Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
місто Київ
справа № 195/15/22
провадження № 61-4778св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучкова Тетяна Федорівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Барильської А. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2022 року звернувся до суду із позовом до фізичної
особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), треті особи: ОСОБА_3, державний реєстратор виконавчого комітету Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області Сучкова Т. Ф., у якому, посилаючись на порушення статей 203, 215, 232 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив:
- визнати недійсним договір оренди землі від 20 листопада 2020 року, укладений від імені ОСОБА_1 (орендодавця), підписаний представником власника земельної ділянки ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 (орендарем);
- скасувати державну реєстрацію права оренди землі від 20 листопада 2020 року, кадастровий номер земельної ділянки 1225485500:01:005:0462, яка здійснена 09 грудня 2020 року на підставі договору оренди землі від 20 листопада 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2243939712254.
Позов обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки, площею 6, 250 га, кадастровий номер 1225485500:01:005:0462, розташованої на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.
ОСОБА_1 зазначав, що 07 вересня 2011 року видав довіреність № 1444, якою надав право представляти його інтереси з питань одержання державного акта на належну йому земельну ділянку ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, дія якої 08 грудня 2020 року припинена за заявою самого позивача.
Дізнавшись про ці обставини, ОСОБА_3, діючи нібито від його імені, скориставшись вже припиненою довіреністю, 20 листопада 2020 року уклав з орендарем ФОП ОСОБА_2 договір оренди спірної земельної ділянки, строком на 49 років. Право оренди зареєстровано за відповідачем 09 грудня 2020 року, тобто після припинення дії довіреності.
Позивач звертав увагу на те, що в оспорюваному договорі оренди та акті приймання-передання земельної ділянки від 20 листопада 2020 року зазначено її кадастровий номер. Проте, державна реєстрація ділянки та присвоєння їй кадастрового номера здійснені лише 03 грудня 2020 року, що підтверджує штучність укладення оспорюваного правочину нібито
саме 20 листопада 2020 року, оскільки на той час кадастровий номер спірній земельній ділянці ще не був присвоєний.
Позивач ОСОБА_1 вважав, що ОСОБА_3 та відповідач ФОП ОСОБА_2, переслідуючи мету незаконного заволодіння земельною ділянкою, а саме права її оренди на 49 років, уклали оспорюваний правочин після того, як ним була скасована довіреність, що підтверджується відсутністю кадастрового номеру на момент укладення договору та здійсненням реєстрації права оренди на наступний день після припинення дії довіреності. Тож сторони оспорюваного правочину вступили у зловмисну домовленість, усвідомлюючи, що не мали такого права, чим порушили права позивача як власника спірної земельної ділянки.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.
Стислий виклад змісту постанови суду першої інстанції
Рішенням від 23 листопада 2022 року Томаківський районний суд Дніпропетровської області задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд визнав недійсним договір оренди землі від 20 листопада 2020 року, укладений від імені ОСОБА_1 (орендодавця), підписаний представником власника земельної ділянки ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 (орендарем).
Скасував державну реєстрацію права оренди землі від 20 листопада 2020 року, кадастровий номер земельної ділянки 1225485500:01:005:0462, яка здійснена 09 грудня 2020 року на підставі договору оренди землі від 20 листопада 2020 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2243939712254.
Здійснив розподіл судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що на день укладення оспорюваного договору оренди, земельній ділянці ще не було присвоєно кадастровий номер. Кадастровий номер 1225485500:01:005:0462 спірній земельній ділянці присвоєно лише 03 грудня 2020 року. Отже, договір оренди в дійсності не міг бути укладений саме 20 листопада 2020 року, що доводить твердження позивача про недійсність цього договору.
Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції
Постановою від 21 лютого 2023 року Дніпровський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасував рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2022 року, ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на 03 грудня 2020 року спірній земельній ділянці вже було присвоєно кадастровий номер, тому він і був зазначений в оспорюваному договорі оренди.
Також апеляційний суд звернув увагу на те, що позивач у порушення вимог статті 249 ЦК України, зареєструвавши 08 грудня 2020 року заяву про припинення дії довіреності від 07 вересня 2011 року № 1444, не повідомив про це жодну з довірених осіб.
Суд дійшов переконання, що права та інтереси позивача довіреністю та оспорюваним договором оренди не порушуються, оскільки ОСОБА_1 видав довіреність ще в 2011 році, тому після спливу значного періоду часу (9 років)не мав на меті відкликати цю довіреність.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 04 квітня 2023 року із застосуванням системи "Електронний суд" направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 23 листопада 2022 року залишити в силі.
ОСОБА_1 06 квітня 2023 року із застосуванням системи "Електронний суд" подав до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу з аналогічними процесуальними вимогами.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального правата порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначив те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17
(провадження № 12-161гс19), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18), відповідно до яких суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 522/15095/15-ц
(провадження № 61-11797св18), від 07 серпня 2019 року
у справі № 753/7290/17 (провадження № 61-11158св19), від 11 вересня 2019 року у справі № 554/10202/13-ц (провадження № 61-30808св18), згідно з якими критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був спрямований умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя;
- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року
у справі № 520/10060/16-ц (провадження № 61-5085сво18), згідно з якими, визнаючи недійсним договір, головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка оспорює зазначений договір;
- суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, не врахував, що підставами позову є відсутність істотних умов договору, його очевидна підробка, зловмисна домовленість ОСОБА_3, який є батьком відповідача, з відповідачем ОСОБА_2, який є орендарем за оспорюваним договором, з метою заволодіння правом на оренду земельної ділянки на тривалий строк (49 років), чим порушено права позивача на вільне розпорядження своєю власністю протягом тривалого часу та на отримання доходу від оренди у бажаному розмірі.
Також ОСОБА_1 наполягав на тому, що відповідач та третя особа були повідомлені про скасування довіреності в усній формі. Про факт обізнаності свідчать їхні дії щодо укладення договору минулою датою - після присвоєння земельній ділянці кадастрового номера та скасування довіреності.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відповідач ФОП ОСОБА_2 у червні 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 27 квітня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 05 жовтня 2023 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі -ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю, серія ІІІ-ДП, № 072385, виданого 15 березня 2001 року на підставі рішення Мирівської сільської ради від 17 травня 2000 року, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 6, 250 га, в межах згідно з планом, розташованої на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області.
07 вересня 2011 року позивач видав довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Корнієнко Ю. В., зареєстрована в реєстрі за № 1444.
Зазначеною довіреністю ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 бути його представниками з усіма повноваженнями в усіх державних та комерційних установах, в тому числі у відділі земельних ресурсів з питань одержання на його ім`я держаного акта на право приватної власності на земельну ділянку або його дубліката на земельну ділянку, площею 6, 250 га, яка розташована на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, та на управління і користування зазначеною земельною ділянкою наданою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цією довіреністю позивач делегував зазначеним особам своє право на одержання державного акта на землю, на реєстрацію цього державного акта у відповідних державних органах, на здійснення нагляду за майном та вільний доступ до нього, на отримання кадастрового номеру земельної ділянки, а також на укладання договорів оренди щодо земельної ділянки.
Довіреність від 07 вересня 2011 року була видана на десять років та дійсна
до 07 вересня 2021 року з правом передання повноважень іншим особам.
Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей дія довіреності від 07 вересня 2011 року припинена 08 грудня 2020 року за заявою ОСОБА_1 .
Також суди встановили, що 20 листопада 2020 року ОСОБА_3, діючи від імені позивача на підставі довіреності, уклав з орендарем ФОП ОСОБА_2 договір оренди земельної ділянки, площею 6, 250 га, кадастровий номер 1225485500:01:005:0462, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області. Цей договір укладено строком на 49 років. Щорічна орендна плата становить 4 698, 43 грн.
На підставі зазначеного договору оренди землі від 20 листопада 2020 року право оренди спірної земельної ділянки 09 грудня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_2 .
Проте, як встановив суд першої інстанції, державна реєстрація спірної земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номеру 1225485500:01:005:0462 здійснені лише 03 грудня 2020 року.
Право, застосоване судом
За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).
Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України "Про оренду землі").
За частиною першою статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою. Орендарями земельних ділянок можуть бути, зокрема, громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об`єднання та організації, а також іноземні держави (стаття 5 Закону України "Про оренду землі").
За правилом частини п`ятої статті 6 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди
землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України "Про оренду землі").
Згідно з частинами першою, другою статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки може бути здійснено на підставі цивільно-правового договору або в порядку спадкування (частини перша, третя статті 16 Закону України "Про оренду землі").
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.
У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
За приписами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним (частина перша статті 232 ЦК України).
Частиною першою статті 237 ЦК України передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Згідно з частиною третьою статті 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
За змістом пункту 2 частини першої та частини третьої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.
Частинами першою-третьою статті 249 ЦК України передбачено, що особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов`язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася.