П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 800/119/14 (№ 21-302а14)
Провадження № 11-77зва23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючого Уркевича В. Ю.,
судді-доповідача Желєзного І. В.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ситнік О. М., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
за участю:
секретаря судового засіданняБіляр Л. В.,
представника заявника - адвоката Овчаренка Р. В.,
представника Верховної Ради України- Кот О. В.,
розглянула у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року в адміністративній справі № 800/119/14 (№ 21-302а14) за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною Постанови Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" у частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1, зобов`язання Верховної Ради України утримуватися від вчинення певних дій та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом, у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати незаконною Постанову Верховної Ради України від 24 лютого 2014 року № 775-VII "Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді" (далі - Постанова № 775-VII, ВРУ відповідно) у частині дострокового припинення повноважень та звільнення його з посади судді Конституційного Суду України, зобов`язати ВРУ утримуватися від дій щодо призначення іншого судді Конституційного Суду України до вирішення питання по суті.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що Постанова № 775-VII прийнята за відсутності передбачених законодавством підстав та з порушенням визначеної Конституцією України процедури.
3. Позивач указав, що процедура звільнення судді Конституційного Суду України за порушення присяги визначена параграфом 63 Регламенту Конституційного Суду України, затвердженого Рішенням Конституційного Суду України від 05 березня 1997 року, у новій редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 14 жовтня 2008 року № 34-р/2008 (далі - Регламент), відповідно до якого якщо орган, який призначив суддю, ставить питання про порушення присяги, Конституційний Суд України проводить перевірку і за висновком постійної комісії з питань регламенту та етики приймає рішення про наявність підстав розгляду ВРУ питання про звільнення з посади судді Конституційного Суду України або про відсутність таких підстав. Рішення про наявність або відсутність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України приймається, якщо за нього проголосувало не менш як дванадцять суддів Конституційного Суду України. Інформація про рішення Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення з посади судді Конституційного Суду України направляється на розгляд органу, який призначив суддю Конституційного Суду України, у триденний строк з дня прийняття рішення.
Короткий зміст рішень судів
4. Вищий адміністративний суд України постановою від 18 червня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав незаконною Постанову № 775-VII в частині дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
5. Ураховуючи, що звільнення суддів Конституційного Суду України безпосередньо регулюється Конституцією України та законами України, Вищий адміністративний суд України указав, що прийняття Постанови № 775-VII ВРУ із цього питання за скороченою процедурою неможливе.
6. При цьому суд першої інстанції керувався тим, що:
- в рішенні "Олександр Волков проти України" Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) наведена доповідь Комісара з прав людини Ради Європи, в якій зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Судді не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі й політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна уважно розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту. Комісар закликає українську владу повною мірою виконувати рекомендації Венеціанської комісії щодо необхідності впорядкувати та уточнити процедури і критерії, пов`язані з призначенням і звільненням суддів, а також застосуванням дисциплінарних заходів. Важливо встановити відповідні гарантії для забезпечення справедливості й виключення ризику політизації під час застосування дисциплінарних процедур. Що стосується процесу призначення кандидатів на суддівські посади, вирішальним має бути їхня кваліфікація та особисті якості;
- комісар підкреслив, що систему призначення суддів слід повністю захистити від неправомірного політичного та іншого впливу певних сторін. Рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження. Заходи дисциплінарного впливу мають регулюватися чіткими нормами і процедурами, передбаченими в межах самої судової системи, і такими, що не підпадають під політичний або інший неправомірний вплив;
- пункти 18, 20 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, зазначають, що судді можуть бути тимчасово усунуті від посад або звільнені тільки з причин їх нездатності виконувати свої обов`язки чи поведінки, невідповідної до посади, яку вони займають. Рішення про дисциплінарне покарання, усунення від посади чи звільнення повинні бути предметом незалежної перевірки. Цей принцип може не застосовуватися до рішень Верховного суду або до рішень законодавчих органів, прийнятих при розгляді справ у порядку імпічменту або при дотриманні аналогічної процедури;
- у пункті 30 розділу "Дисциплінарне покарання та звільнення суддів з посад" Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя (Перша світова конференція по незалежності правосуддя, Монреаль, 1983 рік) йдеться, що суддя не може бути усунений з посади, за винятком випадків, коли існують доведені підстави, які свідчать про неспроможність виконувати свої обов`язки або невідповідну поведінку, що робить неможливим його подальше перебування на посаді.
- за висновками Комісії Міжнародної асоціації суддів на тему "Критерії оцінки роботи судів та суддів", всі члени поділяють думку про те, що, якщо таке оцінювання покласти на іншу гілку влади, на уряд чи парламент, то виникне небезпека непрямого впливу як на суддів у цілому, так і на кожного окремого суддю (Перша експертна комісія Міжнародної асоціації суддів, 1995 рік).
7. Вищий адміністративний суд України зауважив, що встановлена Конституцією України та законами України процедура звільнення суддів Конституційного Суду України гарантує їх незалежність і недоторканність. Передумовою такого звільнення є ретельна перевірка факту порушення присяги судді постійною комісією з питань регламенту та етики, за висновком якої Конституційним Судом України приймається відповідне рішення. Тільки з дотриманням такого порядку встановлення факту порушення присяги судді ВРУ після обговорення цього питання більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу може прийняти відповідне рішення. Матеріали справи свідчать, що ВРУ достроково припинила повноваження та звільнила ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України без додержання процедури, встановленої чинним законодавством України.
8. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів і системний аналіз чинного законодавства, що встановлює порядок та умови дострокового припинення повноважень суддів Конституційного Суду України, дають суду підстави вважати, що ВРУ недотримано норм Конституції та законів України при достроковому припиненні повноважень та звільненні судді Конституційного Суду України ОСОБА_1, а тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
9. При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що вимога позивача про зобов`язання ВРУ утримуватися від дій щодо призначення іншого судді Конституційного Суду України до вирішення справи по суті є необґрунтованою, оскільки задоволення основної вимоги унеможливлює обрання іншого судді Конституційного Суду України.
10. Верховний Суд України постановою від 02 грудня 2014 року заяву ВРУ задовольнив частково, постанову Вищого адміністративного суду України від 18 червня 2014 року в частині визнання незаконною Постанови № 775-VII щодо дострокового припинення повноважень та звільнення з посади судді Конституційного Суду України ОСОБА_1 у зв`язку з порушенням присяги судді скасував та прийняв у цій частині нове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні зазначених позовних вимог.
11. Указана постанова Верховного Суду України мотивована тим, що Конституційний Суд України Рішенням № 20-рп/2010, у прийнятті якого брав участь ОСОБА_1, не забезпечив верховенства Конституції України, фактично змінив її, порушив засадничий конституційний принцип народовладдя, змінив конституційний лад України, порушив конституційний принцип розподілу влади та легітимність діючих інститутів державної влади, внаслідок чого їх діяльність стала базуватися на нормах, змінених Конституційним Судом України, а не ВРУ як уповноваженим на це органом.
12. Верховний Суд України зауважив, що очевидна невідповідність дій ОСОБА_1 під час прийняття Рішення № 20-рп/2010 Конституції України, складеній ним присязі та наслідки цих дій давали ВРУ підстави розцінити дії ОСОБА_1 як порушення присяги судді Конституційного Суду України та звільнити його з посади.
13. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність порушення присяги в діях судді ОСОБА_1 при ухваленні рішень № 3-рп/2012 та № 2-рп/2013, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що зазначені рішення Конституційний Суд України прийняв у межах його виключної компетенції, встановленої статтею 150 Конституції України, у зв`язку з чим висновки ВРУ в частині щодо порушення присяги судді ОСОБА_1, за участю якого ухвалені ці рішення, не ґрунтуються на законі.
14. Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України зауважила, що ВРУ, яка наділена повноваженнями щодо призначення суддів Конституційного Суду України, за відсутності іншої, ніж зазначена вище, процедури, у разі встановлення факту порушення суддею Конституційного Суду України присяги, має право звільнити цього суддю з посади з наведеної підстави. Таке рішення може бути оскаржене до суду, що є гарантією незалежності судді та неупередженості щодо нього.
15. При цьому колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України не погодилася з висновком Вищого адміністративного суду України про те, що процедура звільнення судді Конституційного Суду України визначена параграфом 63 Регламенту, оскільки останній є внутрішнім документом Конституційного Суду України, що прийнятий цим судовим органом.
Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини
16. 12 січня 2023 року ЄСПЛ постановив рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" (заяви № 27276/15 і № 33692/15), яке набуло статусу остаточного 12 квітня 2023 року. З рішення ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" слідує, що ОСОБА_1 подав до Суду заяву № 27276/15, у якій скаржився за статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), що його звільнення з посади судді Конституційного Суду України було невиправданим втручанням у право на повагу до його приватного життя.Крім того, заявник скаржився й за пунктом 1 статті 6 Конвенції, що пов`язана з його звільненням справа не була розглянута "незалежним і безстороннім судом", що його справу не розглянув "суд, встановлений законом"; не була дотримана встановлена на національному рівні процедура, яка передбачала попередній розгляд питання Конституційним Судом України; йому не було дозволено брати ефективну участь у розгляді його справи; не було дотримано принцип юридичної визначеності, оскільки не існувало строку для притягнення до відповідальності за "порушення присяги". Посилаючись на статті 8 і 18 Конвенції, заявник скаржився, що його звільнення переслідувало іншу мету, ніж вказану органами державної влади.Стосовно матеріальної шкоди заявник вимагав призначення йому пенсійного забезпечення, на яке колишній суддя мав би право згідно з національним законодавством, а також сплати суми пенсії за період з моменту його звільнення і до дати виконання рішення Суду, яким встановлюватиметься порушення його прав. Заявник також вимагав 50 000 євро на відшкодування моральної шкоди.
17. Щодо застосовності статті 8 Конвенції Суд указав, що звільнення заявника справді мало значний вплив на його внутрішнє коло з огляду на подальші матеріальні збитки та вплив на його репутацію, оскільки підстава для звільнення - "порушення присяги" безпосередньо стосувалася його особистої недоторканності та професійної компетентності. Суд зауважив, що спірний захід значною мірою вплинув на приватне життя заявника, а тому підпадає під сферу впливу статті 8 Конвенції (див. для порівняння та як протилежний приклад рішення у справі "Денісов проти України", пункти 122 і 129). Із цього випливає, що стаття 8 Конвенції є застосовною.
18. У пунктах 96, 97 рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" ЄСПЛ звернув увагу на те, що він уже розглядав аспект "якості закону" стосовно законності застосовних до суддів в Україні покарань за "порушення присяги" в його рішенні у справі "Олександр Волков проти України" (пункти 174-182), у якому встановив, що застосовне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності та захисту від свавілля (пункти 184, 185).
19. ЄСПЛ у пункті 98 рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" підкреслив, що ця справа відрізняється тим, що вона стосується судді Конституційного Суду України, і отже, правових положень, характерних для цього суду, а не лише статті 126 Конституції України, застосовної до всіх суддів. Крім того, у проміжку між подіями в рішенні у справі "Олександр Волков проти України" та подіями в цій справі відбулися інші відповідні зміни законодавства, зокрема прийняття нового Закону про судоустрій у липні 2010 року, а контекст двох справ значно відрізняється. Отже, Суд розглянув питання, чи виправдовує зазначене інший висновок щодо "якості закону" та передбачуваності покарання, накладеного на заявника за "порушення присяги".
20. У пункті 100 рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" ЄСПЛ, проаналізувавши зміни в національному законодавстві, які відбулися після ухвалення рішення у справі "Олександр Волков проти України", вказав, що не вбачає внесення жодних законодавчих змін, які могли б вважатися покращенням передбачуваності в питанні поведінки судді, яка становить "порушення присяги" згідно з українським законодавством. Уряд також не посилався на відповідну практику, яка могла б посприяти вирішенню питання у зв`язку із цим.
21. У пунктах 101, 103, 104 рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" ЄСПЛ звернув увагу на те, що не може не наголосити на важливості чіткої та передбачуваної нормативно-правової бази щодо імунітету суддів та їхньої відповідальності для цілей забезпечення незалежності суддів. Суд послався на порівняльно-правове дослідження і міжнародні стандарти щодо незалежності суддів та вважав загалом, що відповідальність судді за зміст судової діяльності є дуже делікатним питанням, яке вимагає розмежування спірного тлумачення або застосування закону, з одного боку, та рішення чи заходу, які виявляють, наприклад, серйозне й грубе порушення закону, свавілля, серйозне спотворення фактів або очевидну відсутність законних підстав для судового заходу, з іншого. Лише остання зазначена поведінка може становити асtus reus таких кримінальних правопорушень. Крім того, справи про відповідальність судді вимагають розгляду суб`єктивної сторони стверджуваної неправомірної поведінки. Слід розрізняти добросовісну судову помилку від недобросовісного проступку судді. Суд взяв до уваги відповідні принципи, розроблені в Рекомендації Комітету міністрів (див. пункт 58), і зазначив, що в таких справах необхідно здійснити спеціальний аналіз mens rea кожного окремого судді для встановлення індивідуального суб`єктивного аспекту такої поведінки.
22. У пункті 106 рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" ЄСПЛ констатував, що максимальна обережність і детальне обґрунтування мають особливо важливе значення у зв`язку зі звільненням суддів Конституційного Суду України та за обставин, коли рішення про їхнє звільнення ухвалює парламент. Отже, недостатня чіткість законодавства щодо звільнення суддів Конституційного Суду України, а також його застосування парламентом і судами без детального правового обґрунтування, зокрема, складових елементів "порушення присяги" згідно із чинним законодавством складно узгодити із самою метою, яку переслідує покарання за порушення присяги,- збереження віри у верховенство права.
23. У пункті 108 рішення у справі "Овчаренко та Колос проти України" ЄСПЛ також зазначив, що відсутність чіткості та детальних пояснень стосовно описаних обставин призвела до юридичної невизначеності, яка є неприйнятною, особливо коли йдеться про термін перебування на посаді суддів у суді, який відіграє ключову роль у підтримці верховенства права та демократії. Хоча зрозуміло, що практика з питання стосовно сутності "порушення присяги" судді Конституційного Суду України цілком природно може бути обмеженою, особливо в такій новій демократичній державі, як Україна, вимоги щодо юридичної визначеності слід розглядати як такі, які вимагають особливо чіткої юридичної аргументації з урахуванням усього чинного законодавства та його основних принципів під час застосування такого поняття, як "порушення присяги", яке не застосовувалося до суддів Конституційного Суду України до оскаржуваних подій. За відсутності дуже детального та чіткого обґрунтування складових елементів "порушення присяги" у зв`язку з діями, які, як стверджується, вчинили заявники, національні органи влади скористалися своїми дискреційними повноваженнями в такий спосіб, який підірвав юридичну визначеність, а тому суперечив вимозі законності для цілей статті 8 Конвенції.
24. ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" наголосив, що пам`ятає конкретний контекст звільнення заявників. Масові народні протести та насильницькі події, які призвели до позачергової зміни державної влади в Україні, мали вплинути на рішення, ухвалені ВРУ в той період. Проте Суд зауважив, що йому не було надано доказів, що ВРУ мала діяти в умовах крайньої необхідності у зв`язку із цим конкретним питанням, і в будь-якому випадку суди, які розглядали це питання, мали достатньо часу для належного розгляду справ заявників під час подальшого судового перегляду. Отже, загальна ситуація, яка існувала на момент звільнення заявників ВРУ, не виправдовувала недотримання органами державної влади основних вимог Конвенції щодо законності та передбачуваності.
25. ЄСПЛ також зазначив, що вказані скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції не є явно необґрунтованими в значенні підпункту "а" пункту 3 статті 35 Конвенції. Вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнанні прийнятними.
26. Зокрема, з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть справді "заслухані", тобто належним чином розглянуті судом. У рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином наведені підстави, на яких вони ґрунтуються. Цей обов`язок обґрунтовувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, а передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Ступінь застосування цього обов`язку обґрунтовувати рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. рішення у справі "Мазахір Джафаров проти Азербайджану" від 02 квітня 2020 року, заява № 39331/09, пункти 34 і 35 з подальшими посиланнями).
27. У цій справі ВРУ провела розгляд питання, який завершився ухваленням Постанови про звільнення заявників за "порушення присяги". Постанову ВРУ переглянули Вищий адміністративний суд України та Верховний Суд України. Отже, з огляду на межі розгляду скарг заявників Суд має спочатку розглянути, чи були дотримані вимоги "незалежного та безстороннього суду" на етапі ухвалення Постанови ВРУ. Потім, якщо ці вимоги не були дотримані на цьому етапі, необхідно встановити, чи перегляд справи національними судами усунув виявлені недоліки.
28. ЄСПЛ у пунктах 123, 124 з посиланням на практику (див. рішення у справах "Альбер та Ле Конт проти Бельгії" від 10 лютого 1983 року, пункт 29, серія А № 58 та "Цфайо проти Сполученого Королівства" від 14 листопада 2006 року, заява № 60860/00, пункт 42) наголосив на тому, що навіть якщо судовий орган, який вирішує спори щодо "цивільних прав та обов`язків", певною мірою не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції за певними аспектами, відсутність порушення Конвенції не може бути встановлена за умови, якщо провадження в цьому органі "в подальшому підлягає контролю судовим органом, який має повну юрисдикцію та надає гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції". У своїй практиці Суд наголосив на автономному визначенні вимоги "повної юрисдикції". Він також визначив критерії, згідно з якими має оцінюватися обсяг судового розгляду. По-перше, у випадку спорів щодо "прав та обов`язків цивільного характеру" суд повинен мати юрисдикцію для розгляду всіх питань факту та права, які стосуються поданого до нього спору. По-друге, така "повна юрисдикція" означає, що суд мав достатню юрисдикцію у провадженні або забезпечив його належний розгляд. По-третє, щоб оцінити достатність обсягу розгляду, здійсненого національним судом у конкретній справі, необхідно врахувати повноваження відповідного судового органу і такі фактори, як: (а) предмет спору; (b) процесуальні гарантії, які існують в адміністративній процедурі, що підлягає судовому розгляду; (с) метод і обсяг фактичного судового розгляду (див. mutatis mutandis рішення у справі "Дахан проти Франції" від 03 листопада 2022 року, заява № 32314/14, пункт 51).
29. У пунктах 125, 126 у справі "Овчаренко та Колос проти України" ЄСПЛ звернув увагу на те, щозаявники стверджували про неналежність судового розгляду, оскільки національні суди не забезпечили належної процедури, передбаченої на національному рівні, яка, на їхню думку, мала включати попередній розгляд питання Конституційним Судом України, як того вимагав Регламент. У зв`язку із цим Суд зазначив, що національні суди достатньою мірою розглянули аргументи заявників і виснували, що Конституційний Суд України не мав повноважень запроваджувати обов`язкову процедуру звільнення його судців, прийнявши Регламент (див. пункт 28). Оскільки національні суди мають найкращі можливості для тлумачення національного законодавства, завдання Суду полягає не у висловленні думки про правильне тлумачення законодавства України у зв`язку із цим питанням. Крім того, Суд зауважив, що заявники не стверджували, що суди, які переглядали згадану Постанову ВРУ, не були наділені "повною юрисдикцією" для розгляду всіх відповідних питань факту та права. Справді, ніщо не свідчить, що українське законодавство якоюсь мірою обмежувало розгляд, який суди могли здійснювати у справах, подібних до справи заявників.
30. Проте Суд зазначив, що в контексті такого тлумачення національні суди повинні були оцінити надання заявникам достатніх гарантій незалежного та безстороннього розгляду їхніх справ і розглянути всі відповідні питання факту та права, які мали вирішальне значення для результату справи. Зокрема, вимагало детальної відповіді питання, чи відповідало звільнення заявників з посади конституційним гарантіям незалежності суддів, у тому числі функціональному імунітету суддів Конституційного Суду України, який обмежував обсяг їхньої юридичної відповідальності за результати голосування як членів Конституційного Суду України. Це питання не могло бути проігнороване за умовчанням і вимагало детального вивчення, щоб судовий розгляд міг вважатися "достатнім" для цілей Конвенції. У зв`язку з цим Суд нагадав свої висновки за статтею 8 Конвенції, що національні суди за обставин справ, які вони розглядали, і з огляду на важливість гарантії терміну перебування суддів на посаді для підтримання верховенства права та демократії мали навести дуже докладне і чітке обґрунтування складових елементів "порушення присяги", як стверджувалося, вчиненого суддею Конституційного Суду України (див. пункти 95-108). Оскільки цього зроблено не було, рішення про звільнення заявників не могли вважатися достатньо обґрунтованими. За цих обставин Суд не вбачає підстав також розглядати питання, чи підірвало таке недостатнє обґрунтування незалежність і безсторонність національних судів. Він також не вбачає необхідності в розгляді інших процесуальних недоліків, на які скаржилися заявники.
31. Отже, ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявників на вмотивоване рішення у їхніх справах.
32. Суд постановив, що було порушено:
- статтю 8 Конвенції;
- пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з правом заявників на вмотивоване рішення в їхніх справах.
33. Суд відхилив решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції у зв`язку з моральною шкодою, а також судовими та іншими витратами.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у заяві вимог
34. 10 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд постанови Верховного Суду України від 02 грудня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п`ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв`язку із встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
35. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судового рішення, позивач послався на рішення ЄСПЛ у справі "Овчаренко та Колос проти України" (заява № 27276/15), ухвалене 12 січня 2023 року.