Постанова
Іменем України
27 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 756/9498/19
провадження № 61-1252св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року у складі судді Яценко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Матвієнко Ю. О., Шебуєвої В. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що 06 червня 2018 року між нею та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач отримав від неї в борг 35 000 доларів США, з яких: 15 000 доларів США зобов`язався повернути до 15 грудня 2018 року, а 20 000 доларів США - до 15 червня 2019 року.
Однак ОСОБА_2 не виконав узятих на себе зобов`язань щодо повернення позики у строк та в порядку, що встановлені договором, у зв`язку з чим, окрім суми боргу, вона має право на отримання трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в розмірі 35 276 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 03 липня 2019 року становить 923 491 грн, з яких: 35 000 доларів США, що еквівалентно 916 266 грн, - основна сума боргу; 276 доларів США, що еквівалентно 7 225 грн, - три проценти річних.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року позов задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 06 червня 2018 року в розмірі 35 000 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 03 липня 2019 року становить 916 266 грн, і три проценти річних у розмірі 276 доларів США, що еквівалентно 7 225 грн.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9 234,91 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 2 600 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами було укладено договір позики, умови якого відповідачем не виконані, тому стягненню підлягає сума основного боргу та три проценти річних від простроченої суми.
Суд критично поставився до пояснень відповідача щодо написання ним боргової розписки внаслідок погроз з боку позивача, вказавши, що розписка складена 06 червня 2018 року, тоді як звернення відповідача до правоохоронних органів мало місце лише 09 червня 2019 року, тобто тоді, коли фактично настав час для повернення позики.
Суд вважав безпідставними доводи відповідача про те, що між сторонами виникли корпоративні, а не боргові правовідносини, а також про безгрошовість укладеного договору, зазначивши, що текст боргової розписки не містить посилання на домовленості щодо вступу позичальника до складу учасників господарського товариства.
Крім того, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Відповідач не заперечував, що боргова розписка власноручно складена ним, тоді як у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач неправомірно заволодів цією розпискою.
Вказавши, що показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним, суд першої інстанції вважав за можливе закінчити розгляд справи за відсутності свідків відповідача, які не з`являлися на неодноразові виклики суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, залишено без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
24 січня 2023 року ОСОБА_2, через представника ОСОБА_3, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, з урахуванням подальших уточнень, просить скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 грудня 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-144цс15, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та у постанові Верховного Суду від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилили заяву учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Уточнена касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що як слідує із позовної заяви, між сторонами укладено договір позики, за умовами якого він отримав від позивача саме борг у 35 000 доларів США, а не грошові кошти.
Будучи допитаним в суді першої інстанції як свідок, він підтвердив факт неотримання ним від позивача в борг грошових коштів, тому договір позики є неукладеним.
Суди не виявили справжню правову природу договору позики та не взяли до уваги те, що написання ним розписки відбувалося під психологічним тиском позивача та було пов`язано з укладеним між сторонами договором про співпрацю в рамках спільної роботи від 21 липня 2017 року.
Системний аналіз норм діючого законодавства України свідчить про відсутність правового порядку та умов надання в борг грошових коштів в іноземній валюті.
Фактично боргова розписка стала інструментом вимагання позивачем грошових коштів, вкладених у спільну діяльність, з приводу чого він звернувся до правоохоронних органів, якими було розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12020100060000603.
Вказує, що свідок є унікальним носієм інформації про події, що є результатом її сприйняття свідком особисто, а відтак, незамінним джерелом інформації в цивільному процесі.
Однак суди не дали йому можливості повною мірою реалізувати право на допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, показаннями яких можна було б встановити дійсні обставини справи.
Суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні клопотань його представника:
- про привід свідка ОСОБА_5, який тричі не з`являвся в судові засідання за викликом суду першої інстанції;
- про витребування виписок по рахунку, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Фінансовий Регістр";
- про зупинення провадження в цій справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 758/8670/19 за його позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики від 06 червня 2018 року та до прийняття рішення у кримінальному провадженні № 12020100060000603.
Крім того, в ордері про надання правничої допомоги серії ВН № 1002168 зазначено, що адвокат Губський А. В. (представник позивача у цій справі) здійснює адвокатську діяльність індивідуально, однак згідно з відомостями Єдиного реєстру адвокатів України названий адвокат здійснює таку діяльність в організаційно-правовій формі адвокатського бюро "Губський та партнери", яке в подальшому було перетворене в адвокатське об`єднання.
Таким чином, вищевказаний ордер є недійсним, оскільки складений всупереч вимогам частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність". Відтак, адвокат Губський А. В. не мав права представляти інтереси ОСОБА_1 у цій справі, у зв`язку з чим суд першої інстанції безпідставно відшкодував позивачу витрати на правничу допомогу.
Аргументи інших учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.
22 березня 2023 року справа № 756/9498/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Судувід 18 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
06 червня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач отримав від позивача в борг 35 000 доларів США, з яких: 15 000 доларів США зобов`язався повернути до 15 грудня 2018 року, а 20 000 доларів США - до 15 червня 2019 року (том 1 а. с. 7).
Факт написання вказаної розписки, оригінал якої знаходиться у позивача, відповідачем не заперечувався.
Як вбачається із матеріалів справи, позичальник ОСОБА_2 не виконав узятих на себе зобов`язань щодо сплати боргу у строк та в порядку, що встановлені договором позики.
Занаданим ОСОБА_1 розрахунком станом на 03 липня 2019 року в позичальника ОСОБА_2 утворилася заборгованість за договором позики в розмірі 35 276 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 923 491 грн, з яких: 35 000 доларів США, що еквівалентно 916 266 грн, - основна сума боргу; 276 доларів США, що еквівалентно 7 225 грн, - три проценти річних.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10789св18).
У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річнихвходять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказано, що заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. […] Томуяк укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. […] Що стосується можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду зазначає, що нею висловлена правова позиція з цього приводу у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-134цс18, в якій вказано, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який має бути виконаний примусово за участю державного виконавця. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
У справі, яка переглядається, відповідач не заперечував факт написання ним боргової розписки, однак вказував, що не отримував грошових коштів, а видав розписку внаслідок погроз з боку позивача, і що між сторонами фактично виникли корпоративні правовідносини, пов`язані з виконанням договору від 21 липня 2017 року про співпрацю в рамках спільної роботи.
Досліджуючи фактичні обставини та надаючи оцінку доказам, суди попередніх інстанцій критично поставилися до пояснень відповідача щодо написання ним боргової розписки внаслідок погроз з боку позивача, вказавши, що розписка складена 06 червня 2018 року, тоді як звернення відповідача до правоохоронних органів мало місце лише 09 червня 2019 року, тобто тоді, коли фактично настав час для повернення позики.
Крім того суди вважали безпідставними доводи відповідача про те, що між сторонами виникли корпоративні правовідносини, а також про безгрошовість договору позики, зазначивши, що текст боргової розписки не містять посилання на домовленості, які виникли у зв`язку з виконанням договору від 21 липня 2017 року про співпрацю в рамках спільної роботи, тоді як за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.