Постанова
Іменем України
(додаткова)
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 175/3500/18
провадження № 61-5866св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Індустріальна районна у місті Дніпрі рада,
розглянув заяву адвоката Котовича Микити Олександровича як представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на правничу допомогу у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
05 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Індустріальної районної у місті Дніпрі ради про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 25 травня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 травня 2021 року скасував. Позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Скасував розпорядження голови Індустріальної районної у місті Дніпрі ради від 03 вересня 2018 року № 188-рк про звільнення ОСОБА_1 . Поновив ОСОБА_1 на попередньому місці роботи на посаді директора територіального центру соціального обслуговування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради. Стягнув з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 вересня 2018 року до 07 вересня 2022 року в сумі 498 775,42 грн, без урахування обов`язкових платежів (податків та зборів). В іншій частині позовних вимог відмовив.
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження у справі, в якій просив замінити відповідача -боржника - Індустріальну районну у місті Дніпрі раду на її правонаступника - Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради.
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалою від 22 грудня 2022 року заяву ОСОБА_1 задовольнив. Замінив сторону боржника у цій справі з Індустріальної районної у місті Дніпрі ради на його правонаступника Лівобережну адміністрацію Дніпровської міської ради.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради задовольнив. Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження у цій справі відмовив. Судові витрати відніс за рахунок держави.
Верховний Суд постановою від 28 червня 2023 року касаційну скаргу адвоката Котовича М. О. як представника ОСОБА_1 задовольнив. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 березня 2023 року скасував, ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2022 року залишив у силі.
03 липня 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання адвоката Котовича М. О. як представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення з Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 20 500,00 грн за розгляд справи в суді касаційної інстанції.
На обґрунтування заяви адвокат зазначив, що постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року було задоволено касаційну скаргу адвоката Котовича М. О. як представника ОСОБА_1, тому ОСОБА_1 має право на відшкодування витрат на правничу допомогу, які він поніс у суді касаційної інстанції в розмірі 20 500,00 грн.
06 липня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Згідно з підпунктами "б" і "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки питання розподілу судових витрат, понесених ОСОБА_1 у суді касаційної інстанції, Верховний Суд не вирішував, є правові підстави для ухвалення додаткової постанови.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі "Схід / Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.