У х в а л а
20 вересня 2023 року
м. Київ
Справа № 592/11227/20
Провадження № 14-100цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Воробйової І. А.,
суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Кравченка С. І., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,
перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Сумського апеляційного суду від 21.06.2022 (головуючий суддя Левченко Т. А., судді Кононенко О. Ю., Собина О. І.)
за позовом ОСОБА_1
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю ?Фінансова компанія ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ?,
2) ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Дар`я Володимирівна
про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст та підстави заявлених вимог
1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ?Фінансова компанія ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ? (далі - ТзОВ ?ФК ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ?) та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Пономарьова Д. В. (далі - приватний нотаріус Пономарьова Д. В.), у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (зокрема, виключена первинна позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі продажу нижчезазначеної квартири, укладеного 25.06.2020 між відповідачами), просив:
1.1. скасувати рішення державного реєстратора (приватного нотаріуса Пономарьової Д. В.) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 25.06.2020 (індексний номер 52846133), яке стосується реєстрації за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира) - запис про право власності від 25.06.2020 за номером 37057478 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2109233159101) (далі - рішення реєстратора від 25.06.2020);
1.2. витребувати у ОСОБА_2 та передати у власність ОСОБА_1 спірну квартиру.
2. Позовна заява мотивована тим, що 12.10.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ ?Банк "БІГ Енергія" укладено кредитний договір № 07639, згідно умов якого та додаткової угоди до нього від 02.04.2008, банк надав позивачу кредит на придбання квартири, на яку ОСОБА_1 набув право власності (державна реєстрація - 20.03.2008) на підставі договору купівлі-продажу, укладеного ним 18.03.2008 з Товариством з обмеженою відповідальністю ?Созіданіє?. Спірна квартира є єдиним житлом для нього та його сім`ї, до складу якої входить його неповнолітня донька, місцем їх реєстрації.
3. Згодом, як зазначає позивач, 02.04.2008 між ним та ВАТ Банк "БІГ Енергія" було укладено іпотечний договір, відповідно до якого забезпечувалась вимога банку, що випливала з кредитного договору від 12.10.2007 № 07639 передачі в іпотеку квартири, на купівлю якої видано кредит.
4. 27.05.2011 у зв`язку з припиненням діяльності Сумської філії ВАТ Банк "БІГ Енергія" та передачею кредитної справи до головного банку рахунки для сплати були змінені і позивач перестав сплачувати кредит, з огляду на що 23.12.2011 ВАТ Банк "БІГ Енергія" направив йому вимогу про дострокове повернення залишку кредитних коштів та припинення кредитного договору.
5. 05.05.2012 ВАТ ?Банк ?БІГ Енергія? звернулося до суду з позовом про стягнення суми кредитних коштів за договором від 12.10.2007 та відсотків за ними, який Ковпаківський районний суд міста Суми рішенням від 19.06.2012 у справі № 1806/6131/12, залишеним без змін Апеляційним судом Сумської області ухвалою від 16.08.2012, задовольнив та стягнув з ОСОБА_1 на користь ВАТ ?Банк ?БІГ Енергія? борг за кредитним договором від 12.10.2007 у сумі 406 024,44 грн.
6. Позивач стверджує, що він взагалі був позбавлений права погасити заборгованість за кредитним договором від 12.10.2007, оскільки кредитор був ліквідований, а від інших осіб не надходило жодних повідомлень з приводу відповідного кредиту.
7. Водночас, 09.09.2020 невідомі особи залили клеєм дверний замок спірної квартири, відключили автомат електропостачання в цій квартирі. На дверях залишили наклеєний аркуш із телефоном НОМЕР_1 та написом ? Подзвони ?. У цей час дома була неповнолітня донька позивача, яка злякалась. Викликана поліція зафіксувала ці правопорушення.
8. 01.10.2020 із даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізнався, що спірна квартира продана ТзОВ ?ФК ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ? ОСОБА_2 .
9. Посилаючись на недотримання ТзОВ ?ФК ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ? вимог договору іпотеки від 02.04.2008 щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, вимог частини другої статті 24 (повідомлення іпотекодавця про перехід права вимоги до нового іпотекодержателя) та статті 38 (право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки) Закону України від 05.06.2003 № 898-IV ?Про іпотеку?, позбавлення ОСОБА_1 фактично не тільки права погасити відповідний борг за спірну квартиру, а й переважного права на викуп спірної квартири, порушення мораторію на примусове відчуження житла, наданого як забезпечення кредиту в іноземній валюті (пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127) та безпідставне отримання ТзОВ ?ФК ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ? дублікату договору іпотеки від 02.04.2008, позивач звернувся до суду з уточненими позовними вимогами.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
10. Рішенням від 16.11.2021 Ковпаківський районний суд міста Суми позов задовольнив, скасував рішення реєстратора від 25.06.2020 та витребував у ОСОБА_2 з передачею у власність ОСОБА_1 спірну квартиру.
11. Суд першої інстанції, посилаючись на встановлені обставини справи та статті 8, 34, 35, 53 Закону України від 02.09.1993 № 3425-XII ?Про нотаріат?, підпункти 1.1 та 1.2 пункту 1 глави 22 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2022 № 296/5, дійшов висновку, що ТзОВ ?ФК ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ? як набувач права вимоги за договором іпотеки від 02.04.2008 не є особою, за дорученням якої чи щодо якої вчинялася нотаріальна дія щодо посвідчення цього договору, а тому відсутні достатні правові підстави для видачі ТзОВ ?ФК ?ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ? дубліката цього договору іпотеки. Видача відповідного дубліката цьому відповідачу була безпідставною, оскільки він не входить до кола осіб, які мають право на його отримання. Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.10.2020 у справі № 200/19062/17. Отже, нотаріус незаконно видав дублікат договору іпотеки від 02.04.2008 та вчинив на підставі нього нотаріальні дії.
12. З огляду на наведене, суд визнав недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 25.06.2020, укладений між відповідачами (далі - договір купівлі-продажу від 25.06.2020) відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України) як такий, що не відповідає вимогам частини першої статті 203 ЦК України. Окрім того, оскільки, позивач не є стороною договору купівлі-продажу, суд визнав відповідним спірним правовідносинам способом захисту витребування спірної квартири - віндикаційний позов, який обраний позивачем.
13. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про скасування рішення реєстратора від 25.06.2020 відповідає умовам частини третьої статті 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV ?Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень? (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - Закон про держреєстрацію речових прав).
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
14. Сумський апеляційний суд постановою від 21.06.2022 скасував рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 16.11.2021 та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив, вирішив питання розподілу судових витрат.
15. Апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права позивача, зазначивши, що оскільки договір купівлі-продажу від 25.06.2020 не є нікчемним, вимога про визнання його недійсним позивачем в цій справі не заявлена, а тому відповідно до презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 ЦК України, він є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, про визнання цього правочину недійсним. Однак, позивач не оспорив перший правочин про відчуження спірної квартири, а відразу заявив вимогу про її витребування на підставі статті 388 ЦК України, що не відповідає роз`ясненням Верховного Суду України у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними". Водночас, позовна вимога про скасування рішення реєстратора від 25.06.2020 є похідною від вирішення спору щодо правомірності правочину, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст вимог, підстав касаційного оскарження та доводів скаржника
16. У липні 2022 року ОСОБА_4, представляючи ОСОБА_1, подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 21.06.2022, у якій, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 16.11.2021.
17. Позивач оскаржує зазначене судове рішення апеляційного суду на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України).
18. Також позивач посилається на пункти ?а? та ?в? частини третьої статті 389 ЦПК України, відповідно до яких судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню у випадку, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
19. Зокрема, на думку скаржника, при розгляді цієї справи постає питання чи обов`язково при поданні віндикаційного позову позивач має заявляти позовну вимогу про визнання первинного договору про відчуження його майна, у якому він не є стороною, недійсним. Також скаржник стверджує, що справа має виняткове значення для нього, оскільки він проходить службу у Збройних силах України під час воєнного стану, а спірна квартира є єдиним житлом для його родини, у тому числі неповнолітньої доньки. Його родині нема куди переїхати.
20. ОСОБА_1 зазначив, що уточив свої позовні вимоги, відмовившись від позовної вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 25.06.2020 недійсним, відповідно до правових висновків Верховного Суду щодо обрання ефективного способу захисту його порушених прав. Як стверджує позивач, на підставі правових висновків, викладених у постановах Великої Плати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц, він встановлював подібність правовідносин у зазначених справах цій справі.
21. ОСОБА_1 зауважує, що правовий висновок Верховного Суду щодо застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, що такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідками викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 596/17272/15-ц, застосований апеляційним судом неправильно.
22. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Суд першої інстанції встановив, що договір купівлі-продажу від 25.06.2020 є недійсним правочином, а апеляційний суд не встановив протилежного. Відсутність заявленої позовної вимоги про недійсність цього договору (при тому, що в обґрунтуванні позову це зазначалось) не стає на заваді встановленню його недійсності судом у мотивувальній частині судового рішення, оскільки суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію правовідносин та застосовує норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є ці правовідносини (відповідає правовому висновку, викладеному у пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, у пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, у постанові Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 209/3022/16-ц). Апеляційний суд цього не врахував.
23. Апеляційний суд, за твердженням позивача, також не взяв до уваги правовий висновок Верховного Суду про те, що витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні стосунки і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 263/16124/17). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, зокрема воно полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, яке набрало законної сили, є однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідно до пункту 9 частини першої статті 27 Закону про держреєстрацію речових прав (пункти 114-116 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 183/1617/16-ц).
24. Окрім того, як зазначає позивач, власник з дотриманням вимог, зокрема, статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право не є ефективним способом захисту прав власника (постанова Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 263/16124/17, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, пункт 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц). Проте апеляційний суд не звернув увагу на цей правовий висновок Верховного Суду.
25. Також суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 462/5536/16-ц, від 15.05.2019 у справі № 462/5804/16-ц за якими спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними, скасування рішень державних реєстраторів та приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, оскільки за загальним правилом наслідком встановлення судом недійсності правочину є реституція. Отже, скасування державної реєстрації права власності та рішень приватних нотаріусів про державну реєстрацію права власності, визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсним не матиме наслідком звільнення об`єкту нерухомого майна та усунення перешкод у його користуванні, а тому не відновить порушене право позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваними договорами купівлі-продажу.
26. Окрім того, позивач вважає, що апеляційний суд безпідставно послався на правовий висновок, викладений у постанові Великої Плати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, оскільки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц здійснений відступ від нього.
27. Також, як зауважує позивач, безпідставним є посилання апеляційного суду на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, оскільки правовідносини цієї справи не є подібними до правовідносин справи, що розглядається.
Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
28. 19.04.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, якою передав справу № 592/11227/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 21.06.2022 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною четвертою статті 403 ЦПК України.
29. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що вважає за необхідне в контексті захисту прав та інтересів власником предмета іпотеки на цей предмет відступити від правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц та ідентичних інших, щодо того, що визнання недійсним договору купівлі-продажу предмета іпотеки є неналежним способом захисту відповідних прав та інтересів первинного власника предмета іпотеки, з володіння якого без його волі безпідставно вибув предмет іпотеки до нового набувача, оскільки зазначене не призводить до ефективного їх відновлення та захисту. Насправді це є одним з можливих способів захисту.
30. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне відступити від численних висновків Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, та ціла низка інших постанов).
31. Мотивуючи ухвалу, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що законодавство не передбачає можливість наявності лише одного ефективного та належного способу захисту інтересу та/або порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За певних законодавчих умов, якщо визнання правочину недійсним (зокрема, договору купівлі-продажу від 25.06.2020) не є обов`язковою умовою реалізації можливостей захисту прав, наданих статтею 388 ЦК України, то це ще не означає, що таке визнання правочину недійсним не може бути самостійним не менш ефективним способом захисту, якщо він відповідно до умов законодавства призводить до досягнення мети - захисту права та/або інтересу, зокрема, повернення законному власнику у титульне володіння його нерухомого майна.
32. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказує, що Закон про держреєстрацію речових прав є досить динамічним правовим документом з точки зору внесення у нього законодавчих змін, зокрема щодо здійснення реєстраційних дій на підставі судових рішень. Необхідно звернути увагу, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції та на момент прийняття постанови апеляційним судом абзац другий частини третьої статті 26 Закону про держреєстрацію речових прав передбачав, у тому числі, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).