ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
19 жовтня 2023 року
справа № 160/17502/22
адміністративне провадження № К/990/33001/23
Верховний Суд у складі суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
суддів - Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року (судді: Чабаненко С. В., Білак С. В., Юрко І. В.),
у справі №160/17502/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області
про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
РУХ СПРАВИ
03 листопада 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач у справі) звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "ш" від 10 грудня 2018 року № 0010265450, згідно з яким до ОСОБА_2 застосовані штрафні санкції у розмірі 10 458,25 грн за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з орендної плати з фізичних осіб за землю;
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_2 пені у розмірі 17 520,06 грн та зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити інформацію про пеню з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_2 ;
- визнати протиправним та скасувати рішення начальника Західно-Донбаського управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області № 18723/10/04-36-54-60 від 20 лютого 2019 року про опис майна, що перебуває у власності платника податків ОСОБА_2, код НОМЕР_1, у податкову заставу;
- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 30435538 від 22 лютого 2019 року про встановлення обтяження у вигляді податкової застави на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, здійснений на підставі рішення № 18723/10/04-36-54-60 від 20.02.2019 року та акта опису майна № 2531215914/3/35 від 20 лютого 2019 року, шляхом подання заяви про припинення обтяження і виключення вказаного запису про реєстрацію податкової застави з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 06 лютого 2023 року позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення форми "ш" від 10 грудня 2018 року № 0010265450, згідно з яким до ОСОБА_2 застосовані штрафні санкції у розмірі 10 458,25 грн за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов`язань з орендної плати з фізичних осіб за землю, визнав протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_2 пені у розмірі 17 520,06 грн та зобов`язав Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити інформацію про пеню у розмірі 17 520,06 грн з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_2 . В іншій частині заявлених позовних вимог відмовив.
Третій апеляційний адміністративний суд постановою від 13 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнив частково, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року у справі №160/17502/22 скасував, адміністративний позов ОСОБА_1 залишив без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
2 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року у справі №160/17502/22.
Верховний Суд ухвалою від 04 жовтня 2023 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2023 року у справі №160/17502/22 та відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, поновивши строк на касаційне оскарження, а також витребував справу № 160/17502/22 з суду першої інстанції.
11 жовтня 2023 року справа № 160/17502/22 надійшла на адресу Верховного Суду.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
В касаційній скарзі позивачка зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають нормам процесуального закону, обґрунтовуючи свої доводи тим, що 03 листопада 2022 року вона звернулась до суду з позовом, в якому заявила клопотання про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2023 року позивачу поновлено строк для звернення до суду. Вказана ухвала відповідачем до апеляційного суду не оскаржувалась, заперечення на ухвалу до апеляційної скарги не включались. Однак, апеляційний суд вийшов за межі апеляційного перегляду, не звернув уваги на наявність ухвали суду першої інстанції про поновлення строку на звернення до суду, фактично переглянув вказану ухвалу та скасував рішення.
Вказуючи на межі перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції, визначені статтею 308 КАС України, позивачка вважає, що суд апеляційної інстанції мав здійснити перевірку рішення суду першої інстанції лише в тій частині, в котрій воно було оскаржене, і лише з урахуванням наведених у апеляційний скарзі доводів. При цьому вихід за межі апеляційної скарги можливий лише у разі порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Позивачка в касаційній скарзі посилається на висновок Верховного Суду, сформований в постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 0440/6027/18, від 15 квітня 2022 року №420/11676/21, за яким чинне законодавство не визначає обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішенні питань щодо дотримання строків звернення до суду та щодо поважності підстав пропуску таких.
Позивач просить скасувати постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2023 року, направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу позивача від контролюючого органу до суду не надходило.
ВИСНОВКИ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ
Суд першої інстанції зазначив, що позивач є спадкоємцем ОСОБА_2 та прийняла спадщину. Відповідно до позивача перейшли грошові зобов`язання померлої особи, що свідчить про наявність у неї права на оскарження рішень (дій чи бездіяльності) податкового органу. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно не списав безнадійний податковий борг ОСОБА_2, який виник на підставі податкових повідомлень - рішень № 14398-0000 від 14 червня 2016 року на суму 44 443,96 грн, № 14399-0000 від 14 червня 2016 року на суму 29 269,52 грн та № 4663-04 від 30 серпня 2015 року на суму 24 391,27 грн. (залишок не сплачених коштів - 16 532,64 грн), що мало наслідком безпідставне пред`явлення до стягнення з позивача, який є спадкоємцем ОСОБА_2, податкового боргу, що виник на підставі зазначених вище податкових повідомлень-рішень.
Суд апеляційної інстанції залишив адміністративний позов без розгляду на підставі частини третьої статті 123 КАС України, пункту 8 частини першої статті 240 КАС України, врахувавши наступні обставини.
Позивачка 11 березня 2020 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, як переживша дружина ОСОБА_2 . При цьому, свідоцтво про право спадщини за законом на частину житлового будинку АДРЕСА_1, нотаріусом Монашко Н.О., яким відкрито спадкову справу № 26/2019 видано не було. Водночас, приватним нотаріусом Монашко Н. П. було направлено лист № 91/02-14 від 08 грудня 2020 року (вх. № 149195/10 від 14 грудня 2020 року) до податкового органу, в якому приватний нотаріус, зазначивши про те, що 11 липня 2019 року нею заведено спадкову справу № 26/2019 до майна ОСОБА_2 та при вчинені нотаріальних дій, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, було виявлено податкову заставу на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1, номер запису про обтяження 30435538 з датою реєстрації 22 лютого 2019 року. Внаслідок наведеного нотаріус просила податковий орган надати згоду на видачу свідоцтва про право на власність на частку в спільному майні подружжя на вищевказаний житловий будинок на ім`я дружини померлого ОСОБА_2 .
Вказане вище майно ОСОБА_2, а саме житловий будинок, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходиться з 22 лютого 2019 року у податковій заставі із забороною відчуження.
Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції, саме з 11 липня 2019 року позивач мала змогу звернутися до відповідного податкового органу з питання виникнення податкового боргу ОСОБА_2 та скористатись своїм правом на оскарження рішень відповідача в разі незгоди з останніми. Водночас, як зазначалось вище позивач звернулась до суду з цим позовом 03 листопада 2022 року, тобто з пропуском шестимісячного строку.
Суд апеляційної інстанції критично розцінив доводи позивача з приводу того, що тільки після отримання відповіді податкового органу на адвокатський запит від 15 серпня 2022 року, оформленої листом від 19 серпня 2022 року, вона дізналась про існування оскаржуваних рішень податкового органу, оскільки навіть в адвокатському запиті вказано, що ОСОБА_1 не може оформити спадщину на житловий будинок у зв`язку з перебуванням цього майна у податковій заставі, отже наведене також свідчить про те, що ОСОБА_1 було повідомлено про наявність обмежень ще у 2019 році.
ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам скаржника, Суд виходить з вимог частини першої статті 341 КАС України, згідно з якою, суд касаційної інстанції переглядає рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіряє правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального чи процесуального права.
Під час касаційного провадження установлено, що позивач звернулась до суду з позовом 03 листопада 2022 року і одночасно просила поновити строк звернення до адміністративного суду, обґрунтовуючи підстави його пропуску тим, що про оскаржувані рішення податкового органу вона дізналася в серпні 2022 року після отримання адвокатом інформації з державного реєстру.
02 грудня 2022 року відповідач подав до суду першої інстанції клопотання про залишення позову без розгляду на підставі частин третьої, четвертої статті 123 КАС України.
13 грудня 2022 року представник позивача надала заперечення на клопотання податкового органу про залишення позову без розгляду.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд 06 лютого 2023 року у відкритому судовому засіданні за участі представників позивача і відповідача розглянув клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, та постановив ухвалу, якою клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення з позовом до суду задовольнив, поновив строк звернення з до суду з позовом і відмовив у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду.
При постановленні ухвали від 06 лютого 2023 року, суд першої інстанції врахував, що строк звернення з даним позовом до суду становить шість місяців з моменту, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивачка є спадкоємцем ОСОБА_2 та прийняла спадщину, що підтверджується копіями свідоцтв про право власності від 11 березня 2020 року, від 05 лютого 2021 року, які містяться у матеріалах справи, у відповідності до яких позивач успадкував нерухоме майно.
Суд першої інстанції встановив, що ДПС України листом від 14 вересня 2022 року №7056/б/99-00-13-04-09 та листом від 23 вересня 2022 року № 50271/б/04-36-13-08-11 повідомили позивача про існування податкового боргу у ОСОБА_2 та про відмову визнання податкових зобов`язань ОСОБА_2 безнадійним податковим боргом.
Таким чином, за висновком суду першої інстанції, позивачка саме з моменту отримання вказаних вище листів остаточно довідалася про існування податкового боргу у ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача про те, що позивачка повинна була довідатися про існування податкового боргу та податкової застави у ОСОБА_2 на момент прийняття спадщини, оскільки лист відповідача від 29 серпня 2019 року № 99828/10/04-36-54-60 та лист нотаріуса від 08 грудня 2020 року № 91/02-14 не були адресовані безпосередньо позивачу; відповідач не надав суду доказів того, позивач був обізнаний про існування вказаних вище двох листів; також відповідач не надав суду доказів ознайомлення позивача нотаріусом у момент прийняття спадщини про існування у спадкодавця податкового боргу та податкової застави.
Враховуючи право на звернення до суду, передбачене частиною першою статті 5 КАС України, застосовуючи правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, суд першої інстанції визнав поважною причину пропуску позивачем строку звернення з позовом до суду та необхідність його поновлення.
Позивач оскаржив рішення суду першої інстанції від 06 лютого 2023 року в апеляційному порядку в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Податковий орган також подав апеляційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду, просив скасувати його в частині задоволених позовних вимог. Одним з доводів апеляційної скарги відповідача було порушення судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, статті 122 КАС України.
Спірним у цій справі є питання наявності правових підстав для оцінки чи переоцінки судом апеляційної інстанції поважності строку звернення до суду.
Підстави для скасування судом апеляційної інстанції рішення повністю або частково з залишенням позовної заяви без розгляду у відповідній частині передбачені статтею 319 КАС України.
Згідно з частиною першою цієї статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.