Постанова
Іменем України
13 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 757/64569/16-ц
Провадження № 14-19цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кравченка С. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Міністерства оборони України, Державної казначейської служби України, Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача - Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Головне управління Національної гвардії України, Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, про виплату компенсації за мобілізоване (примусово відчужене) майно та стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року у складі судді Писанця В. А. та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року у складі колегії суддів Нежури В. А., Березовенка Р, В., Суханової Є. М.
УСТАНОВИЛА:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави України в особі Міністерства оборони України (далі - МОУ), Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ), Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), який мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку, а також майна, що знаходилося у будинку, та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .
1.2. Позивачка разом із родиною через обстріли 13 липня 2014 року була вимушена покинути свій житловий будинок, залишивши його на сигналізації. 1 серпня 2014 року українські війська звільнили м. Красногорівку. Після того військовослужбовці Збройних Сил України (далі - ЗСУ) зайняли будинок позивачки й облаштували у ньому опорний пункт.
1.3. Під час мобілізації, починаючи з 1 серпня 2014 року, позивачка втратила можливість володіти та користуватися своїм будинком, майном і земельною ділянкою через те, що будинок та земельна ділянка позивачки зайняті військовослужбовцями ЗСУ. 1 серпня 2014 року сусіди повідомили про це позивачку. Через деякий час у сюжеті Військового телебачення України від ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_1", позивачка побачила, що її будинок та земельна ділянка, як і раніше, зайняті військовослужбовцями ЗСУ; крім того, частина майна позивачки використана військовими для будівництва бліндажів, у якості дров тощо; на подвір`ї побудовані споруди військового призначення. Зазначене позивачці підтвердили сусіди.
1.4. За допомогою картографічних інтернет-сервісів позивачка постійно спостерігала за подіями навколо її будинку. 8 квітня 2016 року дізналася, що до її саду заїхала військова техніка з двома білими смужками на даху.
1.5. У липні 2016 року позивачка зробила запит до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації щодо обстеження її будинку та стану майна. Але отримала письмову відповідь, що "будинок розташований на дуже близькій відстані від межі лінії зіткнення, дана територія контролюється ЗСУ та допуск туди заборонено".
1.6. Під час тимчасового перемир`я 19 червня 2016 року позивачка разом із комісією Військово-цивільної адміністрації м. Красногорівки відвідала свій будинок та прилеглу земельну ділянку та переконалася, що її будинок із земельною ділянкою зайняті військовослужбовцями ЗСУ та використовуються як опорний пункт. Крім цього, на дворі побудовано бліндаж і поскладані боєприпаси. Це підтверджує акт комісії Військово-цивільної адміністрації м. Красногорівки. Комісія виявила, що завдано збитків внутрішньому та зовнішньому оздобленню будинку та подвір`ю. Також зафіксувала використання будинку позивачки військовослужбовцями ЗСУ як опорного пункту. Таким чином, будинок, майно та прилегла земельна ділянка позивачки фактично примусово відчужені військовослужбовцями ЗСУ.
1.7. У § 63 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Лоїзіду проти Туреччини" Суд вказав, що тривала відмова в праві доступу до власності фактично призводить до повної втрати контролю над нею, так само як і до втрати можливості користуватися нею, і це має розглядатися як втручання в права, передбачені статтею 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Подібне втручання, поза всяким сумнівом, є порушенням права на мирне володіння своїм майном. У зв`язку з цим Суд вважав, що фактична неможливість здійснення цього права є таким же порушенням Конвенції, як і перешкода юридичного характеру.
1.8. Держава зобов`язана відшкодовувати громадянам вартість вилучених у них будівель. Проте на даний момент відсутній встановлений законом порядок отримання такої компенсації. Ані Донецька обласна адміністрація, ані Донецька обласна військово-цивільна адміністрація не прийняли відповідне рішення та не склали акт про примусове відчуження майна. На звернення позивачки щодо складення такого акта їй було відмовлено. На подану заяву про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно відмовлено у виплаті через відсутність порядку для складання актів про примусове відчуження або вилучення майна, проведення оцінки майна та надання компенсації в умовах мобілізації.
1.9. 2 грудня 2016 року позивачка звернулася із заявою щодо складання акта про тимчасове зайняття та обмеження щодо використання будинку та земельної ділянки військовослужбовцями ЗСУ й оцінки завданих збитків до Донецької обласної військово-цивільної адміністрації та із заявою щодо відшкодування збитків, завданих тимчасовим зайняттям будинку та земельної ділянки військовослужбовцями ЗСУ до МОУ. Станом на день подання позову відповіді на зазначені заяви позивачки не надійшли.
1.10. Таким чином, незважаючи на фактичну мобілізацію (тимчасове зайняття та примусове відчуження) будинку, речей і земельної ділянки позивачки, їй було відмовлено у виплаті компенсації за примусово відчужений будинок в умовах мобілізації та особливого стану. Тому позивачка вимушена звернутися до суду з метою отримання компенсації за примусово відчужений будинок, майно та земельну ділянку.
1.11. Позивачці було завдано значної моральної шкоди. Оскільки через зайняття її будинку вона не може повернутися додому, позивачка разом зі своєю родиною була вимушена покинути житло та виїхати в Дніпропетровську область, де проживає у родичів та стала на облік як тимчасово переміщена особа. Незадовго до початку проведення антитерористичної операції в Україні придбала будинок і земельну ділянку. Для цього була вимушена продати квартиру у Донецьку та витратити всі заощадження. Вважала, що забезпечить себе житлом у старості, але встигла прожити в новому будинку менше ніж півроку. Позивачка у пенсійному віці, залишилася без житла та не в змозі заробити на нове. Вона була вимушена істотно змінити умови свого життя, знаходиться у стані постійного стресу та нервозності. Моральних страждань позивачці також завдає байдужість держави та відмова у виплаті їй будь-якої компенсації за майно, незважаючи на звернення. Додаткових моральних страждань позивачка зазнає через трансляцію по телебаченню та в мережі інтернет її будинку, який використовується у військових цілях. Через пережите у позивачки розвинулися гіпертонія, серцева недостатність і нервове виснаження. Більше двох років вона позбавлена можливості проживання у комфортних умовах і багатьох особистих речей. Унаслідок всього зазначеного позивачці завдано моральну шкоду. Враховуючи перелічені обставини, її позивачка оцінює в один мільйон гривень.
1.12. Позивачка вважала, що антитерористична операція (далі - АТО) на подолання агресії російської федерації (далі - рф), яка проводилась на території Донецької та Луганської областей з 2014 року, у тому числі й у м. Красногорівці, в якому розташований належний їй будинок, є надзвичайною ситуацією. А тому сам факт перебування військовослужбовців ЗСУ у її будинку свідчить про його фактичне примусове відчуження разом із земельною ділянкою.
1.13. З огляду на вказане позивачка вважала, що її майно мобілізоване у зв`язку з надзвичайною ситуацією, яка виникла через АТО на противагу збройній російській агресії, і заявила вимоги про стягнення відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
1.14. Посилаючись на положення статей 41, 56 Конституції України, статей 22, 23, 1166, 1167, 1172 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 22 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"), Закон України від 17 травня 2012 року № 4765-VI "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" (далі - Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"), статтю 86 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України), статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, просила суд стягнути компенсацію за матеріальну шкоду - в розмірі 4 943 815,98 грн (вартість будинку та земельної ділянки) та за моральну (немайнову) шкоду - в розмірі 1 000 000 грн.
2. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
2.1. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
2.2. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказав, що відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", згідно з якою відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.
2.3. Суд першої інстанції зазначив, що правовідносини щодо відшкодування шкоди, спричиненої пошкодженням, руйнуванням, знищенням майна (у тому числі житла) терористичним актом в період проведення АТО регулюються статтею 41 Конституції України, статтями 319, 321 ЦК України, статтею 19 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", а також КЦЗ України. Статтею 86 КЦЗ України передбачено, що пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.
2.4. Згідно з частиною десятою статті 86 КЦЗ України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній (аналогічний висновок щодо застосування відповідних норм права викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року у справі № 219/11736/16-ц).
2.5. Позивачка не зверталась до місцевої державної адміністрації (Донецької обласної державної адміністрації) або органу місцевого самоврядування (Красногорівської міської ради) із пропозицією про добровільну передачу пошкодженого будинку чи про забезпечення її новим житлом замість пошкодженого, маючи намір відновити своє майно, що також підтвердила представниця позивача у судовому засіданні.
2.6. Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, вказав, що в матеріалах справи відсутні акти про мобілізацію майна або про його примусове відчуження, відсутнє звернення позивачки до відповідних органів з питанням про компенсацію та відшкодування вартості заподіяної шкоди майну, відсутнє підтвердження введення у країні або її частині воєнного або надзвичайного стану.
2.7. Відмовляючи в задоволенні позову в частині відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, пославшись на положення статті 23 ЦК України, вказав, що позивачка не надала суду доказів, які вказували б на винні дії посадових чи службових осіб відповідачів, коли ці дії вчинені, у чому вони полягають та чи є причинний зв`язок між такими діями і моральною шкодою, оскільки обов`язковою підставою для деліктної відповідальності за завдання моральної шкоди є встановлення причинного зв`язку між шкодою і протиправною поведінкою особи. Моральна шкода відшкодовується лише за наявності вини особи, яка завдала шкоду.
2.8. Апеляційний суд, погоджуючись із доводами суду першої інстанції про відмову в позові, зазначив, що з аналізу поданих позивачкою матеріалів не вбачається, що втрата майна була спричинена неправомірними діями саме відповідачів, а моральні страждання внаслідок втрати майна не підтверджено належними доказами. У матеріалах справи відсутнє обґрунтування неправомірних дій відповідачів, якими останні заподіяли матеріальну чи моральну шкоду. Подані позивачкою документи не дають можливості встановити особу, яка заподіяла шкоду майну. При цьому суд посилався на положення Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"та Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року і постановити нове судове рішення про задоволення її позову.
3.2. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не в повній мірі встановили фактичні обставини справи, ухвалили судові рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
3.3. Позивачка стверджує, що судами безпідставно застосовано до спірних правовідносин положення статті 19 Закону України від 20 березня 2003 року № 638 "Про боротьбу з тероризмом" та статті 86 КЦЗ України, які не підлягають застосуванню. Вважає, що суди мали застосувати статтю 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
3.4. Посилаючись на положення пункту 2 частини другої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Указ Президента "Про часткову мобілізацію", затверджений Законом України від 22 липня 2014 року, статтю 41 Конституції України, статті 219, 321 ЦК України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, позивачка вказує на обов`язок держави відшкодувати громадянам вартість вилучених у них будівель і на відсутність в Україні визначеного нормами права порядку отримання відповідної компенсації.
3.5. Позивачка стверджує, що порядок примусового відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану регулюється Законом України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та Порядком розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, який затверджений постановою КМУ від 31 жовтня 2012 року № 998 (далі - Порядок № 998). Зазначені нормативні акти можуть за аналогією застосовуватися до правовідносин в умовах особливого стану та мобілізації.
3.6. Згідно з пунктом 3 Порядку № 998 до заяви про виплату наступної повної компенсації за примусове відчужене майно додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна.
3.7. Позивачка вказує, що ні Донецька обласна державна адміністрація, ні Донецька обласна військово-цивільна адміністрація не прийняли відповідне рішення та не склали відповідний акт. На її вимогу скласти такий акт їй було відмовлено. При цьому листом їй відмовлено у виплаті компенсації за примусово відчужене майно через відсутність порядку складання акта про примусове відчуження майна, проведення оцінки майна та надання компенсації в умовах мобілізації.
3.8. Крім того, посилаючись на пункт 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 (далі - Порядок № 284), позивачка зазначає, що відшкодуванню підлягають вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво, інші збитки власників землі та землекористувачів.
3.9. Незважаючи на фактичну мобілізацію (тимчасове зайняття та примусове відчуження) будинку, речей та земельної ділянки, їй було відмовлено у виплаті компенсації за примусово відчужений будинок в умовах мобілізації та особливого стану.
3.10. Посилаючись на положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, норми Конституції України щодо гарантування права власності та норми статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", позивачка вказує, що вони є нормами прямої дії. Отже, за відсутності порядку складання актів про примусове відчуження майна вони мають застосовуватись безпосередньо. Про це також, на її думку, наголошував і ЄСПЛ у справі "Будченко проти України", бо невстановлення механізму для реалізації права є порушенням обов`язку держави гарантувати права, закріплені в Конвенції: "Суд також зазначає, що, тим не менш, у задоволенні вимог заявника щодо звільнення його від сплати було відмовлено, оскільки не існувало механізму реалізації відповідного законодавчого положення, а це становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції" (Budchenko v. Ukraine), № 38677/06, § 39, від 24 квітня 2014 року). ЄСПЛ виходив із того, що неприйняття нормативно-правового акта, який регламентував би відповідний порядок, є бездіяльністю держави та не може бути виправданням відмови у реалізації відповідного права, закріпленого законом.
3.11. Крім того, Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та Указ Президента України "Про часткову мобілізацію" є достатньою підставою для мобілізації людського ресурсу без оголошення надзвичайного чи воєнного стану в умовах особливого стану.
3.12. Позивачка зазначає, що на відміну від справ щодо відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, у її випадку саме українські військові порушили її право власності, що було наслідком порушення державою Україна її негативного обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
3.13. Позивачка навела аналогічні із позовною заявою мотиви щодо відшкодування їй Україною моральної шкоди.
3.14. У травні 2021 року Антитерористичний центр при Службі безпеки України подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
3.15. У відзиві зазначає, що норми Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" та Порядку № 998, застосувати за аналогією закону неможливо, а тому суди правильно розглянули справу та ухвалили рішення про відмову в позові.
3.16. У червні 2021 року МОУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
3.17. У відзиві зазначає, що МОУ не входить до законодавчо визначеного переліку військового командування, яке здійснює заходи правового режиму воєнного стану та за наявності підстав здійснює виплату компенсації за примусове відчуження майна. На міністерство покладаються управлінські функції при здійсненні публічно-правової діяльності.
3.18. У червні 2021 року КМУ подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
3.19. У відзиві вказує, що КМУ здійснив усі можливі дії зі вжиття заходів щодо організації боротьби з тероризмом та відшкодування завданої шкоди в межах його компетенції, оскільки 16 жовтня 2014 року видав розпорядження № 1002-р "Про затвердження плану заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької, Луганської областей", а постановою від 29 квітня 2015 року № 250 затвердив "Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях". Крім того, 31 серпня 2016 року видано розпорядження № 892-р "Про схвалення Концепції Державної цільової програми відновлення та розбудови миру в східних регіонах України".
3.20. Посилаючись на те, що станом на 2014 рік не було введено правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, вказує, що КМУ в межах своєї компетенції згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"не здійснює координацію діяльності суб`єктів боротьби з тероризмом, а тому не несе відповідальності за місцезнаходження військових груп та території проведення АТО, зокрема у місті Красногорівці Мар`їнського району Донецької області.
3.21. Пред`являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.
3.22. Постановою КМУ від 18 грудня 2013 року № 947 в редакції постанови КМУ від 10 липня 2019 року № 623 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання. Цим Порядком встановлено, зокрема, сам порядок отримання грошової компенсації, механізм та обсяг такої грошової компенсації. Однак позивачка не зверталась за отриманням такої компенсації.
3.23. У червні 2021 року Донецька обласна державна адміністрація подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення залишити без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
3.24. У відзиві вказує, що до прав та повноважень Донецької обласної державної адміністрації чи Донецької обласної військово-цивільної адміністрації не належить примусове відчуження чи вилучення майна громадян. Військово-цивільні адміністрації області - це тимчасові державні органи, що здійснюють на відповідній території повноваження обласних рад, державних адміністрацій та інші повноваження, визначені законом.
4. Рух справи в суді касаційної інстанції
4.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
4.2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 року справа передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 ЦПК України, якою передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
4.3. Ухвалою від 25 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до свого провадження.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. Суди встановили, що позивачка є власницею житлового будинку АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року (т. 1 а.с. 12-13), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та витягом з державного реєстру правочинів (т. 1 а.с. 14-15).
5.2. Також позивачка є власником земельної ділянки з кадастровим номером 1423310400:01:006:0262, розташованої на АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу від 16 січня 2014 року (т. 1 а.с. 20), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та витягом з державного реєстру правочинів (т. 1 а.с. 21).
5.3. Згідно з актом від 19 вересня 2016 року обстеження технічного стану житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, комісією військової цивільної адміністрації міста Красногорівки виявлено, що на земельній ділянці за вказаною адресою знаходиться житловий цегляний будинок загальною площею 197,40 кв. м, житловою площею 65,90 кв. м із верандою, підвалом, прибудовою, навісом, ґанками та господарськими будівлями і спорудами: сараєм, вбиральнею, гаражем, навісом, альтанкою, вигрібом, огорожею, воротами, замощенням. Комісія вказала, що внаслідок обстрілу пошкоджено вказаний житловий будинок, всередині будинку пошкоджені меблі, відсутня побутова техніка. В акті зазначено, що на час обстеження біля житлового будинку знаходився опорний пункт, в будинку мешкають військовослужбовці ЗСУ. За висновком комісії будинок з господарськими будівлями на праві власності належить ОСОБА_1 . Житловий будинок потребує відновлення та ремонту (т. 1 а.с. 34).
5.4. Згідно зі звітами про незалежну оцінку житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки, що належать на праві власності ОСОБА_1 та розташовані за адресою: АДРЕСА_1, станом на 01 грудня 2016 року загальна ринкова вартість будинку без урахування ПДВ становить 3 845 975,73 грн, а ринкова вартість земельної ділянки - 193 220 грн. Ринкова вартість майна, що належить позивачці та розташоване в її будинку і на земельній ділянці, становить 904 620,25 грн. При цьому оцінювач вказав на те, що особистий огляд об`єкту оцінки ним не проводився, аналіз і висновки звіту є власним судженням оцінювача. Також із звіту вбачається, що оцінювач у грудні 2016 року зробив оцінку майна, яке було втрачене ще до 19 вересня 2016 року (т. 1 а. с. 45-54, 55-66, 67-80, 81-86).
5.5. Відповідно до довідки від 17 листопада 2014 року № 217000175 ОСОБА_1 перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в АДРЕСА_2 (т. 1 а. с. 87).
5.6. Листом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 29 грудня 2016 року № 10618 ато повідомлено про неможливість надати інформацію щодо дислокації військовослужбовців ЗСУ та Національної гвардії України в м. Красногорівці Мар`їнського р-ну Донецької області та навколо міста, оскільки така інформація має обмежений доступ відповідно до статті 4.3.2 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю. Окрім того, інформація у штабі АТО щодо складу сил та місця їх розташування зберігається лише протягом місяця з подальшою передачею до Галузевого державного архіву МОУ (т. 1 а. с. 146).
5.7. Листом від 10 січня 2017 року № 11 військово-цивільна адміністрація м. Красногорівки повідомила про те, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1, знаходиться на лінії ведення бойових дій; дана територія постійно контролюється українськими військовими, біля вищевказаного будинку знаходиться опорний пункт, в будинку мешкають військовослужбовці ЗСУ (т. 1 а. с. 102).
6. Позиція Великої Палати Верховного Суду
6.1. Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
6.2. Згідно з частиною першою статті 15, частиною першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
6.3. Згідно зі статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
6.4. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України, згідно з якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для настання деліктної відповідальності відповідно до статті 1166 ЦК України необхідна наявність: а) шкоди; б) протиправної поведінки її заподіювача; в) причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вини останнього. Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
6.5. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
6.6. Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
6.7. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
6.8. Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням рф у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим (далі - АРК) і місті Севастополі та відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України оголошено про проведення часткової мобілізації.
6.9. 17 березня 2014 року зазначений указ Президента України затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VII "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію".
6.10. Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року та розпочато АТО.
6.11. Верховна Рада України 27 січня 2015 року постановою № 129-VIII затвердила звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання рф державою-агресором.
6.12. АТО - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності (стаття 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
6.13. Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція (стаття 1 Закону України "Про боротьбу з тероризмом").
6.14. Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення" визначено райони проведення АТО та терміни її проведення, зокрема Донецьку область - з 07 квітня 2014 року.
6.15. Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. До цього переліку внесено, зокрема, м. Красногорівку Мар`їнського району Донецької області, на території якого розташований житловий будинок і земельна ділянка позивачки.
6.16. Указами Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 65/2022 "Про загальну мобілізацію" у зв`язку з агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан та оголошено про проведення загальної мобілізації.
6.17. 03 березня 2022 року зазначений указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 затверджено Верховною Радою України, а саме Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про загальну мобілізацію".
6.18. Абзацом шостим статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон України "Про оборону України") визначено, що збройна агресія - застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України.
6.19. У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни (стаття 4 Закону України "Про оборону України").
6.20. Згідно з абзацом тринадцятим частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
6.21. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України").
6.22. Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац четвертий статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
6.23. З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій (абзац перший частини восьмої статті 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію").
6.24. Таким чином, особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
6.25. Після оприлюднення згаданого Указу Президента України від 17 березня 2014 року, а саме з 18 березня 2014 року в Україні діє особливий період, а з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан. При цьому особливий період охоплює також і період воєнного стану.