ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №300/2708/21
адміністративне провадження №К/990/24101/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Стеценка С.Г., Бучик А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні в касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради, за участю ОСОБА_2, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Хобор Р.Б., Бруновської Н.В. та Шавеля Р.М. від 12.06.2023,
УСТАНОВИВ:
ВСТУП
Предметом спору у цій справі охоплюється відмова органу державного архітектурно - будівельного контролю у виданні містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, обґрунтована тим, що заявлений замовником намір будівництва стосується багатоквартирного житлового будинку, у зв`язку з чим йому необхідно було отримати й надати разом із заявою про отримання містобудівних умов нотаріально засвідчену письмову згоду співвласниці майна у такому будинку.
Суд першої інстанції констатував, що такі підстави для відмови у виданні містобудівних умов та обмежень законом не передбачені, а вищезгадана згода співвласника майна у багатоквартирному житловому будинку не вказана серед документів, які необхідно подати для отримання таких містобудівних умов, визначених у законодавстві за вичерпним переліком.
Суд апеляційної інстанції зазначав, що необхідність отримання письмової згоди співвласників майна багатоквартирного житлового будинку обумовлена спеціальним режимом реалізації права власності на таке майно і передбачена законодавством, а тому констатував правомірність наданої позивачу відмови у отриманні містобудівних умов.
Апеляційний суд також наголошував, що будинок, намір перебудови якого заявлено позивачем, належить до багатоквартирних, а тому на нього поширюється правовий режим реалізації права власності на спільне майно у такому будинку, порядку його реконструкції, перебудови тощо.
У касаційній скарзі позивач такі висновки заперечує й вважає, що будинок, розміщений на земельній ділянці, стосовно якої ним подавалась заява про отримання містобудівних умов, є одноквартирним зблокованим житловим будинком, а отже на нього не поширюються вимоги законодавства, передбачені для багатоквартирних будинків.
Крім того вказується на суттєві порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які унеможливили участь позивача у апеляційному перегляді справи, реалізацію ним процесуальних прав, зокрема, права на подання відзиву.
I. ІСТОРІЯ СПРАВИ
I.I Короткий зміст позовних вимог
1. У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини Івано-Франківської міської ради (далі також Департамент, відповідач), у якому просив:
- визнати протиправною відмову Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради від 27.08.2019 №518448 у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1" (далі також спірна, оскаржувана відмова).
- зобов`язати Департамент містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради надати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Будівництва індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1".
2. Обґрунтовуючи підстави свого позову, ОСОБА_1 посилався на те, що ним було подано усі необхідні та передбачені законом документи для отримання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки щодо об`єкта, намір будівництва якого ним заявлявся.
3. Стверджував, що спірна відмова відповідача у виданні таких містобудівних умов та обмежень ґрунтувалась на підставах, які законом не передбачені, а саме - у зв`язку з відсутністю нотаріально посвідчених згод власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції.
4. З цих підстав позивач наполягав на протиправності таких дій відповідача й вважав, що йому незаконно відмовлено у отриманні вихідних даних у вигляді містобудівних умов та обмежень.
I.II Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
5. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.08.2021 позов задоволено повністю.
6. Ухвалюючи таке судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що частина четверта статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює вичерпний перелік підстав для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень.
7. Суд першої інстанції звертав увагу на те, що частиною третьою статті 29 цього ж Закону не передбачена нотаріально посвідчена згода власників суміжних приміщень у вичерпному переліку документів для надання містобудівних умов та обмежень.
8. З огляду на це суд першої інстанції констатував, що відповідачем протиправно відмовлено ОСОБА_1 у наданні містобудівних умов та обмежень за відсутності законодавчо визначених підстав.
9. Суд відхилив посилання відповідача на інформаційну картку адміністративної послуги "надання (внесення змін до) містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкту будівництва від 25.07.2019", яка у пункті 9 серед переліку документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, містить інформацію про необхідність подання заявником нотаріально засвідченої згоди співвласників об`єкта нерухомості, земельної ділянки, суміжних приміщень, згода балансоутримуючої організації, оскільки приписами статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги" (частини 5, 6) встановлено, що перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги визначається законом. Забороняється вимагати від суб`єкта звернення документи або інформацію для надання адміністративної послуги не передбачені законом.
10. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.06.2023 рішення суду першої інстанції скасовано та відмовлено у задоволенні позову.
11. У оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції наведено мотиви про те, що будь-які переобладнання або перепланування допоміжних приміщень у жилих багатоквартирних будинках, в тому числі несучих, огороджувальних та несучо-огороджувальних конструкцій будинку, можуть проводитися тільки за згодою співвласників і за умови, що такі зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку.
АДРЕСА_3 . Суд апеляційної інстанції під час здійснення апеляційного перегляду справи врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, згідно з яким у розумінні статей 377, 382, 385, 812 Цивільного кодексу України багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир.
АДРЕСА_4 . Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважав, що двоквартирний будинок є багатоквартирним будинком, на перебудову якого містобудівні умови та обмеження не можуть бути видані, без згоди співвласників приміщень загального користування.
14. Апеляційний суд відзначав, що згідно з установленими у цій справі обставинами, позивач мав намір знести існуючу квартиру АДРЕСА_5 у двоквартирному будинку та збудувати на її місці окремий будинок, що передбачає втручання в несучі конструкції будинку та в приміщення спільного користування.
15. Враховуючи те, що як підтверджується наявними у справі доказами ОСОБА_2 є власницею квартири АДРЕСА_6, тобто у тому самому будинку, намір перебудови якого заявлено позивачем, суд апеляційної інстанції вважав, що для отримання у такому випадку, містобудівних умов та обмежень необхідний дозвіл вказаної особи як співвласниці майна у багатоквартирному будинку.
16. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те що відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1", що є підставою для відмови у задоволенні позову.
I.III Короткий зміст вимог касаційної скарги
17. Не погоджуючись із вищевказаною постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції.
II. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 .
19. Після смерті матері, позивач отримав у спадщину земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 1,1024 га, яка розташована за цією ж адресою. Кадастровий номер земельної ділянки: 2610100000:14:001:0052.
20. 19.02.2023 позивач звернувся до Департаменту містобудування та архітектури Івано-Франківської міської ради із заявою про видачу вихідних даних - містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва "Будівництво індивідуального житлового будинку на місці квартири АДРЕСА_1".
21. За результатом розгляду заяви позивача щодо надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва для реконструкції квартири АДРЕСА_1 відповідач відмовив позивачу у наданні цієї послуги з причин відсутності нотаріально посвідченої згоди власників квартири АДРЕСА_2 на здійснення вказаної реконструкції, про що надіслав позивачу лист №518448 від 01.03.2021.
III. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
22. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам частини першої статті 301 Кодексу адміністративного судочинства України, не надіслав копії апеляційної скарги та доданих до неї документів разом з ухвалою про відкриття апеляційного провадження, що позбавило позивача права на подання відзиву на апеляційну скаргу та спростування тверджень апеляційної скарги.
23. Скаржник наполягає на тому, що фактично розгляд справи у суді апеляційної інстанції тривав 17 днів без повідомлення позивача, як сторони справи, про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги. Вважає, що зазначені дії суду апеляційної інстанції спричинили порушення статті 55 Конституції України та частини п`ятої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України - права на участь у розгляді справи.
24. У касаційній скарзі також зазначається про необґрунтоване застосування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, відповідно до яких багатоквартирним слід вважати житловий будинок, який складається з двох чи більше квартир, оскільки суд апеляційної інстанції помилково відніс спірний будинок до багатоквартирного, а не зблокованого житлового будинку.
25. Позивач звертає увагу, що дві квартири в зблокованому житловому будинку АДРЕСА_1 мають окремі інженерні системи, будинок розташований на окремо виділених присадибних земельних ділянках, а тому вказаний зблокований будинок відноситься до одноквартирних будинків, які, у свою чергу, підпадають під визначення одноквартирного житлового будинку, наведеного у додатку Б до ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення", розміщення якого допускається на земельних ділянках з цільовим призначенням "Землі житлової та громадської забудови" і видом цільового призначення "землі житлової та громадської забудови" і видом цільового призначення "для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)".
26. Вказує, що аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.12.2021 у справі №823/1012/18, що судом апеляційної інстанції не було враховано.
27. ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу в якому стверджує, що доводи скаржника базуються на викривлених обставинах справи, які не відповідають фактичним, на приховуваннях фактів та подій, що мали у спірних відносинах, та мають значення для правильного вирішення справи.
28. Висловлює думку про те, що у дійсності суд апеляційної інстанції жодних порушень норм процесуального права, зокрема й тих, про які йдеться у касаційній скарзі, не допускав, а відповідні аргументи позивача заявлені ним у касаційному суді з метою зловживання процесуальними правами.
29. Вважає помилковою позицію скаржника про відсутність у нього обов`язку погодження будівництва з нею як з власницею суміжної квартири та співвласницею спільного майна багатоквартирного будинку, оскільки переконана, що за своїм правовим статусом та класифікацією споруд він не є зблокованим житловим будинком як помилково вважає позивач, а, на думку ОСОБА_2, є саме багатоквартирним будинком із спільними комунікаціями та приміщеннями загального користування.
30. Стверджує про помилковість посилань касаційної скарги на правозастосовчу практику Верховного Суду, яка, на її переконання, не є релевантною до спірних у цій справі правовідносин.
31. У доповненнях до відзиву ОСОБА_2 наполягає, що позивач мав змогу отримувати кореспонденцію від суду апеляційної інстанції, однак зумисно уникав цього, зазначаючи різні адреси у документах, які ним подавались до суду. Це, на її думку, в котре засвідчує, що апеляційним судом не було допущено порушень норм процесуального права, а ті недоліки розгляду справи у суді апеляційної інстанції, про які скаржник зазначає у касаційній скарзі, викликані з його власної вини внаслідок неналежного виконання ним своїх процесуальних обов`язків та зловживання процесуальними правами.
32. У зв`язку з цим ОСОБА_2 просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а прийняту апеляційним судом постанову - залишити без змін.
33. Відзиву на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшло, що, однак, в силу приписів частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України, не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
34. Частини перша, сьому статті 41 Конституції України. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Частини перша - п`ята статті 319. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частина перша статті 355. Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Частини перша, друга статті 369. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Частина друга статті 382. Усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
36. Закон України від 17.02.2011 №3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності":
Преамбула до Закону. Цей Закон встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
Пункт 8 частин першої статті 1. Містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - містобудівні умови та обмеження) - документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.
Частини перша, друга, четверта, пункт 1 частини п`ятої статті 26. Забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку, зокрема, отримання замовником або проектувальником вихідних даних.
Частина перша, друга, абзаци перший - сьомий частини третьої, частини четверта, шоста статті 29. Основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Фізична або юридична особа, яка подала виконавчому органові сільської, селищної, міської ради або у разі розміщення земельної ділянки за межами населених пунктів - районній державній адміністрації заяву про намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.
Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника, до якої додаються:
1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;
2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);
3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;
4) витяг із Державного земельного кадастру.
Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва.
Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним.
Підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є:
1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;
2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;
3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.
Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.
Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу.
37. Закон України від 06.09.2012 №5203-VI "Про адміністративні послуги":
Частина перша, пункт 2 частини четвертої статті 8. Суб`єктом надання адміністративних послуг на кожну адміністративну послугу, яку він надає відповідно до закону, затверджуються інформаційна і технологічна картки, а у разі якщо суб`єктом надання є посадова особа, - органом, якому вона підпорядковується.
Інформаційна картка адміністративної послуги містить інформацію про: перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, порядок та спосіб їх подання, а у разі потреби - інформацію про умови чи підстави отримання адміністративної послуги;
38. Підпункти 1.1 - 1.3 пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.
Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.
Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, а вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
39. Абзац п`ятий, шостий пункту 3, пункт 4 мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.11.2011 у справі №1-22/2011:
На допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.
Правовим регулюванням відносин спільної сумісної власності в Україні визначаються особливості здійснення прав власників виходячи з її правового режиму. Ці особливості полягають у різних формах реалізації відповідного права: при спільній сумісній власності - шляхом взаємного волевиявлення усіх співвласників, при спільній частковій власності - лише за волею власника відповідної частки, виділеної в натурі з майна, що є у спільній сумісній власності.
За законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення.
Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
Власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.
40. Терміни, що використовуються у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 №76. Допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.
41. Закон України від 29.11.2001 №2866-III "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку":
Абзаци перший, п`ятий статті 1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.
Пункти 1, 2, 5, 6 частини першої статті 1.У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
1) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна;
2) допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);
5) співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;
6) спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Частини перша, друга статті 5. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Пункти 1, 6, 7 частини першої, частина друга статті 6. Співвласники мають право: 1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників; 6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника; 7) інші права, визначені законом.
Реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників.
Пункти 1, 2, 4, 6, 7 частини першої, частина друга статті 7.Співвласники зобов`язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку;
Кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
43. Стаття 10 Житлового кодексу Української РСР. Громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.
44. Додаток Б до ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення":
Одноквартирний житловий будинок - одноквартирний (садибний) житловий будинок - індивідуальний, як правило, малоповерховий житловий будинок, що має прибудинкову (присадибну) ділянку. У містах, позаміських зонах та сільській місцевості із одноквартирних житлових будинків формується садибна забудова згідно з 3.4 і 3.18-3.35 ДБН 360.
Зблокований житловий будинок - будинок квартирного типу, що складається з двох і більше квартир, кожна з яких має безпосередній вихід на приквартирну ділянку або вулицю.
45. Державний класифікатор будівель та споруд (ДК 018-2000). Клас 1110 групи 111 підрозділу 11 розділу 1. Будинки одноквартирні. Цей клас включає: відокремлені житлові будинки садибного типу (міські, позаміські, сільські), вілли, дачі, будинки для персоналу лісового господарства, літні будинки для тимчасового проживання, садові будинки та т. ін. Цей клас включає також: - спарені або зблоковані будинки з окремими квартирами, що мають свій власний вхід з вулиці. Цей клас не включає: - нежитлові сільськогосподарські будинки (1271).
V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
V.I Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
46. Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
47. Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.