ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 804/788/16
касаційне провадження № К/9901/40781/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
розглянув у письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудконструкція" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 (головуючий суддя - Чабаненко С.В., судді - Прокопчук Т.С., Шлай А.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбудконструкція" до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Спецбудконструкція" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м.Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 16.09.2015 №0002692202, №0002682202, від 28.01.2016 №0034201702.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП "Технолюксбудсервіс", які належним чином відображені у податковому та бухгалтерському обліках Товариства на підставі відповідних первинних документів, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 17.08.2016 позов задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення 16.09.2015 №0002692202, №0002682202, від 28.01.2016 №0034201702.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, оскільки господарські операції між позивачем та зазначеним контрагентом відбулись фактично.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 05.04.2017 скасував судове рішення першої інстанції, у задоволенні позову відмовив повністю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що сукупність наданих доказів не підтверджує факт реальності здійснення господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентом. Відсутність доказів реального вчинення господарських операцій виключає правомірність віднесення платником податків до складу витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними в рамках таких господарських операцій, незважаючи на наявність у останнього податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного податкового законодавства.
Позивач, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Стверджує про підтвердження господарських операцій між ним та його контрагентом з підстав їх реальності та підтвердження необхідними первинними документами, які залишені судом апеляційної інстанції поза увагою.
Відповідач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26.05.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою позивача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.10.2023 закінчив підготовку справи до касаційного розгляду, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 11.10.2023.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за результатами якої складено від 28.08.2015 №1601/04-61-22-02/32571045 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:
пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 135.1 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.10 статті 137, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в наслідок чого позивачем занижено податок на прибуток в 2014 році на загальну суму 411051,00 грн;
пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в насідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 657055,00 грн, в тому числі за січень 2014 року в сумі 27110,00 грн, червень 2014 року в сумі 60655,00 грн, липень 2014 року в сумі 208870,00 грн, жовтень 2014 року в сумі 360420,00 грн;
пункту 51.1 статті 51 ПК України, в наслідок чого позивачем не відображено в податкових розрахунках за формою - 1-ДФ за ІІ, ІІІ, та ІV квартали 2014 року нарахування та виплати по фізичним особам-підприємцям та самозайнятим особам;
підпункту 1.6 пункту 16 підрозділу 10 Розділу ХХ ПК України, що призвело до несплати військового збору за листопада 2014 року в сумі 1800,00 грн;
підпункту 1) пункту 2 статті 6, підпункту 1) статті 7, пунктів 5, 7 статті 8, пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", що призвело до несплати єдиного внеску за листопад 2014 року на загальну суму 26220,75 грн.
На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.09.2015:
№0002692202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 657055,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 328527,50 грн;
№0002682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем в сумі 411051,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 205525,50 грн;
№0022071702, яким позивачу збільшено суми грошового зобов`язання з військового збору за основним платежем в сумі 1800,30 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 450,08 грн.
За наслідками адміністративного оскарження прийнятих рішень, рішенням Державної фіскальної служби України від 23.12.2015 №27498/6/99-99-10-01-03-15 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 16.09.2015 №0002692202, №0002682202, частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.09.2015 №0022071702, збільшено штрафну санкцію, визначену в податковому повідомленні-рішенні на 292,99 грн.
Контролюючим органом на підставі вказаного рішення прийнято податкове повідомлення-рішення від 28.01.2016 №0034201702, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору за основним платежем в розмірі 1365,99 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 743,07 грн.
Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про зазначені вище порушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з вказаним вище контрагентами, які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов на підставі відсутності первинних документів в підтвердження здійснення таких операцій, наявності недоліків у первинних документів, відсутності фактичної можливості здійснення таких операцій у контрагента позивача.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Згідно з пунктом 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (пункт 138.2 статті 138 ПК України).
Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.
Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон №996-ХІV.
Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.