1. Правова система ipLex360
  2. Судові прецеденти
  3. Постанова суду


Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 766/2980/18

провадження № 61-20288св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року в складі судді Майдан С. І. та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Приходько Л. А., Базіль Л. В., Бездрабко В. О., в справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк), про стягнення грошових коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29 жовтня 2013 року між ним та ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі голови Правління Дубілета О. В. укладено договір депозитного вкладу № SАMDN25000738865118 (вклад "Стандарт на 12 міс.") на загальну суму 320 000,00 дол. США, розмір процентної ставки складає 8,5 % річних, строк зберігання вкладу складає 366 днів з 29 жовтня 2013 року до 29 жовтня 2014 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року в справі № 201/2754/15, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено та стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти за договором строкового вкладу від 29 жовтня 2013 року № SАMDN25000738865118 у сумі 320 000,00 дол. США та проценти станом на 19 лютого 2015 року - 36 710,00 дол. США.

Зазначав, що грошові кошти були фактично отримані ним 11 грудня 2017 року, що підтверджується випискою з особового рахунку від 19 лютого 2018 року, виданою АТ "ОПТ Банк".

Позивач вважав, що відповідач порушив грошові зобов`язання щодо повернення депозитних коштів із процентами на вимогу вкладника, у зв`язку з чим АТ КБ "ПриватБанк" повинен сплатити на користь позивача відсотки за вкладом до дня фактичного повернення коштів вкладнику з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, тобто з 20 лютого 2015 року до 11 грудня 2017 року.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь:

- відсотки за ставкою 8,5 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року включно у розмірі 76 383,56 дол. США, що станом на 20 лютого 2018 року еквівалентно 2 063 119,96 грн;

- 3 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року включно у розмірі 811 693,45 грн;

- інфляційне збільшення суми боргу за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року включно у розмірі 5 417 499,40 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Херсонський міський суд Херсонської області рішенням від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотки за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 8 977,53 дол. США, що станом на 20 лютого 2018 року еквівалентно 242 483,09 грн; 3 % річних в сумі 20 408,00 грн; інфляційні втрати за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 162 294,99 грн.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

У задоволені решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду мотивовано тим, що у зв`язку з неналежним виконанням банком договору банківського вкладу, банк повинен нарахувати та виплатити клієнту відсотки у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом "На вимогу". Відсотки за період після припинення договору банківського вкладу мають розраховуватися за відсотковою ставкою за вкладом "На вимогу" (1 %) до 03 травня 2017 року та за відсотковою ставкою за вкладом "До запитання" (0,01 %), починаючи з 04 травня 2017 року. Крім того, у зв`язку з порушенням зобов`язання за договором банківського вкладу банк має виплатити позивачу 3 % річних та інфляційні втрати.

Херсонський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2021 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотків за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 8 977,53 дол. США, що станом на 20 лютого 2018 року еквівалентно 242 483,09 грн, змінив. Стягнув з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 відсотки за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 7 050,43 дол. США.

Рішення суду в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 20 408,00 грн змінив. Стягнув АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 3 % річних в сумі 711 289,97 грн.

Рішення суду в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні вказаних вимог.

Рішення суду в частині розподілу судових витрат, понесених при поданні позову, змінив шляхом зменшення судових витрат, що підлягали стягненню з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 з 2 770,75 грн до 975,27 грн.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір, понесений за подання апеляційної скарги в сумі 1 396,37 грн.

Постанова суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу відсотки на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру відсотків за вкладом "На вимогу" - 1 %, а з 04 травня 2017 року "До запитання" у розмірі - 0,01 %. Однак при здійсненні розрахунку суд першої інстанції допустив помилку, не застосувавши з 04 травня 2017 року розмір відсоткової ставки - 0,01 %.

Також частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач просив стягнути 3 % річних з простроченої суми за договором банківського вкладу, а не з процентів, нарахованих за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року. Крім того, розраховуючи розмір 3 % річних, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році) та здійснив розрахунок виходячи не із розміру заборгованості визначеної у рішенні суду, а із її еквівалента у національній валюті. Тому, оскільки прострочена суду вкладу становить 320 000,00 дол. США, то суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що розмір 3 % річних становить 711 289,97 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат, апеляційний суд виходив з того, що предметом договору вкладу є грошові кошти, визначені у доларах США, а тому інфляційні втрати стягненню не підлягають, а втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У грудні 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, а в частині стягнення 3 % річних змінити шляхом їх зменшення до 26 853,69 дол. США.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 320/5115/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, не взяли до уваги, що з дня розірвання договору банківського вкладу відсутні будь-які підстави для нарахування відсотків на вклад, а тому судові рішення в частині стягнення з банку відсотків за депозитним договором підлягають скасуванню.

Також банк не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з нього 3 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 711 289,97 грн, оскільки суд не врахував дату виконання банком судового рішення, а саме - 08 грудня 2017 року, що призвело до ухвалення неправильного рішення. Зазначає, що 3 % річних підлягає нарахуванню за період з 20 лютого 2015 року до 07 грудня 2017 року, а також необхідно врахувати валюту стягнення. У зв`язку з тим, що основне зобов`язання між сторонами виражене в іноземній валюті - доларах США, тому і 3 % річних необхідно розраховувати у доларах США. Тому стягненню підлягає 3 % річних за період з 20 лютого 2015 року до 07 грудня 2017 року в розмірі 26 853,69 дол. США.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Херсонського міського суду Херсонської області.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року клопотання АТ КБ "ПриватБанк" про зупинення виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року задоволено частково. Зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 квітня 2021 року та постанови Херсонського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року в частині стягнення суми відсотків у розмірі 7 050,43 дол. США до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

У вересні 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 29 жовтня 2013 року між відповідачем ПАТ КБ "ПриватБанк" в особі голови Правління Дубілета О. В. та позивачем ОСОБА_1 укладено договір депозитного вкладу № SАMDN25000738865118 (Вклад "Стандарт на 12 міс.") на загальну суму 320 000,00 дол. США, розмір процентної ставки складає 8,5 % річних, строк зберігання вкладу складає 366 днів з 29 жовтня 2013 року до 29 жовтня 2014 року (а. с. 14).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, в справі № 201/2754/15 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено та стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти за договором строкового вкладу від 29 жовтня 2013 року № SАMDN25000738865118 в сумі 320 000,00 дол. США та проценти станом на 19 лютого 2015 року в сумі 36 710,00 дол. США (15-21).

Вказаним судовим рішенням було встановлено, що ОСОБА_1 23 жовтня 2014 року звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків. Отже, позивач до закінчення строку дії договору виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Згідно з випискою АТ "ОТП Банк" від 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 з особового рахунку 11 грудня 2017 року отримав грошові кошти з поточного рахунку (а. с. 22).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Рішення суду першої інстанції у незмінній частині та постанова апеляційного суду не в повній мірі відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується лише в частині стягнення з банку на користь позивача відсотків за договором депозитного вкладу та 3 % річних, в іншій частині не оскаржується, а тому в неоскарженій частині в касаційному порядку не переглядається.

Щодо наявності правових підстав для стягнення процентів за договором банківського вкладу

Банківський вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку, які підлягають виплаті вкладнику відповідно до законів України та умов договору (стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність").

Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).

Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.

Частиною другою статті 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Договір банківського вкладу є реальним, оплатним договором і вважається укладеним з моменту прийняття банком від вкладника або третьої особи на користь вкладника грошової суми (вкладу).

Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.

Закінчення строку дії договору банківського вкладу в разі невиконання зобов`язань не припиняє зобов`язальних правовідносин, а трансформує їх в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки, встановлені договором чи законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У частині першій статті 1075 ЦК України визначено, що договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 727/898/19 (провадження № 61-7157св20) зазначено, що "у цивільному законодавстві закріплено конструкцію "розірвання договору" (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання "відмова від договору" (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків".

Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 757/71432/17-ц (провадження № 61-5237св20).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, між сторонами справи існували зобов`язальні правовідносини з договору банківського вкладу.

Також встановлено, що ОСОБА_1 23 жовтня 2014 року звертався до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення депозитних коштів та нарахованих відсотків. Отже, позивач до закінчення строку дії договору виявив намір про розірвання договору банківського вкладу та ініціював процедуру повернення йому грошових коштів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 19 квітня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 квітня 2017 року, в справі № 201/2754/15 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено та стягнено з ПАТ КБ "ПриватБанк" грошові кошти за договором строкового вкладу від 29 жовтня 2013 року № SАMDN25000738865118 у сумі 320 000,00 дол. США та проценти, що станом на 19 лютого 2015 року становили в сумі 36 710,00 дол. США.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на невиконання судового рішення довгий період часу, зокрема, просив стягнути відсотки за договором банківського вкладу за користування грошовими коштами за період прострочення з 20 лютого 2015 року (з дати подачі позову про стягнення депозитного вкладу) до 11 грудня 2017 року (по дату зарахування грошових коштів).

Стягуючи з банку на користь позивача відсотки за користування грошовими коштами за період з 20 травня 2015 року до 10 грудня 2017 року в сумі 7 050,43 дол. США, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що після закінчення строку дії договору банківського вкладу відсотки на суму вкладу нараховуються у розмірі, який відповідає розміру відсотків за вкладом "На вимогу" - 1 %, а з 04 травня 2017 року "До запитання" у розмірі - 0,01 %. Однак при здійсненні розрахунку суд першої інстанції допустив помилку, не застосував з 04 травня 2017 року розмір відсоткової ставки - 0,01 %.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Тобто після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20) зроблено висновок, що після розірвання договорів їх умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами здійснюється на законодавчих, а не договірних підставах, оскільки розірвання договорів у контексті статей 598 та 651 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання. Велика Палата Верховного Суду у цій справі зазначила, що при вирішенні цього спору судами не враховано, що виплата передбачених пунктом 1 договорів та встановлених статтями 1061, 1070 ЦК України процентів поширюється лише на період дії договорів вкладу та після припинення таких договорів вказані проценти не нараховуються.


................
Перейти до повного тексту