ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 200/9653/21
касаційне провадження № К/990/13551/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 29.11.2021 (суддя Льговська Ю.М.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022 (головуючий суддя - Гайдар А.В., Блохін А.А., Казначеєв Е.Г.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості з відшкодування податку на додану вартість та пені,
УСТАНОВИВ:
У серпні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, податковий орган), Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - орган казначейства), в якому просило стягнути з Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на користь позивача заборгованість бюджету з відшкодування податку на додану вартість за грудень 2014 року в розмірі 465010,00 грн та пені, нарахованої на суму такої заборгованості, в розмірі 480998,70 грн.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 29.11.2021, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2022, залишив без розгляду позовну заяву Товариства.
Залишаючи позов без розгляду, суди виходили з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі позивач доводить, що застосування нової судової практики щодо скорочення строку звернення до суду з цим позовом, є неприпустимим, оскільки на момент подання позову та відкриття судом провадження у справі сталою була судова практика щодо тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування рішень про визначення грошових зобов`язань у 1095 днів.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.06.2022 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 10.10.2023 - закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 11.10.2023.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як установлено судами попередніх інстанцій, постанова Донецького окружного адміністративного суду від 12.05.2015 у справі № 805/1294/15-а відповідно до частини третьої статті 254 КАС України в редакції, яка чинна на день прийняття судового рішення, набрала законної сили в день набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження - 13.07.2015.
29.07.2015 відкрито касаційне провадження, за результатами якого Верховний Суд постановою від 08.08.2019 судові рішення у справі № 805/1294/15-а залишив без змін.
Надаючи оцінку правомірності залишення позову без розгляду у даній справі за спірними правовідносинами, Верховний Суд виходить із такого.
Загальні норми процедури судового оскарження в межах розгляду публічно-правових спорів регулюються Кодексом адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КАС України).
На підставі частин першої - третьої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною другою статті 44 КАС України передбачено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду зауважує, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
В свою чергу, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.