Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 274/5660/19
провадження № 61-4068св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне сільськогосподарське підприємство "Агрофірма "Світанок",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року у складісудді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Коломієць О. С., Павицької Т. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок"про скасування державної реєстрації речового права,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Світанок"(далі - ПСП "Агрофірма "Світанок") про скасування державної реєстрації речового права.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, щовін є власником земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області.
Однак йому стало відомо, що вказана земельна ділянка перебуває в оренді ПСП "Агрофірма "Світанок" на підставі договору оренди від 25 вересня 2015 року та додаткової угоди від 14 липня 2017 року, які зареєстровані у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Зазначав, що договір оренди та додаткову угоду він не підписував, що свідчить про відсутність з його боку волевиявлення на укладення цих правочинів, а тому вважав їх недійсними.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсними договір оренди земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, від 25 вересня 2015 року та додаткову угоду до нього від 14 липня 2017 року.
У жовтні 2019 року до закінчення підготовчого засідання ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву про зміну предмета позову, в якій, навівши в її обґрунтування ті ж самі фактичні обставини, які були визначені ним первісно підставою позову, просив скасувати державну реєстрацію права оренди за ПСП "Агрофірма "Світанок" на земельну ділянку площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, проведену на підставі договору оренди землі від 25 вересня 2015 року, сторонами якого є він та ПСП "Агрофірма "Світанок", та додаткової угоди до цього договору від 14 липня 2017 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року позов задоволено частково.
Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, проведену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 19 січня 2018 року на підставі додаткової угоди від 14 липня 2017 року до договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2015 року, сторонами якої є ПСП "Агрофірма "Світанок" та ОСОБА_1 .
Відмовлено у задоволенні позову в частині скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, проведеної на підставі договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2015 року, сторонами якого є ПСП "Агрофірма "Світанок" та ОСОБА_1 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи договір оренди землі від 25 вересня 2015 року та додаткова угода до нього від 14 липня 2017 року підписані не ОСОБА_1, відповідно, в останнього не було волевиявлення щодо вчинення правочинів і сторони не погоджували усіх істотних умов цих договорів, а отже, їх слід вважати неукладеними.
Державна реєстрація речового права на підставі неукладених правочинів порушує права та законні інтереси ОСОБА_1 на розпорядження належною йому земельною ділянкою, тому наявні підстави для її скасування як за договором оренди від 25 вересня 2015 року, так і за додатковою угодою від 14 липня 2017 року. Обраний позивачем спосіб захисту є належним з огляду на релевантну судову практику.
Разом із тим, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом лише 19 вересня 2019 року, а тому він пропустив встановлений законом строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною відповідача, в частині пред`явленої вимоги про скасування проведеної 23 березня 2016 року державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 вересня 2015 року.
Суд також зазначив, що позивачем не наведено обґрунтувань поважності причин пропуску позовної давності, тоді як є очевидним, що відповідач використовував спірну земельну ділянку і власник не міг не знати хто саме користується нею.
Крім того, для державної реєстрації права оренди земельної ділянки пред`явлено копію державного акта та копію паспорта позивача, які без його відома не могли бути надані відповідачу, а ним, у свою чергу, - державному реєстратору.
Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не заявляв негаторного позову, то вимога про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 25 вересня 2015 року не підлягає задоволенню у зв`язку зі спливом позовної давності.
Постановою Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року апеляційні скарги ПСП "Агрофірма "Світанок" та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не заявляв вимогу про повернення земельної ділянки, а лише просив скасувати державну реєстрацію права оренди, що не можна кваліфікувати як вимогу за негаторним позовом (усунення перешкод у користуванні власністю тощо).
З огляду на наведене, колегія суддів вважала безпідставними доводи сторони позивача про те, що заявлений позов є негаторним, а тому позовна давність до спірних правовідносин не застосовується.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 жовтня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що зайняття відповідачем спірної земельної ділянки треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку.
Більш того, у матеріалах справи немає жодного доказу фактичного зайняття ПСП "Агрофірма "Світанок" спірної земельної ділянки, що лише свідчить про існування перешкоди у реалізації ним свого права власності у вигляді наявності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідного запису про право оренди.
Отже, скасування державної реєстрації права оренди є способом усунення перешкод у здійсненні власником своїх майнових прав, що вказує на негаторність позову, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Аргументи інших учасників справи
У травні 2023 року ПСП "Агрофірма "Світанок" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на те, що суди не встановили та повністю не зʼясували всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області.
24 квітня 2023 року справа № 274/5660/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, яка розташована на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, що підтверджується Державним актом на право власності на землю серії ЯГ № 799927 (том 1 а. с. 9).
Згідно із договором оренди від 25 вересня 2015 року ОСОБА_1 передав у оренду ПСП "Агрофірма "Світанок" земельну ділянку площею 2,6315 га, кадастровий номер 1820882100:08:000:0212, розташовану на території Закутинецької сільської ради Бердичівського району Житомирської області, строком на 10 років (том 1 а. с. 89-92).
Вказаний договір оренди зареєстровано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 лютого 2016 року, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (том 1 а. с. 100-111).
Згідно з додатковою угодою від14 липня 2017 року до договору оренди від 25 вересня 2015 року сторони погодилися внести зміни, зокрема, до пункту 5 вказаного договору, виклавши його у такій редакції: "5. Договір укладено на 17 (сімнадцять) років…" (том 1 а. с. 113-114).
На підставі вказаної додаткової угоди державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 19 січня 2018 року внесено зміни до запису про оренду земельної ділянки з кадастровим номером 1820882100:08:000:0212, зазначено про строк оренди - 17 років з правом пролонгації (том 1 а. с. 116, 117).
Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи від 09 листопада 2021 року № СЕ-19/106-21/10176-ПЧ, складеним на виконання ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 17 вересня 2021 року експертом Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Палкіним О. В., підписи від імені ОСОБА_1 у графах "Орендодавець" договору оренди землі від 25 вересня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Світанок", та додаткової угоди до цього договору від 14 липня 2017 року, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (том 2 а. с. 8-13).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки, проведеної на підставі додаткової угоди від 14 липня 2017 року до договору оренди від 25 вересня 2015 року, не оскаржуються, тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядаються.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій у повній мірі не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Статтею 14 Закону України "Про оренду землі" передбачена письмова форма договору оренди землі.
Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
За змістом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), на яку посилався заявник у касаційній скарзі, зазначено, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. […] Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.