Постанова
Іменем України
16 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 317/3170/22
провадження № 61-12085св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Погосян Маргарита Арсенівна, на постанову Запорізького апеляційного суду у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З., від 01 серпня 2023 року, і виходив з наступного.
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
2. Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 11 серпня 1990 року вона уклала шлюб з ОСОБА_2, який зареєстровано у Біленьківській сільській раді Запорізького району Запорізької області, про що зроблено актовий запис за № 70. За час сумісного життя у шлюбі нею та відповідачем було набуто (збудовано, придбано) спільне нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 188,4 кв. м, житлова площа
103,5 кв. м, що розташований по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі свідоцтва на право власності на житловий будинок від 31 березня 2000 року, виданого на підставі рішення виконкому Лукашевської сільської ради від 10 лютого 2000 року.
3. Також позивачка вказувала, що відповідачем ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі отримано у власність земельну ділянку площею
0,198 гектарів, що розташована по АДРЕСА_1, право власності на яку підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер: ІІ-ЗП № 017829, виданого 03 січня 2001 року Лукашівською сільською радою, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
4. Із урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила позов задовольнити, визнати за нею право особистої приватної власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 188,4 кв. м, з відповідними побутовими та господарськими будівлями та спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,198 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована за вказаною адресою.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області
від 14 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
6. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 188,4 кв. м, з відповідними побутовими та господарськими будівлями та спорудами.
7. Визнано за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,198 га, цільове призначення для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, яка розташована на АДРЕСА_1 (Лукашівська сільська рада).
8. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що враховуючи, що житловий будинок АДРЕСА_1 набутий сторонами за час шлюбу, він є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає поділу між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що він придбавав будинок за особисті кошти. У кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про необхідність визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
9. Постановою Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 14 березня 2023 року - без змін.
10. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки спірне майно подружжя було придбано під час шлюбу для потреб сім`ї. Між подружжям не було жодних домовленостей щодо часток у праві спільної власності. У кожного із подружжя, який має частку у спільно набутому будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність визнання за позивачкою права власності на 1/2 частини спірної земельної ділянки.
Короткий зміст касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
11. У серпні 2023 року ОСОБА_2, від імені якого діє адвокат Погосян М. А., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, а справу передати на новий апеляційний розгляд.
12. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, вказуючи на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, а також обґрунтовуючи необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 09 грудня 2015 року у справі № 6-814цс15 та у постанові Верховного Суду від 25 лютого 2019 року у справі № 199/2099/17 і застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того указує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема положень статті 57 СК України, з урахуванням Інструкції щодо порядку проведення технічної інвентаризації житлового фонду, затвердженої наказом ЦСУ СРСР від 15 липня 1985 року № 380. Посилається заявник також на те, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункти 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. У касаційній скарзі заявниквказує, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження придбання спірного будинку та земельної ділянки за власні кошти позивачки, а також те, що вона була працевлаштована у період перебування у шлюбі із відповідачем. Стверджує, що він самостійно, за свої власні кошти збудував будинок на належній йому земельній ділянці, здійснив у ньому за власні кошти ремонтні роботи. Стверджує, що у його особистій власності було нерухоме майно, яке було ним відчужене, а за вирученні кошти ним збудовано спірний будинок. Відповідні докази були подані до суду апеляційної інстанції, у зв`язку із неможливістю їх надання до суду першої інстанції. Апеляційний суд безпідставно не задовольним клопотання сторони відповідача про долучення до матеріалів справи доказів.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
14. 11 серпня 1990 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_2, який зареєстровано у Біленьківській сільській раді Запорізького району Запорізької області, про що зроблено актовий запис за № 70.
15. Протягом сумісного життя у шлюбі позивачкою та відповідачем було набуто житловий будинок, загальною площею 188,4 кв. м, житлова площа 103,5 кв. м, що розташований за адресою:
АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, на підставі свідоцтва на право власності на житловий будинок від 31 березня 2000 року, виданого на підставі рішення виконкому Лукашевської сільської ради від 10 лютого
2000 року.
16. ОСОБА_2 за час перебування у шлюбі отримано у власність земельну ділянку площею 0,198 га, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1, право власності на яку підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю, серія та номер ІІ-ЗП № 017829, виданого
03 січня 2001 року Лукашівською сільською радою, цільове призначення: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
17. Факт набуття майна подружжям під час перебування у шлюбі не оспорювався. ОСОБА_2 подав 06 лютого 2023 року до суду першої інстанції заяву, в якій позовні вимоги визнав в повному обсязі та просив справу розглянути без його участі.
Позиція Верховного Суду
18. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
19. Згідно з приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
20. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
21. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
22. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша
статті 16 Цивільного кодексу України).
23. Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень"
Сімейного кодексу України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов?язків, що виникли після набуття ним чинності. Відповідно до статті 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України права і обов?язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов?язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.
24. Враховуючи зазначені правові норми і порядок набуття спільного майна, його правовий режим повинен визначатися за нормами КпШС України.
25. Статтею 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
26. Відповідно до статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.