ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 336/5497/20
провадження № 51-5071 км 20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
в режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,
потерпілої ОСОБА_9,
представника потерпілих ОСОБА_10,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2023 року, касаційні скарги потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_12, захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_13 на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2022 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12020080080001420 за обвинуваченням
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки с. Московей Кагульського району Республіки Молдова, жительки АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2022 року перекваліфіковано дії ОСОБА_13 з п. 2 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 3 ст. 135 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_12 задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_9 750 000 грн та на користь ОСОБА_12 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Зазначеним вироком також вирішено питання щодо запобіжного заходу, судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_13 визнано винуватою у тому, що вона 29 травня 2020 року о 09:00, надаючи послуги няні малолітнім дітям за місцем свого проживання в приміщенні квартири АДРЕСА_2, переконавши потерпілу ОСОБА_9 у своїх професійних здібностях, на підставі усного договору за грошову винагороду в обумовленому між ними розмірі, погодилася опікуватись її малолітньою донькою ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Цього ж дня, приблизно о 09:17, під час перебування в приміщенні квартири ОСОБА_13, один з хлопчиків, який також перебував на догляді обвинуваченої, вкусив за праву руку малолітню ОСОБА_14, від чого вона стала плакати, кричати, капризувати. Вказані обставини зумовили у дитини порушення центральної нервової системи та порушення з боку емоційної сфери.
Протягом деякого часу малолітня ОСОБА_14 не заспокоювалась та продовжувала плакати та кричати. У цей час ОСОБА_13 взяла саморобний засіб, загорнутий у тканину ("валік"), та зафіксувала його навколо голови малолітньої ОСОБА_14 .
О 09:32 ОСОБА_13 віднесла малолітню ОСОБА_14 до спальної кімнати та поклала на ліжко, після чого, усвідомлюючи, що малолітня дитина гучно кричить та перебуває у емоційно збудженому стані, не переконавшись у її емоційній та фізичній безпеці, залишила останню без нагляду.
При цьому, ОСОБА_13, усвідомлюючи, що через свій вік малолітня ОСОБА_14 без сторонньої допомоги не мала об`єктивних можливостей для самозбереження, не відвідувала кімнату, у якій залишила дитину, до 09:58.
Унаслідок порушення функціонування центральної нервової системи та порушення з боку емоційної сфери у малолітньої ОСОБА_14 виник синдром циклічної блювоти.
Залишення ОСОБА_13 малолітньої ОСОБА_14 у завідомо безпорадному стані спричинило настання смерті останньої від потрапляння шлункового вмісту у дихальні шляхи, що призвело до закриття їх просвітів (ортубація), проникнення частин шлункового вмісту у дрібні бронхи та альвеоли (аспірація) з розвитком механічної асфікції, яка і стала причиною безпосередньої смерті.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 26 січня 2023 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_13, прокурора ОСОБА_11, потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_12 залишено без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2022 року стосовно ОСОБА_13 - без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_11 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
На обґрунтування своїх тверджень вказує, що суд апеляційної інстанції не перевірив доводів сторони обвинувачення щодо безпідставної кваліфікації дій ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 135 КК, оскільки досліджені судами докази доводять винуватість останньої саме у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_13, яка має медичну освіту, має трьох власних дітей, постійно здійснювала догляд за іншими дітьми, не могла не усвідомлювати, що малолітня ОСОБА_14, яка вперше її бачить, вперше знаходиться у неї вдома, після отримання укусу від іншої дитини безперервно плаче, знаходиться у збудженому психоемоційному стані. Однак, замість того, щоб заспокоїти дитину, грубо жбурнула її на диван, вдягла на обличчя конструкцію, про існування якої не знає жодний допитаний під час судового розгляду медичний працівник. При цьому ОСОБА_13 свої дії пояснювала необхідністю забезпечення безпеки дитини, яка за життя мала "вальгусну установку стопи", проте такий "валік" вона одягла не відразу, а лише перед тим, як віднесла дитину до іншої кімнати. Незважаючи на те, що малолітня ОСОБА_14 плакала увесь час, вказаній ситуації не зарадила, а навпаки, достовірно знаючи про наявний у неї запах блювоти з порожнини рота, залишила дитину у такому стані у кімнаті без об`єктивних можливостей для самозбереження при виверженні блювотних мас. Навіть після повідомлення її дочки, що малолітня ОСОБА_14 не дихає, жодним чином не відреагувала і продовжила розмовляти по телефону. Крім того, усвідомлюючи, що ОСОБА_14 вже перебуває у критичному стані, злякавшись наслідків своїх дій, намагалася самотужки вжити заходів реанімації, при цьому наказала старшій дочці не викликати швидку медичну допомогу. На переконання прокурора, саме ці обставини у сукупності свідчать, що дії ОСОБА_13 не могли носити необережний або випадковий характер.
Крім того, стверджує, що місцевий суд, кваліфікуючи дії ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 135 КК, у мотивувальній частині вироку не зазначив таку кваліфікуючу ознаку злочину, як "у разі, коли він сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан". Також вказує, що місцевий суд безпідставно врахував обставину, що у відповідності до ст. 67 КК обтяжує покарання, а саме вчинення злочину щодо малолітньої особи, оскільки у диспозиції статті 135 КК така обставина передбачена як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію.
Водночас наголошує, що перевіряючи вирок суду в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції, порушуючи вимоги ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, які, на думку прокурора, були досліджені місцевим судом упереджено, що призвело до необґрунтованої перекваліфікації дій ОСОБА_13 з п. 2 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 3 ст. 135 КК, чим також порушено вимоги ст. 7, ч. 6 ст. 9 КПК.
Таким чином прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції на вказані обставини уваги не звернув, допущені судом першої інстанції помилки не усунув, порушуючи вимоги ст. 419 КПК, не надав обґрунтованої відповіді на усі доводи прокурора, що перешкодило апеляційному суду постановити законне та обґрунтоване судове рішення.
У касаційних скаргах потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_12, доводи яких за своїм змістом є аналогічними, просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, потерпілі вказують про помилковість висновків судів обох інстанцій щодо кваліфікації дій ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 135 КК, оскільки з аналізу доказів сторони обвинувачення, зокрема протоколів огляду предмета (відеозапису з камер спостереження), яким суди не надали належної оцінки, вбачається направленість її дій на реалізацію прямого умислу на позбавлення життя малолітньої дитини. Для цього ОСОБА_13 обрала знаряддя вчинення злочину саморобний засіб, загорнутий в тканину ("валік"), зафіксувала його навколо голови дитини, щоб він закривав нижню частину її обличчя, віднесла до іншої кімнати та залишила одну без нагляду протягом тривалого часу. Навіть після повідомлення молодшої доньки, про те, що дитина не дихає, протягом трьох хвилин не вживала жодних дій, спрямованих на запобігання смерті малолітньої ОСОБА_14 . У подальшому, впевнившись, що ОСОБА_14 не подає однак життя, протягом десяти хвилин свідомо швидку медичну допомогу не викликала, заборонивши такі дії вчиняти своїй старшій дочці. Водночас, враховуючи вік дитини, її постійний плач, збудженість, наявність у ОСОБА_13 медичної освіти, остання не могла не усвідомлювати, що своїми діями завдає дитині фізичних страждань. Наведені обставини вказують, що ОСОБА_13 безсумнівно усвідомлювала настання негативних наслідків у виді смерті дитини та бажала їх настання.
Крім того, вважають, що місцевий суд, з чим необґрунтовано погодився і суд апеляційної інстанції, не врахував ступеня тяжкості їхніх душевних страждань через смерть малолітньої доньки, те, що вони втратили спокій, не можуть вести звичайний спосіб життя через жахливі спогади, відчувають образу, обурення, невимовний біль, різко погіршився їхній стан здоров`я, що зумовлює постійні поїздки у різні медичні установи. Багато часу та коштів витрачено на поховання дитини та організацію поминальних обідів, звернення до правоохоронних органів, судів, медичних установ, за юридичною допомогою, що призводить до додаткових нервових потрясінь. Звертають також увагу на поведінку ОСОБА_13, яка жодного разу не поцікавилася станом здоров`я потерпілих та їхньої сім`ї, не вибачилась, та не вжила жодних заходів для усунення завданої нею шкоди, свою вину не визнала, не розкаялась, не усвідомила наслідків своїх дій, та навпаки протягом усього судового розгляду намагалася перекласти вину на потерпілу. За таких обставин вважають, що їхні цивільні позови підлягають задоволенню у повному обсязі.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить питання про скасування вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_13 просить закрити, оскільки в її діях відсутній склад будь-якого злочину.
На обґрунтування своїх вимог вказує про порушення права ОСОБА_13 на захист. До таких порушень захисник відносить: фактичне звинувачення ОСОБА_13 у вбивстві потерпілими під час повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення; порушення її прав під час проведення обшуку, оскільки захисник встиг лише на закінчення проведення такої слідчої дії, тоді було й вручено текст підозри; перебування у провадженні ДБР кримінальних проваджень щодо розголосу матеріалів досудового розслідування; втрата слідчо-оперативною групою під час огляду місця події важливого доказу - слідів блювоти на постільній білизні, у знищенні яких звинувачують ОСОБА_13 ; призначення підозрюваній захисника з центру безоплатної вторинної правової допомоги, який не був присутнім під час обшуку, та проведенні інших процесуальних дій, хоча участь захисника у цьому кримінальному провадженні є обов`язковою; суд не визнав недопустимими доказами протокол огляду місця події від 29 травня 2020 року, протоколи огляду речей з додатками від 04 червня 2020 року, 06 червня 2020 року, 06 серпня 2020 року, 11 вересня 2020 року, висновок комп`ютерно-технічної експертизи № 5-146 від 23 липня 2020 року з додатками; за час відсутності захисника у період з 29 травня 2020 року по 04 червня 2020 року було вилучено відеокамеру, яка належним чином не упакована, та використовувалася у позапроцесуальний спосіб потерпілими для дискредитації ОСОБА_13 ; обрання запобіжного заходу судом під тиском через негативний вплив агресивно налаштованого суспільства.
Також захисник вказує про порушення права на справедливий суд, зокрема, на безпідставну відмову у задоволенні клопотання сторони захисту, заявленого під час підготовчого судового засідання, про повернення обвинувального акту прокурору, у якому не було детально викладено суть обвинувачення, не зазначено форму вини, мотиву та умислу. У подальшому, кваліфікувавши дії ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 135 КК, місцевий суд порушив принцип диспозитивності, оскільки сторона захисту захищалася від іншого умисного злочину, а така перекваліфікація обов`язково потребує висунення іншого обвинувачення, а суд перейшов до обвинувачення за більш тяжким складом злочину, ніж фактично описаний в обвинувальному акті. Крім того, звертає увагу, що висновки суду про те, що дії ОСОБА_13 "містять ознаки завідомого залишення в небезпеці" свідчать про припущення суду, оскільки такі формулювання характерні для підозри, а не для рішення суду, а тому вказують про наявність сумнівів у доведеності вини ОСОБА_13 . Також вважає, що формулювання обвинувачення та опис дій ОСОБА_13 свідчить про ненавмисний характер смерті ОСОБА_14 та про відсутність у обвинуваченої умислу на вчинення умисного вбивства.
Крім того, захисник вказує про неповне з`ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанції. Зазначає, що суд у межах обвинувачення у навмисному вбивстві не досліджував докази та заперечення щодо залишення в небезпеці, не з`ясував, чи можна вважати залишення дитини в емоційно збудженому стані тією самою небезпекою, не усунуто протиріччя у хронометражі подій, про які зазначено у висновку комплексної судово-медичної експертизи № 378/к від 04 вересня 2020 року, також стороні захисту безпідставно відмовлено у допиті експерта ОСОБА_15, який склав висновки судової-психологічної експертизи від 24 лютого 2022 року та від 25 лютого 2022 року, чим позбавив можливості спростувати такі висновки, що має значення не тільки для вирішення цивільного позову, а й щодо пред`явленого обвинувачення.
Стверджує, що апеляційним судом не досліджено наявні у матеріалах судової справи № 336/5497/20 докази попри клопотання сторони захисту та обвинувачення щодо повторного допиту деяких свідків та дослідження доказів.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_13 закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину.
Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги поведінку матері малолітньої ОСОБА_14 - потерпілої ОСОБА_9, яка, не виконуючи рекомендації ОСОБА_13 про необхідність надання медичної документації стосовно дитини та батьків, з самого ранку приїхала до ОСОБА_13, попри заперечення останньої залишила свою доньку разом з речами та їжею й пішла у своїх справах. Під час огляду малолітньої ОСОБА_14 ОСОБА_13 встановила, що дівчинка була у неохайному стані, речі брудні, про що ОСОБА_13 повідомила потерпілій ОСОБА_9 по телефону та попросила останню забрати дитину, на що потерпіла їй відмовила. Фактично ОСОБА_14 без підтримки матері опинилася у нових умовах, що викликало у неї певне психологічне хвилювання, та у подальшому плач через укус іншої дитини. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 378/к ОСОБА_14 мала ряд захворювань та патологічних процесів, про що ОСОБА_9 . ОСОБА_13 не повідомила. Стверджує, що смерть малолітньої ОСОБА_14 була нещасним випадком та не залежала від дій ОСОБА_13 . Вказує, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повернення обвинувального акту прокурору, оскільки формулювання обвинувачення не відповідало кваліфікації дій ОСОБА_13, не вказано форму вини, мотив та умисел, що знайшло своє відображення у вироку суду, яким перекваліфіковано дії останньої.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_7, які діють в інтересах ОСОБА_13, підтримали касаційні скарги сторони захисту, просили їх задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішення, а кримінальне провадження закрити. Разом з тим заперечували щодо задоволення касаційних скарг прокурора та потерпілих, просили такі скарги залишити без задоволення.
Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11, та частково підтримав касаційні скарги потерпілих ОСОБА_9 і ОСОБА_12, просив ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції, при цьому заперечував щодо задоволення касаційних скарг захисників.
Потерпіла ОСОБА_9 та представник потерпілих - адвокат ОСОБА_10 підтримали касаційні скарги потерпілих та касаційну скаргу прокурора, заперечували щодо задоволення касаційних скарг захисників. Просили вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не направляли.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думки захисників, прокурора, потерпілої та представника потерпілих, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
У касаційних скаргах прокурор, потерпілі та захисники вказують про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій закону України про кримінальну відповідальність.
Так, прокурор та потерпілі наголошують про неправильну правову кваліфікацію дій ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 135 КК, оскільки досліджені судами докази доводять винуватість останньої саме у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.
Вважають, що ОСОБА_13, яка має медичну освіту та трьох власних дітей, постійно здійснювала догляд за іншими дітьми, не могла не усвідомлювати, що малолітня ОСОБА_14, після отримання укусу від іншої дитини, безперервно плаче та знаходиться у збудженому психоемоційному стані, однак ОСОБА_13 вдягла на обличчя дитини конструкцію, про існування якої не знає жодний допитаний під час судового розгляду медичний працівник. Навіть після повідомлення її дочки, що малолітня ОСОБА_14 не дихає, тобто перебуває у критичному стані, злякавшись наслідків своїх дій, намагалася самотужки вжити заходів реанімації, при цьому наказала старшій дочці не викликати швидку медичну допомогу.
На переконання прокурора та потерпілих саме ці обставини у сукупності вказують, що дії ОСОБА_13 не могли носити необережний або випадковий характер, а тому свідчать про направленість її дій на реалізацію прямого умислу на позбавлення життя малолітньої дитини.
Сторона захисту навпаки вказує, що формулювання обвинувачення та опис дій ОСОБА_13 свідчить про відсутність у обвинуваченої умислу на вчинення умисного вбивства, а тому в діях ОСОБА_13 відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, оскільки смерть малолітньої ОСОБА_14 була нещасним випадком та не залежала від дій ОСОБА_13, а у своїх рішеннях суди не сформулювали, чи можна вважати небезпекою залишення дитини у емоційно збудженому стані.
Здійснюючи перевірку наведених вище доводів касаційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини вироку, перекваліфіковуючи дії ОСОБА_13 з п. 2 ч. 2 ст. 115 КК на ч. 3 ст. 135 КК, місцевий суд дійшов висновку, що з огляду на встановлені фактичні обставини, обстановку та умови, за яких настала смерть малолітньої ОСОБА_14, у діях ОСОБА_13 відсутній умисел на позбавлення життя людини.
До таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань ОСОБА_13, яка в ході її допиту повідомила, що дійсно за грошову винагороду надавала послуги няні за місцем свого мешкання. 29 травня 2020 року потерпіла ОСОБА_9 привела до неї свою малолітню дитину ОСОБА_14 та залишила у неї. Під час перебування в квартирі ОСОБА_14 вкусив інший хлопчик, через що вона з певною періодичністю стала плакати, кричати та вередувати. ОСОБА_13 наділа їх на голову саморобний "валік" та віднесла до іншої кімнати, де і залишила.
Відповідно до вироку, такі показання ОСОБА_13 підтверджуються показаннями потерпілих та свідків, а також письмовими доказами, які були предметом безпосереднього дослідження суду першої інстанції, а саме протоколом огляду місця події від 29 травня 2020 року, протоколом обшуку від 04 червня 2020 року, протоколами слідчих експериментів за участю свідка ОСОБА_16 від 03 червня 2020 року та за участю ОСОБА_13 від 15 червня 2020 року, протоколами огляду речей від 04 червня 2020 року, 06 червня 2020 року, 15 червня 2020 року, 26 червня 2020 року, 06 серпня 2020 року, 26 серпня 2020 року, оглянутими відеозаписами з камери відеоспостереження, висновком судової комп`ютерно-технічної експертизи № 5-146 від 23 липня 2020 року, висновком судово-цитологічної експертизи № 2075 від 27 липня 2020 року, а також висновками судово-медичних експертиз № 2192 від 13 липня 2020 року та № 378/к від 04 вересня 2020 року.
При цьому, як зазначив місцевий суд у мотивувальній частині вироку, під час судового розгляду стороною обвинувачення не представлено, а судом не здобуто переконливих доказів, які б свідчили про наявність у ОСОБА_13 умислу на позбавлення життя малолітньої ОСОБА_14 .
З такими висновками місцевого суду погодився і суд апеляційної інстанції, який в ухвалі вказав, що ОСОБА_13 раніше не була знайома ні з потерпілою ОСОБА_9, ні з малолітньою ОСОБА_14, а надання послуг няні було її джерелом доходу. Про відсутність умислу у ОСОБА_13 на вбивство свідчить також її поведінка до самої події (оглядала дитину, обробляла її шкіру медичними засобами, намагалася заспокоїти), та після події (здійснювала заходи для надання допомоги дитині).
Як визначено диспозицією ч. 1 ст. 115 КК, умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, для відмежування умисного вбивства від іншого злочину суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Умисне вбивство може бути вчинене з прямим умислом, коли винний усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання, або з непрямим умислом - коли винний хоча і не бажає настання смерті іншої людини, але свідомо припускає її настання.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, тоді як інші види злочинів, які спричинили смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.
Тобто визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.
Об`єктивна сторона вбивства характеризується діяннями у вигляді посягання на життя іншої людини, наслідком у вигляд смерті людини, причиним зв`язком між вказаними діями та наслідками.
При цьому вбивство може бути вчинене як шляхом прямої дії, так і бездіяльності. У разі вбивства шляхом бездіяльності ключовим моментом є невчинення винним дій, які б запобігли настанню смерті, за умови, що він був зобов`язаний здійснити їх та мав можливість зробити це.
Для доведення у діях особи умисного вбивства також необхідно встановити причинний зв`язок між діями винного і настанням смерті людини і такий причинний зв`язок має бути не випадковим, а необхідним. Тобто діяння (дія чи бездіяльність) особи можуть бути визнані причиною смерті іншої людини лише тоді, якщо вони породженні бажанням настання конкретних наслідків, та є причиною необхідного кінцевого результату.
Відповідно висновків, які викладені у вироку місцевого суду та ухвалі апеляційного суду, поведінка ОСОБА_13 не свідчить про наявність у неї умислу за заподіяння смерті дитини.
За результатом перевірки оскаржуваних судових рішень, а також матеріалів кримінального провадження, колегією суддів також не встановленого таких обставин.
Посилання прокурора та потерпілих про те, що дії ОСОБА_13 не могли носити необережний або випадковий характер, а тому свідчать про направленість її дій на реалізацію прямого умислу на позбавлення життя малолітньої дитини, на думку колегії суддів є непереконливими.
За встановлених судами фактичних обставин, ОСОБА_13 одягла на голову дитини саморобну конструкцію, віднесла до іншої кімнати, де залишила її, а також подальші дії після повідомлення дочки, що малолітня ОСОБА_14 не дихає, тобто перебуває у критичному стані, намагалася самотужки вжити заходів реанімації, при цьому наказала старшій дочці не викликати швидку медичну допомогу.
Як неодноразово вказувала сама ОСОБА_13 під час допитів судами, а також під час проведення слідчих дій за її участю, наміру вбивати дитину у неї не було, а ситуація, яка склалася, є нещасним випадком.
За результатом дослідження відеозаписів з камери спостереження у квартирі ОСОБА_13 місцевим судом встановлено, що після виявлення свідком ОСОБА_16 стану малолітньої ОСОБА_14 та повідомлення про це ОСОБА_13, дії останньої були скеровані на приведення дитини до тями з подальшим викликом швидкої допомоги.
Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 378/3 від 04 вересня 2020 року, причиною блювоти у ОСОБА_14 було порушення функціонування центральної нервової системи, що зумовлено порушенням з боку емоційної сфери дитини: плач, крик, капризування та дистрофічні зміни нейроцитів та розширення шлункової системи головного мозку. Зафіксований на голові саморобний валік не перекривав дихальні шляхи, а тому не впливав на здатність ОСОБА_14 кричати, як і не впливав на здатність потрапляння до дихальних шляхів шлункових мас, враховуючи, що весь процес відбувався в середині організму. Таким чином ОСОБА_14 цілком могла захлинутися блювотними масами у положенні лежачи на правому боці, опираючись спиною на подушку з одягнутим на передню частину обличчя валиком, так і у випадку, коли такий валик вдягнутий не був.
Крім того, у висновку комісійної судово-медичної експертизи також вказано, що дії ОСОБА_13 щодо реанімаційних заходів відповідали загальноприйнятому алгоритму надання першої медичної допомоги при патологічному стані дитини.
Наявні в матеріалах кримінального провадження докази, які отримали детальний аналіз судів обох інстанцій, свідчать про те, що дії ОСОБА_13 у даному випадку не мають ознак умисного вбивства, оскільки не вбачається умислу саме на протиправне позбавлення життя людини та причино-наслідкового зв`язку між її конкретними діями та наслідками у виді смерті малолітньої ОСОБА_14 .
Крім того, за встановлених судами обставин справи колегія суддів не вбачає підстав вважати, що ОСОБА_13 керувалась непрямим умислом, тобто не бажала настання смерті ОСОБА_14, але свідомо припускала її настання.
За таких обставин доводи прокурора та потерпілих про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 135 КК, оскільки досліджені судами докази доводять винуватість останньої саме у вчиненні злочину, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Що ж стосується доводів сторони захисту про те, що діях ОСОБА_13 відсутній склад будь-якого кримінального правопорушення, оскільки смерть малолітньої ОСОБА_14 була нещасним випадком, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Суспільна небезпека кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 135 КК, полягає у тому, що людина, яка має можливість надати допомогу іншій людині і тим самим врятувати її від смерті або настання інших тяжких наслідків, не робить цього, що свідчить про низькі моральні якості цієї особи. Злочинність такої бездіяльності підвищується, якщо особа сама поставила іншу особу в небезпечний для життя стан або причетна до події, через яку особа опинилася в такому стані.
Об`єктивна сторона залишення в небезпеці характеризується двома видами злочинної бездіяльності: 1) бездіяльність-невтручання, що полягає у невиконанні особою обов`язку щодо надання необхідної допомоги потерпілому, який перебуває у небезпечному для життя стані й позбавлений можливості вжити заходів для самозбереження, коли небезпека виникла незалежно від суб`єкта цього злочину; 2) змішана бездіяльність - бездіяльність щодо надання допомоги потерпілому особою, яка сама поставила його в небезпечний для життя стан.