Постанова
Іменем України
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 761/44670/16-к
провадження № 51-765 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року у кримінальному провадженні № 22016000000000436 щодо
ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Усинське Республіки Комі РФ, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 грудня 2021 року ОСОБА_7 визнаний невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 258-3, ч. 1 ст. 263 КК України, та виправданий на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що він, будучи обраним на чергових місцевих виборах (31 жовтня 2010 року) від Слов`янського району Донецької області як депутат Донецької обласної ради від Партії регіонів, за час виконання своїх обов`язків, будучи активним прихильником проросійської політики та радикально налаштованим проти чинної влади в Україні, в порушення ст.ст. 2, 73 Конституції України підтримав вступ України до Митного Союзу, тимчасову окупацію РФ частини території України - Автономної Республіки Крим, відкрито виступав за федералізацію та сприяв окупації Донецької області незаконними збройними формуваннями.
При цьому ОСОБА_7, виявляючи політичну активність та перебуваючи на посаді депутата обласної ради, стежив за ситуацією в країні, намагався чинити спротив мирним акціям протесту, які проходили на Майдані Незалежності в м. Києві та на території України в цілому наприкінці 2013 - на початку 2014 років.
З цією метою ОСОБА_7, як фактичний власник ТОВ "Авто-Експрес", у лютому 2014 року, бажаючи перешкодити мирним акціям протесту, організував доставку осіб молодого віку міцної статури до м. Києва для вчинення ними спротиву мирним зібранням людей та застосування до учасників мирних акцій фізичного насильства. Для перевезення з м. Донецька до м. Києва бійців, так званих "тітушок", озброєних палицями та іншою амуніцією, ОСОБА_7 було використано належні йому три автотранспортні засоби, однак активістами, які діяли на підтримку мирних акцій протесту, 20 лютого 2014 року в м. Лубни Полтавської області ці автобуси були зупинені та скеровані назад.
Також 07 квітня 2014 року внаслідок захоплення незаконними збройними формуваннями приміщення Донецької обласної державної адміністрації, було публічно проголошено створення нелегітимного державного утворення "Донецька народна республіка" (далі "ДНР"), керівники якої підтримали тимчасову окупацію АР Крим та відділення Донецької області від України, очолили та стали активними учасниками злочинної організації "ДНР", яка визнана терористичною організацією.
Підтримуючи створення терористичної організації "ДНР", ОСОБА_7 вирішив їй сприяти шляхом надання матеріально-технічної допомоги її активним учасникам. Так, він достовірно знав, що ОСОБА_8 (матеріали відносно якого виділені в окреме провадження) увійшов до складу вказаної організації та на нього згідно розподілу ролей були покладені обов`язки забезпечення діяльності силового блоку, який спрямований на захоплення населених пунктів, будівель, військових частин та інших об`єктів на території Донецької області, вербування нових учасників до складу силового блоку "ДНР", захоплення зброї та будівництва укріплень з метою протидії діяльності осіб, задіяних у ході проведення антитерористичної операції.
У квітня 2014 року ОСОБА_7, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на сприяння діяльності "ДНР", досяг домовленості з ОСОБА_8 про матеріально-технічне забезпечення структурного підрозділу організації "Оплот Донбасу", метою діяльності якої були підтримка та пропагування ідей збройного протистояння правоохоронним органам і Збройним Силам України, вчинення терористичних актів, спрямованих на зміну меж території та державного кордону в незаконний спосіб. У травні 2014 року з метою легалізації цієї організації проведено дії щодо її Державної реєстрації.
05 травня 2014 року ОСОБА_7 на виконання своєї злочинної ролі, діючи з прямим умислом, надав сприяння діяльності терористичної організації "ДНР" шляхом розміщення у належній йому офісній будівлі за адресою: АДРЕСА_2, штабу та особового складу її структурного підрозділу "Оплот Донбасу".
Продовжуючи свою протиправну діяльність, ОСОБА_7 протягом квітня 2014 року надав матеріальну та технічну допомогу членам терористичної організації "ДНР" у спорудженні укріплених фортифікаційних споруд і блокпостів у районі с. Стародубівки та с. Семенівки Слов`янського району Донецької області для збройних формувань указаної терористичної організації, а протягом квітня-травня 2014 року надав вказівку підпорядкованим йому особам з числа працівників ТОВ "Рай-Олександрівський Елеватор", ТОВ "ЕК "Громада" про зведення фортифікаційних споруд, несення бойової варти на них і блокпостах у тій же місцевості.
Крім того, у вказаний проміжок часу ОСОБА_7 для сприяння силовому блоку "ДНР" забезпечив ОСОБА_8 будівельними матеріалами, що були використані для спорудження фортифікаційних споруд з метою чинення озброєного опору правоохоронним органам і Збройним Силам України, а також забезпечив продуктами харчування осіб, які несли бойову варту на вказаних спорудах.
Згодом, у жовтні 2014 року ОСОБА_7 вчинив дії, спрямовані на реєстрацію ТОВ "Завод коксохімобладнання" на тимчасово окупованій терористами території, безпосередньо у м. Донецьку, та поставив це підприємство на облік у так званому міністерстві доходів та зборів "ДНР" як платника податків.
Крім того, ОСОБА_7 обвинувачувався в тому, що за місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) за невстановлених слідством обставин умисно, незаконно придбав і зберігав без передбаченого законом дозволу набої до 28 травня 2016 року, які під час проведення обшуку було виявлено та вилучено. Згідно висновку експерта, набої в кількості 46 штук є військового (армійського) зразка калібру 7,62*39 мм з кулею "ЛПС" зі сталевим сердечником.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що ухвала всупереч ст. 419 КПК України не містить мотивованих відповідей на доводи скарги прокурора, оскільки суд обмежився лише формальним перерахуванням доказів без їх належної оцінки.
Стверджує, що судами безпідставно було визнано недопустимим доказом протокол обшуку за місцем проживання обвинуваченого, не взято до уваги докази, які свідчать про відсутність процесуальних порушень під час знайдення в помешканні набоїв.
Прокурор звертає увагу, що висновок судів про невідповідність кількості набоїв, вилучених під час обшуку, тій кількості, яка надійшла на експертизу, спростовується матеріалами провадження, адже не всі знайдені під час обшуку набої були патронами військового зразка.
Також вказує на те, що відео з оптичного диску камер відеоспостереження є недопустимим доказом з огляду на практику ВС з аналогічних обставин, на що не звернув уваги апеляційний суд та не з`ясував, чи не здійснювався монтаж цього відео.
Крім того, прокурор заперечує висновки судів про порушення вимог кримінального процесуального закону при повідомленні ОСОБА_7 про підозру, оскільки на момент такого повідомлення його повноваження як депутата місцевої ради були припинені.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор у суді касаційної інстанції підтримав скаргу в повному обсязі, просив скасувати ухвалу апеляційного суду з наведених у скарзі підстав та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Захисник у судовому засіданні заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
Мотиви суду
Оспорювання прокурором встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються, по суті, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що виходячи з вимог статті 438 КПК України не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість, зазначені доводи, відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України належать до предмета перевірки суду апеляційної інстанції.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд дотримався зазначених вимог закону, перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, які стосувалися невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам справи та невірної, на його думку, оцінки судом доказів, і дійшов висновку про те, що усі обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого вироку, були всебічно досліджені в суді із дотриманням вимог ст. 22 КПК України.
Суд касаційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 17 цього Кодексу ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи.
Європейський Суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Конституцією України задекларовано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62).
Стаття 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) Кримінального кодексу, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
Відповідно до вимог ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
Суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом. Проте сторона обвинувачення не надала суду належних, достатніх, вагомих та допустимих доказів, які б у своїй сукупності доводили винуватість ОСОБА_7 .
З таким висновком погодився апеляційний суд, який зазначив, що апеляційна скарга містить доводи стосовно неправильної оцінки судом першої інстанції доказів. Суд апеляційної інстанції у межах своїх повноважень дослідив надані сторонами докази з точки зору їх відповідності вимогам ст. 94 КПК України та навів в ухвалі мотиви, з яких виходив при постановленні свого рішення.
Так, апеляційна скарга містила доводи стосовно ненадання судом першої інстанції належної оцінки показанням свідків, безпідставного визнання недопустимими доказами протоколів обшуку та огляду патронів, а також похідних від них доказів.
Апеляційний суд належним чином дослідив ці доводи та зазначив, що зібраними доказами не доводиться поза розумним сумнівом факт вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим.
У касаційній скарзі прокурор оскаржує ухвалу апеляційного суду в повному обсязі, зазначає, що вона не містить мотивів на спростування доводів його апеляційної скарги, проте фактично наводить доводи стосовно безпідставного виправдання ОСОБА_7 лише за ч. 1 ст. 263 КК України. Скаржиться на невідповідність ухвали вимогам ст. 419 КПК України, проте не наводить, які конкретно доводи апеляційної скарги залишилися без належної відповіді суду.