Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 205/6482/19
провадження № 61-1253св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Дніпровська міська рада,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Павловська Ганна Олегівна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2022 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Демченко Е. Л., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г. О., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, скасування державної реєстрації права, визнання спадщини відумерлою та передання квартири у комунальну власність.
Позов мотивований тим, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності задоволено частково. Визнано дійсним договір довічного утримання від 10 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4
і ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з: літ. А-9, 1 - коридор площею 5,7 кв. м; 2 - ванна площею 2,0 кв. м; 3 - туалет площею 1,2 кв. м; 4 - кухня площею 9,6 кв. м; 5 - комора площею 0,4 кв. м; 6, 7, 8 - житлові площами 12,4 кв. м,
18,2 кв. м, 7,5 кв. м; І балкон площею 0,9 кв. м, загальна площа 57,9 кв. м; житлова площа 38,1 кв. м.
19 червня 2017 року право власності на зазначену квартиру було зареєстровано
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
23 травня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О., номер запису про право власності 21064498.
27 червня 2017 року право власності на спірну квартиру зареєстровано
в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, який укладено 27 червня 2017 року та посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу
Павловською Г. О., номер запису про право власності 21123935.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня
2017 року у частині часткового задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності скасовано та у скасованій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
На час звернення з позовом до суду власником квартири є ОСОБА_2 .
Дніпровська міська рада наголошувала, що спірна квартира належала
ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 березня
2009 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, та свідоцтва про право власності від 03 лютого 1998 року, виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто право власності на квартиру після смерті
ОСОБА_4 незаконно перейшло до ОСОБА_1, а потім до ОСОБА_2, чим порушено права територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на визнання спадщини відумерлою.
Дніпровська міська рада просила:
визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, що укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г. О. та зареєстрований за № 597;
скасувати державну реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року, номер запису про право власності 21123935, а також державну реєстрацію права власності від 19 червня 2017 року, номер запису про право власності 21064498, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1283096212101;
визнати спадщину, яка складається з квартири
АДРЕСА_1, відумерлою;
передати квартиру АДРЕСА_1
у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня
2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від
21 грудня 2022 року, позовні вимоги Дніпровської міської ради задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, що укладений 27 червня 2017 року між
ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстрований у реєстрі
за № 597.
Скасовано державну реєстрацію права власності від 27 червня 2017 року, номер запису про право власності 21123935, а також державну реєстрацію права власності від 19 червня 2017 року, номер запису про право власності 21064498, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1283096212101.
Визнано спадщину, яка складається з квартири
АДРЕСА_1, відумерлою.
Передано квартиру АДРЕСА_1
у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Стягнено рівними частками з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 1 921,00 грн.
При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2017 року, на підставі якого ОСОБА_1 набула право власності на спірну квартиру, скасовано постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2019 року, тобто ОСОБА_1 неправомірно розпорядилась квартирою, продавши її за договором купівлі-продажу від 27 червня 2017 року, що призвело до порушення інтересів територіальної громади міста Дніпра, до якої, за відсутності спадкоємців померлої особи, за заявою органу місцевого самоврядування, переходить у власність відумерла спадщина.
Оскільки на день ухвалення заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2017 року власник квартири ОСОБА_4 померла, внаслідок чого припинилися її правоздатність, а спадкоємців після її смерті не було, то відчуження спірного майна особою, яка не мала на це права, відбулось з порушенням норм закону. Вказане є підставою для визнання договору купівлі-продажу від 27 червня 2017 року недійсним відповідно до статті 215 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що установивши те, що після смерті ОСОБА_4 спадкоємці за заповітом і за законом відсутні, а з часу відкриття спадщини сплив один рік, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання квартири
АДРЕСА_1 відумерлою спадщиною та передання її у власність територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.
Аргумент апеляційної скарги стосовно дійсності договору купівлі-продажу, оскільки він посвідчений нотаріусом, тобто здійснено усі необхідні дії щодо перевірки законності цієї угоди, апеляційний суд відхилив. Підставою визнання його недійсним є відсутність у ОСОБА_1 права розпоряджатися вказаним майном.
Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, апеляційний суд взяв до уваги, проте цей статус відповідача не дає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Посилання ОСОБА_2 на значне збільшення вартості спірної квартири за рахунок здійснених нею поліпшень суд апеляційної інстанції відхилив, оскільки в постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Згідно із частиною четвертою статті 390 ЦК України якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Отже, частина третя зазначеної норми матеріального права регулює права добросовісного або недобросовісного набувача чужого майна на відшкодування витрат, здійснених ним з часу, коли у власника виникло право на повернення цього майна або на отримання доходів від його використання. Разом з тим положення частини четвертої статті 390 ЦК України застосовуються до правовідносин, при яких добросовісному набувачу (володільцю) належить право на поліпшення набутого ним майна та залишення за собою результатів такого поліпшення за умови можливості їх відокремлення або право на відшкодування сум, на які збільшилась вартість поліпшеного майна, за неможливості їх відокремлення. Застосування зазначених норм матеріального права суттєво різниться залежно від визначення підстав та сум, які підлягають відшкодуванню. Зокрема за положеннями частини третьої підлягають відшкодуванню фактичні витрати, здійснені добросовісним або недобросовісним набувачем, які необхідно було зробити задля збереження майна або на його утримання з часу, коли власнику належало право зокрема на повернення майна. На відміну від норми частини третьої статті 390 ЦК України, за положеннями частини четвертої цієї статті добросовісному набувачу або володільцю належить право отримати відокремлювані поліпшення майна або право на відшкодування невідокремлюваних поліпшень пропорційно збільшенню вартості майна унаслідок цих поліпшень. Тому, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з добросовісного володільця на користь власника майна, суд має виходити з суми, на яку збільшилась вартість будинку, або часу, з якого майно підлягало поверненню та вартості необхідних витрат на його утримання та збереження, які вимушений здійснити добросовісний володілець починаючи з цього часу.
Апеляційний суд також вказав, що визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений
27 червня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловська Г. О. та зареєстрований за № 597; скасування державної реєстрації права власності від
27 червня 2017 року, номер запису про право власності 21123935, а також скасування державної реєстрації права власності від 19 червня 2017 року, номер запису про право власності 21064498, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1283096212101, надасть змогу територіальній громаді міста Дніпра за заявою її представницького органу реалізувати свій законний інтерес, а саме визнати спірну квартиру відумерлою спадщиною та набути її у власність, а в подальшому на виконання своїх повноважень та завдань передати її в користування найменш забезпеченим категоріям населення територіальної громади. Вказане свідчить про дотримання справедливої рівноваги (балансу) між загальним інтересом громади та інтересами відповідача ОСОБА_2 як особи, яка страждає від такого втручання, проте вона не позбавлена можливості відновити своє право у спосіб звернення до ОСОБА_1 з вимогою про відшкодування збитків з підстав, передбачених статтею 661 ЦК України. Тому втручанням у право власності відповідача ОСОБА_2 не може вважатися непропорційним та таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Аргументи учасників справи
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
при задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що ОСОБА_2 набула право власності на спірну квартиру добросовісно. 27 червня 2017 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. та зареєстровано у реєстрі за № 597. Цього ж дня право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 21123935. На час укладення договору купівлі-продажу квартири було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне. Тому добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів права власності на майно, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей. ОСОБА_2 наголошувала, що до придбання квартири вона зробила всі можливі перевірки в державних реєстрах щодо спірного об`єкта нерухомості, тому вона мала "правомірні очікування" ("законні сподівання") стосовно вчинення певних дій щодо цього об`єкта, зокрема і щодо купівлі квартири. У неї не було жодної підстави вважати угоду купівлі-продажу квартири ризикованою чи сумнівною;
суди не звернули уваги на факт значного поліпшення майна (спірної квартири). Згідно з договором купівлі-продажу квартира придбана за 49 700,00 грн, а станом на 26 лютого 2020 року вартість квартири становила 863 559,00 грн. Таким чином, після здійснення ОСОБА_2 ремонту вартість квартири зросла;
саме держава як учасник відповідних правовідносин повинна нести ризик незаконного відчуження майна, оскільки має спеціальні механізми для запобігання цьому. Такий розподіл ризиків між власником і добросовісним набувачем був би невиправданим, якби мова йшла про приватну власність. Оскільки приватний власник майна, так само як і його добросовісний набувач, не повинен відповідати за помилки, "допущені в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном". Такими є, зокрема, процедури нотаріального посвідчення правочинів з нерухомістю та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Крім того, позбавлення власності покладатиме на приватного власника надмірний тягар, пов`язаний з втратою майна та відсутністю дієвих механізмів отримання компенсації за втрачене майно. При ухваленні оскаржених рішень суди виходили лише з інтересів Дніпровської міської ради та не взяли до уваги заперечення ОСОБА_2, не врахували її інтересів;
визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання спадщини відумерлою та передання спірної квартири Дніпровській міській раді призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, оскільки в такому випадку на добросовісного набувача ОСОБА_2 буде покладено індивідуальний та надмірний тягар;
суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, та не врахували практику Європейського суду з прав людини.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою
у задоволенні заяви ОСОБА_2 про зупинення виконання рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 19 липня 2022 року до закінчення перегляду цієї справи в касаційному порядку відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18,
від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі
№ 610/1030/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 20 березня
2019 року у справі № 521/8368/15-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 2-4352/11, від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, від 18 лютого 2021 року
у справі № 14/5026/1020/2011, від 18 березня 2020 року у справі № 199/7375/16-ц, від 20 травня 2020 року у справі № 199/8047/16-ц, від 20 березня 2019 року
у справі № 521/8368/15-ц, від 20 липня 2022 року у справі № 442/2640/20, від
02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 07 грудня 2018 року у справі
№ 910/7547/17, від 27 травня 2020 року у справі № 641/9904/16-ц, від 29 червня
2022 року у справі № 522/12192/17, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що квартира
АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 31 березня 2009 року, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 3-1076, та свідоцтва про право власності від 03 лютого 1998 року, виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.
Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
23 травня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору довічного утримання дійсним та визнання права власності задоволено частково. Визнано дійсним договір довічного утримання від 10 червня 2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з: літ. А-9, 1 - коридор площею 5,7 кв. м; 2 - ванна площею 2,0 кв. м;
3 - туалет площею 1,2 кв. м; 4 - кухня площею 9,6 кв. м; 5 - комора площею
0,4 кв. м; 6, 7, 8 - житлові площами 12,4 кв. м, 18,2 кв. м, 7,5 кв. м; І - балкон площею 0,9 кв. м, загальна площа 57, 9 кв. м, житлова площа 38,1 кв. м.
19 червня 2017 року зазначена квартира була зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на підставі заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 23 травня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу