Постанова
Іменем України
12 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 761/15699/16-ц
провадження № 61-4491св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІПЕК", Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль ЛТД",
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІПЕК", Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль ЛТД" про скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 -адвоката Пазюка Євгена Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року у складі судді Волошина В. В. та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Кулікової С. В., Рубан С. М.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2015 року, індексний номер 25230398, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 12 жовтня 2015 року, серія та номер НОМЕР_1, видане Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві;
визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000);
витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на його користь квартиру АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що він є інвестором будівництва зазначеної квартири. Однак 02 жовтня 2015 року право власності на цю квартиру незаконно було зареєстровано за ОСОБА_2, яка в подальшому відчужила спірну квартиру ОСОБА_3 . Дії щодо заволодіння його майном мають ознаки кримінального правопорушення, а тому на підставі відповідної заяви слідчий Шевченківського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 42015100100000288). На думку позивача, фактом реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2, яка в подальшому відчужила її ОСОБА_3, суттєво порушено його права як власника майнових прав на вказану квартиру. У зв`язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 02 листопада 2021 року позов задовольнив.
Скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2015 року, індексний номер 25230398, щодо реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_3 . Визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності від 12 жовтня 2015 року, серія та номер НОМЕР_1, видане Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві. Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000). Витребував з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 748209780000). Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки на час вчинення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містилася інформація про те, що інвестором спірної квартири є саме позивач, однак, не зважаючи на цю інформацію, державний реєстратор не вчинив жодних дій щодо її перевірки і, як наслідок, прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 12 жовтня 2015 року з порушенням норм закону, а тому воно підлягає скасуванню, як і підлягає задоволенню вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності. Також суд встановив, що позивач належним чином виконав умови договору, став власником майнових прав на спірну квартиру, однак позбавлений можливості здійснити державну реєстрації права власності на спірну квартиру, оскільки вона неправомірно була зареєстрована за ОСОБА_2, а в подальшому за ОСОБА_3 . У зв`язку з цим суд дійшов висновку про задоволення вимоги про визнання права власності на спірну квартиру та її витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 .
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Київський апеляційний суд постановою від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Пазюка Є. С. залишив без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року залишив без змін.
Судове рішення апеляційний суд мотивував тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд виходив з того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння поза волею власника, а тому його витребування не порушує принципу пропорційності втручання у право власності кінцевого набувача, оскільки права та інтереси позивача як інвестора будівництва переважають над інтересами ОСОБА_3 .
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Пазюк Є. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказує те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що право власності на спірну квартиру набуто ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири, який не визнано судом недійсним, як і не встановлено його нікчемності, тобто не спростовано його презумпції. Крім того, у спірному випадку витребування майна від добросовісного набувача буде порушувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення, оскільки весь тягар наслідків незаконних, на думку позивача, дій ОСОБА_2 ліг на ОСОБА_3, якого суди попередніх інстанцій по суті безальтернативно позбавили права власності. Водночас, убачаючи ознаки протиправності у діях ОСОБА_2, позивач не позбавлений можливості стягнути саме з неї завдані збитки.
Також скарга містить доводи про те, що факт вибуття спірної квартири з власності позивача без його волі не підтверджується доказами та фактичними обставинами справи. Зокрема, суди попередніх інстанцій більшість висновків зробили на підставі матеріалів, які зібрані в межах кримінального провадження. Суди кваліфікували протоколи допиту свідків, отримані у кримінальному провадженні, як показання свідків, що є незаконним, оскільки протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визнані як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. До винесення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в судочинстві. Наразі у кримінальному провадженні № 42015100100000288 вирок не ухвалений, а матеріалами справи підтверджується, що свідки у цій справі не викликалися та не допитувалися.
Суд апеляційної інстанції не надав жодної оцінки аргументам відповідача з приводу того, що документи, подані позивачем, не є належними та допустимими доказами, оскільки вони не засвідчені в установленому законом порядку, що унеможливлює їх використання на підтвердження обставин, що входять до предмету доказування.
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Глушко В. О.подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам. При цьому зазначив, що ефективним способом захисту прав інвестора є саме визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, і для задоволення таких вимог не є необхідним визнавати нікчемними (недійсними) інші правочини, які спрямовані на заволодіння майном інвестора іншими особами. У зв`язку з цим помилковими є доводи касаційної скарги, що до спірних правовідносин мають застосовуватися норми статті 1212 ЦК України, а також про те, що спірна квартира не може бути витребувана у ОСОБА_3 як у добросовісного набувача. Безпідставними є і доводи про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі недопустимих доказів.
Крім того адвокат Глушко В. О. подав клопотання про закриття касаційного провадження з посиланням на те, що наведені заявником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, а також те, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 та Верховний Суд у постановах від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 15 грудня 2021 року у справі № 522/3885/19 та від 24 серпня 2022 року у справі № 753/19101/19 вже неодноразово викладали висновки щодо застосування статей 330, 388 та 392 ЦК України у подібних правовідносинах, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого суду відповідно до згаданих висновків Верховного Суду.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
01 червня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23 травня 2023 року суддею-доповідачем визначено Зайцева А. Ю.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій встановили, що 12 червня 2003 року між ОСОБА_1 і Товариством з обмеженою відповідальністю Фірма "Консоль ЛТД" (далі - ТОВ "Консоль ЛТД") був укладений договір № 0858/322-58 (р, б) про сумісну діяльність щодо пайової участі в будівництві багатоквартирного жилого будинку (далі - договір), за умовами якого сторони зобов`язалися діяти спільно для досягнення спільної господарської цілі - будівництво багатоквартирного жилого будинку на АДРЕСА_6 та введення його в експлуатацію.
Згідно з пунктом 2.1 договору (з урахуванням додаткової угоди від 21 листопада 2005 року № 1) ОСОБА_1 зобов`язався зробити внесок в розмірі 12 6543,00 дол. США, шляхом передання ТОВ "Консоль ЛТД" меблів згідно зі специфікацією (додаток № 1).
У свою чергу, ТОВ "Консоль ЛТД" відповідно до пункту 2.2 договору зобов`язалось як свій внесок у спільну діяльність своїми силами, із залученням власних трудових ресурсів, механізмів, устаткування, а також дольових та залучених коштів юридичних та фізичних осіб завершити будівництво багатоквартирного житлового будинку відповідно до проекту та вимог ДБН та передати позивачу в натурі 4 кімнатну квартиру на 12-му поверсі, приведеною проектною площею 136,9 кв. м.
Згідно з умовами, зазначеними у пунктах 2.6, 2.8 договору, за умови виконання зобов`язань, зазначених в пункті 2.1 цього договору, пайовик повністю набуває право на пайову (дольову) участь у будівництві, а ТОВ "Консоль ЛТД" втрачає право розпоряджатися зазначеною в цьому договорі долею пайовика, не інакше як в інтересах і за погодженням пайовика. Достатньою підставою для підтвердження пайовиком права на пайову участь в будівництві вищезазначеного об`єкта і виділення долі паю є цей договір та акт прийому-передачі меблів, які вносяться як доля паю в сумісній діяльності.
ОСОБА_1 повністю виконав свої зобов`язання за договором, що підтверджується довідкою ТОВ Фірма "Консоль ЛТД" про повне інвестування від 05 травня 2014 року та актом про передачу меблів від 29 вересня 2003 року № 1, підписаним між ОСОБА_1 і ТОВ "Консоль ЛТД".
Як відомо з акта приймання-передачі від 05 травня 2014 року, на виконання умов договору ТОВ Фірма "Консоль ЛТД" передало, а ОСОБА_1 прийняв 4 кімнатну квартиру АДРЕСА_7 .
Також суди встановили, що 02 жовтня 2015 року право власності на спірну квартиру було зареєстроване за ОСОБА_2 . Підставою для такої реєстрації стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 жовтня 2015 року індексний номер 25230398, прийняте державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Музиченко О. В.
У подальшому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 10 лютого 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Богдановою В. М. право власності на спірну квартиру перейшло до ОСОБА_3 . Продаж квартири вчинено за 149 000,00 грн (пункт 4 договору).
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГІПЕК" (далі - ТОВ "ГІПЕК") довідкою від 15 лютого 2016 року № 131 підтвердило, що згідно з договором від 12 червня 2003 року № 0858/322-58 (р, б) про сумісну діяльність по дольовій участі в будівництві багатоквартирного жилого будинку інвестором будівництва квартири АДРЕСА_8 загальною площею 144,2 кв. м є саме ОСОБА_1 . У цій довідці ТОВ "ГІПЕК" також повідомило, що інформацію про повний список інвесторів будівництва житлово комплексу на АДРЕСА_6 (1-ша черга будівництва, 4-секційний будинок) надано до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві 17 лютого 2015 року.
Наявність у державному реєстрі інформації про повний список інвесторів не заперечує й Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві у відзиві на позовну заяву.
Крім того, місцевий суд дослідив матеріали кримінального провадження від 04 листопада 2015 року № 42015100100000288, у межах якого ОСОБА_1 визнано потерпілим.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
Зазначено про поділ речей на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (стаття 182 ЦК України).
Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.
У ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише на те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.
Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність").