ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року
м. Київ
cправа № 922/1653/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача (відповідача за зустрічним позовом) - Шишканова О. А. (адвоката), Рудіка Н. В. (адвоката),
відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Лихачова Р. Б. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства з іноземними інвестиціями "Вайтерра Україна"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 (колегія суддів: ОСОБА_2. - головуючий, Попков Д. О., Стойка О. В.) і рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 (суддя Погорелова О. В.) у справі
за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями "Вайтерра Україна"
до Фермерського господарства "Фортуна"
про стягнення 5 835 933,60 грн збитків та 558 206,58 грн пені,
та за зустрічним позовом Фермерського господарства "Фортуна"
до Підприємства з іноземними інвестиціями "Вайтерра Україна"
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Підприємство з іноземними інвестиціями "Вайтерра Україна" (далі - ПзІІ "Вайтерра Україна") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фермерського господарства "Фортуна" (далі - ФГ "Фортуна") про стягнення 5 835 933,60 грн збитків та 558 206,58 грн пені.
1.2. Позовні вимоги ПзІІ "Вайтерра Україна" обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки товару № МF-00036, укладеним 20.08.2020. ПзІІ "Вайтерра Україна" послалося на те, що зазнало збитків у вигляді додаткових витрат на придбання аналогічного товару на суму 5 835 933,60 грн і має право на їх відшкодування та компенсацію пені в сумі 588 206,58 грн у зв`язку з порушенням ФГ "Фортуна" умов договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації від 20.08.2020 № МР-05511 до договору.
1.3. 08.06.2021 до Господарського суду Харківської області від ФГ "Фортуна" надійшла зустрічна позовна заява до ПзІІ "Вайтерра Україна" про визнання недійсним договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036, укладеного між ФГ "Фортуна" та ПзІІ "Вайтерра Україна", та специфікації від 20.08.2020 № МР-05511 до цього договору.
1.4. Обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги ФГ "Фортуна" зазначало, що ПзІІ "Вайтерра Україна" та ФГ "Фортуна" проводили переговори щодо можливості укладення договору поставки соняшника (товарного) українського походження, врожаю 2020 року. Проте ФГ "Фортуна" стверджувало, що голова ФГ "Фортуна" особисто договір поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікацію від 20.08.2020 № МР-05511 до нього не укладав та у встановленому законом порядку нікого не уповноважував на його підписання. Позивач за зустрічним позовом пояснював, що умови запропонованого ПзІІ "Вайтерра Україна" договору були неприйнятними для фермерського господарства. Докази схвалення спірного правочину у ПзІІ "Вайтерра Україна" відсутні. Крім того, як зазначав позивач за зустрічним позовом, на момент підписання договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації від 20.08.2020 № МР-05511 Герман О. Г. перебував за кордоном, що підтверджується відповідними відмітками у його закордонному паспорті.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 16.11.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 922/1653/21, у задоволенні первісного позову ПзІІ "Вайтерра Україна" відмовлено повністю. Зустрічний позов ФГ "Фортуна" задоволено. Визнано недійсним договір поставки від 20.08.2020 № MF-00036 та специфікацію до нього від 20.08.2020 № МР-05511, укладений між ФГ "Фортуна" та ПзІІ "Вайтерра Україна". Стягнуто з ПзІІ "Вайтерра Україна" на користь ФГ "Фортуна" 2270,00 грн судового збору.
2.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив із того, що ПзІІ "Вайтерра Україна" не спростувало висновку судового експерта щодо підписання договору поставки від 20.08.2020 № MF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511 не Германом О. Г., а іншою невідомою особою, тому суд дійшов висновку, що такий правочин не відповідає вимогам частин 2- 3 статті 203 Цивільного кодексу України та є недійсним.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову, оскільки встановив, що договір поставки від 20.08.2020 № MF-00036 та специфікація до нього від 20.08.2020 № МР-05511, на які посилається ПзІІ "Вайтерра Україна" як на підставу виникнення зобов`язань у ФГ "Фортуна" щодо відшкодування збитків та стягнення пені, підписані не Германом О. Г., а невідомою особою.
Суд першої інстанції зазначив, що наданий ПзІІ "Вайтерра Україна" висновок експерта за результатами проведення почеркознавчої експертизи, складений фізичною особою - підприємцем Прохоровим-Лукіним Г. В. (далі - ФОП Прохоров-Лукін Г. В.) 17.08.2021, та рецензія на висновок експерта від 23.09.2021 № 18760, складений судовим експертом Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса" Сиротенко Н. В., надана ФОП Прохоровим-Лукіним Г. В., не беруться судом до уваги, оскільки цим висновком факт того, що оспорюваний договір та специфікація підписані головою ФГ "Фортуна" Германом О. Г. не підтверджується, а факт укладення договору поставки від 04.09.2019 № МР-04883 з додатковою угодою № 1 від 30.09.2019 та договору поставки від 31.03.2020 № МР-05370 та їх подальше виконання не є предметом розгляду у цій справі.
2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, встановив, що головою ФГ "Фортуна" був і є Герман О. Г. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статуту ФГ "Фортуна", зазначив, що за змістом статуту ФГ "Фортуна" (у новій редакції від 05.11.2018) органом управління господарства є його голова; голова представляє господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями без доручення; голова господарства укладає від імені господарства угоди, правочини та вчиняє інші юридично значимі дії без доручення (довіреності). Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що саме Герман О. Г. як голова господарства має право представляти інтереси ФГ "Фортуна" та є уповноваженою особою підписувати від імені господарства договори, а також має право використовувати печатку для засвідчення свого підпису.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у період з 19.08.2020 до 29.08.2020 Герман О. Г. перебував за межами України, тому не міг 20.08.2020 особисто підписати договір поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікацію до нього від 20.08.2020 № МР-05511. Як зауважив суд апеляційної інстанції, докази того, що голова ФГ "Фортуна" - Герман О. Г. письмово доручив виконання своїх обов`язків щодо підписання оспорюваного договору та специфікації одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом, матеріали справи не містять і ПзІІ "Вайтерра Україна" не надані.
Враховуючи те, що печатка не є обов`язковим реквізитом первинного документа, волевиявлення юридичної особи при укладенні договору виражається підписом уповноваженої нею особи, а відтиском печатки організації засвідчується лише підпис відповідальної особи, установивши, що договір поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікація до нього від 20.08.2020 № МР-05511 голова ФГ "Фортуна" - Герман О. Г. не підписував, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що непідписання стороною правочину, який вчиняється у письмовій формі, свідчить про відсутність волевиявлення на поставку товару, передбаченого умовами договору, тому наявні правові підстави для визнання цього договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511 недійсними відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ПзІІ "Вайтерра Україна" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 922/1653/21, направити справу № 922/1653/21 на новий розгляд до Господарського суду Харківської області, судові витрати покласти на ФГ "Фортуна".
3.2. ПзІІ "Вайтерра Україна", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17, від 05.04.2018 у справі № 914/833/17, від 13.07.2018 у справі № 914/1825/17, від 11.10.2019 у справі № 917/282/18, від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, від 23.07.2019 у справі № 918/780/18.
ПзІІ "Вайтерра Україна" також стверджує, що постанова Східного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі № 922/1653/21 була виготовлена вже після звільнення з посади судді ОСОБА_2., тому вважає, що постанова суду не могла бути підписана суддею колегії Східного апеляційного господарського суду ОСОБА_2. Скаржник стверджує, що оскаржувані судові рішення прийняті на підставі недопустимого та недостовірного доказу - висновку експерта № 18760 від 23.09.2021. ПзІІ "Вайтерра Україна" зазначає, що Господарським судом Харківської області необґрунтовано відмовлено у клопотанні ПзІІ "Вайтерра Україна" про виклик в судове засідання у справі № 922/1653/21 судового експерта для надання пояснень щодо виготовленого ним висновку експерта від 17.08.2021 за результатами проведення почеркознавчої експертизи за замовленням від 02.08.2021, а Східний апеляційний господарський суд неправомірно відмовив скаржнику у проведенні повторної судової почеркознавчої експертизи у справі № 922/1653/21.
3.3. ФГ "Фортуна" у відзивах на касаційну скаргу, поданих 21.09.2023 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку та через систему "Електронний суд", просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ПзІІ "Вайтерра Україна" в повному обсязі. ФГ "Фортуна" зазначає про необґрунтованість доводів скаржника про ухвалення судом апеляційної інстанції постанови без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17, від 11.10.2019 у справі № 917/282/18 та інших. Крім того, ФГ "Фортуна" вважає, що посилання ПзІІ "Вайтерра Україна" на невідповідність висновку експерта вимогам статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України не заслуговує на увагу, оскільки ці доводи вже були досліджені судом апеляційної інстанції.
3.4. ПзІІ "Вайтерра" 28.09.2023 направило на електронну адресу Верховного Суду додаткові пояснення у справі № 922/1653/21.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ПзІІ "Вайтерра Україна" зазначило про такі обставин:
- 20.08.2020 між Підприємством з іноземними інвестиціями "Гленкор Агрікалчер Україна" (далі - ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна"), яке 05.05.2021 змінило свою назву на ПзІІ "Вайтерра Україна", (покупець) та ФГ "Фортуна" (продавець) укладено договір поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікацію від 20.08.2020 № МР-05511 до цього договору (далі - специфікація);
- відповідно до специфікації продавець взяв на себе зобов`язання у строк до 31.10.2020 поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти і оплатити соняшник (товарний) українського походження, врожаю 2020 року;
- сторони домовились, що кількість товару складатиме 1000 тонн (+/- 5% в опціоні покупця), а ціна за одну тонну товару складатиме 8422,43 грн без ПДВ;
- мінімальна кількість товару, яку продавець зобов`язався поставити, становить 950 тонн;
- 05.10.2020 покупець отримав від продавця лист № 48, в якому ФГ "Фортуна" запропонувало ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" укласти додаткову угоду до специфікації в частині зміни строків поставки товару та ціни за одну тонну товару;
- запропонована додаткова угода до специфікації не була підписана між покупцем та продавцем, сторони не дійшли згоди щодо зміни умов поставки, тому зобов`язання ФГ "Фортуна" з поставки товарів на умовах, передбачених договором поставки товару № MF-00036 та відповідною специфікацією, залишились в силі;
- 28.10.2020 покупець для врегулювання ситуації, що склалася, та з метою зменшення можливих збитків, направив на адресу продавця лист-пропозицію щодо продовження строку поставки товару до 15.11.2020 або припинення зобов`язання шляхом передання відступного;
- 30.10.2020 ФГ "Фортуна" направило відповідь на зазначений лист ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна", в якому повідомило про те, що керівник ФГ "Фортуна" - Герман О. Г. не підписував спірні договір поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікацію.
4.2. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що, за твердженням ПзІІ "Вайтерра Україна", після спливу строку поставки та отримання повідомлення, яким продавець фактично відмовився від виконання договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036, 02.11.2020 ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" видало розпорядження (доручення) № 001, яким начальник відділу закупівлі соняшнику та продуктів їх переробки ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" доручив начальнику Харківського відділення ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" організувати придбання в альтернативних продавців соняшнику врожаю 2020 року, у кількості не менше 1000,000 тонн. На виконання цього розпорядження ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" був придбаний соняшник врожаю 2020 року у загальній кількості 989,460 тонн у альтернативних постачальників. Про виконання розпорядження відзвітував начальник Харківського відділення ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна", що підтверджується службовою запискою від 17.11.2020.
4.3. Суди попередніх інстанцій зауважили, що ПзІІ "Вайтерра Україна" також зазначало про збитки у вигляді додаткових витрат на придбання аналогічного товару в розмірі 5 835 933,60 грн (у т. ч. ПДВ 972 655,60 грн); обґрунтовувало збитки тим, що після отримання повідомлення, яким ФГ "Фортуна" фактично відмовилось від виконання договору поставки товару № MF-00036, здійснило всі необхідні дії для придбання аналогічного товару в інших постачальників. Різниця між ціною продавця за одну тонну товару та ціною, за якою покупець придбав аналогічний товар у інших п`яти альтернативних постачальників, становить 5119,24 грн, яка розрахована таким чином: 13541,67 грн (вартість однієї тонни товару, придбаного у альтернативних постачальників) 8422,43 грн (вартість однієї тонни товару відповідно до специфікації). У зв`язку із наведеним ПзІІ "Вайтерра Україна" стверджувало, що понесло додаткові витрати на придбання аналогічного товару в розмірі 4 863 278,00 грн.
4.4. Як установили суди попередніх інстанцій, ПзІІ "Вайтерра Україна" зазначало, що згідно з пунктом 6.4 договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 продавець зобов`язаний відшкодувати покупцеві витрати на укладення договору з третьою особою і різницю між ціною товару і ціною товару, придбаного у третьої особи. Відшкодування зазначених витрат і різниці між ціною товару, придбаного у третьої особи, здійснюється продавцем впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту направлення покупцем письмової вимоги. А пунктом 6.2 договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 передбачено, що у разі невиконання будь-якою зі сторін зобов`язань за цим договором сторона, яка порушила умови договору, сплачує іншій стороні пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України від загальної суми заборгованості за кожний день непостачання партії товару.
4.5. Суди попередніх інстанцій установили, що предметом зустрічного позову є вимога ФГ "Фортуна" про визнання недійсним договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511. ФГ "Фортуна" посилалося на непідписання головою ФГ "Фортуна" Герман О. Г. зазначеного договору та специфікації, тому стверджувало про відсутність будь-яких зобов`язань перед ПзІІ "Вайтерра Україна" з поставки товару за цим договором та специфікацією.
4.6. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з пунктом 4.9 Регламенту "Про порядок закупівлі зернових, зернобобових та олійних культур", затвердженого наказом № 100 від 21.07.2020 ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна", при укладенні будь-якого типового договору, доповнень або змін до нього (угод), робітники підприємства, відповідальні за укладення даного типового договору або угоди до нього, зобов`язані особисто переконатися в тому, що типовий договір або угода до нього підписані саме тією особою (керівником, представником), прізвище якого вказане у преамбулі типового договору або відповідної угоди, та повноваження якого підтверджені відповідними документами.
4.7. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що за змістом преамбул договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації до нього ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" (покупець) в особі Борисова Олега Олексійовича, що діє на підставі довіреності від 23.06.2020 № 2306/20-БОО з одного боку, та ФГ "Фортуна" (продавець) в особі голови фермерського господарства Германа Олександра Григоровича, що діє на підставі статуту, з іншого боку, уклали договір поставки та специфікацію до нього.
4.8. Суд апеляційної інстанції встановив, що 05.05.2021 ПзІІ "Гленкор Агрікалчер Україна" змінило свою назву на ПзІІ "Вайтерра Україна".
4.9. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що у листі від 30.11.2020 за вих .№ 55 та у численних поясненнях, запереченнях, клопотаннях та в зустрічному позові ФГ "Фортуна" категорично заперечувало укладення договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511 особисто головою фермерського господарства Германом О. Г., при цьому зазначало, що голова ФГ "Фортуна" - Герман О. Г. у період з 19.08.2020 до 29.08.2020 перебував за межами України та нікого не уповноважував і не міг уповноважити на підписання вказаного договору та специфікації з огляду на неприйнятність певних умов для господарства.
4.10. Суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з розділом 7 статуту ФГ "Фортуна" (у новій редакції від 05.11.2018) органом управління господарства є його голова. Головою господарства є Герман Олександр Григорович (пункт 7.1). Голова представляє господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями без доручення (пункт 7.2). Голова господарства укладає від імені господарства угоди, правочини та вчиняє інші юридично значимі дії без доручення (довіреності) (пункт 7.3). Голова господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом (пункт 7.4 розділу 7 статуту ФГ "Фортуна"). Господарство є юридичною особою, має печатку, штамп (пункт 1.9 розділу 1 статуту ФГ "Фортуна").
4.11. Суд апеляційної інстанції також установив, що головою ФГ "Фортуна" був і є на цей час Герман О. Г. Доказів того, що голова ФГ "Фортуна" - Герман О. Г. письмово доручив виконання своїх обов`язків на підписання оспорюваного договору та специфікації одному із членів господарства або особі, яка працює за контрактом, матеріали справи не містять і ПзІІ "Вайтерра Україна" не надані.
4.12. Спір у справі за первісним позовом виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для стягнення збитків та пені, а за зустрічним позовом - у зв`язку з наявністю чи відсутністю підстав для визнання договору недійсним.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.2. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення з огляду на таке.
5.3. Предметом первісного позову є вимога ПзІІ "Вайтерра Україна" про стягнення з ФГ "Фортуна" збитків у вигляді додаткових витрат на придбання аналогічного товару у загальному розмірі 5 835 933,60 грн та пені в розмірі 558 206,58 грн. Позовні вимоги ПзІІ "Вайтерра Україна" обґрунтовані невиконанням ФГ "Фортуна" зобов`язань за договором поставки від 20.08.2020 № МF-00036.
Предметом зустрічного позову є вимоги ФГ "Фортуна" про визнання недійсними договору поставки від 20.08.2020 № МF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511. Зустрічний позов мотивований непідписанням цього договору та специфікації до нього головою ФГ "Фортуна" Германом О. Г.
5.4. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
5.5. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
5.6. Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
5.7. За змістом статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
5.8. Згідно з частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
5.9. У письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами (частина 1 статті 208 Цивільного кодексу України).
5.10. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
5.11. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).
5.12. Згідно із частинами 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
5.13. За змістом статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Недодержання кожної із цих вимог є самостійною підставою недійсності правочину.
5.14. Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності та волевиявленню сторін, що на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату або внаслідок його укладення порушені права позивача.
З урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.12.2021 у справі № 910/248/20, від 02.07.2021 у справі № 916/2040/20.
5.15. Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю
5.16. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ФГ "Фортуна" виходив із того, що ПзІІ "Вайтерра Україна" не спростувало висновку судового експерта щодо підписання договору поставки від 20.08.2020 № MF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511 не Германом О. Г., а іншою невідомою особою, тому суд дійшов висновку, що такий правочин не відповідає вимогам частин 2- 3 статті 203 Цивільного кодексу України та є недійсним.
У зв`язку із визнанням договору поставки від 20.08.2020 № MF-00036 недійсним суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову ПзІІ "Вайтерра Україна".
5.17. ПзІІ "Вайтерра Україна", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.18. Пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.19. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що господарські суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17, від 05.04.2018 у справі № 914/833/17, від 13.07.2018 у справі № 914/1825/17, від 11.10.2019 у справі № 917/282/18, від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, від 23.07.2019 у справі № 918/780/18.
5.20. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.21. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
5.22. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Самі по собі предмет позову та сторони справи можуть не допомогти встановити подібність правовідносин за жодним із критеріїв. Не завжди обраний позивачем спосіб захисту є належним й ефективним. Тому формулювання предмета позову може не вказати на зміст і об`єкт спірних правовідносин. Крім того, сторонами справи не завжди є сторони спору (наприклад, коли позивач або відповідач неналежний). Тому порівняння сторін справи не обов`язково дозволить оцінити подібність правовідносин за суб`єктами спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97, 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.23. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваних судових рішень господарських судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
5.24. У постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 за позовом Державного підприємства "Житомирський бронетанковий завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дівітіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Спецмашбуд" про визнання недійсним договору Суд дійшов такого висновку:
"7.5. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Разом з тим, сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естоппель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина З статті 509 Цивільного кодексу України)".
Колегія суддів установила, що предметом позову у справі № 916/2403/18 були вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором поставки з посиланням на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки договір укладений без письмової згоди боржника (покупця за договором поставки). Вимога про визнання недійсним правочину заявлялася не стороною такого договору та обґрунтовувалася недотриманням сторонами оспорюваного договору про відступлення права вимоги умов щодо необхідності згоди боржника на його укладення.
5.25. У постанові Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік Фарма" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Фактор" та Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 11.10.2017 та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит Фактор" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнік Фарма" про стягнення заборгованості за кредитними договорами Суд зазначив:
"Суди не врахували, що схвалення стороною правочину, вчиненого від її імені з перевищенням повноважень або без повноважень (стаття 241 Цивільного кодексу України), має юридичне значення також для інших заінтересованих осіб, а сторона оспорюваного правочину, дії якої вказують на її волю зберегти дійсність правочину, не може надалі оспорювати правочин з підстав, про які вона знала або повинна була знати при виявленні цієї волі (естопель), що випливає із вказаної норми та засад добросовісності, на яких ґрунтується зобов`язання (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України)".
Колегія суддів установила, що у справі № 910/19179/17 предметом позову були вимоги про визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги. Позов у справі № 910/19179/17 був обґрунтований тим, що договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги належить визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України як такий, що укладений особою, яка немає необхідного обсягу дієздатності. Предметом зустрічного позову були вимоги про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Цей позов був мотивований неналежним виконанням відповідачем умов кредитних договорів, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість за кредитними договорами.
5.26. Колегія суддів зазначає, що у справі № 922/1653/21, що розглядається, саме сторона спірного правочину, а не третя особа, стверджувала про його недійсність з посиланням на його непідписання головою ФГ "Фортуна", при цьому суди не встановили фактичних обставин (дій ФГ "Фортуна"), які би свідчили про волю ФГ "Фортуна" зберегти дійсність правочину. Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанції про недійсність договору поставки від 20.08.2020 № MF-00036 та специфікації до нього від 20.08.2020 № МР-05511 у справі № 922/1653/21, що розглядається, обґрунтований іншими підставами, та не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 910/19179/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18, на які посилається скаржник.
5.27. У постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 914/833/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САМ ВОШ 1" до Товариства з додатковою відповідальністю "Львівський експериментальний механічний завод" про стягнення 100 000,00 грн безпідставно набутих коштів Верховний Суд зазначив:
"19. Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями, зокрема, статей 205, 207, 638- 642 Цивільного кодексу України та статті 181 Господарського кодексу України. З аналізу перелічених норм Суд вбачає, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому укладення господарських договорів допускається у спрощений спосіб шляхом обміну листами, прийняття до виконання замовлень тощо. Зокрема, прийняттям пропозиції відповідно до частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України є вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (надання послуг, сплата коштів) ".
Колегія суддів установила, що у справі № 914/833/17 предметом позову були вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів. Позов мотивований відсутністю укладеного між сторонами договору та відсутністю поставки металоконструкцій, за які була здійснена оплата.
Натомість у справі № 922/1653/21, що розглядається, предметом позову є вимоги про стягнення збитків та пені, а не безпідставно набутих коштів, як у справі № 914/833/14, на яку посилається скаржник, тому правовідносини у цих справах не є подібними. При цьому висновок, наведений у постанові Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 914/833/17, стосується загального порядку укладення договорів, а також укладення договорів у спрощений спосіб.