Постанова
Іменем України
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 443/1124/20
провадження № 51- 1896 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 ( в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Жидачівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140200000255, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Заболотівці Жидачівського району Львівської області, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жидачівського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 6800 грн., без позбавлення права керувати транспортними засобами.
Цивільний позов представника цивільного позивача задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь законного представника малолітнього ОСОБА_8 - ОСОБА_9 20 000 грн. моральної шкоди.
Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2022 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
За вироком суду встановлено, що водій ОСОБА_7, 18 червня 2020 року, приблизно о 19:15 год., керуючи автомобілем "Renault Scenic", д.н.з. НОМЕР_1, по вул. Грюнвальдській у м.Жидачів Львівської області, рухаючись у напрямку до вул. Данила Галицького, зі швидкістю близько 20 км/год, порушила вимоги пунктів 1.3., 1.5., 1.7., п.п. "б", "д" пункту 2.3, пункту 12.3. Правил дорожнього руху, не була особливо уважна до такої категорії учасників дорожнього руху як діти, які у той час перебували на узбіччі проїзної частини дороги, ліворуч по ходу її руху, не врахувала дорожньої обстановки, відповідно не відреагувала на її зміни, чим створила загрозу життю та здоров`ю громадян, маючи об`єктивну можливість виявити малолітнього пішохода ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, який знаходився на узбіччі проїзної частини дороги, ліворуч по ходу руху автомобіля, і не був закритий для огляду жодним чином, не вжила заходів до своєчасного екстреного гальмування свого транспортного засобу аж до повної зупинки, продовжила рух, не зважаючи на малолітнього пішохода, який у подальшому вибіг з узбіччя на проїзну частину дороги, пересікаючи її з ліва на право, по ходу її руху, та допустила наїзд на нього лівою боковою частиною автомобіля, внаслідок чого малолітньому потерпілому ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.12.3 ПДР України знаходиться в причинному зв`язку з наслідками ДТП.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7, а кримінальне провадження закрити.
Зазначає, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад інкримінованого кримінального правопорушення тому, що не доведено: наявність події ДТП; об`єктивну сторону (діяння, обстановка, наслідки, причинний зв`язок між діянням і наслідками); а також причетність обвинуваченої до вчиненого і те, що потерпілий отримав травму в результаті ДТП.
Вважає, що обвинувальний вирок ґрунтується на недопустимих доказах, а саме: протоколі огляду місця події від 18.06.2020 тому, що він не містить даних про місце зіткнення пішохода з автомобілем, а зафіксовано лише розташування транспортного засобу; висновку експерта від 17.07.2020 через те, що у ньому не встановлено механізм виникнення тілесних ушкоджень (перелому). Дослідження проведено лише на підставі постанови слідчого із вихідними даними, так як слідчий не зібрав у встановленому законом порядку жодних медичних документів та не надав їх експерту. Медична документація на ім`я потерпілого не відкривалась стороні захисту в порядку ст.290 КПК України. Експерт не проводив жодних досліджень, а переписав у висновок дані судово-медичного обстеження; протоколі слідчого експерименту від 23.07.2020, оскільки слідча дія проведена на підставі припущень слідчого та самостійно вказаних ним показниках щодо швидкості та темпу бігу.
Крім того, у місцевому суді обвинувачена була позбавлена права на виступ в судових дебатах, чим порушено ст. 364 КПК України.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції допущені судом першої інстанції порушення проігнорував, всупереч вимог ст.404 КПК України повторно докази не дослідив, а також не перевірив належним чином доводи апеляційної скарги сторони захисту та в ухвалі відповідей на них не дав, не зазначив підстав за яких апеляційну скаргу визнано необгурнтованою, чим порушив ст.419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Від прокурора ОСОБА_10, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, надійшло заперечення у якому він, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги сторони захисту просить залишити її без задоволення.
Аналогічну позицію висловив прокурор ОСОБА_5 в суді касаційної інстанції.
Захисник ОСОБА_6, в судовому засіданні, вимоги касаційної скарги підтримав та просив задовольнити.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 КПК України Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 цього Кодексу підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно із ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Тобто, наведена норма процесуального закону вимагає від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому, суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.
Під час розгляду даного кримінального провадження місцевий суд, дотримуючись норм ст. 94 КПК України, безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. З такими висновками погодився й суд апеляційної інстанції.
Суди зазначили, що вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення повністю доведена: даними протоколу огляду місця ДТП від 18 червня 2020 року зі схемою та фототаблицею до нього, у яких детально зафіксовано загальний вигляд місця ДТП та інші відомості; висновком експерта №15/2/937 від 29 липня 2020 року встановлено, що порушення водієм ОСОБА_7 вимог п.12.3 ПДР України з технічної точи зору перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із наслідками ДТП, у водія ОСОБА_7 була технічна можливість уникнути наїзду на малолітнього пішохода ОСОБА_8 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування; висновком експерта №15/2/818 від 08 липня 2020 року про те, що гальмівна система та система рульового керування автомобіля "Renault Scenic", д.н.з. НОМЕР_1, знаходяться у працездатному стані; висновком судової медичної експертизи від 17 липня 2020 року згідно з яким потерпілий ОСОБА_8 в результаті ДТП отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження,які могли виникнути 18.06.2020 внаслідок контакту з виступаючими частинами кузова автомобіля; показаннями малолітнього потерпілого ОСОБА_8, який пояснив, що коли він переходив дорогу додому не побачив, що їде машина, яка приблизно по середині дороги переїхала йому ногу у районі ступні, в обвинуваченій впізнає саме ту жінку, яка вийшла з автомобіля; показаннями законного представника малолітнього потерпілого - ОСОБА_9, свідків, а також іншими доказами.
Тому неприйнятними є твердження адвоката про недоведеність об`єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною і для встановлення того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Для встановлення наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого наведеною нормою закону, має бути встановлено три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст. 286 КК України, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов`язковою ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які є причиною настання цих наслідків, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов`язаний виявити та встановити порушення ПДР, які мали місце, але водночас він повинен зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст. 286 КК України, тобто, знаходилися у причинному зв`язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.