ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 420/7616/20
провадження №К/9901/26443/21; К/9901/32602/21; К/9901/41696/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Білак М. В., Губської О. А.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами як суд касаційної інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року (головуючий суддя Шевчук О. А., судді: Бойко А. В., Федусик А. Г.)
за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року (головуючий суддя Шевчук О. А., судді: Бойко А. В., Федусик А. Г.)
І. Суть спору
У серпні 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1, Мін`юст), Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (далі - відповідач 2), у якому просила:
- встановити відсутність компетенції (повноважень) в. о. начальника Управління Явтушенка А. М. та членів комісії, створеної на підставі розпорядження на ознайомлення позивача з наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення ОСОБА_1";
- визнати наказ Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення ОСОБА_1" неправомірним;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених осіб та осіб, узятих під варту або призначити на посаду заступника начальника Управління з питань ресоціалізації і захисту прав засуджених;
- стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2020 року по день поновлення позивачки на посаді;
- визнати відмову Міністерства юстиції України у виплаті надбавки за науковий ступінь позивача протиправною та зобов`язати здійснити виплату з грудня 2019 року.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що її звільнення відбулося з порушенням вимог Закону України "Про державну службу", оскільки скорочення штату не відбулося, а відбулася лише зміна назв посад. Крім того, реорганізаційних процесів не відбулося, код ЄДРПОУ не змінився. При цьому, позивачка вважає, що усупереч нормам Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України відповідач 1 не запропонував їй жодну наявну вакантну посаду в управлінні, а також не повідомив профспілкові органи за три місяці до дня звільнення позивачки та не отримав від них згоду на таке звільнення.
ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи
Наказом Міністерства юстиції від 15 лютого 2017 року № 737/к затверджено штат Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, в якому передбачено посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.
18 січня 2018 року затверджено Структуру Управління.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 29 листопада 2017 року № 4687/к в штатну структуру Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції введено посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.
17 липня 2018 року наказом Міністерства юстиції № 2654/к "Про призначення" на посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту призначено ОСОБА_1, як переможця відкритого конкурсу.
Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14 січня 2020 року № 204/к "Про внесення змін до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції" у зв`язку із зміною структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було внесено зміни до штату міжрегіонального управління. Посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії "Б", скорочено.
20 лютого 2020 року на виконання доручення в. о. Державного секретаря Міністерства юстиції від 19 лютого 2020 року № 171/13/48-20 ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про звільнення із займаної посади та припиненням державної служби відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" не раніше ніж через 30 календарних дні з дня ознайомлення з даним попередженням у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 17 червня 2020 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" з припиненням державної служби.
Згідно з пунктом 2 цього наказу у разі тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 датою звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.
Пунктом 3 цього наказу встановлено, що начальнику Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковнику внутрішньої служби ОСОБА_2 забезпечити ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом під підпис.
16 червня 2020 року ОСОБА_1 на адресу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань надіслала заяву, якою повідомила, що з 16 червня 2020 року вона перебуває у стані тимчасової непрацездатності.
Наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 10 липня 2020 року № 98/оса "Про особовий склад" вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за всі періоди роботи за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку.
У зв`язку з перебуванням полковника внутрішньої служби ОСОБА_2, начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на лікарняному, виконання обов`язків начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції покладено на полковника внутрішньої служби ОСОБА_3, заступника начальника міжрегіонального управління з питань стратегічного розвитку Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.
Відповідно до акту від 10 липня 2020 року № 4.1/ВН-462 комісією у складі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 оголошено ОСОБА_1 накази Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення", Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 10 липня 2020 року № 98/ОС "Про особовий склад".
Не погодившись із наказом про звільнення та підставами для його видання, процедурою звільнення, позивачка звернулася до суду із даним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ Мін`юста від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення ОСОБА_1" відповідає вимогам статті 87 Закону України "Про державну службу", оскільки посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії "Б" і яку займала позивачка, була скорочена.
Також суд першої інстанції зазначив, що Законом України "Про державну службу" у редакції чинній, на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивачки, який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду. Припинення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу не містить положень щодо обов`язку пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" не застосовуються. Отже, не заслуговують на увагу доводи позивачки щодо порушення відповідачем-1 вимог Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" в процесі її звільнення.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення ОСОБА_1". Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту з 11 липня 2020 року. Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 82 096,44 грн (вісімдесят дві тисячі дев`яносто шість гривень сорок чотири копійки). Вказана сума зазначена без утримання податків та обов`язкових платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції, що затверджена 10 січня 2020 року, посада, яку займала позивачка, фактично перейменована на - заступник начальника міжрегіонального управління. Таким чином, порівнюючи Структуру за кількістю штатних одиниць, що затверджена в січні 2018 року, та структуру штатних одиниць, що затверджена у січні 2020 року, кількість штатних одиниць у керівництві управління не змінилась - 4 одиниці. Фактично посада, яку займала ОСОБА_1, була перейменована та вакантна щонайменше за 10 днів до попередження про вивільнення позивачки і могла бути їй запропонована. При цьому, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що саме відповідач, як суб`єкт владних повноважень, повинен був довести наявність факту таких змін в організації виробництва і праці, які призвели до істотної зміни або взагалі ліквідації функції, виконання яких було передбачено займаною позивачкою посадою, однак з матеріалів справи вбачається, що за структурою штату у керівництві управління як було 4 одиниці, так і станом на 10 січня 2020 року залишилось 4 одиниці, а посада, яку займала позивачка, перейменована.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем в порушення умов Колективного договору, укладеного на 2019 - 2020 роки між Управлінням та Первинною профспілковою організацією Управління для сприяння підвищення ефективності діяльності роботи Управління, реалізації трудових прав, формування системи соціального захисту працюючих на засадах соціального партнерства, норми вищезазначеного договору не були дотримані під час проведення процедури вивільнення позивачки, оскільки відповідачем не було проведено консультацій з профспілковим органом щодо майбутнього вивільнення ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що період вимушеного прогулу з 27 травня 2020 року (день наступний за днем звільнення позивачки) по 22 червня 2021 року (дата прийняття рішення про поновлення на посаді) складає 268 робочих днів. Отже, на користь ОСОБА_1 з Міністерства юстиції України належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 82 096,44 грн (середньоденна заробітна плата - 306,33 грн х 268 календарних днів).
Крім цього суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги про визнання відмови Управління у виплаті надбавки за науковий ступінь протиправною та зобов`язання здійснити виплату з грудня 2019 року не підлягають задоволенню, оскільки позивачкою не надано до суду ані належних обґрунтувань, ані доказів відмови у такій виплаті.
Додатковою постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року заяву ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення щодо судових витрат задоволено частково. Стягнуто солідарно з Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу в сумі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Суд апеляційної інстанції зауважив, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідачами у цій справі до суду відповідних клопотань подано не було. Поряд з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Беручи до уваги додані до заяви документи, ураховуючи рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу 37 500,00 грн не є співмірним із складністю справи; виконаними представником роботами (наданими послугами); часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих послуг та виконаних робіт в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, а тому слід уважати підтвердженими витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, які підлягають стягненню солідарно з відповідачів.
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
13 липня 2021 року Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
31 серпня 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
12 листопада 2021 року Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на додаткову постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2021 року
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи від 25 вересня 2023 року призначено склад колегії суддів: Мацедонська В. Е. (головуючий суддя), Губська О. А., Білак М. В.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог Мін`юст просить її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
На обґрунтування позиції скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 38 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".
Мін`юст уважає, що у спірних правовідносинах норми законодавства про працю не застосовуються, оскільки вони регулюються спеціальним законом (Закон України "Про державну службу"), отже, на думку відповідача, під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби, зокрема, відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закон України "Про державну службу" відсутній обов`язок суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Відповідач стверджує, що суд першої інстанції вірно встановив, що згідно з наказом Мін`юста від 14 січня 2020 року № 204/к "Про внесення змін до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції" та у зв`язку зі зміною структури цього управління було внесено зміни до його штату, унаслідок чого посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, скорочено. Уважає, що Мін`юстом не допущено порушень прав позивача, спірний наказ прийнято з дотриманням приписів чинного законодавства України.
При цьому, щодо висновків суду апеляційної інстанції у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і його розрахунок відповідач у касаційній скарзі незгоду не висловлює, доводи щодо протиправності таких вимог не наводить.
Позивачка подала відзив на касаційну скаргу Мін`юста, у якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що відповідачами не було визначено конкретну підставу її звільнення, а лише посилання на пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу". Також, відповідачами не було запропоновано ОСОБА_1 жодної посади, при цьому на момент її звільнення існували вакантні посади, у тому числі заступника управління. Стверджує, що обов`язок пропонувати посаду при вивільненні працівника чітко врегульований нормами Кодексу законів про працю України, а саме статтею 49-2, яка також стосується державних службовців. Також позивачка звертає увагу на обов`язок роботодавця завчасно проводити з профспілковими органами консультації про заходи щодо запобігання чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень, а також направлення інформації до профспілкових органів щодо заходів по вивільненню, ураховуючи інформацію про причини звільнень, кількість та категорії працівників, яких це може стосуватись, та про терміни проведення звільнень.
У касаційній скарзі на постанову суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. При цьому, просить змінити мотивувальну та резолютивну частини постанови суду апеляційної інстанції в частині визначення суми заробітку за час вимушеного прогулу, виходячи із середньоденного заробітку, визначеного шляхом ділення на фактично відпрацьовані дні за увесь час вимушеного прогулу, а саме з 11 липня 2020 року по день фактичного поновлення.
На обґрунтування позиції позивачка посилається на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 5 КАС України та частини шостої статті 9 Закону України "Про державну службу" щодо проведення процедури ознайомлення державного службовця комісією з наказом про звільнення, за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 13 Кодексу законів про працю України та статті 7 Закону України "Про колективні договори".
ОСОБА_1 зазначає, що у пункті 3 спірного наказу зобов`язано начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 забезпечити ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом під підпис. Однак, позивачка була ознайомлена з наказом комісією, створеною на виконання усного розпорядження заступника начальника міжрегіонального управління з питань стратегічного розвитку Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції ОСОБА_3 . При цьому, наказ Мін`юста про виконання обов`язків № 2281/к, за яким на ОСОБА_3 покладено обов`язки начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції у зв`язку з хворобою полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 був виданий 15 липня 2020 року, а позивачку було ознайомлено з наказом 10 липня 2020 року. Позивачка стверджує, що її ознайомлення з наказом складом колегії осіб, які нижчі за посадою, були в підпорядкуванні ОСОБА_1 або ж тими, що займають рівнозначну посаду, порушують принцип субординації, принижують честь, гідність та ділову репутацію позивачки.
Також ОСОБА_1 наголошує, що встановлення доплат за науковий ступінь відповідно у колективному договорі є додатковими гарантіями для працівників, які повинні бути виконані. При цьому, на думку позивачки, нею було надано до суду усі необхідні документи, які підтверджують протиправну відмову відповідача у виплаті таких надбавок.
Крім того скаржниця вважає, що при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд апеляційної інстанції неправильно визначив середньоденну заробітну плату у розмірі 306,33 грн, поділивши заробіток отриманий за березень 2020 року на загальну кількість робочих днів за два місяці. Стверджує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 обрахунок середньоденної заробітної плати здійснюється шляхом ділення на фактично відпрацьовані дні в двох останніх місяцях, які передували звільненню і в яких позивачкою фактично відпрацьовано хоча б один день.
Мін`юст подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що полковник внутрішньої служби Явтушенко А. М. мав повноваження ознайомлювати позивачку з наказом від 26 травня 2020 року № 1843/к "Про звільнення". Отже, пояснення позивачки на незрозумілість причин ознайомлення з наказом комісією в складі 6 посадових осіб Управління, сумніви у повноваженнях в. о. начальника управління Явтушенка А. М. на ознайомлення позивача з наказом про звільнення позбавлені сенсу, так як жодним чином не свідчать про порушення прав та інтересів ОСОБА_1 за встановлених судом обставин. Також відповідач стверджує, що доводи позивачки щодо незаконної відмови відповідача у виплаті їй надбавки за науковий ступінь з грудня 2019 року є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на приписах законодавства, оскільки норми Закону України "Про державну службу", зокрема стаття 50 цього Закону, встановлення надбавки за науковий ступінь не передбачають.
У касаційній скарзі на додаткову постанову суду апеляційної інстанції Мін`юст просить її скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на правову допомогу у повному обсязі.
Скаржник зазначає, що при винесенні додаткової постанови суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, правові позиції яких викладені у постановах від 11 березня 2021 року у справі № 911/2681/19 та від 11 червня 2018 року у справі № 923/567/17 щодо застосування частини п`ятої статті 134 КАС України щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Так, відповідач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 11 березня 2021 року у справі № 911/2681/19 висновується, що такий вид правничої допомоги, як зустріч та обговорення напрямків посилення правової позиції, не відповідає критеріям реальності адвокатських витрат. При цьому, скаржник звернув увагу, що у постанові Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 923/567/17 колегією суддів надано оцінку змісту відзиву на касаційну скаргу й кількість сторінок і зменшено заявлений розмір витрат на підготовку відзиву на касаційну скаргу, мотивуючи тим, що із шести сторінок відзиву саме обґрунтування становить лише чотири сторінки.
Також Мін`юст стверджує, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, ураховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторін тощо.
Мін`юст уважає, що вимога про стягнення судових витрат є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки позов в цілому є необґрунтований.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Основного Закону України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII "Про державну службу" (далі - Закон № 889-VIII).
Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.
Згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.
За змістом частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
Водночас, Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників (далі - КЗпП України).
Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, у разі зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).
Згідно з частиною п`ятою статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури", який набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-IX), особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України у цій же редакції визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
За приписами частини шостої статті 49-2 КЗпП України установлено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
За змістом частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.