ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 902/21/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуючої, Мачульського Г. М., Міщенка І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.
представників учасників справи:
позивача - Сав`як І. Б.,
відповідача - Лісного В. С.,
Міністерства оборони України - Ільчика О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.03.2023
(суддя Маслій І. В.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2023
(судді Розізнана І. В. Василишин А. Р., Грязнов В. В.)
за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького"
до Військової частини НОМЕР_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерство оборони України та Військова частина НОМЕР_2,
про стягнення 1 787 414, 15 грн.
ВСТАНОВИВ:
1.Короткий зміст позовних вимог
1.1. Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького" (далі - ДП "Міжнародний аеропорт "Львів") звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення 1 787 414, 15 грн, з яких: 1 571 034,17 грн - основний борг, 121 590,84 грн - інфляційні нарахування та 94 789,14 грн - 3 % річних.
1.2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за даними бухгалтерського обліку обліковується основна дебіторська заборгованість за послуги з наземного аеропортового обслуговування державних повітряних суден Міністерства оборони України (далі - Міноборони) за період з 05.10.2017 по 18.10.2018 у розмірі 1 571 034,17 грн, оскільки при укладенні договору про спільне використання аеродрому сторони погодили безоплатність лише однієї послуги - зліт-посадки для повітряних суден Міноборони, а тому усі інші аеропортові послуги, які надаються відповідачу, підлягають оплаті у встановленому законодавством порядку.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами
2.1. 12.03.2009 між ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" (після зміни назви ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького) та Військовою частиною НОМЕР_2, було укладено договір № 1/92-09 про спільне використання аеродрому державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів", погоджений 12.03.2009 заступником Міністра транспорту та зв`язку України Головою Державної авіаційної адміністрації та заступником Міноборони (надалі Договір).
2.2. Пунктом 1.2 Договору сторони визначили, що уклали цей договір з метою забезпечення ефективного використання державних повітряних суден (ДПС) та аеродрому "Львів", організації виконання, обслуговування та забезпечення польотів, експлуатації утримання поточного ремонту та забезпечення польотів ДПС, експлуатації утримання і поточного ремонту та забезпечення безпеки аеродрому "Львів".
2.3. Сторони домовились, що інженерно-авіаційне забезпечення польотів на аеродромі "Львів" здійснюється силами та засобами ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" (пункт 2.2 Договору), яке несе витрати на утримання аеродрому "Львів" (пункт 2.5 Договору).
2.4. Пунктом 4.2 Договору передбачено, що відповідно до умов цього договору ДП "Міжнародний аеропорт "Львів" безкоштовно забезпечує прийом та випуск ДПС Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі, повітряних суден підприємств Міноборони), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність.
2.5. Положеннями пункту 8.6 Договору визначено, що термін дії цього договору становить 49 років.
2.6. Позивач 20.10.2017 звернувся до військової частини НОМЕР_2 з листом, в якому повідомив, що укладеним Договором не врегульовано правовідносини щодо оплати інших аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування повітряних суден (крім зліт-посадки повітряних суден), які надаються відповідно до чинних нормативно-правових актів. Разом з листом позивач надіслав проект відповідного договору і зазначив, що застосовуватиме тарифи на послуги з наземного та пасажирського обслуговування при обслуговуванні ДПС відповідно до заявок військової частини.
2.7. Листом від 27.11.2017 від військової частини НОМЕР_2 позивачу надійшла відповідь, в якій зазначено, що для вирішення питань, пов`язаних зі спільним використанням аеродрому, а саме щодо оплати тарифів на послуги з наземного та пасажирського обслуговування доцільно звертатися безпосередньо до Міноборони.
2.8. Позивач 20.12.2017 звернувся до Міноборони з листом, в якому просив про сприяння у вирішенні питання оплати інших аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування державних повітряних суден (крім зліт-посадки повітряних суден).
2.9. У відповіді, наданій за дорученням Міноборони командувачем Повітряних сил Збройних Сил України, зазначено, що зважаючи на вимоги Законів України "Про оборону", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в частині дії особливого періоду, підстав для внесення змін і доповнень до Договору на цей час немає.
2.10. Позивач надіслав відповідачеві та військовій частині претензію про сплату заборгованості, у відповіді на яку військова частина зазначила, що відповідно до пункту 4.2 Договору враховується повний комплекс надання аеропортових послуг, необхідних для прийому-випуску ДПС, у тому числі, але не тільки, послуги зліт-посадки.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд Вінницької області рішенням від 23.02.2023 відмовив у задоволенні позову.
3.2. Суд мотивував своє рішення тим, що пунктом 4.2. договору чітко визначено безкоштовне забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони, яке здійснюється шляхом надання на безоплатній основі всіх послуг, які необхідні для прийому та випуску державних повітряних суден, крім послуг без яких прийом та випуск державних повітряних суден можливі та були замовлені Міністерством оборони України та Збройними Силами України додатково, шляхом укладення відповідних договорів. Водночас матеріали справи не містять будь-яких додаткових угод до договору від 12.03.2009 № 1/92-09 чи інших договорів, укладених між сторонами, Міноборони чи Збройними Силами України.
3.3. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 29.06.2023 залишив зазначене судове рішення без змін.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Вінницької області від 22.03.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2023, в якій просить судові рішення скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову.
4.2. На обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 70 та 81 Повітряного кодексу України (далі - ПК України) у подібних (до спірних) правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
4.3. За доводами скаржника, суди залишили поза увагою, що укладений між сторонами договір про спільне використання аеродрому не містить умов щодо вартості послуг та порядку розрахунків та взагалі не передбачає умов надання послуг наземного обслуговування, хоча саме надання послуг наземного обслуговування є основним видом господарської діяльності позивача відповідно до його Статуту, а аеропорт створений для здійснення господарської діяльності з метою отримання прибутку від здійснення цієї діяльності. Отже суди фактично включили у договір перелік послуг наземного обслуговування та одночасно вирішили питання звільнення відповідача від оплати таких аеропортових послуг, не аргументуючи це відповідно до законодавства України та стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації, як того вимагає стаття 81 ПК України.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. У відзивах на касаційну скаргу Міноборони та військова частина судові рішення у справі залишити без змін як законні та обґрунтовані.
5.2. В судовому засіданні представники сторін доводи, викладені у касаційній скарзі та відзивах підтримали.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. За висновками судів попередніх інстанцій Договір від 12.03.2009 №1/92-09 про спільне використання аеродрому укладений між "Міжнародний аеропорт "Львів" та військовою частиною НОМЕР_2, що діяла на підставі довіреності Міністерства оборони України від 06.03.2009 №220/152/д,, що відповідає приписам частини другої статті 2 та статті 170 ЦК України, за змістом яких учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права і відповідно до держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
6.3. Вирішення спору у справі, що переглядається, перш за все залежить від тлумачення цього договору, а саме від того, чи передбачене цим договором звільнення від оплати аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування державних повітряних суден.
6.4. Здійснюючи таке тлумачення, суд першої інстанції дійшов висновку, що передумови та підстави укладення Договору в комплексі з його умовами та при визначенні належності аеропорту "Львів" до об`єктів, які забезпечують підтримання обороноздатності держави дають підстави для висновку, що обкладання послуг, без яких неможливий зліт або посадка державного повітряного судна Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі повітряних суден підприємств Міноборони), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність, обов`язковістю їх оплати є недопустимим та суперечитиме безпосередньо умовам Договору.
6.5. Суд апеляційної інстанції погодився з цими міркуваннями та зазначив, що для повноцінного забезпечення прийому та випуску державних повітряних суден Збройних Сил України та Міністерства оборони України з/до аеропорту "Львів" є необхідним надання послуг, зокрема: зльоту-посадки повітряного судна; руху та стоянки повітряного судна; супроводу державних повітряних суден до місця стоянки; забезпечення авіаційної безпеки та забезпечення наднормативної стоянки повітряного судна; супроводу технічного наземного обслуговування; охорони державних повітряних суден; наземного обслуговування державних повітряних суден та екіпажу і пасажирів державних повітряних суден, тощо.
6.6. Однак колегія суддів не погоджується з такими висновками виходячи з такого.
6.7. Мотивуючи свої висновки, суди попередніх інстанцій, зокрема, зазначили, що аеродром "Львів" до передачі його Аеропорту належав до сфери управління Міноборони та являв собою частину військового містечка, в той час як основними засадами діяльності в галузі авіації та використання повітряного простору України є гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства і економіки у повітряних перевезеннях та авіаційних роботах. Неухильність дотримання таких засад здійснення відповідної діяльності як інтереси держави та національна безпека знайшло своє відображення в Указі Президента України від 08.10.2007 №948/2007, яким була зупинена дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 06.09.2007 №705-р про передачу цілісного майнового комплексу Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Львів" разом із злітно-посадковою смугою в комунальну власність територіальної громади м. Львів, з посиланням на те, що такі дії не відповідають завданням щодо реформування та розвитку Збройних Сил України, визначеним Указом Президента України від 27.12.2005 №1862-25т, що виданий згідно зі статтею 106 Конституції України та на виконання Законів України "Про основи національної безпеки України" та "Про організацію оборонного планування", адже вилучення відповідної злітно-посадкової смуги з управління Міністерства оборони України призведе до зниження бойової готовності військ, що створить загрозу національній безпеці. Тобто, Президент України фактично зауважив, що позбавлення Збройних Сил України та Міноборони можливості використання у своїй діяльності аеропорту "Львів" разом із злітно-посадковою смугою не відповідає статті 17 Конституції України, за якою забезпечення захисту суверенітету і територіальної цілісності України визнаються найважливішими функціями держави, та пункту 7 статті 116 Конституції України, яким на Кабінет Міністрів України покладено здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України.
6.8. Колегія суддів звертає увагу, що у цій справі йдеться про спір у межах правовідносин за господарським договором між державним підприємством як суб`єктом господарювання та державою. Відповідно наведені судами обставини щодо передісторії реалізації наміру передати аеродром з державної до комунальної власності територіальної громади м. Львів (від якого держава врешті відмовилася) не можуть використовуватися для тлумачення укладеного в подальшому договору з позивачем, який є державним комерційним підприємством і жодного стосунку до питань передачі майна з державної у комунальну власність не мав.
6.9. Суди попередніх інстанцій виходили також з тих міркувань, що лише в послідуючому, після проведення низки узгоджувальних заходів та врегулювання спірних питань, пов`язаних з передачею зі сфери управління Міноборони до Мінтрансзв`язку державного майна військового містечка №58, з метою використання аеродрому Львів в інтересах держави, у тому числі щодо безперебійного комплексного забезпечення прийому-випуску державних повітряних суден, Кабінет Міністрів України видав розпорядження від 18.06.2008 №889-р про передачу від Міноборони до сфери управління Мінтрансзв`язку основних фондів аеродрому Львів, за наслідками реалізації якого і був укладений Договір №1/92-09 від 12.03.2009.
6.10. Однак колегія суддів звертає увагу, що рішення судів попередніх інстанцій не містять ані змісту таких узгоджувальних заходів, спірних питань щодо безперебійного комплексного забезпечення прийому-випуску державних повітряних суден, ані суті їх врегулювання, ані посилання на докази, на підставі яких суди дійшли висновків про наявність зазначених обставин. Крім того, розпорядження КМУ від 18.06.2008 №889-р "Про передачу державного майна в управління Мінтрансзв`язку" містить лише рішення про прийняття пропозиції Міноборони і Мінтрансзв`язку щодо передачі майна військового містечка від Міноборони в управління Мінтрансзв`язку, та перелік майна, що передається. Тобто зазначене розпорядження не стосується платності чи безоплатності надання тих чи інших послуг щодо обслуговування державних повітряних суден, а тому не може бути використане для тлумачення договору №1/92-09 від 12.03.2009.
6.11. Суд першої інстанції зазначив, що якби держава віддала безоплатно майно, що спрямоване на підтримання обороноздатності Збройних Сил України та забезпечує безпеку держави, іншій особі та була б зобов`язана при цьому оплачувати послуги, пов`язані із його подальшим використанням (обумовленість чим такого передання підтверджується Договором), існували б правові ознаки для нікчемності такого правочину як укладеного на шкоду інтересам держави.
6.12. Колегія суддів вважає цей висновок помилковим і звертає увагу, що позивач є державним комерційним підприємством, тобто його засновником є держава. Передання того чи іншого державного майна державному підприємству є звичайною практикою, оскільки натомість держава отримує стовідсоткову частку у статутному капіталі державного підприємства та статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 71)). При цьому державне підприємство як юридична особа та держава (хоч вона і є засновником такого підприємства) є різними суб`єктами права і можуть вступати між собою у господарські відносини, зокрема на платній основі.
6.13. Суд апеляційної інстанції мотивував свої висновки також тим, що якби укладений договір був платним, то в ньому мало б бути узгоджено одну з істотних умов договору - його ціну. При цьому договір не містить умов щодо вартості послуг та порядку розрахунків, тобто договір є безоплатним.
6.14. З цього приводу колегія суддів звертає увагу, що, як встановили суди попередніх інстанцій, відповідно до умов Договору Аеропорт безкоштовно забезпечує прийом та випуск державних повітряних суден Збройних Сил України та Міноборони (у тому числі повітряних суден підприємств), крім тих, які здійснюють комерційну діяльність. Наявність в договорі умов про безкоштовне надання інших послуг (зокрема звільнення від оплати аеропортових зборів та послуг з наземного обслуговування державних повітряних суден) суди попередніх інстанцій не встановили, тобто Договір надання таких послуг взагалі не регулює. При цьому він не регулює не тільки ціну таких послуг, а й їх обсяг.
6.15. Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, термін дії договору становить 49 років. На такий значний строк встановити як обсяг послуг, так і їх ціну практично неможливо, зокрема з огляду на мінливість економічної ситуації та інфляційні процеси отже, відсутність такого регулювання в договорі не свідчить про намір сторін встановити обов`язок позивача надавати безоплатно послуги крім тих, які зазначені в Договорі.
6.16. Колегія суддів також зауважує, що виходячи з принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та з урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 05.12.2022 у справі № 753/8945/19). Отже, в разі сумніву умови договору слід тлумачити таким чином, щоб вони відповідали законодавству.
6.17. Водночас, як правильно вказано судами попередніх інстанцій, оплата за аеропортове обслуговування передбачена статтею 81 ПК України, а аеропортові збори встановлені наказом Мінтрансзв`язку від 14.04.2008 №433 "Про встановлення аеропортових зборів за обслуговування повітряних суден і пасажирів в аеропортах України та внесення змін до наказу Мінтрансу від 06.07.99 №352". При цьому зазначеним наказом (в редакції на час укладення Договору) було імперативно визначені розміри аеропортових зборів. Пунктом 3.1 розділу ІІІ зазначеного наказу було встановлено, що з метою стимулювання авіакомпаній як комерційних партнерів аеропортів за рішенням керівника аеропорту до зборів за посадку-зліт повітряного судна та за наднормативну стоянку повітряного судна, яке виконує регулярні рейси, можуть застосовуватись понижувальні коефіцієнти від 0,7 до 1,0. Тобто повне звільнення від сплати зборів цим законодавчим актом не було передбачено.