П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2023 року
м. Київ
Справа № 366/203/21
Провадження № 14-101цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Іванківрибсільгосп" на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року у складі судді Ткаченко Ю. В. та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року у складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Іванківрибсільгосп" про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми за договором позики,
УСТАНОВИЛА:
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що 19 лютого 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством "Іванківрибсільгосп" (далі - ВАТ "Іванківрибсільгосп") укладено договір позики, згідно з умовами якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 635 000,00 грн, які останній зобов`язався повернути у строк до 22 лютого 2008 року.
01 березня 2008 року між ним та ВАТ "Іванківрибсільгосп" укладено договір позики, відповідно до умов якого він передав відповідачу грошові кошти в розмірі 1 000 000,00 грн для виробничого розвитку та погашення заборгованості товариства, які останній зобов`язався повернути у строк до 01 червня 2008 року.
ВАТ "Іванківрибсільгосп" борг у визначений договором строк не повернув та прострочив строк виконання за договором позики від 01 березня 2008 року на 4 330 календарних днів (з 02 червня 2008 року по 09 квітня 2020 року) і за договором позики від 19 лютого 2008 року на 4 430 календарних днів (з 23 лютого 2008 року по 09 квітня 2020 року).
Тобто боржник зобов`язання за договорами позики не виконував упродовж 10 років, що призвело до знецінення грошових коштів.
14 вересня 2011 року ухвалою Господарського суду Київської області у справі № Б8/129-11 порушено справу про банкрутство ВАТ "Іванківрибсільгосп" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача інфляційні втрати за договорами позики від 19 лютого та 01 березня 2008 року в розмірі 4 468 455,50 грн, а також 3 % річних у розмірі 487 649,90 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
10 листопада 2021 року рішенням Іванківського районного суду Київської області позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ВАТ "Іванківрибсільгосп" на користь позивача інфляційні втрати за договорами позики від 19 лютого та 01 березня 2008 року в розмірі 4 468 455,50 грн, а також 3 % річних у розмірі 487 649,90 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що з огляду на встановлення судами обставин порушення справи про банкрутство щодо відповідача 14 вересня 2011 року до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство) в редакції від 14 травня 1992 року, яка була чинною до внесення змін Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року (справа № 914/1028/19)).
Відповідно до пункту 25 абзацу двадцять четвертого та абзацу шостого статті 1 зазначеного Закону (у редакції, чинній на момент порушення справи про банкрутство) мораторій у справі про банкрутство - це визначений законодавцем період у часі, протягом якого забороняється задоволення вимог кредиторів, які існують на момент введення мораторію. Тобто мораторій у справі про банкрутство поширюється на конкурсні вимоги, які виникли до моменту порушення провадження у справі про банкрутство, та не поширюється на поточні вимоги кредиторів, які виникають у ході здійснення провадження у справі про банкрутство. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом. З такою правовою позицією погодилась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) та від 16 вересня 2020 року у справі № 826/3106/18 (провадження № 11-1272апп19).
26 квітня 2017 року Верховний Суд України у справі № 3-1522гс16 сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат після виконання боржником основного зобов`язання, згідно з якою внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за весь час прострочення. Таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Ураховуючи наявний факт порушення відповідачем грошового зобов`язання та положення статті 625 ЦК України, суд першої інстанції зробив висновок про повне задоволення позовних вимог позивача.
15 лютого 2022 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ВАТ "Іванківрибсільгосп" залишено без задоволення. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 з посиланням на її подібну правову позицію в постановах від 19 червня 2019 року в справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про застосовування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції від 14 травня 1992 року, яка була чинною до внесення змін Законом України від 22 грудня 2011 року № 4212-VІ, оскільки справу про банкрутство щодо відповідача було порушено 14 вересня 2011 року.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
02 червня 2022 року представник ВАТ "Іванківрибсільгосп" - адвокат Слюсар В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19, про те, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство. На заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні втрати та 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання.
Зазначає, що момент, з якого позивач обчислює свої вимоги, стосується періоду до моменту відкриття справи про банкрутство, тобто до 14 вересня 2011 року. Позивач визначив загальний обсяг своїх грошових вимог у розмірі 1 768 573,00 грн, і вони були визнані господарським судом, включені до реєстру кредиторів як конкурсні та були в подальшому погашені. Вимоги ОСОБА_1 до моменту визнання їх безспірними носили спірний характер.
Вимоги, заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечене заставою майна боржника (вимоги за якими визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 916/4932/15. Отже, вимоги ОСОБА_1, що виникли на підставі статті 625 ЦК України, не є поточними і формувались у межах процедури банкрутства відповідача.
Додатково заявник зазначає, що оскільки своїх грошових вимог позивач під час провадження процедури банкрутства не заявляв, визнані конкурсними вони не були, отже, їх існування поза межами процедури у справі про банкрутство неможливе, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
13 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі.
20 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
26 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду зпідстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 листопада 2020 року у справі № 914/1028/19, в якій зазначено про можливість стягнення з боржника сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на основне зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечене заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), оскільки такі вимоги є поточними і на них не поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що наявна неоднакова практика застосування положень Закону про банкрутство в частині розмежування поточної та конкурсної заборгованості, яка виникла на підставі статті 625 ЦК України у випадку, якщо нарахування сум, передбачених цією статтею, здійснюється на основне зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечене заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними).
Упостанові від 26 листопада 2020 року у справі № 914/1028/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що якщо додаткова до основної вимога щодо сплати інфляційних та річних у порядку статті 625 ЦК України виникає як акцесорне зобов`язання у період процедури розпорядження майном чи процедури санації боржника, яка здійснюється за нормами Закону про банкрутство в редакції до 19 січня 2013 року, така вимога за своєю правовою природою є поточною і на неї не поширюються правила мораторію у справі про банкрутство, визначені статтею 12 Закону про банкрутство в редакції, що застосовувалася до боржника - відповідача у справі.
На відміну від частини третьої статті 19 Закону про банкрутство в редакції, яка діє з 19 січня 2013 року та передбачає, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3 % річних від простроченої суми, частина четверта статті 12 Закону про банкрутство в редакції до 18 січня 2013 року, яка застосовувалась до відповідача під час провадження у справі про його банкрутство, не містила прямої заборони щодо застосування індексу інфляції та річних у порядку частини другої статті 625 ЦК України як грошових вимог до боржника за додатковими (акцесорними) зобов`язаннями, що можуть бути конкурсними чи поточними, залежно від періоду їх виникнення щодо моменту відкриття провадження у справі про банкрутство.
Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 914/1028/19 виснував? що вимога щодо сплати інфляційних та річних у порядку статті 625 ЦК України за своєю правовою природою є поточною вимогою, а тому нараховані суми підлягають стягненню на користь позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 10 листопада 2020 року у справі № 916/4932/15 зазначив, що нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечене заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16 червня 2021 року у справі № 910/17380/19, вирішуючи питання, чи можуть вимоги, заявлені в порядку статті 625 ЦК України, самостійно, кваліфікуватись як поточні вимоги кредиторів у розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство (в редакції до 19 січня 2013 року), вважав, що на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та 3 % річних згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання. Отже, позивач не має право нараховувати індекс інфляції та 3 % річних на заборгованість, яка була визнана як конкурсні вимоги у справі про банкрутство, оскільки на неї поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупиняється прострочення боржника (відповідача) з виплати такого боргу протягом усього періоду дії цього мораторію.
Таким чином, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважав за можливе відступити від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 листопада 2020 року у справі № 914/1028/19, оскільки нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечене заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство.
23 листопада 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд "встановлений законом" має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.