ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 759/9489/17
провадження № 51-3247 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7, на вирок Святошинського районного суду міста Києва від 20 вересня 2022 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016000000002769 від 07 жовтня 2016 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Синельникове, Дніпропетровська область, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).
Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції законів від 08 квітня 2014 року № 1183-VII та від 07 жовтня 2014 року № 1689-VII) та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією всього належного їй майна. Вирішено питання щодо скасування арешту.
Згідно з вироком, суд першої інстанції визнав доведеним, що громадянка України ОСОБА_7, будучи суддею апеляційного суду АР Крим, вчинила державну зраду, тобто умисно, на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України надавала іноземній державі (Російській Федерації) допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.
27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим. Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01березня 2014 року, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід`ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада
АР Крим 16 березня 2014 року провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. 17 березня 2014 року Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники АР Крим та м. Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим
і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів".
Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
Під час зазначених подій ОСОБА_7, будучи громадянкою України, мешканкою Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішила надати допомогу
в проведенні підривної діяльності Російській Федерації проти України.
Зокрема, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вчинення державної зради, ОСОБА_7, обіймаючи посаду судді Апеляційного суду АР Крим (призначена Постановою Верховної Ради України від 06 червня 2013 року №328-VІІ суддею апеляційного суду АР Крим), діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Апеляційного суду АР Крим по АДРЕСА_1, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжила здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 "Федерального Конституційного Закону" Російської Федерації № 6-ФКЗ "Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим
та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя" до створення і початку діяльності
на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації
з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом
як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечила посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, упродовж березня - листопада 2014 року суддя Апеляційного суду АР Крим, громадянка України ОСОБА_7, будучи на території АР Крим, свідомо, умисно підготувала та подала до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Верховного Суду незаконно створеної Республіки Крим
як суб`єкта Російської Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації "Про статус суддів в Російській Федерації". Після цього ОСОБА_7 за власноруч складеною заявою, взяла участь у конкурсі на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подала такі документи: копію документа, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документа, який підтверджує отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки та інших документів, на підтвердження трудової діяльності; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості та відомості
про доходи і майно, належне їй на праві власності, та обов`язки майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя і неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов`язки майнового характеру подружжя і неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердила особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
За результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19 грудня 2014 року №786 внаслідок зазначених дій діючий суддя судової влади України, громадянка України ОСОБА_7 була призначена на посаду судді Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжила здійснення правосуддя вже як суддя Верховного Суду Республіки Крим Російської Федерації.
Своїми діями, які виразилися в забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади, як невід`ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що у свою чергу призводить до зміцнення окупаційної влади
та недопущення контролю української влади на півострові, завдяки чому окупація триває, ОСОБА_7 вчинила державну зраду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 22 березня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20 вересня 2022 року - без змін.
Вимогитаузагальненідоводиосіб, якіподали касаційнускаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6, посилаючись
на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження, у зв`язку
з відсутністю в ії діях складу злочину.
На обґрунтування касаційної скарги захисник зазначає, що:
· в обвинувальному акті та в оскаржених судових рішеннях не зазначено точного виду і розміру шкоди, завданої правопорушенням, а також не вказано, якими конкретно діями або рішеннями ОСОБА_7 завдала шкоди суверенітету України;
· на час вчинення інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення рішення Ради Безпеки ООН, яким РФ визнано агресором, не існувало;
· законодавство України не містить чіткого визначення терміна "підривна діяльність", не доведено фактів вчинення ОСОБА_7 дій, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 111 КК України;
· дії ОСОБА_7, які, можливо, мали місце під час перебування на посаді судді РФ, не утворюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України;
· ОСОБА_7 не є суб`єктом злочину за ч. 1 ст. 111 КК України, оскільки набула громадянство іншої держави в добровільному порядку, що є підставою для позбавлення її громадянства України;
· відсутність заяви в уповноваженого органу про її звільнення з посади судді України не свідчить про те, що ОСОБА_7 не намагалася подати таку заяву. Також зазначив, що остання не змогла цього зробити з об`єктивних причин;
· твердження суду про те, що ОСОБА_7 добровільно подала документи для зайняття посади судді РФ, порушує презумпцію невинуватості, оскільки
є припущенням;
· ОСОБА_7 не проінформована про кримінальне провадження щодо неї, тому обмежена в реалізації своїх прав, чим порушено її право на вільний вибір захисника.
На касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 прокурор ОСОБА_8 подала заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Позиціїучасниківсудовогопровадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою
та просив залишити її без задоволення.
МотивиСуду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Натомість зазначені обставини, на які посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом ретельної перевірки в судах першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Розглянувши це кримінальне провадження в порядку спеціального судового розгляду, суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватою у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та призначив відповідне покарання.
Висновки судів у частині призначеного ОСОБА_7 покарання в касаційному порядку сторонами кримінального провадження не оспорюються.
Щодо доводів захисника про те, що дії ОСОБА_7, які, можливо, мали місце під час її перебування на посаді судді РФ, не утворюють складу злочину, передбаченого
ч. 1 ст. 111 КК України; твердження суду про те, що ОСОБА_7 добровільно подала документи для зайняття посади судді РФ, є припущенням; відсутність заяви
в уповноваженого органу про звільнення ОСОБА_7 з посади судді України
не свідчить про те, що остання не намагалася подати таку заяву
Як убачається з матеріалів провадження, свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України, суд першої інстанції обґрунтував письмовими доказами, зокрема: листами Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року №18-2153/15 та Вищої Ради Юстиції від 12 січня 2015 року № 112/0/9-15, згідно з якими суддя апеляційного суду АР Крим ОСОБА_7 до ВККС чи до ВРЮ із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не зверталася, хоча мала таку можливість; копіями постанов Верховної Ради України від 06.06.2013 року №328-VІІ "Про обрання суддів" та від 19 квітня 2016 року №1138-VІІІ "Про звільнення судді", згідно з якою ОСОБА_7 звільнена з посади судді АР Крим у зв`язку з порушенням присяги; рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15, згідно з яким ОСОБА_7, яка обіймала посаду судді Апеляційного суду АР Крим, призначена на посаду "судді Верховного суду Республіки Крим". Тобто, не будучи у встановленому законом порядку звільненою з посади судді України, ОСОБА_7 прийняла на себе повноваження "судді" іншої держави; протоколом огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року
та додатками до нього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ і згідно з
пп. "а" п. 2 Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року №786 ОСОБА_7 призначена на посаду "судді Верховного суду Республіки Крим"; листом Міністерства Юстиції України від 21 березня 2016 року, протоколом огляду документів від 15 серпня
2016 року, протоколом огляду інтернет-видань від 22 березня 2017 року з додатками у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, а також роздруківками із сайту "Верховного суду Республіки Крим" на підтвердження обставин здійснення ОСОБА_7 правосуддя від імені РФ на підставі законодавства РФ
на території АР Крим без припинення статусу судді Апеляційного суду АР Крим відповідно до законів України упродовж 2014 - 2015 років, як суддею незаконно створеного судового органу окупаційної влади "Верховного суду Республіки Крим".
Дослідивши докази, надавши кожному з них оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності
та взаємозв`язку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України.
Так, проаналізувавши досліджені докази, місцевий суд встановив, що громадянка України ОСОБА_7, не будучи у встановленому законами України порядку звільненою з посади судді Апеляційного суду АР Крим, у березні - грудні 2014 року як "суддя" незаконно створеного "верховного суду Республіки Крим" здійснювала "правосуддя" на окупованій території України від імені іноземної держави - РФ, керуючись
її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду "судді верховного суду Республіки Крим РФ", прийняла на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію.
Суд першої інстанції дійшов переконання, що здійснення ОСОБА_7 за таких умов "правосуддя" від імені РФ свідчить про порушення нею вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки це забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення й функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання нею допомоги РФ у проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Разом з тим суд також зауважив, що достатній рівень освіти, спеціальних знань
і життєвого досвіду ОСОБА_7 для усвідомлення нею фактів активної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про її кваліфікаційний рівень підготовки як судді
в галузі права, який дозволяв їй тривалий час здійснювати правосуддя.
При цьому суд дійшов висновку, що на свідомий і добровільний характер дій
ОСОБА_7 з надання допомоги РФ в проведенні підривної діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, вказував характер таких дій,
їх послідовність, тривалість у часі та динаміка розвитку.
Так, обґрунтовуючи свої висновки в цій частині, суд у своєму рішенні також зазначив, що суддя Апеляційного суду АР Крим ОСОБА_7, починаючи з 21 березня 2014 року, не склала своїх повноважень, як суддя не вчинила жодних дій у зв`язку з своєю мовчазною згодою на автоматичне набуття по факту громадянства іншої країни,
а продовжила здійснювати "правосуддя" як "суддя верховного суду Республіки Крим". Керуючись при цьому матеріальним та процесуальним правом іноземної держави, брала успішну участь у конкурсі на зайняття посади "судді верховного суду Республіки Крим РФ", процедура якого передбачала свідоме складання окремих документів
та добровільне подання персональних особистих даних про себе і членів своєї сім`ї,
та надалі продовжила здійснювати "правосуддя" на цій посаді.
Крім цього, як вже зазначалось вище, в ході судового розгляду місцевий суд дослідив листи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 16 лютого 2015 року № 18-2153/15 (т. 5 а. п. 35-43) та Вищої Ради Юстиції № 112/0/9-15 від 12.01.2015 (т. 5 а.с. 41 - 43).
Із вказаних листів вбачається, що заявипро переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами фактично подали
в першому випадку 53 судді, а в другому - 33 судді судів АР Крим, у тому числі, у зв`язку з окупацією та припиненням громадянства України. Таким чином, суд дійшов ґрунтовного висновку, що суддя апеляційного суду АР Крим ОСОБА_7 мала можливість звернутися із відповідною заявою про звільнення чи переведення, проте
не звернулась.
За наслідком судового розгляду цей суд констатував, що ОСОБА_7, будучи громадянкою України та суддею Апеляційного суду АР Крим, умисно, починаючи
з березня 2014 року, забезпечила становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України (АР Крим), виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши цим допомогу РФ
в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові
та територіальній цілісності України, чим вчинила злочин, передбачений ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Законів від 08 квітня 2014 року № 1183-VII та від 07 жовтня
2014 року № 1689-VII), а саме державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності України у виді надання іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна "підривна діяльність", не доведено фактів вчинення ОСОБА_7 дій, передбачених диспозицією ч. 1 ст. 111 КК України; в обвинувальному акті та в оскаржених судових рішеннях не зазначено точного виду і розміру шкоди, завданої правопорушенням, а також не вказано, якими конкретно діями або рішеннями ОСОБА_7 завдала шкоди суверенітету України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 111 державна зрада - це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану чи в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
Що стосується доводів захисника про те, що законодавство України не містить чіткого визначення терміна "підривна діяльність", то аналогічні доводи були предметом аналізу колегії суддів Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року у справі № 756/4855/17.
У згаданому рішенні Верховний Суд зауважив, що термін "підривна діяльність" давно застосовується в міжнародному праві та його визначення розкривається
в науковій доктрині.
Зокрема, термін "підривна діяльність" вживається в Деклараціях Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав від 09 грудня 1981 року № 36/103, про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, обмеження їх незалежності й суверенітету від 21 грудня
1965 року № 2131 (ХХ) та інших. Ці міжнародні акти зазначені в рішенні суду першої інстанції, а їх системний аналіз дозволяє недвозначно зрозуміти сутність указаного поняття.
У контексті положень ст. 111 КК України підривною діяльністю є дії іноземних держав, іноземних організацій або їх представників, спрямовані на підрив основ національної безпеки України та завдання істотної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності, недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
Беручи до уваги встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини кримінального провадження, Верховний Суд робить висновок,
що застосування ст. 111 КК України в цьому випадку було передбачуваним
і не суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, вчинення будь-яких діянь, передбачених ч. 1 ст. 111 КК, заподіює шкоду національній безпеці України і розцінюються як підривна діяльність проти неї.
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги
у проведенні підривної діяльності проти України полягає у сприянні їх можливим
чи дійсним зусиллям заподіяти шкоду національній безпеці України. Види підривної діяльності проти України можуть бути різноманітними. Різний вигляд може мати
і допомога у проведенні такої діяльності. Вона може надаватися шляхом організації
чи виконання конкретного злочину, схилення до державної зради інших осіб, усунення перешкод для вчинення певних діянь тощо.
Крім цього, всупереч доводам захисника, обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 складений із дотриманням вимог ст. 291 КПК України, у ньому викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність
та формулювання обвинувачення, а також інші відомості, передбачені ч. 2 вказаної статті.
Копії цього вказаний процесуальний документ відповідно до приписів ч. 2 ст. 297-5 КПК України було вручено захиснику ОСОБА_9 .
За таких обставин у суду першої інстанції також не було підстав для повернення обвинувального акта, а тому він обґрунтовано призначив кримінальне провадження
до судового розгляду.
Апеляційний суд, перевіряючи доводи сторони захисту щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, які за своїм змістом фактично є аналогічними тим, які були предметом розгляду в суді першої інстанції
та викладені в касаційній скарзі захисника, погодився з наведеними висновками суду першої інстанції.