ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 607/12565/20
провадження № 51-2424км23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
засудженої ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника на вирок Тернопільського районного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019210010002021, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1, такої, що судимості не має,
у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави судові витрати за проведення судових експертиз.
Згідно з вироком суду, ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлений факт смерті ОСОБА_8, якому за життя, на підставі свідоцтва про право власності на житло, належала квартира за адресою АДРЕСА_2 . Після смерті ОСОБА_8 відкрилась спадщина, право на яку мають рідний брат померлого ОСОБА_8 та рідна сестра ОСОБА_7 . Надалі, у невстановлені досудовим розслідуванням дату та час, у ОСОБА_7 , яка усвідомлювала, що вказана квартира їй ще не належить, з метою її продажу, виник злочинний умисел, направлений на використання завідомо підробленого документа. Реалізуючи свій злочинний намір 21 лютого 2019 року в денний час ОСОБА_7, діючи умисно, прибула до приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу, де надала отриманий за невстановлених обставин завідомо підроблений документ, а саме свідоцтво про право власності на житло, за адресою: АДРЕСА_2, видане на її ім`я, з метою укладення договору купівлі-продажу квартири з покупцем. У подальшому, ввівши в оману приватного нотаріуса та покупця, усвідомлюючи, що вона не є власником вищевказаної квартири та, відповідно, не може виступати її продавцем, ОСОБА_7, діючи умисно, підписала договір купівлі-продажу від 21 лютого 2019 року, який містить посилання на згадане підроблене свідоцтво про право власності на житло, начебто видане на її ім`я та тим самим використала означений завідомо підроблений документ. У цей же день вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом та о 20:29 проведено державну реєстрацію права власності на вищезазначену квартиру за особою, яка зазначена у згаданому договорі покупцем.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Вказує, що судами попередніх інстанцій не спростовано показання ОСОБА_7 з приводу її невинуватості у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення. Зазначає, що докази, на які послався суд першої інстанції у вироку, не доводять умислу ОСОБА_7 на використання завідомо підробленого документу, а лише вказують на існування підробленого свідоцтва на право власності на квартиру АДРЕСА_3 та факт відчуження вказаної квартири. Також зазначає, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з ОСОБА_7 витрати на проведення експертиз. Вказує, що апеляційний суд у своєму рішенні застосував норми права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Позиції учасників судового провадження
Засуджена та захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти її задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.
З касаційної скарги вбачається, що захисник, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.
Разом з тим, за результатами перевірки судових рішень у порядку касаційної процедури у межах передбачених законом повноважень Судом не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, такі висновки у своєму рішенні місцевий суд обґрунтував показаннями:
- засудженої ОСОБА_7, яка вину у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні не визнала та пояснила, що восени 2018 року вона в газеті "Ріа плюс" знайшла номер телефону людини на ім`я ОСОБА_9, який займається підготовкою документів та їх реєстрації для продажу нерухомості, з яким вона зустрілася через декілька днів і під час зустрічі передала йому документи на квартиру АДРЕСА_3 . Які саме передавала документи вона не пам`ятає. В подальшому, в другій половині січня 2019 року чоловік передав їй пакет документів на вказану квартиру, які були потрібні для реєстрації квартири в реєстрі прав на нерухоме майно. Пояснила, що інших обставин не пригадує, давати відповіді на будь-які додаткові запитання відмовляється на підставі ст. 63 Конституції України;
- свідка ОСОБА_8, який пояснив, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належала на праві власності його рідному братові ОСОБА_8 до самої смерті. В даній квартирі ніхто не проживав, ключі від вказаної квартири знаходилися у брата. Він, ОСОБА_8, оплачував комунальні послуги на ім`я свого брата. Після смерті брата його сестра ОСОБА_7 забрала ключі та незаконно заволоділа всім майном та речами, які знаходилися у квартирі. Приїхавши із-за кордону після смерті брата, він хотів зайти у квартиру, підійшов до дверей і побачив нові замки. Сусіди йому повідомили, що вночі невідомі їм люди вибили вхідні двері і поміняли замки та сказали, що квартира продана. Після цього він звернувся в поліцію, проте йому було відмовлено, оскільки слідів взлому не виявлено. Після цього він звернувся в ЖЕК, де йому повідомили, що квартира продана. В подальшому, він звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлого брата, оскільки мав право на спадкування разом із сестрою ОСОБА_7 , однак, в нотаріальній конторі йому було відмовлено у видачі свідоцтва на спадщину, оскільки квартиру необхідно поділити між ним та сестрою та повідомлено, що потрібно звернутися в суд. Він ( ОСОБА_8 ) ознайомився із спадковою справою, де виявив, що крім його заяви на прийняття спадщини, в спадковій справі була наявна і заява ОСОБА_7 про прийняття спадщини. ОСОБА_7 знала, що квартира належала їхньому брату ОСОБА_8, а також остання ніколи не була зареєстрована і не проживала в даній квартирі. Також свідок ствердив, що брат не міг складати заповіт, а також те, що в 1996 році не було укладено ніяких угод між покійним братом та сестрою, щоб остання стала власником квартири.
- свідка ОСОБА_10, яка пояснила, що вона вчиняла реєстраційні дії, однак, паперових документів вона не приймала, оскільки їх приймає реєстратор в Центрі надання адміністративних послуг, а їй вже передаються документи в електронному виді і їй цього достатньо, оскільки є реєстраційний номер. Також вона показала, що здійснює перевірку документів і якщо вона їх розглянула, то значить не було ніяких зауважень;
- свідка ОСОБА_11, який пояснив, що взимку 2019 року він шукав по оголошеннях квартиру для купівлі. Йому показали квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Ціна і квартира йому підійшли і він вирішив її купити. Після чого приблизно через день-два він з ОСОБА_7 поїхали до нотаріуса для укладення договору. Нотаріус перевірив всі документи, після чого був укладений договір та йому передано у власність квартиру.
Так, показання учасників кримінального провадження місцевий суд правильно визнав об`єктивними й обґрунтовано поклав їх в основу свого рішення, оскільки вони підтверджуються даними, що містяться:
- у витягу із ЄРДР, згідно якого 10 липня 2019 року була внесена інформація про те, що до Тернопільського ВП ГУНП в Тернопільській області надійшла ухвала слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 9 липня 2019 року про зобов`язання внести відомості в ЄРДР щодо шахрайських дій ОСОБА_7 ;
- у свідоцтві на право власності на житло, виданого 15 серпня 1996 року начальником Міського бюро технічної інвентаризації ОСОБА_12, згідно якого квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_8, загальна площа квартири становить 51,8 кв.м, а відносна вартість на момент приватизації 906500 крб. Свідоцтво видано згідно із розпорядженням від 7 серпня 1996 року №14707;
- у технічному паспорті на квартиру, згідно якого кв АДРЕСА_4 належить ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності і записана у Реєстрову книгу № НОМЕР_1 від 16 серпня 1996 року, паспорт складений 16 серпня 1996 року начальником БТІ ОСОБА_12 .. У вказаному технічному паспорті знаходяться документи, на підставі яких ОСОБА_8 видавалося свідоцтво на право власності на вищевказану квартиру;
- у висновку судової технічної експертизи №3/3-106/20 від 25 лютого 2020 року згідно якого, відбиток гербових печаток на свідоцтві про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації гр. ОСОБА_7 згідно з розпорядження №14896, на лицевому та зворотному боці нанесені не печатками, зразки відбитків яких представлені на дослідження;
- у висновку судової почеркознавчої експертизи №3/3-107/20 від 4 березня 2020 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_12 (начальника Міського БТІ) на лицевому та зворотному боці свідоцтва про право власності на житло від 13 серпня 1996 року, яке видане Міським бюро технічної інвентаризації гр. ОСОБА_7 згідно з розпорядження №14896, виконані рукописним способом, ці підписи виконані не ОСОБА_12, а іншою особою;