Постанова
Іменем України
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 487/5737/19
провадження № 61-6548св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування запису та витребування земельної ділянки шляхом знесення об`єкта нерухомості
за касаційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року у складі судді Кузьменка В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Лівінського І. В., Ямкової О. О.та за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з цим позовом, у якому просив визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності 23 травня 2014 року № НОМЕР_1, видане реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0423 га з кадастровим номером 4810136300:12:001:0029, розташовану на АДРЕСА_1 ;
скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 03 вересня 2018 року за № 27779942 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок загальною площею 299,8 кв. м, житловою площею 71,4 кв. м, огорожі та споруди за № № 3, 4, 5, 6, 7, 8 на АДРЕСА_1 ; витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 423 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0029, вартістю 170 644,98 грн, розташовану на АДРЕСА_1, шляхом знесення житлового будинку під літ. А-2 загальною площею 299,8 кв. м; вирішити питання про розподіл судових витрат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що пунктами 51, 51.1 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 847 кв. м за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївбудпроект" (далі - ТОВ "Миколаївбудпроект") з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_2 .
На підставі вказаного рішення міської ради ОСОБА_3 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0019 від 27 жовтня 2009 року серії ЯИ №140150, а на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року відчужила її ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .
У подальшому ОСОБА_4 і ОСОБА_1 провели поділ земельної ділянки із кадастровим номером 4810136300:12:001:0019, згідно з яким ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0423 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0029.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року у справі № 487/10126/14-ц визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв. м на АДРЕСА_2 ; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку від 27 жовтня 2009 року серії ЯИ № 140150 із записом про перехід права власності в рівних частках ОСОБА_1 і ОСОБА_4 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року № 1321. У витребуванні земельної ділянки відмовлено у зв`язку із її поділом на дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4810136300:12:001:0028 та 4810136300:12:001:0029.
Під час розгляду зазначеної справи апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянка розташована у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману. Крім того, ця ділянка за генеральним планом міста віднесена до зелених насаджень загального користування, а також згідно з Правилами використання та забудови території м. Миколаєва належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення.
Таким чином, приймаючи рішення про передання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, Миколаївська міська рада діяла не в межах повноважень, передбачених законом, що не може вважатись виявом волі територіальної громади, а тому це майно вибуло з володіння територіальної громади міста поза її волею. У зв`язку з цим, належним способом захисту порушеного права є витребування земельної ділянки від ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської міської ради.
Оскільки свідоцтво від 23 травня 2014 року № 22038777 видане на ім`я ОСОБА_1 на підставі недійсного договору, то воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на спірній земельній ділянці розташований житловий будинок загальною площею 299,9 кв. м, який належить на праві власності відповідачці на підставі запису про право власності від 03 вересня 2018 року № 27779942.
Оскільки будівництво та обслуговування житлових будинків у прибережній захисній смузі Бузького лиману законодавчо заборонено та суперечить державним будівельним та санітарним нормам, чинній містобудівній документації, то запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 03 вересня 2018 року за № 27779942 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок підлягає скасуванню.
До порушення прав територіальної громади м. Миколаєва на спірну земельну ділянку вона не була забудована, а тому має застосовуватися спосіб захисту цивільного права у вигляді відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, а саме шляхом знесення розташованого на ній житлового будинку, що не буде порушенням прав відповідачки, тому що у спірному випадку втручання держави в право особи на мирне володіння майном є правомірним, держава переслідує законну мету захисту земельної ділянки, на якій не можна будувати нічого постійного.
Миколаївська міська рада, будучи учасником у справі № 487/10126/14-ц, упродовж 8 місяців не вжила жодних заходів для реального поновлення порушених інтересів громади та повернення незаконно відчуженої земельної ділянки, що відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" належить до виняткових випадків, які передбачають повноваження прокурора на здійснення представництва інтересів держави в суді. У зв`язку цим прокурор просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заводський районний суд м. Миколаєва рішенням від 14 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що є підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності та земельну ділянку та про її витребування, однак прокурор пропустив строк на звернення до суду з цим позовом, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні цих вимог. Вирішуючи позов у частині скасування запису про реєстрацію права власності на житловий будинок, суд виходив з того, що з 16 січня 2020 року Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не передбачає такого способу судового захисту, як скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому ця вимога не підлягає задоволенню. Прокурор не оскаржив документи, на підставі яких у відповідача виникло право власності на житловий будинок, не просив припинити право власності на нерухоме майно, що також виключає можливість задоволення позовної вимоги. Зазначені обставини свідчать, що житловий будинок відповідача не є самочинним будівництвом, а тому немає підстав для його знесення.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Миколаївський апеляційний суд постановою від 05 квітня 2023 року апеляційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнив частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року скасував і ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову. Усунув Миколаївській міській раді перешкоди у володінні та користуванні земельною ділянкою площею 423 кв. м, кадастровий номер 4810136300:12:001:0029 на АДРЕСА_1, які чиняться ОСОБА_1, шляхом повернення її в комунальну власність територіальної громади м. Миколаєва. Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності № НОМЕР_1, видане 23 травня 2014 року реєстраційною службою Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області на ім`я ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0423 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0029, розташовану на АДРЕСА_1 . У задоволені іншої частини вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що спірна земельна ділянка розташована у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду і її заволодіння громадянами сталось усупереч вимогам ЗК України, оскільки перехід права власності на це майно є неможливим. У зв`язку з цим апеляційний суд вважав, що належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, а тому спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб, тобто на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України. Наявність у відповідачки свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку впливає на можливість реалізації прав щодо цього майна, а тому визнання його недійсним та скасування є самостійним способом захисту, має на меті захист прав позивача на земельну ділянку. Висновок місцевого суду про відмову в задоволенні позовних вимог про повернення земельної ділянки її законному власнику та визнання недійсним свідоцтва про право власності з підстав пропуску позовної давності є помилковим, адже на вимоги про усунення перешкод в користуванні майном позовна давність не поширюється.
Водночас апеляційний суд, врахувавши висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17, вважав, що немає підстав і для задоволення іншої частини позовних вимог, які стосуються знесення житлового будинку та правомірності реєстраційних дій, пов`язаних з цим майном.
Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження судового рішення вказувала те, що суд застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 359/3162/16-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 487/4035/18, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що у цій справі прокурор просив витребувати спірну земельну ділянку на користь держави в особі Миколаївської міської ради на підставі статті 388 ЦК України (віндикація), однак суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, ухвалив рішення про повернення спірної земельної ділянки на підставі статті 391 ЦК України (негаторний позов), чим порушив принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу. Оскільки у цій справі прокурор заявив вимогу про витребування земельної ділянки у порядку віндикації, зазначені вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з обранням прокурором неефективного способу захисту. Також скарга містить доводи про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, які регулюють позовну давність у спірних правовідносинах.
У травні 2023 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 вересня 2021 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 05 квітня 2023 року у незадоволеній частині вимог позову і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження судового рішення вказував те, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17572/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/1001/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що вимоги про повернення спірної земельної ділянки водного фонду та знесення житлового будинку є поєднанням двох вимог, характерних для віндикаційного і негаторного позовів, та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення вимог про знесення житлового будинку та споруд. Задоволення вимоги про повернення земельної ділянки без вирішення правової долі збудованих на ній будівель і споруд не призводить до відновлення порушеного права власника на земельну ділянку, яка фактично залишається у користуванні ОСОБА_1 без будь-якої правової підстави. Таке вирішення спору дозволяє відповідачу безпідставно, безоплатно користуватись спірною земельною ділянкою внаслідок експлуатації незаконно збудованого на ній об`єкта. У цій справі судовий розгляд спору триває з 2019 року, який залишається невирішеним у повному обсязі, адже позивачу роз`яснено його право звернутись до суду з позовом про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна, обравши інший спосіб, який певний час вважається ефективним у спірних правовідносинах.
У червні 2023 року прокурор Миколаївської обласної прокуратури подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просив залишити її без задоволення, оскаржувану постанову в частині задоволених вимог позову - без змін.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури.
06 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09 серпня 2023 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Миколаївської міської ради від 19 червня 2009 року № 35/51 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 22 156 кв. м за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з відведенням її до земель комерційного використання, для обслуговування придбаного майна на АДРЕСА_3 .
Пунктом 54.1 вказаного рішення зазначену земельну ділянку вирішено передати в оренду ТОВ "Миколаївбудпроект" строком на 10 років для обслуговування придбаного майна на АДРЕСА_3 та зобов`язано землекористувача укласти договір оренди земельної ділянки.
Рішенням Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджені проекти землеустрою щодо відведення 19 громадянам земельних ділянок орієнтовною площею 1 000 кв. м за рахунок земель ТОВ "Миколаївбудпроект" з віднесенням їх до земель житлової забудови для будівництва житлових будинків на АДРЕСА_2, в тому числі ОСОБА_2, площею 847 кв. м (пункти 51, 51.1 розділу 4).
На підставі цього рішення 01 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 140150.
14 грудня 2012 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1321, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Тищенко О. О., відчужила земельну ділянку ОСОБА_4 та ОСОБА_1 по 1/2 частини кожній. У договорі купівлі-продажу зазначено, що згідно з витягом із Поземельної книги про земельну ділянку на частину земельної ділянки діють обмеження типу 01.06.23 "інші обмеження" та 01.01.05 "охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи".
Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 листопада 2013 року № 1105 земельній ділянці ОСОБА_1 присвоєно нову адресу - АДРЕСА_1 .
12 грудня 2013 року Управління Держземагентства Миколаївського району у Миколаївській області здійснило державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0423 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0029, на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
06 травня 2014 року державний реєстратор Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області Тумилович О. В. закрив об`єкт нерухомого майна та погасив право власності на земельну ділянку площею 0,0847 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0019, на підставі поділу.
06 травня 2014 року державний реєстратор Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області Тумилович О. В. вніс запис № 5757741 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0029, на АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
23 травня 2014 року державний реєстратор Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області Тумилович О. В. видав на ім`я ОСОБА_1 свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 .
16 жовтня 2014 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави звернувся із позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв. м на АДРЕСА_2, визнання недійсними договору купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року, державного акта серії ЯИ № 140150 на право власності у рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на земельну ділянку, скасування його державної реєстрації та повернення земельної ділянки в комунальну власність.
Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 вересня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 06 листопада 2019 року, позов у справі № 487/10126/14-ц задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 847 кв. м на АДРЕСА_2 ; визнано недійсним державний акт від 27 жовтня 2009 року серії ЯИ №140150 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4810136300:12:001:0019, виданий на ім`я ОСОБА_2, на якому приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Тищенко О. О. 14 грудня 2012 року зробив запис про перехід права власності на земельну ділянку в рівних частках ОСОБА_4, ОСОБА_1 ; визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки на АДРЕСА_2, площею 0,0847 га, кадастровий номер 4810136300:12:001:0019, укладений 14 грудня 2012 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Тищенко О. О., зареєстрований в реєстрі за № 1321. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Під час розгляду справи № 487/10126/14-ц суди встановили, що земельна ділянка на АДРЕСА_2 площею 12 424 кв. м розташована на відстані дев`яти метрів від урізу води Бузького лиману, довжина ділянки вздовж лиману становить 176 м, ширина 84,5 м.
Згідно з пунктом 2 рішення Миколаївської міської ради від 17 травня 2018 року № 36/13 "Про затвердження плану зонування м. Миколаєва" земельна ділянка на АДРЕСА_1, у зв`язку з чим регулювання містобудівних та земельних правовідносин здійснюється за генеральним планом м. Миколаєва.
Відповідно до Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради від 17 жовтня 2003 року № 15/41, ця територія належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загального призначення (ПР-2).
Згідно з генеральним планом м. Миколаєва, затвердженим рішенням Миколаївської міської ради від 18 червня 2009 року № 35/18, земельна ділянка на АДРЕСА_1 належить до території зелених насаджень загального користування.
Спірна земельна ділянка розьашована у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги Бузького лиману, належить до земель водного фонду, а її заволодіння громадянами відбулося всупереч вимогам ЗК України, оскільки перехід права власності на це мано є неможливим.
03 вересня 2018 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесено запис № 27779942 про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 299,8 кв. м, житловою площею 71,4 кв. м, огорожі та споруди за № 3,4,5,6,7,8 на АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення права власності на житловий будинок зазначено: технічний паспорт, виданий 05 квітня 2018 року Миколаївським бюро технічної інвентаризації, декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 20 серпня 2018 року № МК 141182321542, видана Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.