ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №440/1705/21
касаційне провадження № К/9901/29102/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2021 (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді - Спаскін О.А., Присяжнюк О.В.) у справі за позовом Головного управління ДПС у Полтавській області до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться у банку,
УСТАНОВИВ:
Головне управління ДПС у Полтавській області (надалі також - позивач, Управління, контролюючий орган), звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - відповідач, Підприємство, платник), в якому просило накласти арешт на кошти та інші цінності Підприємства, що знаходяться у банку, в межах суми податкового боргу.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за платником обліковується податковий борг на загальну суму 66248857,53 грн, що складається з податкового боргу з податку на додану вартість, податку на прибуток підприємств, податкового боргу зі штрафних санкцій за порушення законодавства про патентування, за порушення норм регулювання обіг готівки та про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг та з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати. Платнику податків направлена податкова вимога від 05.12.2016 №3997-17. Заходи по погашенню податкового боргу, вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, тому Управління відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), звернулося до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податку, що знаходяться в банку.
Позивач звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій заявник просить суд забезпечити позов шляхом заборони Підприємству та іншим особам вчиняти дії щодо списання коштів (грошових коштів) з розрахункових рахунків, що знаходяться в банківських установах, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 21.04.2021 заяву позивача задовольнив частково, забезпечив позов Управління, заборонив Підприємству вчиняти дії щодо примусового списання коштів (грошових коштів) з розрахункових рахунків Підприємства до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі. В іншій частині вимог заяву про забезпечення позову залишив без задоволення.
Задовольняючи вказану заяву суд першої інстанції виходив з того, що заявником доведено існування реальної загрози завдання шкоди його правам, в тому числі й матеріальним, внаслідок невжиття заходів забезпечення адміністративного позову до ухвалення рішення у цій справі, оскільки існує загроза подальшого списання коштів з банківських рахунків Підприємства не на користь заявника.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 01.07.2021 скасував зазначену ухвалу суду першої інстанції та прийняв постанову про відмову в задоволенні заяви Управління про вжиття заходів забезпечення позову.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що ураховуючи введення процедури розпорядження майном у справі про банкрутство Підприємства, на регулювання спірних відносин у цій справі поширюються вимоги Кодексу України з процедур банкрутства, а норми ПК України не можуть бути застосовані. Суд апеляційної інстанції прийняв до уваги, що 10.06.2021 контролюючий орган подав заяву до Господарського суду Полтавської області про приєднання в якості кредитора з вимогами на суму 66519838,44 грн. За правилами частини 14 статті 39 Кодексу України з процедур банкрутства з моменту відкриття провадження у справі арешт майна боржника чи інші обмеження боржника щодо розпорядження належним йому майном можуть бути застосовані виключно господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, контролюючий орган подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що за платником обліковується податковий борг на загальну суму 66248857,53 грн, заходи по погашенню податкового боргу, вчиненні контролюючим органом, не призвели до погашення податкового боргу, тому Управління вважає доцільним вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності платника податку, що знаходяться в банку. Скаржник доводить наявність значних ризиків того, що майно, яке зареєстроване як власність боржника та грошові кошти, які є на розрахункових рахунках Підприємства можуть зникнути, зменшитись за кількістю на момент прийняття рішення у справі, в межах розгляду цього позову, що, в свою чергу, призведе до непогашення узгодженого податкового боргу, ненадходження коштів боржника в бюджет.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 20.09.2021 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.10.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 18.10.2023.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами першою та другою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За вимогами підпунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Частинами першою та другою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).
Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.