ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 907/636/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників:
позивача - Сочки В. І. (в режимі відеоконференції),
відповідача- 1 - не з`явився,
відповідача- 2 - не з`явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги
щодо предмета спору, на стороні позивача - не з`явилася,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Феофанова Юрія Івановича
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023
та ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2023
у справі № 907/636/20
за позовом Фізичної особи - підприємця Феофанова Юрія Івановича
до: 1. Фізичної особи - підприємця Перегинця Романа Михайловича;
2. Фізичної особи - підприємця Брийовської Тетяни Володимирівни
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні позивача - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Грушевського 63, 65, 67"
про зобов`язання вчинити певні дії
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2020 року Фізична особа - підприємець Феофанов Юрій Іванович (далі - ФОП Феофанов Ю. І.) звернувся до господарського суду з позовом про зобов`язання Фізичну особу - підприємця Перегинця Романа Михайлович (далі - ФОП Перегинець Р. М.) демонтувати тимчасову споруду за адресою: м. Ужгород, вул. Грушевського, 65.
Позов мотивовано на підставі ст. ст. 15, 16, 316, 317, 386, 391 ЦК України.
Під час проведення підготовчого провадження, у жовтні 2022 року позивачем було подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача Фізичну особу - підприємця Брийовську Тетяну Володимирівну (далі - ФОП Брийовська Т. В.), яке обґрунтоване тим, що між відповідачем і ФОП Брийовською Т. В. було укладено договір купівлі-продажу спірної тимчасової споруди.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 02.11.2022 ФОП Брийовську Т. В. залучено до участі у справі № 907/636/20 як співвідповідача.
У березні 2023 року позивач подав до господарського суду заяву про відмову від позову (а. с. 135-136, т. 2).
Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 04.04.2023 закрив провадження у справі № 907/636/20 на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
До суду першої інстанції від відповідача-2 надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, до якої були долучені докази на підтвердження їх понесення.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2023 (суддя - Андрейчук Л. В.), залишену без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 (головуючий суддя (доповідач) - Г. В. Орищин, судді - Н. А. Галушко, М. Б. Желік), задоволено заяву відповідача -2 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ФОП Феофанова Ю. І. на користь ФОП Брийовської Т. В. 20 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.07.2023 та ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 26.04.2023, ФОП Феофанов Ю. І. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Скаржник посилається на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача, що вбачається із висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 12.07.2021 у справі № 903/317/20. Водночас, заява ФОП Брийовської Т. В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не була обґрунтована неправомірними діями позивача та до неї не було долучено відповідних доказів на їх підтвердження. Стверджує про те, що господарські суди в основу своїх рішень поклали власні доводи щодо необґрунтованості дій позивача, на які відповідач-2 не посилався.
У касаційній скарзі зазначає і про те, що судами попередніх інстанції було порушено норми ст. ст. 13, 14, ч. 1 ст. 74 ГПК України, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
Вказує на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 4 ст. 126 ГПК України, викладених у постановах від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16, від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, від 24.11.2020 у справі № 911/42412/15.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.09.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Феофанова Ю. І. та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 02.10.2023.
Від учасників справи відзивів не надходило.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення представника позивача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи (п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц).
Стаття 123 ГПК України визначає види судових витрат, до яких належать судовий збір та витрати, пов`язані з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.06.2021 у справі № 550/936/18 зазначила, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.
У ст. 130 ГПК України "розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду" закріплений розподіл судових витрат, зокрема у разі закриття провадження у справі.
Частина 3 ст. 130 ГПК України встановлює, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак, якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.
У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (ч. 5 ст. 130 ГПК України).
Зі змісту зазначеної норми можна дійти висновку, що у випадку відмови позивача від позову та закриття провадження у справі, відповідач має право заявити про відшкодування позивачем понесених витрат (аналогічний висновок міститься у п. 10 постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 924/341/22).
При цьому, сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, ст. ст. 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень ч. 5 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (такий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 922/3787/17, від 09.07.2019 у справі № 922/592/17, від 20.06.2023 у справі № 925/1372/21, на які скаржник, серед іншого, посилається на обґрунтування доводів касаційної скарги).
Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі закриття провадження у справі можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.
Водночас ГПК України не містить норм, які б встановлювали критерії визначення необґрунтованості дій позивача, однак відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі № 905/121/19, від 13.05.2021 у справі № 910/16777/20, від 15.09.2021 у справі № 902/136/21, від 18.01.2022 у справі № 922/2017/17, від 14.03.2023 у справі № 911/1201/22, очевидно, що під такими діями можна розуміти таку реалізацію позивачем своїх процесуальних прав, внаслідок якої виникають підстави для закриття провадження або залишення позову без розгляду. Тобто, ч. 5 ст. 130 ГПК України не встановлює конкретні критерії для оцінки дій позивача на предмет обґрунтованості/необґрунтованості, а тому такі встановлюються судом у кожній справі відповідно до встановлених обставин.