ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа №640/2084/20
адміністративне провадження № К/990/37077/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Білак М.В., Соколова В.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції справу № 640/2084/20
за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, ухвалену колегією у складі головуючого судді Файдюка В.В., суддів: Мєзєнцева Є.І., Собківа Я.М.,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У січні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач), в якій просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 №1110ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади;
1.2. стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
2. В обґрунтування протиправності оскаржуваного наказу позивач зазначає, що він виданий на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), який передбачає звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Однак, Генеральна прокуратура не перебуває в стані припинення, що фактично свідчить про не настання події, з якою пов`язано застосування вказаних положень.
2.1. Зауважує, що звільнення його під час перебування на лікарняному після хірургічної операції онкологічної хвороби та як особи із інвалідністю грубо порушують права позивача, передбачені КЗпП України та Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".
2.2. На думку позивача, надання Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ) дозволу кадровим комісіям під час проведення атестації брати до уваги не перевірені матеріали (анонімну інформацію) стосовно прокурора порушує принцип незалежності прокурорів та суперечить статтям 3, 8, 21 24, 28, 55, і 68 Конституції України. Саме тому, ним подано 14.10.2019 Генеральному прокурору заяву довільної форми про переведення до Офісу Генерального прокурора, а не встановленого зразка, який затверджено Порядком № 221.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
3. ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника управління забезпечення охорони державної таємниці Генеральної прокуратури України та органів прокуратури.
4. У зв`язку з набранням 25.09.2019 чинності Законом № 113-ІХ, яким запроваджено реформу прокуратури, обов`язковою умовою якої є атестація, успішне проходження усіх етапів якої є підставою для переведення до Офісу Генерального прокурора обласних прокуратур чи окружних прокуратур, позивач до 15.10.2019 мав подати Генеральному прокурору заяву, форма якої затверджена Додатком 2 до Порядку № 221, про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратур чи окружних прокуратур та про намір пройти атестацію.
5. Позивач 14.10.2019 звернувся до Генерального прокурора із заявою про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, яка була складена в довільній формі, а саме наступного змісту: "У зв`язку з реорганізацією (реформуванням) органів прокуратури прошу призначити мене в Офіс Генерального прокурора на аналогічну посаду в режимно-секретному відділі".
6. Генеральним прокурором 17.10.2019, керуючись статтею 9 Закону № 1697-VII, підпунктом 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, видано наказ № 1110ц, яким позивача звільнено із займаної посади з 18.10.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
7. Згідно листків непрацездатності серії АДХ № 630873, АДШ № 264202, АДЧ № 374101, АДР № 926363, виданих ДНУ "НПЦ ПКМ" ДУС, в період з 06.09.2019 по 26.12.2019 включно позивач знаходився на амбулаторному лікуванні.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
8. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2021 позов задоволено:
8.1. визнано протиправним та скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 №1110ц про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та органів прокуратури;
8.2. стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 452 655, 33 грн.
9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем було направлено на адресу Генерального прокурора Рябошапки Р.Г. заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора, проте довільної форми. Однак, відповідач про неналежне оформлення цієї заяви до закінчення строку її подання позивача не повідомляв.
9.1. Надаючи оцінку правомірності підстав звільнення позивача із займаної посади суд першої інстанції, із посланням на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, зазначив, що чітко визначеною нормою Закону № 113-ІХ моментом звільнення у цьому конкретному випадку є не завершення процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події, зумовленою саме неподанням позивачем заяви за формою, визначеною Порядком № 221, про переведення до Офісу Генерального прокурора та про намір, у зв`язку з цим, пройти атестацію.
9.2. Поруч із цим, суд першої інстанції зазначив, що законодавцем передбачено дві самостійні підстави для звільнення прокурора із займаної ним посади на підставі пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII а саме: у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду або у разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
9.3. За висновком суду першої інстанції, застосування такого пункту має обов`язковою умовою наявність факту або ліквідації, або реорганізації органу прокуратури, або скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
9.4. Суд цієї інстанції також зауважив, що у разі, якщо б застосування пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX не потребувало наявності факту ліквідації, реорганізації органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в такому випадку втрачала би сенс побудована законодавцем конструкція цієї норми з посиланням саме на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
9.5. З огляду на те, що у цьому випадку відсутні ознаки ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому позивач обіймав посаду, тому, на переконання суду першої інстанції, посилання у наказі про звільнення на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII є безпідставним.
9.6. У підсумку суд першої інстанції констатував, що оскаржуваний наказ Генерального прокурора не відповідає критерію обґрунтованості, оскільки не містить конкретних підстав для його прийняття, з огляду на те, що відбулася лише зміна власної назви відповідача з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.
9.7. Суд цієї інстанції також дійшов висновку, що з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.10.2019 по 15.12.2021 у сумі 1 452 655,33 грн (2685,13 грн (середньоденний заробіток позивача) х 541 днів (робочі дні за час вимушеного прогулу)).
10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.12.2021 скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
10.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що заява прокурора про призначення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора повинна відповідати вимогам пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ.
10.2. Зазначена позиція, як зауважив суд апеляційної інстанції, узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а, де зазначено, що відповідно до пункту 10 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ подана прокурором заява, для визначення її відповідності вимогам закону, мала містити такі відомості: про переведення на посаду прокурора в обласну прокуратуру; про намір пройти атестацію; про надання згоди на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
10.3. При цьому, судом цієї інстанцій враховано практику Верховного Суду у цій категорії спорів, де прокурором подавалася заява довільної форми. Зокрема, у справі № 640/23342/19 в постанові від 25.11.2021 Верховний Суд, враховуючи, що позивачем було подано у встановлений строк заяву та висловлено намір пройти атестацію для переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, висновував, що подана прокурором заява у достатній мірі дає розуміння волі позивача щодо погодження на проходження процедур атестації.
10.4. Проте, у цій справі, як зауважив суд апеляційної інстанції, подана ОСОБА_1 заява такої згоди не містила. Так, заява, подана позивачем містить лише згоду на призначення на аналогічну посаду в Офісі Генерального прокурора та не містить надання згоди на проходження атестації, надання згоди на обробку персональних даних, надання згоди на застосування процедур атестації, надання згоди на застосування умов проведення атестації.
10.5. Суд цієї інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції, який уважав, що сама лише невідповідність такої заяви вимогам, встановленим Порядком № 221, не може мати наслідком звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII в силу пункту 10 та підпункту 1 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-IX.
10.6. Так, суд апеляційної інстанції зазначив, що поза увагу суду першої інстанції залишилася позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 21.09.2021 у справі № 160/6204/20, де зазначено, що посилання у пункті 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX на нормативний припис - пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, як на підставу для звільнення прокурора, містить інший зміст положень цієї статті, які визначають загальні підстави для звільнення прокурорів, визначені Законом № 1697-VІІ.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
11. Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, де, з урахуванням уточненої касаційної скарги, просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.07.2022 у справі № 640/2084/20 та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.12.2021.
11.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пунктів 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
11.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник указує на необхідність відступити від висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку із пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19.05.2022 у справах № 560/2844/20 та № 240/9928/20.
11.3. Як зазначає позивач, у вказаних постановах Верховний Суд дійшов висновку, про те, що у пункті 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, як на підставу для звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку № 221 відповідно до Закону № 113-ІХ). При цьому, як зауважив Верховний Суд, юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ, у цьому випадку є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором регіональної прокуратури, а не закінчення процесу ліквідації чи реорганізації або завершення процедури скорочення чисельності прокурорів. Тобто звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VІІ є нормативною підставою, а фактологічною - рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації позивачкою.
11.4. Проте, позивач не погоджується із вказаним висновком Верховного Суду з огляду на те, що процедура атестації, запроваджена Законом №113-ІХ, не є самостійною, а є частиною процедури переведення прокурорів до нового органу прокуратури із врахуванням результатів її проходження.
11.5. На думку касатора, застосований у цій справі судом апеляційної інстанції висновок Верховного Суду у справах №560/284420 та №240/9928/20 щодо застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-УІІ у сукупності із пунктом 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ не сприяє реалізації приписів частини шостої статті 43 Конституції та частин першої і третьої статті 16 Закону № 1697-VІІ щодо встановлених гарантій від незаконного звільнення прокурорів зі служби.
11.6. Щодо підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, то в первинній касаційній скарзі їх обґрунтування позивач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII та Закону № 113-ІХ з урахуванням обставин подання позивачем заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора під час його перебування на лікарняному.
11.7. Крім того, зауважує, що визначене Законом № 113-ІХ попередження про наступне вивільнення усіх діючих прокурорів, є невід`ємною частиною процедури звільнення за скороченням штатів, застосування якої також повинно відбуватися у відповідності до закону. А тому уважає, що пункт 6 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ не повинен застосовуватися до спірних правовідносин через суперечність Конституції України установленого цим пунктом порядку звільнення прокурорів у частині попередження їх про можливе майбутнє звільнення.
11.8. У цьому аспекті звертає увагу на Рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) від 21.07.2021 № 4-р(ІІ)/2021, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) пункт 8 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про національну поліцію" від 02.07.2015, а саме: "з дня публікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства Внутрішніх Справ України, його територіальних органів закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів".
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.01.2023 відкрите касаційне провадження за наведеними підставами.
13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 10.10.2023 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду у попередньому судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.
Позиція інших учасників справи
14. Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, де Офіс Генерального прокурора просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
14.1. У цьому відзиві відповідач указує, що подача прокурором заяви визначеного змісту та форми є тим юридичним фактом, з яким Закон № 113-ІХ пов`язує виникнення правовідносин щодо проходження прокурорами атестації.
14.2. Відповідач звертає увагу, що питання відповідності поданої прокурором заяви змісту та форми, визначеної Законом № 113-ІХ було предметом дослідження Верховного Суду у постанові від 26.11.2020 у справі № 200/13482/19-а, де зазначено, що у заяві повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації.
14.3. Водночас, як підкреслює відповідач, заява, подана ОСОБА_1 не відповідає вимогам, встановленим Законом № 113-ІХ, та не містить обов`язкових умов, зокрема наміру пройти атестацію, згоду на обробку персональних даних, згоду на застосування процедур атестації, згоду на застосування умов проведення атестації, а отже вважається такою що не подана.
14.4. Офіс Генерального прокурора наполягає, що юридичним фактом, який зумовлює звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у цьому випадку є неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення на посаду прокурора за відповідною формою, відповідно до вимог пункту 10 розділу II Закону № 113-ІХ та пункту 9 розділу І Порядку № 221. При цьому, такої умови як прийняття уповноваженими органами чи особами рішень про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів вказаним пунктом не передбачено.
14.5. Зауважує на тому, що Верховний Суд у постановах від 21.09.2021, 24.09.2021 та 29.09.2021 у справах №№ 200/5038/20-а, 160/6596/20, 140/3790/19, 280/4314/20, 440/2682/20, сформував позицію згідно з якою обставини, передбачені у підпунктах 1-4 пункту 19 розділу II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ, зокрема і щодо неподання прокурором у встановлений строк заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, є самостійною та безумовною підставою для звільнення прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII.
Позиція Верховного Суду
Джерела права та акти їхнього застосування, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
15. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
16. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
17. Спірним питанням у цій справі є (не)правомірність звільнення позивача з посади та зі служби в органах прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII у зв`язку із поданням заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора, яка за своїм змістом та формою не відповідає Додатку 2 до Порядку № 221 та вимогам пункту 10 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-ІХ.
18. Ключове питання у межах спірних правовідносин, які склалися у цій справі, полягає у (не)правомірності застосування пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури) у зіставленні з пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-IХ щодо підстав та умов звільнення прокурора з посади.
19. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в частині підстав касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, зокрема необхідності відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 113-ІХ у взаємозв`язку із пунктом 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII, викладених у постановах від 19.05.2022 у справах № 560/2844/20 та № 240/9928/20, колегія суддів виходить із такого.
20. Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII Конституцію України доповнено статтею 131-1, яка вказує зокрема на те, що за новим українським конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно вмонтовано в загальну систему правосуддя.
21. Отже, Конституція України віднесла прокурорів у розділ правосуддя, змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання як суддів, так і прокурорів.
22. У зв`язку із імплементацією цих змін у національний правопорядок 19.09.2019 прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, у пункті 1 пояснювальної записки до проєкту якого наголошено, що після ухвалення Закону № 1697-VII в органах прокуратури не відбулося повноцінного кадрового перезавантаження з метою очищення лав прокурорів від осіб, які не відповідають вимогам доброчесності і професійності, що впливало на належність рівня виконання прокурорами своїх повноважень, а також рівня підтримки діяльності прокуратури суспільством. Цей Закон спрямований не стільки на зміну форми чи змісту діяльності прокуратури, скільки на проведення оцінки діючих прокурорів критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики.
23. Отже, проведення атестації прокурорів було визначено на законодавчому рівні як умова реформування органів прокуратури, що стосувалась зокрема усіх без винятку прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати у органах прокуратури.
24. За змістом цього Закону реформування прокуратури є цілеспрямованим комплексом процедур і заходів, передбачених чинним законодавством, спрямованих на трансформацію цінностей, принципів, завдань і функцій прокуратури, а також стандартів і організаційно-правових засад її діяльності. Мета цієї реформи - сформувати в Україні ефективну прокуратуру, яка б користувалася повагою та довірою суспільства та сформувати високопрофесійний і доброчесний корпус прокурорів.
25. Реалізація кадрового перезавантаження за цим Законом відбувається у формі атестації діючих прокурорів на відповідність критеріям професійної компетенції, доброчесності та професійної етики. Встановлена цим Законом атестація не має систематичного характеру, відбувається одноразово за окремим законом, є винятковою.
26. З дня набрання чинності Законом № 113-ІХ усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII (пункт 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ).
27. Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
28. Пунктом 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
29. Пунктом 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ визначено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови настання, зокрема однієї із таких підстав:
29.1. неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;
30. Суть запровадженого Законом № 113-ІХ етапу реформування прокуратури в частині кадрового перезавантаження полягала у тому, що корпус прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур мав формуватися, зокрема із уже переведених прокурорів, які на день набрання чинності цим Законом працювали на посадах прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних та місцевих прокуратурах та успішно пройшли атестацію у порядку, визначеному Законом № 113-ІХ.
31. Частиною третьою статті 16 Закону № 1697-VII, в редакції до внесення змін Законом №113-IX, було встановлено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
32. З набранням чинності Законом № 113-ІХ стаття 16 Закону № 1697-VII зазнала змін та на момент виникнення спірних правовідносин була викладена в редакції, відповідно до якої прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом (підпунктом 12 пункту 21 розділу І Закону № 1697-VII у частині третій статті 16 слова "цим Законом" замінено словом "законом").
33. Таким чином на час виникнення спірних правовідносин законодавство, що регулює підстави та порядок звільнення прокурора з посади або припинення його повноважень, не обмежувалось виключно положеннями Закону № 1697-VII.
34. Прокурор відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.