Постанова
Іменем України
02 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 757/28041/20
провадження № 61-2877св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",
третя особа - голова правління акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" Петр Крумханзл,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року в складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року в складі колегії суддів Сушко Л. П., Олійника В. І., Сліпченка О. І.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ КБ "Приватбанк" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за додаткову щорічну відпустку за особливий характер праці та відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивував тим, що з червня 2009 року перебував у трудових відносинах з позивачем на посаді директора філії "КиївСіті" ПАТ КБ "Приватбанк", чесно i сумлінно виконував посадові обов`язки, своєчасно і точно виконував розпорядження керiвництва, додержувався трудової дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставився до майна відповідача.
Указував, що 04 червня 2020 року засобами поштового зв`язку отримав поштове відправлення, в якому містилась копія наказу "Про звільнення директора Фiлiї "КИЇВСIТI" ОСОБА_1" № Э.28.0.0.0/1-6872359 від 02 червня 2020 року за підписом Голови Правління Петра Крумханзла, яка не містила круглої печатки з повним найменуванням відповідача. У наказі зазначалося про звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а саме: невиконання завдання щодо проведення передислокації мідл-офісу філії "КиївСіті" (без підпорядкованих безбалансових відділень) в строк до 30 квітня 2020 року.
Зазначав, що з 28 січня 2019 року є головою Всеукраїнської професійної спілки працівників АТ КБ "ПриватБанк", яка створена для захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів працівників відповідача. На переконання ОСОБА_1, саме факт створення та небажана для відповідача діяльність профспілки, яку очолює позивач, стали мотивом для незаконного звільнення його із займаної посади.
Уважав своє звільнення незаконним, оскільки пропозиція відповідача стосовно застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є необґрунтованою та такою, що має ознаки упередженого ставлення та протиправного тиску на нього з боку адміністрації банку як до профспілкового діяча. Крім того, при звільненні відповідач не мотивував наявність причин та підстав звільнення за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.
Акцентував на тому, що в порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України його звільнено в період тимчасової непрацездатності, а також не ознайомлено з наказом про звільнення, не видано трудову книжку та не проведено розрахунок у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.
Посилався також на те, що відповідач порушив порядок звернення до виборного профспілкового органу, а саме в порушення вимог частини третьої статті 252 КЗпП України не звернувся за отриманням попередньої згоди на звільнення позивача до Київської міської організації Всеукраїнської професійної спілки працівників АТ КБ "Приватбанк", членом якої є позивач.
ОСОБА_1 просив суд ухвалити рішення, яким:
поновити його на посаді директора Фiлiї "KиївСіті" АТ КБ "Приватбанк";
стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу;
стягнути з банку заборгованість iз виплати заробітної плати в розмiрi 308 115,89 грн, а саме невиплаченої премії за результатами року;
відшкодувати моральну шкоду в розмiрi 500 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Свої рішення суди мотивували тим, що вiдповiдно до вимог посадової iнструкцiї позивач як директор філії повинен ставитися з вiдповiдальнiстю до виконання своїх службових обов`язків, зокрема, виконувати внутрішні накази та розпорядження адміністрації вiдповiдача, у тому числі наказу про необхідність передислокації філії.
Суди відхилили доводи позивача щодо наявності в нього права самостійного вибору приміщення для передислокації відділення, оскільки затвердження приміщення належить до компетенції члена Правління банку з операційних питань, який надані позивачем пропозиції відхилив.
Аргументи позивача щодо незаконності наказу про передислокацію філії, оскільки він порушує вимоги ГК та КЗпП України, а також соціально-економічні умови праці та виробничого побуту працівників філії, суди не прийняли, оскільки при видачi наказу та визначеннi завдання банк дiяв відповідно до норм закону та у межах власної компетенцiї. При цьому позивач не надiлений повноваженнями ставити питания передислокацiї фiлiї банку пiд сумнiв з точки зору доцiльностi чи обґрунтованості.
Суди врахували, що в травні 2020 року голова Правління банку П. Крумханзл на адресу позивача направив лист з проханням надати пояснення з приводу невиконання поставленого завдання з передислокації. Відповідно до наданих пояснень позивач повідомив, що голова Правління банку не врахував зауваження позивача щодо завдання та його економічної обґрунтованості, а також ту обставину, що працівники філії висунули зустрічні колективні вимоги до банку щодо проведення передислокації філії. Позивач уважав, що посадовими особами головного офісу АТ КБ "Приватбанк" вчиняються дії, які містять ознаки кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 191 КК України, а саме розтрати коштів державного банку.
22 травня 2020 року позивач надав додаткові пояснення, відповідно до яких обґрунтовував невиконання завдання введенням карантинних заходів, запроваджених постановою КМУ від 11 березня 2020 року № 211, однак доказів на підтвердження того, що передислокацiя фiлiї суперечила карантинним заходам, не надав.
Суди вважали безпідставним посилання позивача на відкрите кримінальне провадження №12020100070001531 від 12 травня 2020 року, оскільки відсутній обвинувальний вирок щодо посадових осіб банку з приводу розтрати коштів.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суди зробили висновок, що дії позивача підпадають під ознаки дисциплiнарного правопорушення, оскільки бездіяльність позивача щодо не забезпечення організації виконання завдання щодо проведення передислокації мідл-офісу філії "КиївСіті" суперечать його трудовим обов`язкам, положенням чинного законодавства, внутрiшнiм положенням банку, а також умовам трудового договору, укладеного між сторонами.
Суди зазначили, що порушення, допущене позивачем, є грубим у розумінні положень пункту 1 статті 41 КЗпП України з огляду на:
потенцiйнi матерiальнi втрати банку у зв`язку з можливими претензiями зi сторони ПриватОфiс внаслідок використання банком примiщення після закiнчення строку оренди примiщення. Натомість запропоновані позивачем об`єкти орендувати недоцільно, оскільки це може привести до додаткових витрат банку в зв`язку з вимогою орендодавця компенсувати 25% суми страхування об`єкту;
реальну загрозу порушення безперервностi роботи фiлiї з огляду на вiдсутнiсть правових пiдстав використовувати примiщення, за яким завершився строк оренди;
наявність у діях (бездіяльності) позивача вини у формі прямого умислу;
ігнорування розпорядчих актів відповідача, що негативно впливало на трудову дисципліну та здорову атмосферу у колективі, де позивач займав керівну посаду;
свідоме невиконання завдання за наявності можливостей його виконати.
Суди також урахували, що оскільки при звільненні позивача банк не володів інформацією щодо його тимчасової непрацездатності, однак у подальшому отримав підтвердження про перебування ОСОБА_1 з 22 травня 2020 року до 05 червня 2020 року на лікарняному, то 30 липня 2020 року відповідач видав наказ № Э.28.0.0.0/1-7020909 "Про зміну дати звільнення директора Філії "КиївСіті" ОСОБА_1", відповідно до якого змінив дату звільнення позивача на 06 червня 2020 року та здійснив перерахунок раніше виплачених сум.
Суди також установили, що 21 травня 2020 року відповідач звернувся до профспiлки, членом якої є позивач, з поданням про надання згоди на застосування до позивача стягнення у виглядi звiльнення за невиконання поставленого завдання. 27 травня 2020 року профспiлка вiдмовила у наданні згоди на звiльнення ОСОБА_1, оскільки пропозиція є необґрунтованою та такою, що має ознаки упередженого ставлення та протиправного тиску на позивача як профспілкового діяча.
Оскільки у рішенні Всеукраїнської професійної спілки працівників АТ КБ "Приватбанк" відсутнє правове обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення позивача, суди зробили висновок про правомірність дій відповідача при звільненні ОСОБА_1 .
Суди також зазначили, що матеріали справи не містять доказів того, що профспілка має вищий виборний орган, а позивач є його членом.
За встановлених обставин суди дійшли висновку, що звільнення позивача з займаної посади на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства, а отже відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про його поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Щодо позовних вимог про стягнення недоплаченої зарплати (частини премії за результатом року) суди встановили, що позивач не має права на отримання оспорюваної частини цієї премії, оскільки період її виплати не настав на момент звільнення позивача із займаної посади.
Суди також дійшли висновку, що позивач не мав права на отримання додаткової відпустки за особливий характер праці за час роботи, а тому відмовили в задоволенні вимоги про стягнення компенсації за невикористану відпустку.
Аргументи учасників справи
У березні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Касаційну скаргу мотивував тим, що згідно з посадовими обов`язками мав виконувати не будь-які розпорядження керівництва банку, а лише ті, які відповідають вимогам закону. Наполягає на тому, що не виконав наказ про передислокацію філії не в зв`язку з безвідповідальним ставленням до своїх обов`язків як керівника філії, а через стійке переконання, що це розпорядження є незаконним, спричиняє значну майнову шкоду банку та має ознаки злочину, передбаченого статтею 191 КК України. Зазначає, що суди, дійшовши висновку про законність звільнення на підставі пункту 1 статті 41 КЗпП України, не встановили наявність у його діях вини, а також не врахували мотиви відмови позивача від виконання наказу адміністрації банку щодо передислокації філії. Посилається також на те, що права працівника не можуть бути захищені шляхом зміни дати звільнення. Наполягає на тому, що якщо працівник звільнений в період тимчасової непрацездатності, то такий працівник підлягає обов`язковому поновленню на роботі.
У квітні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду підписаний представником відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив мотивувало тим, що суди зробили правильний висновок про законність звільнення позивача, оскільки встановили вчинення ним одноразового грубого винного проступку, який полягав у невиконанні наказу керівництва банку про передислокацію філії, керівником якої є позивач. Вказувало також, що у випадку звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності права такого працівника підлягають захисту шляхом зміни дати звільнення.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
При перегляді в касаційному порядку судових рішень суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).