Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 621/3932/21
провадження № 61-8936св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Публічне акціонерне товариство "Центренерго",
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Зміївського районного суду Харківської області 25 січня 2022 року у складі судді Вельможної І. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач працює слюсарем з ремонту устаткування котельних та пилопідготовчих цехів 5 розряду цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1 Зміївської теплової електричної станції (далі - Зміївська ТЕС).
У грудні 2021 року позивач стикнувся із порушенням його конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало у тому, що від нього вимагали медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та обмежили права щодо повноцінної роботи.
09 грудня 2021 року ОСОБА_1 отримав наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
При цьому у трудовому контракті, посадовій інструкції, інших документах, які підписані між працівником та роботодавцем, такого зобов`язання з боку ОСОБА_1 немає, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення.
Позивач просив:
визнати незаконним та скасувати наказу Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" від 09 грудня 2021 року № 911-к про відсторонення від роботи;
поновити його на роботі;
зобов`язати відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення позивача від роботи.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 25 січня 2022 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, позовну заяву задоволено.
Визнано незаконним та скасовано наказ Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" № 911-к від 09 грудня 2021 року в частині відсторонення слюсаря з ремонту устаткування котельних та пилопідготовельних цехів 5 розряду централізованого ремонту котельного устаткування № 1 ОСОБА_1 від роботи з 09 грудня 2021 року на строк до надання ним сертифікату про вакцинацію проти COVID-19 або закінчення дії карантину, встановленого КМУ та зобов`язано допустити його до виконання своїх трудових обов`язків.
Зобов`язано ПАТ "Центренерго" здійснити нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
відсторонення від роботи є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, а тому, в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції, таке втручання дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства охорони здоров`я України. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України;
оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України та у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, неможливо застосування до спірних правовідносин положень постанови Кабінету Міністрів України та необхідність вирішення спору на підставі норм статей 43, 92 Конституції, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти COVID-19;
посилання відповідача в оспорюваному наказі як на підставу для відсторонення позивача від роботи на наказ № 1663 від 11 листопада 2021 року, інформування ОСОБА_1, про необхідність подання документів та акт від 07 грудня 2021 року щодо відмови позивача надати сертифікат чи довідку, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб";
наказ № 911-к від 09 грудня 2021 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей на підтвердження відмови позивача здійснити щеплення у порядку, встановленому частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб";
крім того, наказ № 1663 від 11 листопада 2021 року про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 по суті містить вимогу надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень. Незважаючи на застосування у повідомленні конструкції прохання, викладені у подальшому наслідки ненадання особою цих відомостей свідчать саме про вимогу та перекладання на працівника обов`язку про надання працедавцеві таких відомостей. При вирішенні цього спору суд, із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які полягають в обов`язку держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини, у разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві, суд зробив висновок, що відповідач, вручивши ОСОБА_1 повідомлення про необхідність подання перелічених в ньому документів та відсторонивши його від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові за законом;
з наведених вище нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень;
таким чином, наказом відповідача про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено його права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Тому відбулося втручання держави у права позивача;
через відсутність протипоказань до вакцинації від COVID-19 та внутрішні переконання щодо вакцинації, ОСОБА_1 був позбавлений можливості заробляти собі на життя, опинився в гіршому становищі, ніж інші працівники підприємства, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації. Через відсутність вакцинації позивача відсторонили від роботи без збереження заробітної плати до надання сертифікату чи закінчення дії карантину, не зважаючи на можливі зміни стану його здоров`я в подальшому;
запобігання зараженню вірусом, не може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи, оскільки обмеження позивача в праві заробити собі на життя та на повагу до його приватного життя, релігійних переконань, полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України за законом;
отже вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу № 911-к від 09 грудня 2021 року про його відсторонення від роботи обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;
Кодексом законів про працю України не врегульоване питання про відновлення становища, яке існувало до порушення права особи у зв`язку з його незаконним відстороненням від роботи. Іншого способу захисту цивільних прав, як поновлення на роботі кодекс законів про працю не містить. З метою ефективного захисту порушених прав позивача ОСОБА_1, виконуючи завдання цивільного судочинства щодо справедливого вирішення справ по суті, за умови фактичного зазначення у наказі № 911-к від 09 грудня 2021 року кінцевого терміну його дії, поєднання умов повернення до виконання трудових обов`язків позивача за умови надання сертифікату, від якого останній на підставі статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" має право відмовитись на законних підставах, з урахуванням того, що ОСОБА_1 був тимчасово увільнений від роботи, трудові відносини з ним не припинені, за ним зберігається робоче місце, необхідно захистити право позивача у спосіб зобов`язання ПАТ "Центренерго" в особі Зміївської ТЕС допустити ОСОБА_1 до роботи;
позивачем ОСОБА_1 не надані до суду відомості щодо його середньоденної та середньомісячної заробітної плати, а тому здійснити розрахунок суми, які підлягає нарахуванню до сплати позивачу у якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд позбавлений можливості. Однак, з метою захисту права ОСОБА_1 є підстави для прийняття рішення щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу;
з урахуванням зазначених вище висновки суду, зокрема, обрання ефективного захисту порушених прав позивача ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача допустити останнього до роботи, відсутні підстави для застосування приписів статті 430 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо. Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні позивача від роботи, тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача;
доводи апеляційної скарги щодо відсутності порушення права позивача на працю, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи є безпідставними, оскільки дії роботодавця у цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи;
відповідач, з урахуванням необхідності для проходження у встановленому законодавством порядку вакцинації достатнього розумного часу з дня набрання чинності підзаконним нормативно-правовим актом про обов`язковість щеплення від COVID-19, в тому числі і часу для проходження медичного огляду перед щепленням, не надав суду жодних доказів про те, які заходи, спрямовані на проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівників, зокрема, і позивача, були ним здійсненні, поряд з іншим і у взаємодії з відповідними установами та пунктами щеплень проти COVID-19 (закладами охорони здоров`я) та з органами державної санітарно-епідеміологічної служби;
оскільки суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що наказ про відсторонення позивача підлягає скасуванню, то з огляду на положення статей 94, 115 КЗпП України та Закону України "Про оплату праці" вимога позивача про стягнення на його користь невиплаченої заробітної плати також підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2023 року ПАТ "Центренерго" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Зміївського районного суду Харківської області від 25 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 травня 2023 року повністю, ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Касаційна скарга мотивована тим, що:
висновки судів першої та апеляційної інстанцій є неправомірними та передчасними, а також такими, що зроблені без повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судами не взято до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21;
відповідачем було вжито всіх належних заходів для того, щоб довести до відома позивача інформацію про те, що він, як працівник Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго", підлягає обов`язковій вакцинації від COVID-19, а у випадку ухиляння чи відмови від вакцинації позивач буде відсторонений від роботи у встановленому законом порядку Однак, не зважаючи на це, позивач необґрунтовано та безпідставно відмовився від проведення щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19 та надання відповідачу відповідного підтверджуючого документу встановленого зразка;
суд апеляційної інстанції не взяв до уваги письмові пояснення відповідача до апеляційної скарги;
відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та, за дотримання визначеної в них процедури, дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника;
в одному цеху централізованого ремонту котельного устаткування № 1 Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго" працює велика кількість працівників. ОСОБА_1 працює на дільниці з ремонту обертових механізмів та ремонту устаткування гідрозоловидалення в бригаді з ремонту та т/о ДС та ДВ блоку 1-10. Бригада складається з 12 чоловік. Також на підприємстві відповідача є багато місць загального користування, зокрема, майстерні, роздягальні, душові, кімнати для приймання їжі, їдальні тощо, якими користуються, без винятку, всі працівники підприємства, особливо працівники робочих спеціальностей. Крім того, підприємство відповідача є режимним об`єктом, охорону якого здійснює спеціальний підрозділ Управління поліції охорони в Харківській області на підставі відповідного договору. А цей персонал не підлягає обов`язковому щепленню проти COVID-19, оскільки ці структури не включені до Переліку № 2153, про який йдеться мова у постанові Великої Палати Верховного Суду. Позивач працює на великому підприємстві, на якому кожного дня одночасно працює близько 1,5 тисячі працівників, і, практично, він може контактувати з багатьма з них не тільки на своєму робочому місці, але й під час входу на підприємство та виходу з нього, перетинаючи прохідну, а також знаходячись у місцях загального користування, тощо;
на думку відповідача, у даному випадку неможливо було застосувати до позивача будь-який інший захід впливу, передбачений законом, який би в повному обсязі виключав загрозу іншим працівникам підприємства та іншим особам, які знаходяться на його території, крім відсторонення позивача від роботи. Крім того, до позивача неможливо було застосувати будь-яку іншу форму організації праці, наприклад, дистанційну або надомну роботу, оскільки його робота передбачає безпосереднє знаходження на своєму робочому місці і не може виконуватися дистанційно або в якомусь іншому місці;
відповідач діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений діючим законодавством. У наказі про відсторонення позивача від роботи були чітко зазначені підстави та строки такого відсторонення. Позивач був ознайомлений з наказом про відсторонення від роботи під особистий підпис. На період усунення від роботи позивача за ним було збережено його робоче місце. Вимога відповідача щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 працівників підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб, є повністю виправданою та законною. Тобто в цьому питанні принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами, так як таке втручання має об`єктивні підстави.
Позиція інших учасників справи
У серпні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що підстави, якими відповідач обґрунтовує касаційну скаргу в частині неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права є некоректними та такими, що гарантуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 621/3932/21, витребувано справу з суду першої інстанції.
У серпні 2023 року матеріали цивільної справи № 621/3932/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2023 справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).