ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 814/1412/17
касаційне провадження № К/9901/51176/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Ритейл Д" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.01.2018 (суддя - Лісовська Н.В.) та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018 (головуючий суддя - Романішин В.Л., судді - Градовський Ю.М., Крусян А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союз Ритейл Д" до Головного управління ДФС в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз Ритейл Д" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Миколаївській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 16.06.2017 №0011801401, №0011811401.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на правомірність формування ним витрат за господарськими операціями з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, які підтверджені належними первинними документами. Вважає висновки контролюючого органу такими, що не відповідають фактичним обставинам у справі, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 30.01.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2018, позов задовольнив частково, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 16.06.2017 №0011811401. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції, частково відмовляючи в задоволенні вимог позивача щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.06.2017 №0011801401, дійшов висновку про непідтвердження господарських взаємовідносин позивача з фізичними особами-підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з надання зазначеними контрагентами маркетингових, інформаційно-консультаційних і юридичних послуг, платником не доведено необхідність замовлення таких послуг і їх фактичне використання в господарській діяльності позивача.
Позивач, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову і прийняти нове рішення у цій частині про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами по попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і його контрагентом, зазначає, що зазначені господарські операції підтверджується належним чином оформленими первинними документами.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій залишити без змін.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 23.05.2018 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.10.2023 призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 18.10.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведена документальна планова виїзна перевірка платника за період з 16.09.2014 по 31.12.2016, за результатами якої складено акт від 01.06.2017 №492/14-29-14-01/39393873 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником вимог:
пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинні на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 137700,00 грн;
абзацу "а" пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 58140,00 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.06.2017:
№0011801401, яким позивачу збільшено податкові зобов`язання з податку на прибуток на суму 145800,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 137700,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 8100,00 грн;
№0011811401, яким платнику збільшено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 72675,00 грн, з яких за основним платежем в сумі 58140,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 14535,00 грн.
Фактичною підставою для прийняття зазначених рішень слугували висновки контролюючого органу про непідтвердження господарських операцій між позивачем та зазначеними вище контрагентами позивача, оскільки, платник не обґрунтував необхідність отримання таких послуг для використання у його господарській діяльності. В наданих до перевірки договорах, актах виконаних робіт не вказано місце і обсяги надання послуг, не визначено сутність послуг, не надано доказів фактичного перебування працівників контрагентів у торгових точках, графік їх роботи, фактичну кількість відпрацьованих людино-годин, контрагентами позивача не подавались до податкового органу податкові розрахунки форми 1-ДФ.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За визначенням підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами (підпункт 14.1.56 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
За правилами пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10-138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 статті 138 ПК України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).
Для здійснення маркетингової діяльності підприємство повинно проводити комплексні дослідження ринку здійснювати аналіз ринку, сегментувати ринок, позиціонувати товар, розробляти маркетинг-мікс (маркетинговий комплекс) тощо.