Постанова
Іменем України
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 207/2573/20
провадження № 61-5084св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Жидков Володимир Юрійович, Перша кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року у складі судді Бистрової Л. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року у складі колегії суддів Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Жидков В. Ю., Перша кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання довіреності та договору довічного утримання (догляду) недійсними, визнання права власності в порядку спадкування.
Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її сестра ОСОБА_5 . Після її смерті державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шульга М. А. завів спадкову справу № 456/2017.
У грудні 2017 року вона звернулась до державного нотаріуса Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 47/100 частин житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою:, АДРЕСА_1 .
Державний нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 47/100 частин житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, про що склала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зазначивши,що вищевказані 47/100 частинижитлового будинку та земельна ділянка не зареєстровані за померлою. Зазначене майно зареєстровано за іншою особою,на день смерті не належало спадкодавиціта не входить до складу спадкового майна.
09 листопада 2017 року Південним відділенням поліції Кам`янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження № 12017040780001533 за фактом незаконного (шахрайським шляхом) заволодіння нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1, що належало ОСОБА_5, за частиною першою статті 190 Кримінального кодексу України. У вказаного кримінальному провадженні її визнано потерпілою. Під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження вона дізналась, що належні її сестрі 47/100 частини житлового будинку зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання (догляду), посвідченого 28 лютого 2017 року державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г., за реєстровим № 2-240.
Вказаний договір від імені ОСОБА_5 підписаний її представником ОСОБА_2, який діяв на підставі довіреності, посвідченої 25 лютого 2017 року приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Жидковим В. Ю. за реєстровим № 130, 131.
Відповідно до тексту довіреності ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником, і серед іншого укласти від її імені договір довічного утримання з ОСОБА_4 стосовно належних їй 47/100 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 на зазначених у довіреності умовах.
У зв`язку зі станом здоров`я (хвороба верхніх кінцівок) ОСОБА_5 на її особисте прохання довіреність підписана ОСОБА_2 у її присутності та присутності нотаріуса, посвідчена приватним нотаріусом Кам`янського міського нотаріального округу Жидковим В. Ю. за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час спілкування за життя із ОСОБА_5 вона їй повідомляла, що сім`я ОСОБА_6 зверталась до неї із пропозицією укласти договір про відчуження на їх користь належних їй 47/100 частин у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку, проте вона жоден договір укладати не хотіла. На початку 2017 року вона висловила бажання продати належне їй майно у м. Кам`янському та переїхати проживати до іншого міста.
ОСОБА_5 була писемною, не мала фізичних вад або інших хвороб, які б перешкоджали їй власноручно підписати оскаржувані документи (правочини).
Вважає, що під час укладення і посвідчення спірної довіреності та договору довічного утримання (догляду) були допущені грубі порушення вимог чинного законодавства,в результаті чого із власності ОСОБА_5 незаконно вибуло належне їй майно, а саме 47/100 частин житлового будинку.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року, у позові відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із відсутності правових підстав для визнання недійсним договору довічного утримання від 28 лютого 2017 року, укладеного на підставі довіреності між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідченого державним нотаріусом Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г., оскільки відчужувачкою ОСОБА_5 на дотримання вимог статті 744 ЦК України відчужено за договором довічного утримання у власність ОСОБА_7 47/100 частин житлового будинку та земельну ділянку площею 0,0907 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, які на момент укладення договору належали їй на праві власності за договором купівлі-продажу. Тобто, відчужувач ОСОБА_5 як власник 47/100 частин житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0907 га, скористалась своїм правом володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю та уклала договір довічного утримання, передавши свою частку будинку у власність ОСОБА_8, який взамін зобов`язався здійснювати утримання ОСОБА_5 .
У зв`язку зі станом здоров`я (хвороба верхніх кінцівок) ОСОБА_5 на її особисте прохання довіреність була підписана ОСОБА_2, що передбачено чинним законодавством. Посвідчення довіреності нотаріусом здійснено відповідно до норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про нотаріат", Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, а саме були встановлені особи учасників цивільних відносин, дійсні наміри довірителя, був визначений обсяг цивільної дієздатності вказаних осіб, форма та зміст довіреності відповідають нормам чинного законодавства. Жодних підстав для визнання цієї довіреності недійсною немає.
Припущення позивачки, які не підтверджені належними та допустимими доказами, щодо недійсності спірного договору довічного утримання внаслідок неможливості його підписання та виконання з моменту укладення, не можуть бути прийняті судом як підстава недійсності правочину.
Суд апеляційної інстанції вказав, що відхиляє доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не взяв до уваги показання всіх свідків зі сторони позивача, оскільки суд першої інстанції надав відповідне обґрунтування такої відмови.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 22 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 травня 2022 року, просить скасувати судові рішення та задовольнити позов.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанції застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 716/309/14-ц; суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили докази у справі.
Підставою для підписання договору замість сторони іншою особою за її дорученням є встановлена фізична неможливість особи, яка є учасником правочину, поставити підпис на договорі. Суд не прийняв як підставу недійсності правочинів її посилання на те, що ОСОБА_5 на момент укладення оспорюваних правочинів не мала жодних хвороб верхніх кінцівок та могла самостійно підписати довіреність та договір. ОСОБА_5 за 10 днів до видачі довіреності самостійно отримувала пенсію та відправлення на пошті, підписуючи відповідні документи. Відсутність власноручного підпису ОСОБА_5 свідчить про відсутність її волевиявлення на вчинення правочинів.
Оскаржувана довіреність видана померлою ОСОБА_5 з метою укладення договору довічного утримання. Внаслідок недійсності довіреності, яку не підписала довіритель, недійсним є й договір довічного утримання. У договорі довічного утримання не міститься положень щодо утримання ОСОБА_5, а лише щодо її догляду, не зазначено видів щомісячного матеріального забезпечення, а також грошової оцінки такого забезпечення. В результаті укладення договору набувач отримав у власність нерухоме майно, натомість не надавав померлій необхідного матеріального забезпечення та догляду. Комунальні платежі здійснювалися за рахунок пенсії ОСОБА_5, а не за рахунок коштів ОСОБА_4 . Докази відповідача про придбання медичних препаратів не підтверджують факт їх купівлі саме для ОСОБА_5 .
Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили, що ОСОБА_5 у період з 2016 року до березня 2017 року самостійно пересувалася вулицею міста, незважаючи на проблеми із ногами (пересувалася з палицею), проте проблем з руками (верхніми кінцівками), які перешкоджали б їй власноручно підписати довіреність, не мала.
Поза увагою суду залишилися письмові докази у справі, які були досліджені судом, які підтверджують, що ОСОБА_5 могла власноручно підписати оспорювану довіреність.
Позовна вимога про визнання права власності на майно у порядку спадкування є похідною вимогою від визнання правочинів недійсними. Вона є єдиною спадкоємицею ОСОБА_5, прийняла спадщину шляхом подання відповідної заяви, проте позбавлена можливості її оформити внаслідок відсутності у спадкодавця правовстановлюючих документів.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що суд забезпечив принцип змагальності, вжив вичерпних заходів для прийняття неупередженого, об`єктивного рішення суду. Квитанції про оплату комунальних платежів датовані після смерті ОСОБА_5 та не можуть підтверджувати обставини невиконання ним умов договору. Позивачка не оскаржувала дії нотаріуса щодо посвідчення довіреності. Нотаріус встановив дійсні наміри кожної зі сторін правочину. ОСОБА_5 власноруч не могла підписати правочини, тому документи у присутності нотаріуса підписано іншою особою відповідно до вимог законодавства.
Досудове розслідування за заявою позивачки, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за статтею 190 КК України, закрито у зв`язку з відсутністю складу злочину .
Позивачка у касаційній скарзі просить переоцінити докази у справі. Не надала доказів писемності ОСОБА_5 на момент укладення договору довічного утримання, не довела порушення її прав оспорюваними правочинами. ОСОБА_5 усвідомлювала значення своїх дій в момент укладення договору.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2022 року, з урахуванням ухвали від 28 липня 2022 року про виправлення описки, ОСОБА_1 звільнено від сплати судового збору, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Встановлені судами обставини
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, внаслідок чого державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Шульга М. А. завів спадкову справу № 456/2017.
У визначений законом строк позивачка звернулася до державної нотаріальної контори з метою прийняття та оформлення спадщини за законом після померлої сестри, а саме угрудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до державного нотаріуса Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н.Г. зізаявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за законом на 47/100 частин житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .
Державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г. відмовила ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 47/100 частин житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, про що склала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, зазначивши що вищевказані 47/100 частин житлового будинку та земельна ділянка не зареєстровані за померлою, зазначене майно зареєстровано за ОСОБА_9 ,на день смерті спадкодавиці не належало їй та не входилодо складу спадкового майна.
25 лютого 2017 року приватний нотаріус Кам`янського міського нотаріального округу Жидковим В. Ю. за № 130,131 посвідчив довіреність від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_3 на представництво її інтересів у всіх органах, установах, організаціях, підприємствах, з питань подання та отримання заяв, довідок, документів, отримання заяв, та укладення від її імені договору довічного утримання з ОСОБА_4 стосовно належних їй 47/100 часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок та земельну ділянку на АДРЕСА_1 на чітко визначених умовах, із зазначенням в посвідчувальному написі на довіреності причин, з яких ОСОБА_5 не могла підписати довіреність самостійно, а також те, що довіреність посвідчена за місцем проживання довірителя.
28 лютого 2017 року державний нотаріус Першої кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Трощій Н. Г. завірив договори довічного утримання (догляду), зареєстровані в реєстрі за № 2-240, №2-242, №2-243 між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, відповідно до яких накладається заборона відчуження зазначеного в договорі майна, а саме на 47/100 частин житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0907 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_5 до припинення/розірвання договору.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частиною першою та абзацами 1, 2 частини третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила.
Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.