ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 755/8691/15-к
провадження № 51-3701км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
засудженої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілої ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу захисника засудженої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, за обвинуваченням
ОСОБА_9,
ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Макіївки Донецької області, жителя АДРЕСА_1, зареєстрованого в АДРЕСА_2, тимчасово зареєстрованого в АДРЕСА_3, раніше судимого за вироком Донецького обласного суду від 26 січня 2000 року за пунктами "б", "г", "е", "і" ст. 93, ч. 1 ст. 122, ч. 2 ст. 140 Кримінального кодексу України 1960 року із застосуванням ст. 42 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, 12 червня 2013 року звільненого умовно-достроково з Державної установи "Біленьківська виправна колонія (№ 99)" на строк 10 місяців 28 днів,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190; ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 Кримінального Кодексу України (далі - КК),
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, уродженки м. Кам`янця-Подільського, жительки АДРЕСА_4, раніше судимої за вироком Оболонського районного суду м. Києва від 23 квітня 2013 року за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, звільненої від відбування покарання на підставі ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15 травня 2014 року згідно зі ст. 2 Закону України "Про амністію",
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року ОСОБА_9 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 190 КК - на строк 5 років з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 358 цього Кодексу - на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
Відповідно до статей 44, 49 КК ОСОБА_9 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 цього Кодексу, а кримінальне провадження в цій частині закрито у зв`язку із закінченням строків давності.
Строк відбування покарання ОСОБА_9 ухвалено обчислювати з 04 березня 2015 року.
Згідно з ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_9 зараховано у відбуте покарання строк попереднього ув`язнення в Київському слідчому ізоляторі Управління Державної пенітенціарної служби в м. Києві та Київській області з 04 березня 2015 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по 15 січня 2018 року включно - із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Ухвалено вважати ОСОБА_9 таким, що повністю відбув основне покарання.
За цим же вироком ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 4 ст. 190 КК - на строк 6 років з конфіскацією майна, за ч. 3 ст. 358 цього Кодексу - на строк 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.
Відповідно до статей 44, 49 КК ОСОБА_7 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 358 цього Кодексу, а кримінальне провадження в цій частині закрито у зв`язку із закінченням строків давності.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з моменту взяття її під варту в порядку виконання вироку.
Зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання час її попереднього ув`язнення з 20 березня по 14 квітня 2015 року, де одному дню попереднього ув`язнення відповідають два дні позбавлення волі.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 до ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задоволено.
Ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_9 і ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_10 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.
За обставин, детально наведених у вироку місцевого суду, у грудні 2014 року ОСОБА_7 за невстановлених слідством обставин отримала інформацію щодо наявності квартири АДРЕСА_5, власник якої помер. Тоді в ОСОБА_7 виник намір на заволодіння шляхом обману зазначеною квартирою. Із цією метою ОСОБА_7 розробила план дій, відповідно до якого підшукала особу, а саме ОСОБА_9, котрий погодився виконувати функцію фіктивного покупця (власника) нерухомого майна.
Так, діючи відповідно до розробленого плану, ОСОБА_7 призначила раніше не знайомому ОСОБА_9 зустріч на 15 грудня 2014 року, що відбулася біля будівлі Головпоштамту на вул. Хрещатик, 22 у м. Києві. Під час зустрічі ОСОБА_9 достовірно знав про те, що його документи будуть використані для втілення злочинних намірів ОСОБА_7, добровільно передав їй паспорт громадянина України та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера на своє ім`я, що були необхідними для виготовлення підробленого договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 . Ці документи мали бути використані для подальшого незаконного заволодіння вищевказаною квартирою.
Надалі у невстановлений час за невстановлених обставин у невстановленому місці ОСОБА_7 виготовила підроблений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_6 у якому власноручно в штампі "РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документі" внесла неправдиві відомості про те, що 14 липня 2009 року ОСОБА_9 придбав у громадянина ОСОБА_11 квартиру за адресою: АДРЕСА_6, зазначивши, що вказаний договір був посвідчений 14 липня 2009 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 за реєстровим номером 1496, що не відповідало дійсності.
Згідно з п. 3 висновку експерта від 01 квітня 2015 року №177/тдд рукописний текст на штампі "РЕЄСТРАЦІЙНИЙ НАПИС на правовстановлювальному документі" у наданому на дослідження договорі купівлі-продажу виконано ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3 .
17 грудня 2014 року приблизно о 10:35 у будинку АДРЕСА_7 ОСОБА_7 надала ОСОБА_9 для підпису раніше виготовлений підроблений договір купівлі-продажу зазначеної квартири. Ознайомившись з ним, ОСОБА_9, усвідомлюючи, що станом на 14 липня 2009 року він перебував у місцях позбавлення волі, ніколи не бачив ОСОБА_11 та ніколи не купував згаданої квартири, продовжуючи діяти за планом підписав договір, наданий ОСОБА_7, чим здійснив пособництво у виготовленні підробленого договору, який виступав знаряддям для подальшого заволодіння вищевказаною квартирою шляхом обману.
Продовжуючи свої дії, які полягали в пособництві, ОСОБА_9 цього ж дня, за тією ж адресою підробив довіреність, у яку вніс неправдиві відомості про те, що він, будучи власником квартири АДРЕСА_5, уповноважив ОСОБА_7 продати зазначену квартиру за ціною та на інших умовах на її розсуд. Цю довіреність посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_13 на бланку № НАЕ 956645 за реєстраційним номером 4846.
Потім 25 грудня 2014 року ОСОБА_7 в будинку АДРЕСА_8 на підставі вищевказаних підроблених документів, уклала із ОСОБА_14 договір купівлі-продажу квартири, яка належала ОСОБА_11, завдавши матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на суму 599 414 грн.
12 січня 2015 року ОСОБА_7 відповідно до розробленого нею плану з метою приховування злочинних дій прибула на АДРЕСА_9 до офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 для посвідчення наступної нотаріальної дії - договору дарування квартири ОСОБА_16 . Для цього ОСОБА_7 надала нотаріусу документи, що підтверджують право власності ОСОБА_14 на квартиру АДРЕСА_5 і були отримані на підставі підроблених документів. Вищевказаний договір дарування посвідчила приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_15 на бланку № НАК 737092 за реєстраційним номером 131.
Київський апеляційний суд ухвалою від 15 березня 2023 року скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 в частині засудження останньої та призначення їй покарання за ч. 3 ст. 358 КК.
Цією ж ухвалою звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 358 КК на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 указаного Кодексу у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження в цій частині закрив на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Виключив із вироку рішення про призначення ОСОБА_7 остаточного покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК.
Постановив уважати ОСОБА_7 засудженою за ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією майна.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено обчислювати з 15 березня 2023 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК (у редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття призначеного покарання строк попереднього ув`язнення з 20 березня по 14 квітня 2015 року та з 09 січня по 15 березня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
У решті вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати рішення місцевого й апеляційного судів і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Захисник указує на те, що районний суд поклав в основу обвинувального вироку висновок експерта від 01 квітня 2015 року № 177/тдд, який, на його думку, є неналежним доказом через ряд порушень, допущених під час його складення, та наводить детальні аргументи на підтримку своїх доводів. Зокрема, касатор уважає, що зразки для проведення експертизи були відібрані без дотримання норм КПК, за відсутності відповідної постанови про відібрання зразків почерку та відтиску печатки КБМБТІ "Комунальне підприємство", а сам висновок є упередженим, адже його складено Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУМВС України в м. Києві, що підпорядковується органам внутрішніх справ, які фактично здійснювали досудове розслідування в цьому кримінальному провадженні.
Водночас неодноразові клопотання до судів як першої, так і апеляційної інстанцій про проведення повторної експертизи були проігноровані, що призвело до неповноти та однобічності судового розгляду.
На переконання адвоката ОСОБА_6, місцевий суд не відобразив у вироку достовірних показань потерпілої і свідків, не зіставив їх з іншими доказами, достатньою мірою не обґрунтував свого рішення й не дослідив усіх обставин усупереч ст. 94 КПК.
Також сторона захисту в касаційній скарзі посилається на незаконне затримання ОСОБА_7, оскільки відповідного протоколу, зокрема в порядку ст. 208 КПК, складено не було, права на захист не роз`яснено, а тому, враховуючи доктрину "плодів отруєного дерева", зібрані у кримінальному провадженні докази слід визнати недопустимими.
У свою чергу, на думку захисника, порушення, допущені районним судом, не були усунуті судом апеляційної інстанції, який безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів, жодним чином не аргументуючи своєї позиції. При цьому всупереч приписам ст. 419 КПК не виклав докладних мотивів, з яких залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту, не врахував аргументів адвоката про недопустимість доказів, на які послався у своєму рішенні місцевий суд, а апеляційний розгляд провів поверхово, обмежившись формулюваннями суду першої інстанції.
Адвокат ОСОБА_6, мотивуючи доводи щодо формальності розгляду провадження в суді апеляційної інстанції зазначає, що суддя колегії апеляційного суду ОСОБА_17, тривалий час брав учать у розгляді кримінального провадження, не зважаючи на той факт, що його дружину було допитано як свідка.
Касатор акцентує, що апеляційний суд безпідставно відмовив у повторному допиті потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_18 й не зважив на те, що районний суд не вжив усіх заходів для забезпечення явки потерпілої та свідка ОСОБА_14 у судове засідання.
Більше того, захисник звертає увагу, що апеляційний суд не дав достатнього часу захисту для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та підготовки до апеляційного розгляду.
При цьому адвокат детально наводить аргументи невідповідності рішень судів попередніх інстанцій положенням ст. 370 КПК.
Зважаючи на викладене, захисник стверджує про недоведеність винуватості ОСОБА_7 "поза розумним сумнівом", оскільки суди не вказали достатніх мотивів, з яких можна було б дійти висновків про те, що саме засуджена вчинила інкриміновані їй дії. Зокрема, адвокат зауважує, що до його підзахисної звернулися сторонні особи за допомогою, оскільки були обізнані про те, що вона раніше була нотаріусом, на що остання погодилася. Втім, на думку ОСОБА_6, будь-які належні та допустимі докази того, що ОСОБА_7 знала, що договір купівлі продажу підроблений, або того, що саме вона його підробила, відсутні. За версією сторони захисту, ОСОБА_7 діяла на підставі доручення від імені особи, яка була зазначена як власник у відповідному договорі купівлі-продажу, а тому жодних незаконних дій не вчиняла.
Крім цього, касатор не погоджується з рішенням про задоволення цивільного позову потерпілої, оскільки фактично майно їй повернуто, а переконливих доказів з приводу заподіяння моральних страждань суди у своїх рішеннях повною мірою не зазначили, як і того, в чому саме ці страждання були виражені.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 та засуджена ОСОБА_7 підтримали подану скаргу, просили її задовольнити та навели відповідні аргументи своєї позиції, прокурор ОСОБА_5 і представник потерпілої ОСОБА_8 заперечили щодо задоволення касаційної скарги, вважаючи її необґрунтованою.
Мотиви Суду
У статті 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судові рішення щодо ОСОБА_9 не оскаржуються в касаційному порядку.
За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під часперевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.
Оспорювання захисником установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноту судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, у тому числі аналогічні викладеним у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними колегія суддів уважає обґрунтованими й такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень, вважаючи цей висновок обґрунтованим, зробленим на підставі об`єктивного з`ясування обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Зміст вироку узгоджується з положеннями ст. 374 КПК, зокрема п. 2 ч. 3 цієї статті.
Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7, суд першої інстанції послався на показання потерпілої ОСОБА_10, свідків ОСОБА_12, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_13, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_15, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26, зміст яких докладно відобразив у вироку.
Крім того, суд зважив на ряд письмових доказів, досліджених у судовому засіданні, дав їм відповідну оцінку, зазначив її у судовому рішенні.
Місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, визнав докази, на які послався у вироку, належними й допустимими, такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК обставини, які підлягають доказуванню, і не містять суперечностей, доповнюють один одного, та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував її дії за ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б у контексті приписів статей 85, 86, 87 КПК свідчили про необхідність визнання доказів недопустимими або неналежними, не встановлено.
Доводи захисника про неналежність висновку експерта від 01 квітня 2015 року № 177/тдд, колегія суддів уважає необґрунтованими, беручи до уваги таке.
На підставі цього висновку було встановлено, що договір купівлі-продажу квартири, нібито укладений між ОСОБА_11 і ОСОБА_9, підроблений саме ОСОБА_7 шляхом внесення нею неправдивого запису в реєстраційний напис на правовстановлювальному документі.