Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 278/2487/21
провадження № 61-4649св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Міністерство охорони здоров`я України, Державна установа "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`яУкраїни",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу Міністерства охорони здоров`я України на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 грудня 2021 року у складі судді Перекупки І. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б, Миніч Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства охорони здоровʼя України (далі - МОЗ України), Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`яУкраїни" (далі - ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України") про визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України, що обмежує право на працю, усунення перешкод у виконанні посадових обовʼязків керівника закладу охорони здоров`я та з позовом про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення.
Позов мотивований тим, що з 14 травня 2013 року він обіймає посаду директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України".
Відповідно до наказу МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103 "Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України" у зв`язку із зміною назви ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров`я України" на Державна установа "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" (далі - ДУ "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України" виконання обов`язків генерального директора центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України було покладено на третю особу ОСОБА_2 , не звільнивши при цьому його з посади (чи відсторонивши від роботи).
Вказаним наказом ОСОБА_2 доручалося подати на державну реєстрацію установчі документи перейменованого центру та направити до МОЗ України витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про реєстрацію змін до установчих документів центру та структуру і штатний розпис перейменованої установи, а також виконувати посадові обов`язки генерального директора до його призначення в установленому законодавством порядку.
У зв`язку із невідповідністю наказу МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103 вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", нормам КЗпП України та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників у частині покладення виконання обов`язків генерального директора на ОСОБА_2, державним реєстратором відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Житомирської міської ради 10 червня 2021 року було зупинено розгляд документів з вимогою привести їх у відповідність до законодавства, а 25 червня 2021 року через неусунення порушень у визначений строк та ненадання наказу про звільнення чи відсторонення позивача від роботи і копії трудової книжки із записом про звільнення, відмовлено у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу.
19 липня 2021 року позивача попереджено про наступне звільнення з посади з 01 вересня 2021 року, що містить посилання на наказ МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103. У попередженні вказано, що саме зміни істотних умов праці стали підставою для наступного його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Обставини трудового спору, який втретє виник між ним та МОЗ України, співпадають з обставинами, які встановлені судами у справах № 278/1725/20 та № 278/2954/20, в яких дії МОЗ України визнані незаконними.
Оскільки наказу МОЗ України про зміни в організації виробництва і праці немає, зміна істотних умов праці, а саме перейменування посади з директор на генеральний директор та покладення обов`язків на іншу особу є незаконною, отже, є незаконним звільнення його за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
На момент видання спірного наказу він працював, що підтверджується табелем обліку робочого часу, тому тимчасово покладати обов`язки на іншу особу у відповідача не було підстав.
Короткий зміст судових рішень
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 10 листопада 2021 року цивільну справу № 278/2487/21 (провадження №2/295/3062/21) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України, що обмежує право на працю, усунення перешкод у виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я об`єднано в одне провадження з цивільною справою № 295/14500/21 (провадження 2/295/3270/21) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України, Державної установи "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 02 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, позов задоволеночастково.
Визнано незаконним та скасовано наказ МОЗ України від 02червня 2021 року № 1103 "Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України" в частині, що стосується покладення на ОСОБА_2 виконання обов`язків генерального директора ДУ "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України" як такий, що перешкоджає ОСОБА_1 в реалізації права на працю та виконанні посадових обов`язків керівника закладу охорони здоров`я. Визнано незаконним та скасовано наказ МОЗ України України від 27 жовтня 2021 року № 39-0 "Про звільнення ОСОБА_1". Віншій частині позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після закінчення строку контракту трудові правовідносини між ОСОБА_1 та ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" не були припинені, що відповідно статті 39-1 КЗпП України вказує на ту обставину, що дія трудового договору була продовжена на невизначений строк.
Надалі,до дня видання МОЗ України спірного наказу в частині, що стосується покладення на ОСОБА_2 виконання обов`язків генерального директора, трудовий договір із позивачем не розривався, накази про його звільнення з посади директора ДУ "Житомирський лабораторний центр МОЗ України" чи відсторонення від виконання трудових обов`язків не видавались. Отже, трудові правовідносини між позивачем та ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" тривають з 14 травня 2013 року й до цього часу. Томупризначення на посаду виконуючим обов`язки керівника цієї установи ОСОБА_2 не відповідає положенням трудового законодавства та порушує права позивача. При цьому, зміна назви посади "директор" на "генеральний директор" не свідчить про те, що посада, яку обіймає ОСОБА_1 , є вакантною.
Покладення нових додаткових функцій на центри контролю та профілактики хвороб МОЗ України та зміна вже існуючихне стосуються зміни функціональних обов`язків керівника закладу та не можуть бути законною підставою для звільнення з посади.
Штатнийрозпис ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" не передбачає двіпосади "директор" та "генеральний директор", а КЗпП України не міститьнорм, які б надавали право розірвати трудовий договір за наявності такої підстави, як виключення працівника з переліку осіб, на яких покладається виконання обов`язків керівника установи.
Наслідком зміни назви посади керівника установи не є скорочення посади "директор" та не означає припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), а тому підстав для звільнення його з посади з 01 вересня 2021 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України у МОЗ України не було.
У наказі від 27 жовтня 2021 року № 39-О "Про звільнення ОСОБА_1" не вказано, за якою конкретною підставою (ліквідацією, реорганізацією, банкрутством, перепрофілюванням установи, скороченням чисельності або скороченням штату працівників) звільнено позивача ОСОБА_1 .
Суд критично ставиться до посилання відповідача на те, що відбулася зміна істотних умов праці, оскільки не відбулось запровадження нових форм організації праці, впровадження передових методів, технологій. Натомість відбулась зміна назви установи, незначне розширення діяльності, покладення на нього додаткових завдань, що супроводжувалось лише зміною посади "директор" на "генеральний директор".
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2022 року МОЗ України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 02 грудня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 18 квітня 2022 року, просить скасувати судові рішення та відмовити у позові.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про безстроковість трудового договору позивача, оскільки статтею 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" передбачено, що керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладення з ними контракту на строк від трьох до п`яти років.
Суд послався на те, що змінилася лише назва підприємства, проте не звернув уваги на те, що до функціоналу лабораторного центру додано близько 30 функцій та видозмінено декілька існуючих.
МОЗ України відповідно до функціональних обов`язків призначає на посаду та звільняє з посади керівників закладів охорони здоров`я. Призначення виконуючого обов`язки генерального директора державної установи є виключним повноваженням органу управління, спрямованим на забезпечення виконання державною установою своїх завдань та повноважень.
Висновок судів про незаконність наказу МОЗ України не відповідає дійсності. Оскільки посада генерального директора лабораторного центру є вакантною, МОЗ України правомірно призначило виконуючого обов`язки.
Суд першої інстанції розглянув справу без урахування відзиву МОЗ України на позов.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо можливості зайняття посади керівником закладу охорони здоров`я безстроково з урахуванням частини десятої статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я".
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що частина десята статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" не є підставою заявленого позову, спір стосується законності звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, тому МОЗ безпідставно посилається на вказану норму, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду.
Питання перебування на посаді після закінчення контракту у справі № 278/2487/17 не розглядалося, тому оскаржувані судові рішення не підлягають перегляду на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зміна назви підприємства не є підставою для його звільнення згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Доручення установі виконання нових функцій не стосується зміни функціональних обов`язків керівника та звільнення його з посади у зв`язку з цим.
Він відповідає вимогам, що встановлені до керівника закладу охорони здоров`я, підстав для його звільнення не було.
Суди правильно врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі № 824/3229/14а, про те, що зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників є правом власника або уповноваженого ним органу, однак це не має бути підставою для зловживання та незаконного звільнення працівників.
Посада директора не була вакантною, оскільки він її обіймав. Зміна назви установи не призвела до скорочення посади директора.
За спливом строку на попередження про вивільнення його не звільнено, він продовжив свою роботу, тому звільнення є незаконним.
У наказі про звільнення не вказано конкретну підставу.
Процесуальним законодавством не встановлено підстав для відкладення розгляду справи для того, щоб відповідач подав відзив у встановлений судом строк.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадженнябез повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 14 травня 2013 року обіймає посаду директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", що підтверджено трудовою книжкою та витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про керівника ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України".
Відповідно до наказу МОЗ України від 02 червня 2021 року №1103 "Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України" у зв`язку із зміною назви ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗУкраїни" на ДУ "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України" виконання обов`язків генерального директора центру контролю та профілактики хвороб МОЗ України було покладено на ОСОБА_2 до призначення на цю посаду в установленому законодавством порядку.
Вказаним наказом на ОСОБА_2 покладались обов`язки подати на державну реєстрацію установчі документи перейменованого центру та направити до МОЗ України витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань із відомостями про реєстрацію змін до установчих документів центру та структуру і штатний розпис перейменованої установи.
10червня 2021 року державний реєстратор відділу державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Департаменту реєстрації Житомирської міської ради зупинив розгляд вказаних документів з вимогою привести їх у відповідність до норм законодавства.
25 червня 2021 року через неусунення порушень у визначений строк, ненадання наказу про звільнення чи відсторонення від роботи ОСОБА_1 та копії трудової книжки із записом про звільнення, державний реєстратор відмовив у державній реєстрації змін до відомостей про юридичну особу щодо ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України".
19 липня 2021 року позивач ознайомився з попередженням про наступне звільнення, в якому зазначено, що відповідно до наказу МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103 "Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України" будуть змінені істотні умови праці, у зв`язку з чим МОЗ України попереджає про наступне звільнення із займаної посади з 01 вересня 2021 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом МОЗ України № 39-О від 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Крім того, у липні 2020 року 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МОЗ України, ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- ОСОБА_3, про усунення перешкод в реалізації права на працю шляхом визнання незаконними та скасування наказів МОЗ України ("Про призначення ОСОБА_3" виконуючим обов`язки директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України") (справа № 278/1725/20).
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 04 січня 2021 року позов ОСОБА_1 у справі № 278/1725/20 задоволено частково. Визнано незаконним наказ МОЗ України від 15 червня 2021 року № 29-О "Про призначення ОСОБА_3". В частині визнання незаконним та скасування наказу МОЗ України від 26 червня 2020 року № 31-О та в частині вимог до ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" відмовлено. Вирішено питання щодо судових витрат.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 278/1725/20 апеляційну скаргу МОЗ України залишено без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 04 січня 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу МОЗ України від 26 червня 2020 року № 31-О "Про призначення ОСОБА_3" скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано незаконним наказ МОЗ України від 26 червня 2020 року № 31-О "Про призначення ОСОБА_3 виконуючим обов`язки директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України".
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Також у листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до МОЗ України, ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про усунення перешкод у виконанні трудових обов`язків, визнання незаконними та скасування наказів (справа №278/2954/20).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 17 червня 2021 року у справі № 278/2954/20 позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнанонезаконним та скасованонаказ МОЗ України від 19 жовтня 2020 року № 2361 "Про приведення у відповідність до законодавства посад керівників лабораторних центрів, що належать до сфери управління МОЗ України" та наказ МОЗ України від 23 жовтня 2020 року № 2419 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора ДУ"Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" ОСОБА_3 .
Визнано незаконним та скасовано наказ МОЗ України від 27 листопада 2020 року № 2750 в частині призначення виконуючим обов`язки генерального директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" Зарицького О. М.
Судові рішення у справах № 278/1725/20, 278/2954/20 набрали законної сили.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (частини перша, третя статті 21 КЗпП України).
Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до частини четвертої статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Верховний Суд зауважує, що зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідація, реорганізація, або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників є правом власника або уповноваженого ним органу, КЗпП України встановлює гарантії для захисту трудових прав та незаконного звільнення працівника.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Щодо реорганізації державної установи
Вирішуючи спір та задовольнивши позов, суди попередніх інстанцій виходили зі зміни назви установи відповідача, незначного розширення функцій установи, покладення на керівника установи додаткових завдань, що супроводжувалось лише зміною посади "директор" на "генеральний директор".
Суди встановили, що наказом МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103 назва ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України" змінена на ДУ "Житомирський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України". Крім того, до функціоналу лабораторного центру додано близько 30 функцій та видозмінено декілька існуючих.
Проте наказ МОЗ України від 02 червня 2021 року № 1103 "Про деякі питання організаційної діяльності державних установ - лабораторних центрів Міністерства охорони здоров`я України" не визначив скорочення чисельності або штату працівників, у тому числі посади директора ДУ "Житомирський обласний лабораторний центр МОЗ України", яку обіймав позивач.
Відповідно до Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників № 78 "Охорона здоров`я", затвердженого наказом МОЗ України від 29 березня 2002 року № 117 з наступними змінами та доповненнями, посади генеральний директор (директор)/начальник(завідувач) закладу охорони здоров`я є однією посадою.
Перейменування юридичної особи - роботодавця та посади керівника закладу охорони здоров`я не має наслідком автоматичного скорочення посади директора такої установи.
Покладення нових додаткових функцій на центри контролю та профілактики хвороб МОЗ України та зміна вже існуючих не стосуються зміни функціональних обов`язків керівника закладу та не можуть бути законною підставою для звільнення з посади.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із переформатуванням установи (на цю підставу позову також посилається позивач) законодавство про працю не передбачає.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом (частина друга статті 167 ЦК України).
На юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом (стаття 82 ЦК України).