Постанова
Іменем України
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 466/11797/21
провадження № 61-9324 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник позивача -адвокат Рождественська Лілія Петрівна,
відповідач - заклад дошкільної освіти (ясла-садок) № 116,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рождественської Лілії Петрівни, на постанову Львівського апеляційного суду у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В. від 25 травня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116, в якому, з урахуванням заяви про його уточнення, просила суд: визнати протиправним наказ директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 від 05 листопада 2021 року № 252-К "Про відсторонення від роботи ОСОБА_1"; стягнути із закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №116 на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 31 травня 2022 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, щов закладі дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 вона працює вчителем-логопедом. 05 листопада
2021 року їй для ознайомлення надано наказ про її відсторонення від роботи. Вказувала, що її незаконно відсторонено від роботи, у зв`язку із відсутністю у неї щеплення, так як положеннями трудового законодавства такої підстави не передбачено. При цьому, вказаним відстороненням порушено вимоги
статті 43 Конституції України та її соціальні права гарантовані Основним Законом.
Крім того, зазначала, що Дорожньою картою із впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом
SARS-CoV-2, і проведення масової вакцини у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 24 грудня 2020 року № 3018 (у редакції наказу Міністерства oxoрони здоров`я України 09 лютого 2021 року № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова у складі судді
Ковальчука О. І. від 02 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним наказ директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 від 05 листопада 2021 року № 252-К "Про відсторонення
від роботи ОСОБА_1".
Стягнуто із закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 на користь
ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період
з 08 листопада 2021 року по 01 березня 2022 року за кожен робочий день вимушеного прогулу.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем не доведено правомірності відсторонення позивача від роботи, у тому числі наявності встановлених законодавством підстав для відсторонення. Крім того, не доведено належними та допустимими доказами факт відмови чи ухилення ОСОБА_1 від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, а також не дотримано вимоги встановлені статтею 7, частиною другою статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", який має вищу юридичну силу, ніж підзаконні нормативно-правові акти, порядку відсторонення позивача від роботи. При цьому, суд першої інстанції вказав, що право на оплачувану працю є елементом приватного життя, оскільки робота і заробіток забезпечує приватні життєві потреби позивача. Саме з цих міркувань, зазначене право захищається
статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,
а тому втручання в нього з боку держави, повинно одночасно відповідати всім трьом критеріям ЄСПЛ: законності, законної (легітимної) мети і пропорційності (справедливого балансу). Таке втручання визнається ЄСПЛ неправомірним, якщо хоча б одного з критеріїв дотримано не було.
Також суд першої інстанції вказав, що відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідач фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не врегульовані нормативно-правовим актом у виді закону. Крім того, суд вважав, що таке втручання в трудові права позивача є надмірним, не пропорційним, оскільки позбавили останню засобів для існування. При цьому, суд зазначив, що, оскільки в порушення статті 46 КЗпП України відповідачем із власної ініціативи без законних підстав відсторонено ОСОБА_1 від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, тому з відповідача слід стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року
по 01 березня 2022 року.
Суд першої інстанції послався на правовий висновок, викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року апеляційну скаргу Закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 березня 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що за характером виконуваних позивачкою обов`язків, які пов`язані з щоденними соціальними контактами з малолітніми дітьми, позивачка підлягала обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але після попередження про необхідність такого щеплення відмовилась від проходження вакцинації, доказів абсолютних протипоказань для такої вакцинації не надала, відповідач (роботодавець) обґрунтовано з дотриманням чинного законодавства відсторонив її від роботи на час до проведення щеплення.
Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що районним судом не враховано, що держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей. Право позивача на працю у дошкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. При цьому, аналогічний підхід щодо законності відсторонення вчителя-логопеда закладу дошкільної освіти викладено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2023 року
у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736 св 22).
Також суд апеляційної інстанції послався на правовий висновок, викладений
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року до Верховного Суду представник ОСОБА_1 - адвокат Рождественська Л. П., подала касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду
від 03 липня 2023 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рождественської Л. П., на постанову Львівського апеляційного суду
від 25 травня 2023 року залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
У наданий судом строк представник ОСОБА_1 - адвокат
Рождественська Л. П., надіслала матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 466/11797/21 із Шевченківського районного суду м. Львова та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката
Рождественської Л. П., мотивована тим, що апеляційним судом не досліджено зібрані у справі докази, а саме що при відстороненні ОСОБА_1 від роботи у зв`язку із відсутністю у неї щеплення проти СОVID-19 не було дотримано вимог частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" в частині отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення чи акту, складеного у присутності свідків, в разі відмови дати таке підтвердження, а також вимоги частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо недопуску позивача від роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23 січня
2019 року у справі № 755/6458/15-ц (провадження № 61-18651 св 18), якою вказано про встановлення вичерпного переліку випадків відсторонення працівника від роботи.
Також посилається на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження 14-82 цс 22) у подібних правовідносинах.
Крім того, зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку у цій справі, належним чином встановши фактичні обставини у справі.
Відзив на касаційну скаргу від учасника справи до суду не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працює на посаді вчителя-логопеда закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 (а. с.8-10).
З повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 вбачається, що ОСОБА_1 ознайомлена 29 жовтня 2021 року, однак перед підписом зазначила про порушення законодавства (а. с. 98-100).
Наказом від 05 листопада 2021 року № 252-К директор закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 керуючись статтею 46 КЗпП України, Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" - відсторонив вчителя-логопеда ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року, на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 від 29 жовтня
2021 року, на термін до усунення причин, що його зумовили. При цьому як вбачається з підпису ОСОБА_1 на цьому наказі, вона була ознайомлена з ним 05 листопада 2021 року, проте не погодилася з ним (а.с. 6).
01 березня 2022 року на підставі наказу № 48-К директора закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 116 ОСОБА_1 допущено до роботи з 01 березня
2022 року у зв`язку із зупиненням дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року№ 2153 (а. с. 43).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження
в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на таке: 1) Апеляційним судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) Апеляційним судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката
Рождественської Л. П., задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою
для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції
в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції відповідає.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій
статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить
статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами б, г статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"
(далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.