ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/2295/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Рогач Л. І. - головуюча, Багай Н. О., Міщенко І. С.,
за участю секретаря судового засідання - Салівонського С. П.,
представників учасників справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" - Смагіна В. Г.,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" - Тарновецького П. Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022
(суддя Новікова Р. Г.)
та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023
(судді Орєшкіна Е. В., Чус О. В., Кощеєв І. М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич"
про стягнення 3 138 462,90 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Історія справи
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сінергія-Груп" (далі - ТОВ "Сінергія-Груп", позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом (з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог від 26.10.2022) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Терлич" (далі - ТОВ "Терлич", відповідач) про стягнення 3 138 462,90 грн. боргу, пені, процентів за користування чужими грошовими коштами, 3% річних, інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги позивач обґрунтував неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати послуг за договором про виготовлення та постачання продукції від 25.09.2020 № 25/09-01.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1. ТОВ "Терлич" (замовник) та ТОВ "Сінергія-Груп" (виконавець) 25.09.2020 уклали договір про виготовлення та постачання продукції №25/09-01, за умовами якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов`язання з виготовлення і постачання гнучкої рулонної упаковки; асортимент, кількість, ціна, умови оплати, терміни й умови поставки кожної окремої партії продукції узгоджуються сторонами в специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору; місце виконання договору: вул. Данила Галицького, буд. 2А, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49102 (пункти 1.1 - 1.3 договору).
2.2. Пунктами 5.1 - 5.3 договору передбачено, що ціна на продукцію вказується в специфікації до цього договору. Загальною ціною договору є сумарна вартість замовленої продукції згідно зі всіма специфікаціями, а у випадку, передбаченому пунктом 6.9.1 договору, видатковими накладними, підписаними сторонами. Умови та термін оплати за цим договором зазначаються в специфікаціях кожної партії продукції.
2.3. В пункті 5.4 договору сторони узгодили, що у разі прострочення оплати продукції більш, ніж на 7 календарних днів строку, передбаченого пунктом 5.3 договору, замовник зобов`язується сплатити виконавцю суму заборгованості за поставлену продукцію, а також сплатити проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день користування такими коштами. Сплата процентів здійснюється протягом трьох банківських днів після їх нарахування.
2.4. В пункті 7.4 договору вказано, що у разі прострочення оплати продукції замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.
2.5. На виконання умов договору сторони склали та підписали специфікації на суму 15 487 507,13 грн, в яких визначено строки оплати товару. Відповідно до підписаних сторонами видаткових накладних та актів здачі-приймання робіт позивач передав відповідачу продукцію та надав послуги з додрукарської підготовки на суму 15 487 507,13 грн. Проте відповідач своєчасно оплатив вартість продукції на суму 70 429,44 грн, а вартість решти продукції та послуг на суму 14 687 507,13 грн сплачував з порушенням строку оплати. Частину заборгованості в сумі 100 000,00 грн сплачено під час здійснення провадження у справі, тому залишок заборгованості становив 700 000,00 грн.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 14.12.2022 (з урахуванням ухвали від 27.12.2022 про виправлення описки в резолютивній частині рішення від 14.12.2022) позов задовольнив частково. Суд стягнув суму боргу в розмірі 700 000,00 грн, пеню в розмірі 439 395,86 грн, 3 % річних в розмірі 89 144,01 грн, інфляційну складову в розмірі 611 421,59 грн, проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі 489 933,52 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 45 122,12 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
3.2. Суд мотивував своє рішення обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог у задоволеній частині та наявністю правових підстав для застосування частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зменшивши розмір належної до стягнення пені на 30% та розмір належних до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 %. У задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 10 177,63 грн, 3 % річних в сумі 1 171,58 грн та процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 118 972,68 грн відмовив через необґрунтованість, оскільки позивач допустив помилки при визначенні суми пені (нарахування відбулося на повну суму в день її часткової оплати), проценти нараховані з першого дня порушення грошового зобов`язання без урахування пункту 5.4 договору та на повну суму боргу в день її часткового погашення, 3 % річних нараховані на повну суму в день її часткової оплати.
3.3. Водночас суд відхилив доводи відповідача про те, що нарахування трьох процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами мають єдину правову природу та є подвійною відповідальністю стягненням за одне порушення.
3.4. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 13.06.2023 залишив зазначене судове рішення без змін.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування
4.1. 05.07.2023 ТОВ "Сінергія-Груп" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2022 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.06.2023 (повний текст складений 15.06.2023), в якій просить скасувати зазначені судові рішення в частині зменшення пені на 30 % у розмірі 188 312,50 грн, процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % у розмірі 489 933,53 грн та розподілу судових витрат на правничу допомогу. Скаржник просить прийняти в цих частинах нове рішення про стягнення 188 312,50 грн пені, 489 933,53 грн процентів за користування чужими грошовими коштами та 69 729,12 грн витрат на правничу допомогу.
4.2. Підставою касаційного оскарження позивач зазначив застосування судами попередніх інстанцій статей 536, 549, 694 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, від 18.11.2021 року у справі № 921/395/20, за змістом яких передбачені статтею 536 ЦК України проценти мають іншу правову природу, ніж неустойка, та не є відповідальністю.
4.3. Скаржник також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували статтю 233 ГК України та статтю 551 ЦК України без урахування висновків щодо застосування цих норм права, викладених у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 924/709/17, від 09.10.2019 у справі № 905/2134/17, від 18.02.2020 у справі № 905/866/19 та від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, наслідком чого стало необґрунтоване зменшення пені та процентів за користування чужими грошовими коштами.
4.4. Позивач у касаційній скарзі також посилається на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно визначили розмір витрат на оплату послуг адвоката лише в сумі 25 000,00 грн, оскільки не вказали яка з вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не була дотримана позивачем при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката та не мотивували належним чином підстави, з яких суди виходили при зменшенні таких витрат. Тому суди попередніх інстанцій застосували частину четверту статті 126 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18.
5. Позиція інших учасників справи
5.1. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити без змін оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій, а касаційну скаргу залишити без задоволення.
5.2. Позивач подав відповідь на відзив відповідача, в якому зазначає, що доводи відповідача, наведені ним у відзиві на касаційну скаргу спростовуються змістом касаційної скарги.
5.3. З приводу поданої Позивачем відповіді на відзив колегія суддів зазначає, що відповідно до частини першої статті 161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
5.4. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним. (частини п`ятої статті 161 ГПК України).
5.5. За змістом положень статті 166 ГПК України позивач має право подати відповідь на відзив, з викладенням своїх пояснень, міркувань, заперечень та мотиви їхнього визнання або відхилення; відповідь на відзив подається в строк, встановлений судом.
5.6. За змістом статей 290 - 295, 298 ГПК України заявами по суті справи на стадії касаційного провадженні є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу (подібні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі №761/16124/15-ц, від 29.09.2020 у справі № 757/13243/17).
5.7. Враховуючи, що у касаційному провадженні заявами по суті справи є касаційна скарга і відзив на касаційну скаргу, а подання відповіді на відзив при перегляді справи у касаційному провадженні не передбачено, і суд касаційної інстанції у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 161, частиною четвертою статті 166 ГПК України не вважав за необхідне та не надавав позивачу дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у тому числі і необхідності подання відповіді на відзив, таку відповідь на відзив слід залишити без розгляду.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю - доповідачку, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
6.2. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
6.3. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.
6.4. В силу положень статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
6.5. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, дійшов висновку про доведеність матеріалами справи та наявність підстав для стягнення з відповідача 700 000,00 грн основного боргу. Перевіривши розрахунок позивача, заявлених до стягнення на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних, суд задовольнив вимоги в частині стягнення 89 144,01 грн 3 % річних та 611 421,59 грн. Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що нарахування суми пені відбулося на повну суму боргу в день її часткової оплати, а тому належний до стягнення розмір пені за перерахунком суду становив 627 708,36 грн за період з 01.01.2021 до 25.10.2022. Суд також здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами та, врахувавши положення пункту 5.4 договору дійшов висновку, що належним розміром процентів до стягнення є 979 867,05 грн за період з 08.01.2021 до 25.10.2022.
6.6. Водночас, місцевий господарський суд, скориставшись правом, наданим статтею 233 ГК України, статтею 551 ЦК України, врахувавши правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 щодо права суду за певних умов зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, дійшов висновку про зменшення розміру процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % з 979 867,05 грн до 489 933,52 грн та про зменшення розміру пені на 30 % з 627 708,36 грн до 439 395,86 грн. Суд послався на неспівмірність заявлених до стягнення сум у вигляді процентів за користування чужими коштами та пені і зазначив, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Суд також зазначив, що відповідач систематично вчиняв дії, спрямовані на виконання зобов`язання (оплата товару).
6.7. Суд першої інстанції також розглянув заявлені до стягнення позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 73 200,00 грн та заперечення відповідача щодо них як неспівмірних, а обґрунтованими є 8 000,00 грн. Суд врахував, що на підтвердження витрат на правничу допомогу та компенсації витрат адвоката позивач до матеріалів справи надав копії договору про надання правничої допомоги від 05.01.2022 № 1 разом з додатковою угодою від 01.07.2022 № 1 та додатковою угодою від 12.12.2022 № 2, ордеру серія АЕ №1127115 від 05.01.2022, свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю серія ДП №2993 від 05.11.2015, розрахунку витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, актів про надання правничої допомоги від 08.08.2022 на суму 46 800,00 грн, від 29.09.2022 на суму 6 900,00 грн, від 26.10.2022 на суму 11 550,00 грн, від 13.12.2022 на суму 6 450,00 грн. Суд також зазначив, що в судовому засіданні 14.12.2022 представник позивача заявив клопотання про залишення без розгляду раніше поданої заяви від 07.12.2022 про намір подати докази в строк, передбачений частиною восьмою статті 129 ГПК України, а тому вартість послуги зі складення та відправлення заяви про подання доказів від 07.12.2022 до суду з урахуванням часу на підписання документів цифровим підписом (представництво) в сумі 450,00 грн слід виключити із загальної суми витрат на правничу допомогу, заявленої до розподілу. Здійснивши розгляд заяви позивача, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, посилаючись на складність справи, витрачений адвокатом час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів у справі та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, незначний обсяг доказів у справі, відсутність складних розрахунків в позовній заяві, ціну позову, наявність усталеної судової практики щодо розгляду спорів про стягнення заборгованості, дійшов висновку про те, що не вбачає розумної потреби у таких витратах для цієї справи та не вважає, що вони відповідають критерію необхідності, а тому поклав на відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 25 000,00 грн.
6.8. Звертаючись з касаційною скаргою, скаржник оскаржує рішення та постанову судів попередніх інстанцій в частині зменшення пені на 30 % в сумі 188 312,50 грн, зменшення процентів за користування чужими грошовими коштами на 50 % в сумі 489 933,53 грн та зменшення судових витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.
6.9. За частиною першою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.10. Скаржник вважає, що за свою правовою природою проценти є винагородою (платою) за користування грошовими коштами. В обґрунтування цього висновку посилається на постанову Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18. Колегія суддів відхиляє це посилання, оскільки у зазначеній справі предметом спору було визнання частково недійсним договору, яким передбачалося здійснення попередньої оплати за товар та встановлювалася відповідальність за прострочення поставки продукції. Натомість у справі, що переглядається предметом спору є наслідки прострочення грошового зобов`язання, умови застосування яких мають істотні відмінності. Отже, справи не є подібними.
6.11. Особі, яка є власником грошей, належать права володіння, користування та розпорядження ними (стаття 317 ЦК України). Зокрема, особа може володіти коштами, маючи їх в своєму розпорядженні, може розпорядитися ними, передавши гроші іншій особі.
6.12. Право користування майном передбачає забезпечену правом можливість добувати з нього корисні властивості. Єдиною корисною властивістю грошей в юридичному значенні є можливість їх сплати. Так, відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом.
6.13. Загальновідомо, що гроші є споживчими речами. Використання грошей можливе лише в один спосіб - шляхом їх сплати, що є одноразовою дією. Тому грішми неможливо користуватися протягом певного періоду у часі.
6.14. Крім того, гроші (якщо вони індивідуалізовані) є речами, визначеними родовими ознаками, тобто вони мають ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюються мірою (частина друга статті 184 ЦК України), тобто кількістю грошових одиниць у певній валюті. Внаслідок передання речей, визначених родовими ознаками, іншій особі, такі речі змішуються з іншими речами одержувача того ж роду. Тому право власності на речі, визначені родовими ознаками, належить їх володільцю. З цієї причини, зокрема, віндикація грошей, як і інших речей, визначених родовими ознаками, є неможливою. Такі речі є замінними (частина друга статті 184 ЦК України).
6.15. Отже, термін "користування чужими грошовими коштами", який використаний сторонами у пункті 5.4 договору, а також використовується в окремих положеннях ЦК України, потребує належного тлумачення. Таке тлумачення здійснене Великою Палатою Верховного Суду.
6.16. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - це прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (постанови від 10.10.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 34), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).
6.17. При цьому в обох значеннях не йдеться про "користування" боржником коштами в юридичному значенні (яке можливо лише шляхом однократної сплати коштів, до того ж і визначати кошти як чужі чи свої в таких випадках неможливо).
6.18. Тому Велика Палата Верховного Суду наголосила на необхідності розрізняти наслідки правомірної та неправомірної поведінки боржника, оскільки такі наслідки регулюються різними нормами права.
6.19. Так, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством, зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункт 35), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 78)).