ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 921/325/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Мачульського Г.М., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Установи "Агенція регіонального розвитку в Тернопільській області"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 (колегія суддів: Зварич О.В. - головуючий, Гриців В.М., Малех І.Б.) у справі
за позовом Установи "Агенція регіонального розвитку в Тернопільській області"
до Акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Тернопільська обласна рада,
про визнання договору оренди недійсним та зобов`язання повернути сплачену орендну плату в загальній сумі 328 024,38 грн
(за участю представників: позивача - Ткачук О.А.; відповідача - Новак А.А.)
СУТЬ СПОРУ
1. Сторонами цього спору є Установа "Агенція регіонального розвитку в Тернопільській області" (далі - Установа, позивач, орендар) та Акціонерне товариство "Національна суспільна телерадіокомпанія України" (далі - Телерадіокомпанія, відповідач, орендодавець).
2. У 2018 році сторони уклали договір оренди офісних приміщень строком на три роки (до 2021 року). У 2021 році орендар повернув об`єкт оренди за актом орендодавцю і правовідносини між сторонами припинились.
3. У подальшому Орендар дізнався, що в спорі між орендодавцем та міською радою про право власності на офісні приміщення (справа №921/389/19), суд визнав право власності за міською радою і констатував, що орендодавець ніколи не був власником.
4. З цього орендар зробив висновок, що при укладенні та виконанні договору орендодавець вводив його в оману, тому договір на підставі норм статті 230 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним. Наслідком такої недійсності має бути повернення всіх грошових коштів, сплачених за договором, в порядку реституції.
5. Орендодавець заперечував, покликаючись на належне виконання сторонами умов договору протягом строку його дії, відсутність підстав для недійсності договору оренди в момент його укладення та неналежність обраного позивачем способу захисту своїх прав.
6. Суд першої інстанції з доводами позивача погодився і позов задовольнив.
7. Суд апеляційної інстанції в позові відмовив, стверджуючи, що, хоч орендодавець дійсно не був власником офісних приміщень, права орендаря цим не порушено.
8. Верховний Суд, аналізуючи цей спір, доходить висновку, що справжньою метою заявлення позову є повернення грошових коштів, а недійсність договору є інструментом, який дозволяє цієї мети досягнути. В цьому контексті ключовими питаннями спору є:
- Чи має суд визнати недійсним договір оренди офісних приміщень і повернути Орендарю в порядку реституції всі сплачені за ним кошти, якщо після закінчення строку дії договору оренди з`ясувалось те, що орендодавець ніколи не був власником приміщень, які здавав в оренду
- Якщо ні, то на якій правовій підставі.
ОБСТАВИНИ СПОРУ
9. 01.11.2018 між Телерадіокомпанією та Установою укладено договір оренди нерухомого майна №357-7/4 (далі - договір оренди) загальною площею 106,70 кв.м, а саме: приміщення №№ 4-29, 4-30, 4-31, 4-32, 4-33, 4-34, 4-35 на третьому поверсі будівлі за адресою: м. Тернопіль, бульвар Т.Шевченка, 17. Строк дії договору оренди до 30.09.2021.
10. Згідно з пунктом 1.2 договору оренди орендоване майно належить орендодавцю на праві власності.
11. Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору оренди загальний розмір орендної плати за перші три місяці користування орендованим майном становить 1,20 грн за кожен місяць оренди; загальний розмір орендної плати за один місяць користування орендованим майном становить 10 690 грн, починаючи з четвертого місяця, а саме з 01.02.2019.
12. 01.11.2018 сторони підписали акт приймання-передачі орендованого майна.
13. Під час строку дії договору оренди сторони неодноразово вносили до нього зміни шляхом підписання додаткових угод.
14. 15.11.2018 здійснено державну реєстрацію права комунальної власності Тернопільської обласної ради на нерухоме майно: будівлю загальною площею 4478 кв.м. у м. Тернопіль по бул. Т.Шевченка, 17.
15. Рішенням господарського суду Тернопільської області від 16.12.2019 у справі №921/389/19, яке набрало законної сили, встановлено, що Телерадіокомпанія не набула права власності на будівлі по бульвару Т. Шевченка, 17 в м. Тернопіль, а відповідні будівлі належать до комунальної власності.
16. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 17.08.2021 у справі №921/220/21, яке набрало законної сили та було виконано Установою, задоволено позов Телерадіокомпанії про стягнення з Установи 48 268,99 грн боргу з орендної плати за договором оренди.
Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову
17. У липні 2022 року Установа звернулася до суду з позовом до Телерадіокомпанії про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання відповідача повернути сплачену орендну плату в сумі 328 024,38 грн.
18. Позов мотивований тим, що відповідач не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності для укладення оспорюваного договору, оскільки не був власником орендованого майна. Отже, відповідач ввів позивача в оману, зазначивши в умовах договору про належність йому орендованого приміщення на праві власності. У зв`язку з цим сплачені позивачем кошти в якості орендної плати на виконання недійсного правочину підлягають поверненню відповідачем на підставі статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції
19. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 18.01.2023 позов задоволений. Визнано недійсним договір оренди та зобов`язано відповідача повернути позивачу 328 024,38 грн сплаченої орендної плати.
20. Суд першої інстанції виходив з того, що об`єкт оренди не належав відповідачу на праві власності на момент вчинення договору оренди, а отже орендодавець не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності на його укладення. Також оспорюваний договір є недійсним у порядку статті 229 ЦК України, як такий, що укладений під впливом помилки. З огляду на недійсність договору оренди відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України сплачена на виконання недійсного правочину орендна плата підлягає поверненню позивачу.
Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
21. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2023 рішення суду першої інстанції скасовано з прийняттям нового рішення про відмову в позові.
22. Суд апеляційної інстанції констатував не доведення позивачем факту порушення його прав внаслідок укладення спірного договору, який на момент звернення з позовом вже був повністю виконаний його сторонами. Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про визнання правочину недійсним.
Касаційна скарга
23. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи касаційної скарги
24. Суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду України в постановах від 15.12.2013 у справі № 6-94цс13, від 09.12.2015 у справі № 6-849цс15, від 21.09.2016 у справі № 6-1512цс16, від 16.03.2016 у справі № 6-93цс16, Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 947/32485/20, внаслідок чого помилково не застосував до спірних правовідносин норми статей 203, 215, 216, 229, 230, частини 1 статті 761 ЦК України. Також апеляційний суд не врахував висновок Верховного Суду в постанові від 11.05.2023 у справі №902/314/22 щодо визначення предмета і підстав спору та обґрунтованості позову.
Позиція Верховного Суду
Відповідь на ключове питання спору, оцінка аргументів сторін та суду апеляційної інстанції в цьому контексті
25. Верховний Суд зазначає, що підставою для відмови в задоволенні позову Установи про визнання недійсним договору оренди стало встановлення судом апеляційної інстанції факту відсутності порушення прав та інтересів позивача внаслідок укладення ним оспорюваного правочину, який був повністю виконаний сторонами та припинив свою дію на момент звернення з позовом.
26. Заперечуючи такі висновки апеляційного суду, позивач у касаційній скарзі продовжує наполягати на невідповідності оспорюваного правочину вимогам законодавства тобто вважає, що апеляційний суд помилково не розглянув заявлений ним позов по суті заявлених вимог.