Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 521/6288/19
провадження № 61-7920св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Комунальне підприємство "Міське капітальне будівництво",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Губської Христини Юріївни на постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Кострицького В. В., Назарової М. В.,
ВСТАНОВИВ:
Зміст вимог позовної заяви
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до Комунального підприємства "Міське капітальне будівництво" (далі - КП "Міське капітальне будівництво") про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань.
Позов мотивований тим, що позивач працював на посаді головного інженера в КП "Міське капітальне будівництво". Наказом відповідача від 03 квітня 2019 року № 27 його було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Вважає своє звільнення незаконним, оскільки він не писав ніякої заяви і між сторонами не було домовленості про таку підставу припинення трудового договору.
ОСОБА_1 просив:
визнати незаконним та скасувати наказ КП "Міське капітальне будівництво"від 03 квітня 2019 року № 27 про його звільнення з посади начальника виробничо-технічного відділу з 04 квітня 2019 року;
поновити його на посаді головного інженера КП "Міське капітальне будівництво";
стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 квітня 2019 року і по день поновлення його на роботі;
стягнути з КП "Міське капітальне будівництво" на свою користь грошову компенсацію за 8 днів невикористаної відпустки за 2017 рік та грошову компенсацію за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 02 червня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивачем не доведено, що оспорюваний наказ роботодавця складався за підробленою від його імені заявою про звільнення та що ця заява особисто ним, ОСОБА_1, не підписувалася та не подавалася. Вимога про стягнення грошової компенсації за 8 днів невикористаної відпустки, яка складається з 3 днів додаткової відпустки та 5 днів невикористаної відпустки за 2017 рік, не підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач має на утриманні неповнолітніх дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи, і що ним не була використана надана згідно з наказом відповідача від 08 грудня 2017 року відпустка в кількості 5 днів з період з 18 по 22 грудня 2017 року або що цей наказ є фіктивним. Також ОСОБА_1 не надано доказів того, що за час роботи в КП "Міське капітальне будівництво" він звертався до адміністрації підприємства із заявами про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік, тоді як чинним законодавством не передбачена виплата такої допомоги після звільнення працівника.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 червня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ КП "Міське капітальне будівництво" від 03 квітня 2019 року № 27 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника виробничо-технічного відділу за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що звільнення позивача 03 квітня 2019 року за угодою сторін відбулося з порушенням норм КЗпП України, оскільки заява ОСОБА_1 не містить конкретної дати звільнення працівника. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про: поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 станом на день звільнення займав посаду начальника виробничо-технічного відділу, однак у позовній заяві просив поновити його на посаді головного інженера КП "Міське капітальне будівництво", яка не є попередньою роботою у розумінні положень частин першої та другої статті 235 КЗпП України.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року касаційні скарги КП "Міське капітальне будівництво" та представника ОСОБА_1 - адвоката Губського А. В. задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 22 березня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Міське капітальне будівництво" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті постанову Одеського апеляційного суду від 22 березня 2022 року залишено без змін.
Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив поновити його на посаді головного інженера КП "Міське капітальне будівництво", незважаючи на те, що вказану посаду позивач перестав обіймати 01 березня 2019 року. Разом з тим системний аналіз приписів статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що скасування наказу про звільнення працівника автоматично тягне за собою поновлення його на роботі та вирішення питання щодо відшкодування останньому середнього заробітку. Використовуючи своє право на доступ до суду, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ОСОБА_1, у зв`язку із незаконним його звільненням, що також встановлено Верховним Судом, просив поновити його на роботі. Зазначення не правильно назви посади, на яку ОСОБА_1 просить його поновити, за умови встановлення незаконного його звільнення із займаної посади, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про поновлення на роботі, оскільки не буде відповідати імперативній нормі статті 235 КЗпП України. За таких обставин апеляційний суд зробив неправильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про поновлення на роботі, проявивши надмірний формалізм, а відтак оскаржуване судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Оскільки вимоги про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань є похідними від вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі, оскаржуване судове рішення в цій частині також підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 02 червня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП "Міське капітальне будівництво" про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано і ухвалено в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних позовних вимог. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника виробничо-технічного відділу у КП "Міське капітальне будівництво" з 04 квітня 2019 року. Стягнуто з КП "Міське капітальне будівництво" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 830 525,12 грн, з наступним вирахуванням з цієї суми обов`язкових зборів та платежів. Рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Міське капітальне будівництво" про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, стягнення грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань залишено без змін. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника виробничо-технічного відділу у КП "Міське капітальне будівництво" та стягнення середнього заробітку в межах платежів за один місяць. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що як вбачається з матеріалів справи позивач станом на день звільнення займав посаду начальника виробничо-технічного відділу, на яку він був переведений з посади головного інженера з 01 березня 2019 року на підставі наказу директора КП "Міське капітальне будівництво" від 25 лютого 2019 року № 14. В уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 просив поновити його на посаді головного інженера КП "Міське капітальне будівництво", незважаючи на те, що, як зазначено вище, вказану посаду він перестав обіймати 01 березня 2019 року. Водночас, невірне зазначення назви посади, на яку ОСОБА_1 просить його поновити, за умови встановлення незаконного його звільнення із займаної посади, не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог про поновлення на роботі, оскільки не буде відповідати імперативній нормі статті 235 КЗпП України. Отже позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення його на роботі підлягають задоволенню з вищевказаних підстав. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). ОСОБА_1 звільнений з роботи 03 квітня 2019 року, а згідно з довідкою-розрахунком КП "Міське капітальне будівництво" середньоденна заробітна плата позивача складає 815,84 грн. Обставин щодо розгляду позовної заяви ОСОБА_1 про поновлення на роботі більше одного року з вини останнього судом не встановлено. Отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 04 квітня 2019 року по день винесення судового рішення в цій справі, тобто по 04 квітня 2023 року, в сумі 830 525,12 грн (815,84 грн х 1018 днів вимушеного прогулу, з яких 723 дні охоплюються періодом з 04 квітня 2019 року по 23 лютого 2022 року, а 295 днів - з 24 лютого 2022 року по 04 квітня 2023 року) з наступним вирахуванням з цієї суми обов`язкових зборів та платежів. Разом з тим колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення грошової компенсації за матеріальну допомогу на оздоровлення і вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за 8 днів невикористаної відпустки, зазначивши, що при вирішенні спору в цій частині суд дав належну правову оцінку наявними у справі доказами, тоді як доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Аргументи учасників
У травні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Губська Х. Ю. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року в частині стягнення з КП "Міське капітальне будівництво" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 830 525,12 грн і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з КП "Міське капітальне будівництво" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 172 043,76 грн, з наступним вирахуванням із зазначеної суми обов`язкових зборів та платежів, а в решті оскаржувану постанову - залишити без змін.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника зазначила, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 641/2269/17. Проведений судом апеляційної інстанції розрахунок середнього заробітку не відповідає положенням Порядку № 100. У довідці-розрахунку КП "Міське капітальне будівництво" на виплату компенсації за невикористану відпуску при звільненні, яку суд безпідставно взяв за основу, середньоденна заробітна плата позивача в розмірі 815,84 грн визначена шляхом ділення середньомісячної заробітної плати за останні дванадцять календарних місяців роботи перед звільненням. Однак, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 2, абзацу першого та третього пункту 8 розділу IV Порядку № 100, в даному випадку середньоденну заробітну плату позивача слід визначати шляхом ділення середньомісячної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи перед звільненням на середньомісячне число робочих днів за останні два календарних місяці згідно з графіком роботи підприємства, а саме: 44 042,18 грн [сума заробітної плати за останні два календарних місяці перед звільненням: 22 596,87 грн за лютий 2019 року + 21 445,31 грн за березень 2019 року] / 40 робочих днів [20 робочих днів у лютому 2019 року + 20 робочих днів у березні 2019 року] = 1 101,05 грн. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою те, що згідно з довідкою роботодавця про розмір заробітної плати від 25 липня 2019 року № 1, яка міститься в матеріалах цієї справи, у травні 2019 року відповідач здійснив перерахунок заробітної плати позивача за січень - березень 2019 року в сумі 3 066,76 грн. Відтак, середньоденний перерахунок заробітної плати позивача за січень - березень 2019 року становить додатково 50,27 грн (3 066,76 грн / (21 робочий день у січні 2019 року + 20 робочих днів у лютому 2019 року + 20 робочих днів у березні 2019 року). Отже, з урахуванням суми перерахунку середньоденна заробітна плата позивача складає 1 151,32 грн (1 101,05 грн + 50,27 грн), а розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу (за період з 04 квітня 2019 року по 04 квітня 2023 року) - 1 172 043,76 грн (1 151,32 грн х 1018 днів вимушеного прогулу).
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди позивача у частині незадоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 341 518,64 грн (1 172 043,76 грн - 830 525,12 грн). В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається.
У липні 2023 року КП "Міське капітальне будівництво" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення.
Відзив мотивований тим, що позивач не клопотав щодо надання розрахунків про нарахування заробітної плати. Представником позивача у касаційній скарзі був застосований неправильний розрахунок кількість робочих днів, який викладений і в постанові апеляційного суду, оскільки у розрахунковому періоді (вимушений прогул з 04 квітня 2019 року по 04 квітня 2023року), а саме у період з 24лютого 2022 року по 04квітня 2023 року в кількості 295 днів.Правильний розрахунок кількості робочих днів має бути наступним: з 04 квітня 2019 року по 23 лютого 2022 року - 723 дні з 24лютого 2022 року по 04 квітня 2023 року - 289 днів, а всього 1012 днів.