ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М.
щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23)
за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд" (далі - ПрАТ "Центрелеватормлинбуд"), Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" (далі - КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Благодійна організація "Фундація спадщини Терещенків", про розірвання договору та повернення майна
за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2021 року (суддя Гумега О. В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 липня 2022 року (головуючий суддя Куксов В. В., судді Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.)
У травні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради,Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про:
- розірвання інвестиційного договору від 22 березня 2007 року № 28 про реконструкцію та реставрацію нежилих будинків, розташованих за адресами: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера "А", 34/13, літери "Б", "В" у м. Києві;
- зобов`язання ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок (літера "А") загальною площею 1104,7 кв. м на бульварі Тараса Шевченка, 34/15 у м. Києві, нежилі приміщення загальною площею 29,40 кв. м, у тому числі: приміщення№ 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 кв. м, місця спільного користування площею 3,10 кв. м (літери "Б", "В") на бульварі Тараса Шевченка, 34/13 у м. Києві (далі - садиба Терещенків; об`єкти культурної спадщини).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" та КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" упродовж тривалого строку не виконали обов`язків, покладених на них інвестиційним договором, внаслідок чого територіальна громада міста Києва значною мірою позбавилась того, на що вона розраховувала під час укладення цього договору, що є підставою для його розірвання відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Прокурор стверджував, що інвестиційний договір є чинним, а договір про припинення інвестиційного договору не набрав чинності, є неукладеним та нікчемним. Зазначає, що у зв`язку з розірванням інвестиційного договору, об`єкти культурної спадщини підлягають поверненню територіальній громаді міста Києва. Крім того, об`єкти культурної спадщини не вибули у встановленому законом порядку з комунальної власності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на їх відчуження, у зв`язку із чим, на думку прокурора, наявні підстави для їх повернення територіальній громаді міста Києва згідно з положеннями статей 391, 1212 ЦК України.
06 грудня 2021 року рішеннямГосподарського суду міста Києва в задоволенні позову відмовлено.
20 липня 2022 року постановоюПівнічногоапеляційногогосподарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2021 року залишено без змін.
Суди керувалися тим, що прокурор дотримався порядку, передбаченого статтею 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", у нього наявні підстави для представництва інтересів держави в суді, тому прокурор обґрунтовано звернувся із цим позовом до суду.
Суди відхилили доводи прокурора про те, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" не могло набути право власності на об`єкти культурної спадщини з огляду на дію Закону України від 01 лютого 2005 року № 2391-ІV "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" (далі - Закон № 2391-ІV), оскільки станом на час оформлення права власності відповідача на спірні об`єкти нерухомого майна (09 лютого 2009 року) вказаний Закон втратив чинність (17 жовтня 2008 року).
ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі та на умовах, визначених рішенням компетентного органу місцевого самоврядування, на платній основі, право власності на нерухоме майно зареєстроване за відповідачем, що не спростовано прокурором і позивачами належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Інвестиційний договір від 22 березня 2007 року № 28 було припинено, що підтверджується договором про припинення інвестиційного договору. Пунктом 8.5 інвестиційного договору була передбачена можливість його дострокового припинення.
Договір про припинення інвестиційного договору підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін. Ураховуючи конклюдентні дії сторін, а саме перерахування ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" до міського бюджету компенсації вартості об`єктів культурної спадщини - з одного боку, прийняття такої оплати до міського бюджету та підписання актів приймання-передачі у власність об`єктів культурної спадщини - з іншого боку, суди виснували, що договір про припинення інвестиційного договору є укладеним та виконаним.
Суди зауважили, що відсутність дати в договорі про припинення інвестиційного договору не спростовує факту його укладення.
Договір про припинення інвестиційного договору не можна вважати нікчемним відповідно до статті 228 ЦК України, оскільки ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" є добросовісним набувачем, адже придбав спірне нерухоме майно на підставі рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року № 1111/3944, яка здійснювала делеговані їй територіальною громадою міста Києва правомочності з розпорядження майном за відповідним договором.
Зважаючи на факт припинення інвестиційного договору від 22 березня 2007 року № 28 та враховуючи, що розірвано може бути лише чинний договір, суди відмовили в задоволенні вимоги прокурора про розірвання вказаного договору.
Доводи прокурора та позивачів про те, що додаткова угода від 04 квітня 2008 року № 1 за своєю правовою природою є договором-купівлі продажу нерухомого майна та є нікчемною, оскільки сторонами не було дотримано вимог щодо нотаріального посвідчення правочину, суди першої та апеляційної інстанцій відхилили, вказавши, що додаткова угода є невід`ємною частиною інвестиційного договору, аналіз змісту вказаної додаткової угоди не свідчить, що вона є договором купівлі-продажу, а тому не підлягала нотаріальному посвідченню та державній реєстрації відповідно до вимог статті 657 ЦК України.
Укладення договорів, розробка проєктної документації, погодження проєкту, отримання дозволу на виконання робіт згідно з проєктом свідчить, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд", вчиняло та вчиняє дії, направлені на виконання зобов`язань як за інвестиційним договором від 22 березня 2007 року № 28 (до його припинення), так і за охоронними договорами від 03 травня 2007 року № 1554 та від 22 липня 2016 року № 3311, з метою реставрації об`єктів культурної спадщини.
Суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що порушене право власності на об`єкти культурної спадщини може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, зауваживши, що позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець. Договірний характер правовідносин, що склалися між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ПрАТ "Центрелеватормлинбуд", виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Щодо позовної давності суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вказав, що про порушення права власності територіальної громади міста Києва на об`єкти культурної спадщини позивачі довідалися не пізніше 09 лютого 2009 року. Прокурор звернувся із цим позовом до суду в інтересах позивачів 26 травня 2021 року, відтак позов подано прокурором з пропуском позовної давності.
Прокурор подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2021 року, постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин положення частини першої статті 18 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" (далі - Закон № 1805-III) та Закон № 2391-ІV, внаслідок чого зробили помилковий висновок про законність вибуття об`єктів культурної спадщини з власності територіальної громади міста Києва.
Суди не врахували, що на момент прийняття рішення Київської міської ради від 01 листопада 2007 року№ 1111/3944 та підписання додаткової угоди від 04 квітня 2008 року № 1, на підставі яких у 2009 році оформлено право власності товариства на спірне майно, діявЗакон № 2391-ІV, а отже, існувала законодавчо встановлена заборона на відчуження об`єктів культурної спадщини. Таким чином, ці об`єкти не могли бути відчужені з власності територіальної громади міста Києва на користь ПрАТ "Центрелеватормлинбуд".
Крім того, пунктами 3.7.5, 5.1.2 інвестиційного договору від 22 березня 2007 року № 28, умовами конкурсної документації, пунктом 12.1 Положення про порядок будівництва, реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, за залучені кошти, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 квітня 2005 року № 699, пунктом 6.3.21 Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об`єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 528/1189, передбачено, що оформлення права власності проводиться після введення об`єкта інвестування в експлуатацію в установленому порядку.
Реставрацію об`єктів культурної спадщини не здійснено і на теперішній час, умови інвестиційного договору від 22 березня 2007 року № 28 не виконано, а отже, ці об`єкти не могли перейти у власність ПрАТ "Центрелеватормлинбуд", оскільки інвестиційний проєкт з реставрації не реалізовано.
Крім цього, відповідним органом охорони культурної спадщини не надавалось погодження на відчуження об`єктів культурної спадщини.
Рішення про припинення інвестиційного договору від 22 травня 2007 року № 28 Київська міська рада не приймала, що свідчить про чинність інвестиційного договору, який не припинявся у встановленому законом порядку.
Пунктами 8.1, 8.2, 10.4 інвестиційного договору передбачено, що всі додатки, що укладаються до цього договору, є його невід`ємною частиною, а договір набирає чинності з дати, вказаної в правому верхньому куті першої сторінки договору. Відповідно до статті 654 ЦК України ці вимоги є обов`язковими також для договору про припинення інвестиційного договору. Водночас указана дата в договорі про припинення інвестиційного договору відсутня. Крім цього, пунктом 8.5 інвестиційного договору, зокрема, встановлено, що договір може бути достроково припинено за умови врегулювання всіх розбіжностей, однак у матеріалах справи відсутній акт розбіжностей.
Отже сторони не дотримались порядку укладення правочину, внаслідок чого договір про припинення інвестиційного договору не набрав чинності, не може вважатись укладеним та не припиняє інвестиційного зобов`язання.
Суди не врахували, що серед умов інвестиційного конкурсу відсутня умова щодо можливості припинення інвестиційного договору без реалізації інвестиційного проєкту, а отже, припинення інвестиційного договору без виконання його умов суперечить умовам конкурсу. Наведене також свідчить про порушення договором про припинення інвестиційного договору публічного порядку.
Прокурор зауважив, що фактично додаткова угода від 04 квітня 2008 року № 1 є договором купівлі-продажу, нотаріальну форму якого дотримано не було, що тягне за собою її нікчемність.
Відповідачі понад 14 років не виконують зобов`язання за інвестиційним договором від 22 березня 2007 року № 28. Факт укладення договорів (перелік яких наведений у пункті 37 цієї постанови) не спростовує вказане, докази фактичного проведення реставрації в матеріалах справи відсутні. Тривале невиконання реставрації об`єктів культурної спадщини призводить до їх руйнування, що підтверджується, зокрема, листом Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 19 лютого 2021 року, актом огляду об`єктів культурної спадщини від 11 лютого 2021 року, приписами від 22 квітня 2016 року, 13 червня 2017 року, 03 червня 2019 року.
Перехід до громадян та юридичних осіб права володіння на об`єкти культурної спадщини за наявності заборони на їх відчуження є неможливим, тому належним способом захисту в цьому випадку є негаторний позов (стаття 391 ЦК України). Суди попередніх інстанцій також помилково не застосовали до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України та не врахували, що правові підстави збереження спірного нерухомого майна за відповідачем відсутні.
12 вересня 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 липня 2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2021 року скасовано в частині відмови в задоволенні вимог про повернення територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилого будинку (літера "А") загальною площею 1104,7 кв. м на бульварі Тараса Шевченка, 34/15 у м. Києві та нежилих приміщень загальною площею 29,40 кв. м, у тому числі приміщень № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 кв. м, місць спільного користування площею 3,10 кв. м (літери "Б", "В") на бульварі Тараса Шевченка, 34/13. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.
Повернуто територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок (літера "А") загальною площею 1104,7 кв. м на бульварі Тараса Шевченка, 34/15 у м. Києвіта нежилі приміщення загальною площею 29,40 кв. м у тому числі приміщення № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 кв. м, місця спільного користування площею 3,10 кв. м (літери "Б", "В") на бульварі Тараса Шевченка, 34/13 у м. Києві. Вирішено питання по розподіл судових витрат. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 20 липня 2022 року та рішення Господарського суду міста Києва від 06 грудня 2021 року залишено без змін.
Велика Палата Верховного Суду керувалася тим, що на садибу Терещенків поширювалась заборона на приватизацію (відчуження з комунальної власності) пам`яток культурної спадщини відповідно до Закону № 2391-ІV. Таке правове регулювання було доступним і зрозумілим. Воно не допускало жодної можливості до 17 жовтня 2008 року включно набути з комунальної власності у приватну пам`ятку культурної спадщини ні за Законом України "Про приватизацію державного майна", ні тим більше у непередбачений ним спосіб, зокрема під виглядом проведення інвестиційного конкурсу.
Відповідно до пункту 1 інвестиційного договору від 22 березня 2007 року № 28 його предметом є реалізація інвестиційного проєкту з реконструкції та реставрації нежитлових будинків за адресами: бульвар Тараса Шевченка, 34/15, літера "А" та бульвар Шевченка 34/13, літери "Б", "В" у місті Києві (об`єкту інвестування) на умовах, визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції та реставрації будинків, затверджених протоколом конкурсної комісії від 18 серпня 2005 року № 1, та цим договором.
Разом з тим додатковою угодою від 04 квітня 2008 року № 1 встановлено, що підпункт 5.1.2 інвестиційного договору від 22 березня 2007 року № 28 викладено в такій редакції: "за умови компенсації інвестором вартості об`єктів інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цих об`єктів, та підписання актів приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на ці об`єкти".
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що умови додаткової угоди за своїм змістом відповідають наведеному в ЦК України визначенню договору купівлі-продажу, тому в силу положень статті 628 ЦК України до цієї додаткової угоди повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства про купівлю-продаж.
Оскільки вимоги частини першої статті 220 ЦК України про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу додержано не було, додаткова угода від 04 квітня 2008 року № 1 є нікчемною.
Крім того, додаткова угода від 04 квітня 2008 року № 1 є такою, що порушує публічний порядок відповідно до статті 228 ЦК України, оскільки спрямована на незаконне заволодіння садибою Терещенків, яка належить територіальній громаді міста Києва.
Вирішуючи питання способу захисту порушеного права, Велика Палата Верховного Суду зауважила,що право приватної власності на садибу Терещенків за жодних умов не могло виникнути у відповідача. У такому разі державна реєстрація права приватної власності на садибу Терещенків за відповідачем не є доказом переходу до нього володіння цим майном. Оскільки, незважаючи на державну реєстрацію права приватної власності на вказаний об`єкт, володіння останнім власник не втратив, немає підстав для застосування віндикаційного позову. За обставин цієї справи належним способом захисту є подання негаторного позову на підставі статті 391 ЦК України.
З огляду на те, що негаторний позов може бути пред`явлений позивачем до того часу, поки існує відповідне правопорушення, Велика Палата Верховного Суду визнала безпідставною заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
Станом на момент подання позовної заяви прокурором інвестиційний договір є припиненим за згодою сторін. Таким чином, задоволення вимоги про розірвання Інвестиційного договору, який вже є припиненим за домовленістю сторін, не тільки не поновить порушені права територіальної громади міста Києва, але є неможливим як таке. Як наслідок, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо відмови у задоволенні вимоги про розірвання інвестиційного договору.
Втручання держави у право ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" шляхом повернення садиби Терещенків територіальній громаді міста Києва Велика Палата Верховного Суду визнала пропорційним меті контролю за цим об`єктом задля його збереження у загальних інтересах.
Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, висловленого у справі № 5011-48/950-2012 про те, що об`єкт нерухомого майна набуває правового статусу пам`ятки тільки із занесенням до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, вказавши, що невиконання Кабінетом Міністрів України своїх обов`язків щодо подачі на затвердження Верховній Раді України проекту Переліку пам`яток, що не підлягають приватизації, не може бути підставою для незастосування заборони, встановленої статтею 1 Закону № 2391-ІV.
Безумовно погоджуюся з висновком Великої Палати Верховного Суду про повернення об`єкта культурної спадщини у власність територіальної громади міста Києва.
Частково не погоджуюся з іншими висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України висловлюю окрему думку.