ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №160/554/23
адміністративне провадження №К/990/24945/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І. В.,
суддів: Шишова О. О., Яковенка М. М.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року, постановлену суддею Жуковою Є.О., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року, прийняту колегією суддів: Божко Л. А. (доповідача), Лукманової О. М., Дурасової Ю. В., у справі №160/554/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) 09 січня 2023 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - відповідач), у якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху, оскільки вона подана без додержання вимог, встановлених статтями 122, 123, 160, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Обґрунтовуючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що оскаржувана вимога прийнята контролюючим органом 06 червня 2019 року, тоді як позивач звернувся до суду лише 09 січня 2023 року, а у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду жодних поважних причин не зазначив. Окрім цього, суд також встановив, що позивач не додав до позовної заяви документ про сплату судового збору.
09 лютого 2023 року до суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому позивач зазначив про сплату судового збору та заявив клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачеві на підставі пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки, які зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху, не були усунуті належним чином, а саме: наданий документ про сплату судового збору подавався позивачем в межах іншої справи; не було зазначено інших підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду, ніж ті, які вже були визнано судом неповажними в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.
Не погодившись з ухвалою про повернення позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року залишено без змін ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року.
Зазначена постанова обґрунтована тим, що подана позивачем квитанція про сплату судового збору подавалася ним в межах іншої справи, а тому не може бути зарахована як доказ сплати судового збору безпосередньо у справі, що розглядається. Окрім цього, апеляційний суд зауважив, що матеріали справи підтверджують факт, що про спірну податкову вимогу позивач дізнався своєчасно, оскільки у 2020 році її оскаржував, а тому відсутні поважні причини для поновлення строку звернення до суду.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2023 року у цій справі. Скаржник просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Для обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм процесуального права.
З приводу сплати судового збору вказує, що дійсно квитанція про сплату судового збору подавалася ним як доказ сплати судового збору в іншій, аналогічній справі, де позовну заяву було повернуто. Зауважує, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до суду, а тому відповідний документ про сплату судового збору може бути використаний при повторному зверненні з цією ж позовною заявою.
Щодо строку звернення до суду позивач наполягає, що дізнався про порушення своїх прав лише у 2022 році, а обставини оскарження цієї вимоги в межах іншої судової справи не мають відношення до розгляду цієї справи, оскільки цей позов подається з інших підстав та позивач просить в межах цієї справи оцінити нові докази, які не подавалися при попередньому оскарженні вимоги №Ф-6892-57у від 06 червня 2019 року.
Верховний Суд ухвалою від 23 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі з підстав, зазначених у частині другій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та посилання скаржника на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Відповідач правом подачі відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає її розгляду по суті.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.
Щодо сплати судового збору.
Відповідно до частини третьої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частини першої, другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з приписами частини десятої цієї ж статті заяви, скарги, клопотання, визначені цим Кодексом, за подання яких передбачено сплату судового збору, залишаються судом без руху також у випадку, якщо на момент відкриття провадження за відповідною заявою, скаргою, клопотанням суд виявить, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.
Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Положеннями частини п`ятої статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.
Суди попередніх інстанцій встановили, а позивач не заперечив, що до позовної заяви у цій справі ним було додано квитанцію від 30 грудня 2022 року №1029119552 на суму 2009,25 грн. Зазначена квитанція прикріплена та обліковується в іншій адміністративній справі - №160/554/23. Позовну заяву у зазначеній справі суд повернув без розгляду. При цьому судовий збір сплачений за подання вказаної позовної заяви належним чином зарахований до спеціального фонду Державного бюджету України і позивачу у встановленому законом порядку не повертався.
Питання повторного використання платіжного документа при повторному поданні позовної заяви за умови повернення без розгляду попередньо поданої позовної заяви вже розглядалося Верховним Судом.
У постанові від 13 лютого 2019 року у справі №1540/3297/18 Верховний Суд звернув увагу, що певний час редакція частини четвертої статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачала таке право, що якщо сума судового збору підлягала поверненню у зв`язку із залишенням позову без розгляду, але не була повернута, до повторно поданого позову додається первісний документ про сплату судового збору (друге речення цієї норми закону). Проте Законом України від 22 травня 2015 року № 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" це речення було виключено з цієї норми (підпункт 4 пункт 4 цього Закону) і станом на час ухвалення оскаржуваних у цій справі судових рішень стаття 6 Закону України "Про судовий збір" передбачала, що за повторно подані позови, що раніше були залишені без розгляду, судовий збір сплачується на загальних підставах.
Тому, позивач, коли подає повторно позовну заяву, має сплати судовий збір за її розгляд і не вправі використовувати первісний документ про сплату цього платежу, доданий до первинної позовної заяви, яку суд залишив без розгляду. Запроваджене законодавче нововведення не обмежує і не порушує прав позивача в частині обов`язку нести додаткові майнові витрати у зв`язку зі зверненням до суду, оскільки за законом такий позивач має право на повернення суми судового збору, сплаченого за подання первісної позовної заяви, яка була залишена без розгляду.
Таким чином, у цьому випадку позивач також має право повернути сплачений ним судовий збір відповідно до квитанції від 30 грудня 2022 року №1029119552 на суму 2009,25 грн. Однак така квитанція не може бути врахована як належний доказ сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі у цій справі, так як судовий збір за нею сплачений та зарахований при поданні іншого позову.
Щодо строку звернення до суду.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач не надав суду доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, але матеріали справи підтверджують факт, що про спірну податкову вимогу від 06 червня 2019 року позивач дізнався своєчасно, оскільки в 2020 році оскаржував дану вимогу.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначається роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року цього строку.