, які останній просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.
16.10.2023 від відповідача надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, які просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 31 жовтня 2018 року між ТОВ "Аджілівей" та Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd & Co. KG) укладено договір про виконання робіт № 06-2018, відповідно до якого позивач зобов`язується виконати визначені договором роботи, а відповідач прийняти їх і оплатити відповідно до умов, передбачених договором.
Відповідно до пункту 1.3 договору обсяг робіт (послуг) визначається в завданнях, що надаються відповідачем в усній або письмовій формі, та попередньо погоджуються з позивачем із застосуванням засобів електронного, телефонного, факсимільного зв`язку чи поштового відправлення.
Як зазначено в договорі, позивач надає послуги (виконує роботи) відповідно до завдань відповідача, які надаються з використанням засобів електронного зв`язку. Всі завдання надаються з використанням програмного забезпечення Redmine.
Відповідно до пункту 2.1 договору розмір оплати, належної позивачу за виконання робіт за договором, зазначається в інвойсі, який підписує позивач.
Згідно з пунктом 2.2 договору сума належна до оплати позивачем, визначається на основі Звітів про виконані роботи (надані послуги).
Відповідно до пункту 2.3 договору відповідач повинен сплатити вартість, вказану в інвойсі, протягом 15 днів з дати отримання інвойсу, шляхом перерахування належної суми на банківський рахунок позивача.
У випадку прострочення оплати рахунку нараховується пеня в розмірі 1.5% на місяць або допустимий законом максимум, якщо він становить менше, і нараховується на протерміновані інвойси (пункт 2.4 договору).
Позивач, звертаючись з даним позовом до суду зазначав, що неоплаченими залишаються такі інвойси:
- 04.08.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/18) на суму 16037,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж липня 2020;
- 01.09.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/19) на суму 11 387,10 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж серпня 2020 року;
- 01.10.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/20) на суму 15 716,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж вересня 2020 року;
- 03.11.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/21) на суму 2 026,20 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж жовтня 2020 року.
Суми, вказані у вищезгаданих інвойсах, були визначені позивачем на основі Звітів про виконані роботи (надані послуги) (паперові копії відповідних електронних доказів та документів Додаток 8).
На підтвердження того, що відповідач приймав та вважав належними такі Звіти про виконані роботи (надані послуги) за інші періоди надання послуг (виконання робіт), як приклад, долучено витяг із програмного забезпечення Redmine по завданню # 1354 (яке виконане позивачем та оплачене відповідачем), Звіт щодо виконання цього завдання впродовж лютого місяця 2020, рахунок за виконання завдання в лютому місяці 2020, оплачений відповідачем, а також документ, що підтверджує здійснення платежу відповідачем за виконання завдання (Додаток 9).
Судами також встановлено, що факт надання послуг та передачі результатів надання послуг підтверджується записом екрану програмного забезпечення Redmine, в якому комунікували сторони (Додаток 2 та Додаток 15).
Відповідач висловлював намір оплатити Інвойс № 06-18/18, що підтверджується електронною перепискою сторін, яка міститься в матеріалах справи в паперовому вигляді (Додаток 10) та на електронному носії (Додаток 2).
Позивачем долучено належним чином завірені копії наступних інвойсів: №06-18/17, 06-18/16, 06-18/15, 06-18/14, 06-18/13, 06-18/12, 06-18/11, 06 -18/10, 06-18/09, 06-18/08, 06-18/07, 06-18/06, 06-18/05, 06-18/04, 06-18/03, 06-18/02.
Позивачем долучено платіжні доручення по оплаті наступних інвойсів: №06-18/13, 06-18/15, 06-18/16, 06-18/17.
Інвойси № 06-18/15, 06-18/16, 06-18/17 містять посилання на укладений сторонами договір №06-2018 від 31.10.2018.
Відповідач проти заявленого позову заперечував та стверджував про те, що договір який послугував підставою для подачі позову не був укладений та підроблений позивачем, а справа підсудна суду за місцезнаходженням відповідача. Зазначав, що позивач виконував роботи на підставі окремих замовлень, сплата яких відбувалася на підставі рахунків (інвойсів). Рахунки (інвойси) не містили посилання на договір та містили, на думку відповідача, арбітражне застереження. Починаючи з липня 2020 року позивач почав у ручному режимі вносити зміни до даних в програмне забезпечення Redmine, доступ до якого йому надав сам відповідач. Крім того позивачем здійснено підробку договору про виконання робіт № 06-2018 з метою створення вигідних для нього умов та для зміни підсудності спору. В подальшому позивач змінив і зміст рахунків (інвойсів), а саме починаючи з рахунку від 30.04.2020 № 06-18/15.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
Спір виник щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177,75 грн. за договором про виконання робіт (№06-2018 від 31.10.2018), який останній вважає підробленим та неукладеним. А саме: основної заборгованості за виконані по договору роботи (послуги) в розмірі 45 167,70 євро, 1 817,40 євро - 1,5% пені згідно з пунктом 2.4. договору, 6 775,16 євро -витрат понесених позивачем відповідно до пункту 2.4 договору, а також 455,43 євро - 3% річних та 813,30 євро - судового збору.
Позивач у відзиві стверджує, що між сторонами у даній справі укладено договір у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронними листами з наступним закріпленням домовленостей обміном сканкопій договору про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018.
В свою чергу, відповідач заперечував факт укладення договору (про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018), зазначав, що послуги позивача у період з листопада 2018 по березень 2020 рік оплачувались на підставі виставлених інвойсів (рахунків). Всі інвойси (рахунки) не містили посилань на договір. Починаючи з рахунка від 30.04.2020 № 06-18/15, позивач змінив зміст рахунків, почав посилатися на неіснуючий договір. Відповідач, ставлячи під сумнів факт укладення договору, неодноразово як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді заявляв клопотання про витребування оригіналу договору від 31.10.2018 №06-2018, на який посилався позивач звертаючись з даним позовом до суду та копія якого була долучена останнім до позову, а також доданих до позову електронних доказів.
Суди попередніх судових інстанцій з посиланням на приписи статті 96 ГПК України, дійшли висновку про те, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронним листуванням. Так, господарський суд Львівської області вказав, що укладення договору можливе не лише шляхом підписання єдиного договору, але і у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронними листами тощо. Факт укладення договору між позивачем та відповідачем у такий спосіб підтверджується електронними доказами, а саме, електронним листуванням між позивачем та відповідачем. Західний апеляційний господарський суд розглядаючи справу вказав, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі оспорюваного договору про виконання робіт № 06-2018 від 31.10.2018 року та одночасно виснував, що факт укладення договору між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб підтверджується електронними доказами, а саме електронним листуванням між сторонами (том 11 а/с 116-119).
Водночас перевіркою доводів касаційної скарги матеріалами справи Суд відзначає, що у позовній заяві позивачем вказано: "Додаток 1 - Договір про виконання робіт №06-2018 (копія)". Наявність завіреної написом "згідно з оригіналом", підписом і печаткою директора ТОВ "Аджілівей" копії договору про виконання робіт за номером №06-2018 із зазначенням дати укладення " 31" жовтня 2018 у формі єдиного двомовного документа, який містить реквізити підписів керівників та печатки позивача підтверджується матеріалами справи (том 1, а.с. 16-23). Додатками до позову поданими безпосередньо як паперова копія електронного доказу позивачем були вказані додатки 7-10, 15, 19.
У поданій касаційній скарзі відповідач, зокрема, звертає увагу Суду на те, що весь документообіг між сторонами та реалізація договору здійснювалися із застосуванням програмного забезпечення Redmine та Github. Тобто, всі документи складені в електронній формі. Водночас програмне забезпечення Redmine знаходиться на сервері відповідача, послуги з хостингу (розміщення) якого надає німецький провайдер Hetzner Gmbh за відповідним доменом та IP адресою. Надані позивачем до позовної заяви паперові копії таких доказів, не є письмовими доказами у розуміння приписів частини третьої статті 96 ГПК України. У зв`язку з чим він (відповідач) неодноразово намагався витребувати у позивача оригінали всіх доданих до позовної заяви копій електронних доказів. Отже, судам не встановлено та не з`ясовано у кого знаходяться оригінали електронних доказів. При цьому у позовній заяві позивач зазначав про наявність у нього всіх оригіналів електронних доказів, копії яких додано до позову, а також наявність оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позову. Тобто відповідач у доводах касаційної скарги звертає увагу Суду, що для встановлення відповідності паперових копій електронних доказів їх оригіналу суду необхідно витребувати у власника такі оригінали електронних доказів, чого зроблено не було. У зв`язку з чим вважає, що судами попередніх судових інстанцій порушено приписи статей 73, 74, 76, 77, 80, 81, 91, 96 ГПК України під час розгляду даної справи. Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник зазначав пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, у разі якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Стосовно наведеного Суд вважає вказати таке.
Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, що стала підставою відкриття касаційного провадження у даній справі, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Слід зазначити, що відповідач послідовно як в суді апеляційної інстанції, так і в касаційній скарзі вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про витребування у позивача оригіналів всіх доданих до позовної заяви копій електронних доказів без відповідного обґрунтування та мотивів такого відхилення.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції в частині перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, також не зазначено доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача (підпункт 2 пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України) та мотивів відхилення вказаного аргументу. При цьому зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача стосовно підроблення (не укладення) договору та вказав, що судом вже встановлено факт його укладення.
Слід зазначити, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить, у першу чергу, від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.
Верховний Суд виходить з того, що мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише за допомогою передбачених законом засобів доказування (письмові, речові, електронні докази, висновки експертів, показання свідків ).
Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. При цьому за характером зв`язку змісту з фактом, який встановлюється, докази можуть поділятися на прямі та побічні.
Вказаний висновок випливає, зокрема, зі статей 236-237 ГПК України.
Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 269 ГПК України) та переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України).
Разом з тим, дослідження доказів унормовано статтею 210 ГПК України.
Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази (частина перша статті 210 ГПК України).
Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (частина третя статті 210 ГПК України).