Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 947/32389/21
провадження № 61-7981 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача - адвокат Байдерін Олександр Анатолійович,
відповідач - ОСОБА_2,
представника відповідача- адвокат Довбишев Дмитро Олександрович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Довбишева Дмитра Олександровича, на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси
від 08 серпня 2022 року, додаткове заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 вересня 2022 року, ухвалених у складі судді
Калініченко Л. В., та постанову Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року у складі колегії суддів: Кутурланової О. В., Бездрабко В. О., Приходько Л. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 14 жовтня 2010 року він
та ОСОБА_2 уклали договір позики у формі розписки, за яким останній отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі
108 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути на вимогу за наслідком настання обставин, зазначених у розписці.
10 березня 2021 року, після настання відповідних обставин, він направив позичальнику вимогу про повернення боргу, проте останній ухиляється
від отримання поштової кореспонденції, свої боргові зобов`язання
з повернення грошових коштів не виконує.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просив суд стягнути
із ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики
від 14 жовтня 2010 року у розмірі 108 000,00 доларів США.
Короткий зміст судових рішень
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня
2022 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість
за договором позики від 14 жовтня 2010 року у розмірі
108 000,00 доларів США.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який належним чином повідомлявся районним судом про дату, час та місце розгляду справи способами, передбаченими нормами ЦПК України. Зокрема, у зв`язку з відсутністю інформації про зареєстроване місце проживання відповідача останній викликався до суду через оголошення
на офіційному вебпорталі судової влади України. Крім того, судом здійснювалися відповідні повідомлення за адресою його реєстрації
як фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) -
АДРЕСА_1, яка зазначена
у розписці, а також за іншою можливою адресою його проживання -
АДРЕСА_2, яка зазначалася ним
у поданій до суду заяві.
При цьому районний суд урахував, що ОСОБА_2 не бажає отримувати
судову кореспонденцію, у тому числі ухвали про витребування доказів,
які залишилися невиконаними, хоча ознайомлювався з матеріалами справи у квітні 2022 року. Із цих підстав районний суд визнав доведеними обставини, для з`ясування яких судом витребовувалися докази, - укладення договору оренди у лютому 2019 року між навчальним закладом
і відповідачем. Указана обставина знайшла своє підтвердження
й на підставі інших досліджених судом доказів.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції застосував відповідні норми
ЦК України, ГК України, надав оцінку поданим сторонами доказам, у тому числі розписці від 14 жовтня 2010 року, врахував преюдиційні обставини, встановлені судами під час розгляду справи № 520/11358/15-ц за позовом
ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_1,
до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії, а також у справі № 520/11782/13-ц за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, і вважав, що розписка від 14 жовтня 2010 року, оригінал якої знаходиться у позивача, є чинною, вона підтверджує боргові правовідносини між сторонами.
Суд першої інстанції, надавши оцінку обставинам, із настанням яких позичальник зобов`язався повернути на вимогу позикодавця грошові кошти, встановив, що ОСОБА_2 не виконав взяті на себе боргові зобов`язання, строк виконання зобов`язань розпочався з 01 березня
2019 року.
Суд першої інстанції врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду у даній категорії справ, прецедентну практику Європейського суду
з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Додатковим заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси
від 13 вересня 2022 року за клопотанням представника ОСОБА_1 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати
на професійну правничу допомогу у розмірі 90 000,00 грн.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції надав оцінку доказам, наданим на підтвердження витрат на правничу допомогу, застосував відповідні норми ЦПК України, Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", урахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду
зі вказаного процесуального питання і зазначив про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат
на професійну правничу допомогу в суді у розмірі 90 000,00 грн,
які підтверджені та співмірні.
Відповідач указаний розмір не спростував, відповідні посилання про його зменшення суд визнав необґрунтованими.
У вересні 2022 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня
2022 року.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2022 року залишено без задоволення.
Суд першої інстанції, врахувавши способи направлення судом кореспонденції відповідачу, вважав необґрунтованими його доводи
про неналежне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Суд направляв судову кореспонденцію, у тому числі, за адресою: АДРЕСА_2, проте ОСОБА_2 відмовлявся від її одержання.
Суд уважав безпідставними посилання відповідача про те,
що невстановлення зареєстрованого його місця проживання на території Київського району міста Одеси призвело до порушення судом територіальної юрисдикції розгляду справи, оскільки була відсутня інформація про його зареєстроване місце проживання, останнє відоме місце реєстрації відповідача було зареєстроване в Київському районі
міста Одеси, в останнього наявне на праві власності нерухоме майно, розташоване в Київському районі міста Одеси. Тобто справа підсудна Київському районному суду м. Одеси (частина дев`ята статті 28
ЦПК України) й розглянута належним судом, установленим законом
в розумінні прецедентної практики ЄСПЛ.
При цьому ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, був зареєстрований 29 жовтня 2021 року, а позовна заява ОСОБА_1 надійшла до суду 22 жовтня 2021 року.
Крім того, у квітні 2022 року на стадії підготовчого провадження відповідач ознайомлювався з матеріалами справи, тобто він був обізнаний
про наявність судового спору.
У листопаді 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Довбишев Д. О., подав до Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу на заочне рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката
Довбишева Д. О.,залишено без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня 2022 року залишено без змін.
Додаткове заочне рішення Київського районного суду м. Одеси
від 13 вересня 2022 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не порушив правила територіальної юрисдикції (підсудності),
так як справа підсудна Київському районному суду м. Одеси, оскільки зазначене в розписці місце проживання відповідача та місце знаходження його нерухомого майна знаходяться на території Київського району
м. Одеси.
Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив
із зазначеного позивачем місця проживання відповідача, яке співпадало
з інформацією щодо місця проживання, зазначеною особисто
ОСОБА_2 у борговій розписці, - АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців
та громадських формувань відомості про місцезнаходження відповідача,
як про ФОП внесені за адресою його місцезнаходження:
АДРЕСА_1 .
Крім того, місцем знаходження нерухомого майна відповідача,
з відчуженням якого, чи початком експлуатації за призначенням якого залежало настання підстав для звернення позикодавця з вимогою
про повернення боргу, є АДРЕСА_3 .
При цьому враховано, що на момент звернення позивача до суду з позовом (22 жовтня 2021 року) відповідач не мав реєстрації місця проживання, оскільки 18 жовтня 2013 року був знятий з реєстрації у
АДРЕСА_1, а зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2, 29 жовтня 2021 року, тобто вже після пред`явлення до нього позову.
Відповідач був обізнаний про наявність даного судового спору, ознайомлювався з матеріалами справи й до моменту ухвалення судом заочного рішення не заявляв про непідсудність справи Київському районному суду м. Одеси.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ОСОБА_2 про його неналежне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки районний суд, з`ясувавши, що відповідач
не зареєстрований у місті Одесі та Одеській області, надсилав судову кореспонденцію за всіма відомими суду адресами проживання відповідача, проте останній відмовлявся її отримувати. При цьому оголошення про його виклик до суду розміщувалися на вебпорталі судової влади України (частина одинадцята статті 128 ЦПК України).
У цій частині апеляційний суд, як і суд першої інстанції, врахував відповідні положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), прецедентну практику ЄСПЛ.
Переглядаючи спір по суті, суд апеляційної інстанції застосував відповідні норми ЦК України, врахував судову практику Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у даній категорії справ, надав належну оцінку поданим сторонами доказам і погодився з висновками районного суду
про те, що відповідач отримав від позивача за договором позики
від 14 жовтня 2010 року у борг грошові кошти у сумі
108 000,00 доларів США, право на повернення яких настало з 01 березня 2019 року, - початку комерційного використання належного відповідачу об`єкта нерухомості, зазначеного у розписці, що визначено сторонами угоди як одна з самостійних умов права вимоги позикодавцем повернення отриманих позичальником у борг грошових коштів. Проте відповідач ухиляється від повернення грошових коштів.
Апеляційним судом надано оцінку обставинам, встановленим судам в інших судових спорах між сторонами (справа № 520/11782/13-ц, справа
№ 520/11358/15-ц) (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Апеляційним судом також установлено факт здійснення ОСОБА_2, як ФОП, комерційної господарської діяльності стосовно нерухомого майна, визначеного у пункті 2 розписки від 14 жовтня 2010 року, складеної
в підтвердження суттєвих умов договору позики, що також підтверджує,
що, починаючи з лютого 2019 року (укладення договору оренди нерухомого майна), у позивача настало право вимоги повернення позичених за цим договором грошових коштів.
При цьому ОСОБА_2 не довів виконання взятих на себе боргових зобов`язань, хоча позивач направляв останньому відповідну вимогу
у березні 2021 року, проте, той відмовився її отримувати.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду, викладеними у додатковому заочному рішенні суду, яким вирішено питання розподілу витрат на правничу допомогу, оскільки позивач довів розмір
і обґрунтованість відповідних витрат.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності відповідача
та його представника, які належним чином повідомлені про дату, час
та місце розгляду справи, клопотань з цього приводу не подали.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду,
представник ОСОБА_2 - адвокат Довбишев Д. О., просить скасувати заочне рішення та додаткове заочне рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції за встановленою територіальною юрисдикцією.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема: застосування норм права
без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; справу розглянуто за відсутності заявника, належним чином не повідомленого про дату, час і місце розгляду справи; судове рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано дану цивільну справу
із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву
на касаційну скаргу.
У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Довбишева Д. О., про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень задоволено частково. Зупинено виконання заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 серпня
2022 року та додаткового заочного рішення Київського районного суду
м. Одеси від 13 вересня 2022 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку. У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Довбишева Д. О., в частині зупинення виконання постанови Одеського апеляційного суду від 28 березня 2023 року відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2023 року справу призначено
до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними
у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката
Довбишев Д. О., мотивована тим, що, з урахуванням реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2, належним судом, який мав розглянути справу,
є Суворовський районний суд м. Одеси, а не Київський районний суд
м. Одеси, що є обов`язковою підставою для скасування судових рішень (стаття 411 ЦПК України).
ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в суді першої інстанції. Районний суд не надсилав йому судову кореспонденцію за адресою реєстрації його місця проживання.
Вказує, що на дату його ознайомлення з матеріалами справи суд
не повідомив йому дату наступного судового засідання. Суду першої інстанції було відомо про зареєстроване місце проживання відповідача
з 18 квітня 2022 року. Проте, суд не здійснював всі наступні його виклики
до суду шляхом направлення повісток за вказаною адресою.
Суд першої інстанції формально виконав обов`язок з`ясувати дійсну адресу місця проживання відповідача, направивши запит лише до відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області).
Вирішуючи спір по суті, судами не враховано, що ОСОБА_1 не долучив до позовної заяви належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог. При цьому це вже третій судовий спір між сторонами з тих самих підстав (справа № 520/11782/13, справа № 520/11358/15). На підставі візуального огляду копії розписки, яка додана до позову, вважає, що вона складена не відповідачем. Хоча суд і оглянув оригінал розписки, однак відповідна судова експертиза не проводилася, а він був позбавлений можливості заявити таке клопотання, оскільки не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, як і не мав можливості подати власні докази на спростування позовних вимог. Крім того, позивач приховав від суду факт відступлення права вимоги за розпискою іншим особам.
Також указує на неспівмірність заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, розмір яких підлягав зменшенню, що, на думку заявника касаційної скарги, є правом суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Байдеріна О. А., в якому вказується, що доводи касаційної скарги є безпідставними
та не підлягають задоволенню, оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідач був обізнаний про наявність даного судового спору, ігнорував участь у ньому, поводився недобросовісно, про непідсудність справи Київському районному суду м. Одеси не заявляв у суді першої інстанції.
При цьому до спору застосовується виключна підсудність, так як спір виник із приводу нерухомого майна (частина перша статі 30 ЦПК України).
Суд першої інстанції належним чином повідомляв відповідача про дату, час
і місце розгляду справи, останній не повідомляв суд про зміну адреси місця проживання/реєстрації, від отримання кореспонденції за місцем проживання та реєстрації відмовлявся.
Вирішуючи спір по суті, судами надано належну правову оцінку доказам
і доводам сторін, правильно встановлено фактичні обставини.
Доводи касаційної скарги про неспівмірність витрат на правничу допомогу необґрунтовані.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14 жовтня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики у формі розписки, в якій останній підтвердив факт отримання
від ОСОБА_1 у борг грошових коштів у розмірі 108 000,00 доларів США, які зобов`язався повернути на вимогу останнього за наслідком настання наступного:
- після продажу земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомого майна, які знаходяться за адресою:
АДРЕСА_3, що належать ОСОБА_2 на праві приватної власності.
У розписці встановлено мінімальну вартість продажу майна на рівні
не нижче 750 000,00 доларів США, будь-яка інша сума продажу,
що є нижчою, не є підставою для продажу вказаного майна та підставою для повернення отриманих коштів.
- або у разі, коли ОСОБА_2 буде експлуатувати зазначене майно
за його цільовим призначенням (для проживання чи для комерційного використання).
Не вважається експлуатацією майна: проведення робіт з його реконструкції, ремонту, будівництва, відновлення, а також тимчасового мешкання осіб, пов`язанних з проведенням будівельних, ремонтних, відновлювальних робіт, охорони майна.
У разі будь-якого переходу права власності на нерухоме майно, визначене
в пункті 2 договору, від ОСОБА_2 на користь третіх осіб, у тому числі
в іпотеку, ОСОБА_2 зобов`язався на першу вимогу ОСОБА_1 здійснити повернення грошових коштів у сумі, визначеній у пункті 1 договору.
Пунктом 6 розписки визначено, що вона є дійсною виключно у тому разі, якщо ОСОБА_1 має в наявності письмові докази про відсутність майнових та немайнових вимог із боку ОСОБА_5 до ОСОБА_2
та ОСОБА_6, які мають бути передані ОСОБА_1 ОСОБА_2
у триденний строк із дня підписання цієї розписки, про що ОСОБА_2 має надати письмовий документ.
Пунктом 7 розписки встановлено, що після повного розрахунку
ОСОБА_1 повертає ОСОБА_2 отримані правовстановлюючі документи на вищезазначене нерухоме майно.
У пункті 8 розписки визначено, що факт передачі грошових коштів здійснювався у присутності свідків у момент складення цієї розписки.
Розписка підписана ОСОБА_2, ОСОБА_1 та свідками
(а. с. 10, т. 1).
15 жовтня 2010 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 складено акт приймання-передачі документів, відповідно до якого останній згідно
з пунктом 6 указаної розписки отримав:
- угоду від 26 лютого 2008 року, укладену між ОСОБА_5, ОСОБА_6
та ОСОБА_2 ;
- додаткову угоду та основну угоду від 20 листопада 2008 року;
- договір передання прав вимоги від 14 жовтня 2010 року, укладений
між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .
Сторонами засвідчено, що передання цих документів є доказом виконання ОСОБА_1 умов пункту 6 розписки (а. с. 11, т. 1).
У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року у розмірі 108 000,00 доларів США (справа
№ 520/11782/13-ц).
22 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з яким ОСОБА_1,
як первісний кредитор, передав ОСОБА_4, як новому кредитору, право вимоги повернення вищевказаних грошових коштів у сумі
108 000,00 доларів США від ОСОБА_2 (а. с. 89, т. 2).
Оригінал розписки та інші документи ОСОБА_1 були передані ОСОБА_4 за актом прийому-передачі від 22 квітня 2015 року.
Пунктом 1.2 зазначеного договору встановлено, що новий кредитор - ОСОБА_4, одержує право (замість первісного кредитора) вимагати
від боржника - ОСОБА_2, належного виконання всіх зобов`язань
за основним договором - договором позики від 14 жовтня 2010 року.
Згідно з пунктом 1.3 договору цей договір є відплатним та за ним новий кредитор передав, а первісний кредитор прийняв суму грошових коштів
у розмірі 60 000,00 доларів США.
Відповідно до пункту 2.1 договору первісний кредитор передав, а новий кредитор приймав усі документи, які засвідчують права, що передаються,
та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором,
а саме:
- оригінал боргової розписки на суму 108 000,00 доларів США від 14 жовтня 2010 року, укладеної між первісним кредитором та боржником;
- оригінал правовстановлюючих документів на дачний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 (рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2008 року у справі
№ 32-6842, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно
від 19 березня 2009 року № 22217210, реєстраційний номер 26750959).
Факт передання ОСОБА_1 указаних документів ОСОБА_4
на виконання пункту 2.1 договору про відступлення права вимоги
від 22 квітня 2015 року підтверджується актом прийняття-передачі
від 22 квітня 2015 року (а. с. 90, т. 2).
У зв`язку з відступленням права вимоги за договором позики
ОСОБА_4 ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про залишення його позову у вищевказаній справі № 520/11782/13-ц без розгляду.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2015 року
у справі № 520/11782/13-ц прийнято відмову ОСОБА_1 від позову, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2
про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року закрито.
З метою повернення грошових коштів на підставі договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_4 у серпні 2015 року звернувся
до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
за договором позики від 14 жовтня 2010 року (справа № 520/11358/15-ц).
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 01 січня 2017 року скасовано ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 27 квітня
2015 року про закриття провадження у справі № 520/11782/13-ц та передано справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2017 року
у вищевказаній справі залишено без розгляду заяву ОСОБА_1
про відмову від позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Задоволено заяву ОСОБА_1 про залишення
позову без розгляду, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу залишено без розгляду.
Указану ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 20 жовтня
2017 року про залишення позову без розгляду залишено без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 30 січня 2018 року.
Вищевказані судові рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати від 13 червня 2018 року у справі № 520/11782/13-ц (провадження
№ 61-20937св18).
10 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду про розірвання договору про відступлення права вимоги від 22 квітня 2015 року.
Вказана обставина стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду
у справі № 520/11358/15-ц про заміну позивача за первісним позовом ОСОБА_4 на ОСОБА_1, яка ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27 червня 2017 року задоволена.
18 жовтня 2018 року Київським районним судом м. Одеси ухвалено рішення у вказаній справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1
до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики від 14 жовтня 2010 року відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 22 квітня
2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1,
про передання прав вимоги за борговою розпискою від 14 жовтня
2010 року. У задоволені решти зустрічних вимог ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 231-237, т. 1).
Постановою Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2018 року скасовано
та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на його користь борг за договором позики у розмірі 108 000,00 доларів США. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі
№ 520/11358/15-ц постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року у частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу скасовано, залишено в силі рішення Київського районного суду м. Одеси
від 18 жовтня 2018 року у вказаній частині. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 24 березня 2021 року залишено без змін (провадження № 61-7539св21) (а. с. 102-110, т. 1).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 20 жовтня
2021 року виконавчим комітетом Одеської міської ради 25 липня 2005 року проведено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_2, номер запису 25560170000017121 (а. с. 27-31, т. 1).
ФОП ОСОБА_2 за зареєстрованими видами економічної діяльності займається, у тому числі, наданням в оренду й експлуатацію власного
чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).
Зареєстроване місцезнаходження ФОП ОСОБА_2 :
АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Одеського навчального закладу середньої освіти І-ІІІ ступенів "Школа Мрії" від 17 травня 2019 року № 128 приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, орендується освітнім закладом, починаючи з 16 березня 2019 року, на підставі
договору оренди приміщення від 16 лютого 2019 року, укладеного
з ФОП ОСОБА_2, яке використовується під розміщення закладу освіти (а. с. 17, т. 1).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 грудня
2021 року за критерієм пошуку за кодом ЄДРПОУ 42205392, останній присвоєний юридичній особі - Одеському ліцею з початковою школою
та гімназією "Школа Мрії", зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_4 (а. с. 89-95, т. 1).
Згідно з листом акціонерного товариства комерційного банка
"ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") від 05 січня 2022 року
№ 20.1.0.0.0/7-220105/19528 на ім`я ОСОБА_2 відкрито особовий рахунок у банку за № НОМЕР_1 (а. с. 153, т. 1).
Відповідно до виписки по зазначеному рахунку за період із 16 лютого
2019 року по 23 грудня 2021 року на нього зараховувалися грошові кошти
за наслідком проведених транзакцій від кореспондента - ОНЗ "ШКОЛА МРІЇ", на ім`я ОСОБА_2, призначення платежу - за оренду приміщення згідно з договором оренди, у відповідних розмірах (а. с. 154-208, т. 1).
Згідно з актом, складеним 28 січня 2022 року адвокатом Шевцовою Т. Р.
у присутності свідка ОСОБА_7, за результатами огляду території
за адресою: АДРЕСА_3, встановлено огородження території металевим парканом, а на фасаді будівлі розміщення вивіски
з інформацією про розміщення Одеського ліцею з початковою школою
та гімназією "Школа Мрії" Міністерства освіти і науки України. Під час огляду об`єкта в приміщенні будівлі зафіксовано наявність класів
для навчання дітей з партами та іншим навчальним приладдям
(а. с. 221-225, т. 1).
Судами, з урахуванням положень розписки від 14 жовтня 2010 року, встановлено, що з лютого 2019 року настали підстави, передбачені
пунктом 4 розписки, за наслідком яких із 01 березня 2019 року
у ОСОБА_2 виникло зобов`язання із повернення грошових коштів
у сумі 108 000,00 доларів США, за першою вимогою ОСОБА_1 .
У вимозі від 10 березня 2021 року ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_2 про настання зобов`язань із повернення грошових коштів у розмірі
108 000,00 доларів США за договором позики від 14 березня 2010 року
та просив негайно повернути грошові кошти (а. с. 18-19, т. 1).
Указана вимога надіслана 12 березня 2021 року на адресу місця проживання ОСОБА_2, яку він особисто вказав у розписці, як адресу свого місця проживання, та за якою зареєстрований як ФОП: АДРЕСА_1
(а. с. 10, 12-15, 20, 21, 23, 24, т. 1), яку ОСОБА_2 не отримано.
Зазначену вимогу надіслано також на вказану адресу кур`єрською службою "Спецкур`єр", відповідно до повідомлення якої 15 березня 2021 року
о 14 год 21 хв кур`єром засвідчено відмову отримувача - ОСОБА_2, від отримання поштового відправлення (а. с. 22, т. 1).
У позові ОСОБА_1 у цій справі місцем проживання ОСОБА_2 зазначена адреса:
АДРЕСА_1 (а. с. 2, т. 1).
Місцезнаходження нерухомого майна ОСОБА_2, з відчуженням якого чи початком експлуатації за призначенням якого залежало настання підстав для звернення позичальника з вимогою про повернення боргу,
є АДРЕСА_3 (а. с. 12-15, т. 1).
Зазначене у розписці місце проживання ОСОБА_2 та місце розташування його нерухомого майна відносяться до території Київського району міста Одеси.
На момент звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом
місце проживання ОСОБА_2 не було зареєстровано.
ОСОБА_2 18 жовтня 2013 року знятий з реєстрації у
АДРЕСА_1 (а. с. 85, т. 2).
29 жовтня 2021 року ОСОБА_2 зареєстрував своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2
(а. с. 86, т. 2).
21 квітня 2022 року ОСОБА_2 ознайомився з матеріалами справи, отримав позов і додатки до нього (а. с. 145, т. 1).
ОСОБА_2 відмовлявся отримувати судову кореспонденцію,
яка надсилалася йому судом за всіма відомими місцями його проживання (а. с. 1-7, т. 2).
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі ГУ ДМС України в Одеській області повідомило суд, що ОСОБА_2 не значиться зареєстрованим у місті Одесі та Одеській області (а. с. 75, т. 1).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених
частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката
Довбишева Д. О., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої
або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права
і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,
що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання
про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,
які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,
частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного
у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
І. Щодо обов`язкових підстав для скасування судових рішень
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси
у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон