Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 755/16395/21
провадження № 61-757св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація,
треті особи: Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва", ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, підписану представником ОСОБА_3, на постанову Київського апеляційного суду
від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Невідомої Т. О.,
Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання права користування житловим приміщенням.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у 1996 році його батька ОСОБА_4 як військовослужбовця відрядили до міста Києва для подальшого проходження служби. На запрошенням свого знайомого ОСОБА_2, ОСОБА_4 разом з сім`єю (дружина, донька і син ОСОБА_1 ) оселився у його квартирі АДРЕСА_1 .
Протягом року сім`я ОСОБА_1 мешкала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю, спільно вели господарство, несли витрати пов`язані з утриманням помешкання
у належному стані.
На початку 1998 року ОСОБА_2 поїхав працювати до російської федерації, перед виїздом запропонував батьку позивача ОСОБА_4 продовжувати проживати в квартирі разом з сім`єю та доглядати за житлом. Наразі місце знаходження чи перебування ОСОБА_2 не відоме, зв`язок з ним втрачено.
ОСОБА_2 родичів немає, його мати ОСОБА_6 померла ще до 1996 року.
З 2000 року та станом на час звернення з позовом до суду ОСОБА_2 в особових рахунках в обслуговуючих організаціях вказується як власник квартири. З часу втрати з ОСОБА_2 зв`язку жодна особа не заявляла прав на квартиру та не вимагала звільнення житла, не захищала свої права на нерухоме майно в інший спосіб. Таким чином, позивач вселився до вказаної квартири за згодою
ОСОБА_2 як член сім`ї наймача квартири, де наразі мешкає на протязі двадцяти п`яти років, іншого житла він не має.
Позивач наголошував, що за весь час проживання у квартирі він добросовісно виконував свій обов`язок стосовно її утримання у належному стані, здійснював ремонт квартири, сплачував комунальні платежі, інші платежі щодо утримання помешкання (за обслуговування домофону, інтернет, телебачення тощо).
ОСОБА_1 просив визнати за ним право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2021 року до участі у справі як третіх осіб залучено Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі -
КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва") та ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою
АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на момент звернення позивача з цим позовом до суду, він постійно проживає
у спірній квартирі понад двадцять п`ять років поспіль. Ця квартира є його єдиним житлом. Вселення позивача відбулося у 1996 році за згоди наймача квартири ОСОБА_2, з яким сім`я позивача проживали спільно в квартирі, вели спільне господарство, спільно сплачували житлово-комунальні платежі, утримували житло в належному стані. За весь період проживання позивача у квартирі жодні особи не заявляли вимог щодо виселення позивача, припинення його права користування квартирою тощо. Тому, з огляду на приписи статті 64 ЖК УРСР, позивач користувався спірним житлом нарівні з ОСОБА_2 та користувався усіма правами, ніс усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення
і саме позивач здійснює утримання цього житла.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації задоволено.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 липня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації судовий збір у розмірі 1 362,00 грн.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач вказував про те,
що ОСОБА_2 був наймачем квартири
АДРЕСА_1 . У 1996 році ОСОБА_4 (батько позивача) з родиною, а саме дружиною, донькою, ІНФОРМАЦІЯ_1, та сином (позивачем),
ІНФОРМАЦІЯ_2, за запрошенням ОСОБА_2 оселилися
у вказаній квартирі.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Проте у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що наймач ОСОБА_2 та члени його сім`ї надали позивачу (сім`ї позивача) письмову згоду на вселення до спірної квартири. Крім того, відповідно до листа Військової частини НОМЕР_1 від 04 листопада 2021 року № 116/10/2/5/203 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, хоча за вказаною адресою й не проживає. Тобто, позивач не зареєстрований у спірній квартирі та вона не є його єдиним житлом.
Апеляційний суд також врахував, що на момент вселення позивача до спірної квартири йому було лише 10 років. Таким чином, самостійно вести з наймачем ОСОБА_2 спільне господарство, мати з ним спільні права та обов`язки, спільний бюджет, здійснювати спільні витрати позивач права не мав. Отже, підстав вважати, що позивач вів спільне господарство з наймачем спірної квартири ОСОБА_2 та був членом його сім`ї, немає.
Оскільки позивач не був членом сім`ї наймача спірної квартири, факт його проживання та тривалість проживання у квартирі, не надає позивачу самостійного права на займане житлове приміщення. При цьому факт утримання спірної квартири не є підставою для визнання за позивачем права користування нею.
Також не є підставою для визнання за позивачем права користування спірною квартирою й не заявлення до нього вимог про виселення, оскільки у спірній квартирі зареєстрований ОСОБА_2 . Він як наймач не звертався до житлово-експлуатаційної контори, що обслуговує будинок або до комунального підприємства з приводу вселення до квартири інших осіб та нарахування на них плати за житлово-комунальні послуги. Таким чином, відповідач та підприємство, в господарському віданні якого знаходиться спірна квартира, не знали та не могли знати про порушення їх прав.
Аргументи учасників справи
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на висновок Верховного Суду, застосував норми матеріального права всупереч цьому ж висновку, оскільки проігнорував сукупність інших доказів, звернувши увагу лише на наявність / відсутність письмової згоди, що не є самостійним та визначальним доказом. У матеріалах справи є докази, які свідчать про однозначну згоду наймача щодо вселення сім`ї позивача у квартиру, а тому і про обґрунтованість позовних вимог, зокрема докази, які підтверджують факт постійного проживання позивача
у спірній квартирі з 1996 року, ведення спільного господарства з наймачем, наявність обов`язків щодо утримання квартири, сплати комунальних платежів тощо. Суд апеляційної інстанції вказані докази проігнорував та не надав оцінку відповідним обставинам справи, зазначивши про відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення позивача до спірної квартири, хоча така згода не могла бути надана, оскільки наймач ОСОБА_2 проживав у вказаній квартирі один, що встановлено судами попередніми інстанцій та сторонами не заперечувалось. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності письмової згоди свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки письмова згода членів сім`ї наймача не могла бути надана в силу відсутності таких членів сім`ї, а згода самого ж наймача не вимагається нормою частини першої статті 65 ЖК УРСР;
реєстрація місця проживання військовослужбовця та членів його родини за адресою знаходження військової частини, в якій він проходить службу, узгоджується як з нормативно-правовими актами, так і з дійсними обставинам справи. Позивач на час вселення до спірної квартири, а також під час реєстрації за адресою знаходження військової частини, в якій проходив службу його батько, був неповнолітнім. Оскільки реєстрація дитини може бути здійснена виключно за місцем реєстрації одного з батьків, у позивача не було можливості самостійно приймати рішення щодо обрання місця реєстрації свого проживання. У позовній заяві та доданих до неї документах позивач підтвердив факт постійного проживання в спірній квартирі з часу переїзду до м. Києва, зокрема: квитанціями про сплату за надану електроенергію, актом розрахунків за спожиту електроенергію, квитанціями з оплати послуг телебачення, поштовою кореспонденцію, доказами відвідування дитячої поліклініки Дніпровського району міста Києва, показаннями свідків та іншими доказами. Крім того, згідно з листом Військової частини НОМЕР_1 від 04 листопада 2021 року № 116/10/2/5/203 позивач ніколи не проживав та не проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Це також підтверджує постійне місце проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 та відсутність іншого місця проживання. Обставин щодо проживання позивача за адресою: АДРЕСА_2 не встановлено ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності у позивача іншого житла є помилковим, оскільки обставина його реєстрації за адресою військової частини, в якій проходив службу його батько, сама по собі не зумовлює визначення даного місця як "житла", а є лише суто формальним наслідком певних життєвих обставин, в яких перебувала сім`я позивача;
суд апеляційної інстанції протиправно не взяв до уваги таку обставину справи як тривале проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі, хоча вона створює правові наслідки для позивача у вигляді набуття ним права на житлове приміщення;
ведення спільного з наймачем господарства дійсно було певний час обмежене для позивача з огляду на його вік, що не виключає факту спільного проживання, спільного користування майном, та подальшої, з настанням повноліття, участі ОСОБА_1 у майнових витратах наймача, зокрема на утримання квартири, в якій наймач був зареєстрований;
утримання квартири (як матеріальний аспект, що підтверджує ведення спільного господарства з наймачем) та тривалість проживання (як фактичний показник, що зумовлює виникнення у позивача права на спірну квартиру як на "житло" в розумінні Конвенції та Конституції України) дає підстави вважати, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статей 64, 65 ЖК УРСР.
Це матиме наслідком визнання за ним права на спірну квартиру. Натомість застосування судом апеляційної інстанції частини першої статті 98 та частини першої статті 99 ЖК УРСР до спірних правовідносин є помилковим;
суд апеляційної інстанції помилково визнав ОСОБА_1 таким, що тимчасово вселився до спірної квартири.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року до закінчення її перегляду
в касаційному порядку відмовлено.