Постанова
Іменем України
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 761/18365/20
провадження № 61-9164св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року в складі колегії суддів: Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2020 року Адміністрація Державної прикордонної служби України звернулась до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з позовом про виселення та зобов`язання знятися з реєстрації.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, був звільнений 11 листопада 2019 року Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 11 листопада 2019 року № 1130-OC, виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, відповідно до Наказу Голови Державної прикордонної служби України від 15 листопада 2019 року № 1169-0C.
Під час проходження військової служби в ІНФОРМАЦІЯ_1, в 1994 році ОСОБА_1 та члени його сім`ї були забезпечені постійним житлом за адресою: АДРЕСА_1, яку не здали.
В подальшому, ОСОБА_1 переведений для проходження служби до Адміністрації Державної прикордонної служби України, де був забезпечений службовою квартирою АДРЕСА_2 на період проходження служби. Після звільнення ОСОБА_1 з військової служби, відповідачі в добровільному порядку не звільнили та не здали службове житло, а саме - квартиру АДРЕСА_2 . Позивач, у своїй позовній заяві, звернув увагу на те, що вказаними діями, порушуються права інших військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують службового житла. На думку позивача, оскільки відповідач був забезпечений житлом, як військовослужбовець, на теперішній час припинив трудові відносини з Адміністрацією Державної прикордонної служби України, він підлягає виселенню з особового складу з усіма особами, які з ним проживають, без надання іншого житлового приміщення.
Адміністрація Державної прикордонної служби України просила:
зобов`язати відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виселитись та з службової квартири АДРЕСА_2 ;
зобов`язати відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знятись з реєстрації в службовій квартирі АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 серпня 2022 року в складі судді: Осаулова А. А. позовну заяву Адміністрації Державної прикордонної служби України залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
згідно статті 125 ЖК УРСР деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався. Як вбачається з послужного списку ОСОБА_1 та не заперечується позивачем, відповідач ОСОБА_1 пропрацював в структурі Державної прикордонної служби України більше 10 років, а тому відповідно до статті 125 ЖК УРСР він не підлягає виселенню із службового житла без надання іншого жилого приміщення;
у статті 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом", не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається "необхідним у демократичному суспільстві". Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування;
виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції;
у справі, що розглядається, виселення відповідачів в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням порушення права останніх на житло, внаслідок яких ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 можуть втратити не лише право на користування житлом, а позбутися такого права взагалі. Зі справи вбачається, що відповідачі набули право користування спірним житлом згідно із законом, тобто набули охоронюване законом право на мирне користування майном - квартирою АДРЕСА_2 . Доказів на підтвердження наявності у відповідачів іншого житлового приміщення, матеріали справи не містять. Посилання позивача на те, що відповідач ОСОБА_1 був забезпечений іншим житлом - квартирою АДРЕСА_3, не впливають на висновків суду щодо неможливості виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого приміщення, виходячи з того, що квартира АДРЕСА_3 з 01 березня 2001 року належить іншій особі за договором купівлі-продажу від 01 березня 2001 року. З наданих позивачем документів не вбачається приватизація вказаної квартири відповідачами ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_4 саме на підставі Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";
позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, суд не встановив;
з урахуванням викладеного, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, суд не вбачає.
Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1, подану представником відповідача ОСОБА_7 про винесення додаткового рішення суду задоволено частково.
Стягнуто з Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
В задоволені іншої частини заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
суд погоджується з запереченням сторони позивача щодо необґрунтованого включення до правничої допомоги витрат, пов`язаних прибуттям до суду 25 листопада 2020 року, а також можливістю зменшення витрат на послуги з підготовки заяв/клопотань, які не були задоволенні судом, або ж які не були використані судом при прийнятті рішення у справі.
з урахуванням складності справи та надані адвокатом послуги, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, судової практики та фінансового стану сторін, беручи до уваги те, що сторона позивача заявила клопотання про зменшення розміру витрат в зв`язку з їх неспівмірністю із об`ємом виконаних адвокатом робіт, суд вважає можливим стягнути Адміністрації Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 кошти судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу Адміністрації Державної прикордонної служби України задоволено, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2022 року скасовано, ухвалено в справі нове судове рішення, яким позовні вимоги Адміністрації Державної прикордонної служби України задоволено.
Зобов`язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 виселитись із службової квартири АДРЕСА_2 .
Зобов`язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 знятись із реєстрації за адресою службової квартири АДРЕСА_2 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Можливість виселення особи з житлового приміщення передбачена нормами ЖК України. Відповідно до положень статті 124 ЖК України, робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового житлового приміщення з усіма особами, які з ними проживають без надання іншого жилого приміщення;
правомірність вимог Адміністрації Державної прикордонної служби України підтверджується також судовою практикою, зокрема Постановою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року у справі № 463/6203/17. У даній постанові Верховний Суд зазначив, що особливість права користування службовим житлом, на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним, житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК України. Втручання у право на повагу до житла відповідача буде відповідати Конвенції не лише тоді, коли таке втручання здійснюється згідно із законом, але й якщо для такого втручання існують легітимні цілі, вичерпний перелік яких наведений у пункті другому статті 8 Конвенції. За змістом пункту 2 статті 8 Конвенції втручання в право на повагу до житла, має бути не лише законним, але й "необхідним, у демократичному суспільстві". Інакше кажучи, воно має відповідати "нагальній суспільній необхідності", зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою... Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірністпь заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). Навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18);
оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, враховуючи вищезазначені норми законодавства, звільнення ОСОБА_1 з військової служби, його виключення зі списків особового складу, зняття з усіх видів забезпечення, а також той факт, що він забезпечений іншим житлом, яке надавалося йому раніше, ним не здане та було приватизоване останнім, а саме 3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1, колегія суддів вважає, що вимоги Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі за адресою: АДРЕСА_4, їх виселення та зняття з реєстрації за адресою спірної службової квартири є обґрунтованими, тому, підлягають задоволенню;
при вирішенні цього спору по суті, Шевченківський районний суд міста Києва на вище вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог. На думку колегії суддів, положення статті 125 ЖК не підлягають застосуванню до осіб, які були забезпечені цим же підприємством, установою, організацією постійним житлом, перевели його у свою власність шляхом приватизації та розпорядилися власністю на власний розсуд. При цьому, застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 125 ЖК поза увагою суду першої інстанції залишилася істотна обставина, на яку посилався позивач та яка не заперечувалась відповідачем, а саме, не перебування відповідача в Державній прикордонній службі України на квартирному обліку ні для отримання житла ні для покращення житлових умов. Дана обставина має істотне значення для справи, оскільки відповідно до умов контрактів військовослужбовці Держприкордонслужби беруть на себе зобов`язання проходити військову службу у будь якому регіоні України. У зв`язку з цим, житло надається військовослужбовцям саме за місцем проходження військової служби (службове або постійне). При переведенні військовослужбовця для проходження військової служби в інший регіон України, військовослужбовець має здати надане йому житло. У разі, якщо військовослужбовець отримав житло для постійного проживання він знімається з квартирного обліку Державної прикордонної служби. Тільки у випадку повернення наданого в постійне користування житла, при переведенні військовослужбовця для проходження військової служби в інший регіон України, військовослужбовець поновлюється на квартирному обліку та має право отримати постійне житло в регіоні проходження військової служби. Службове житло надається для тимчасового проживання та при переведенні військовослужбовця для проходження військової служби в інший регіон України або припинення трудових відносин колишній військовослужбовець зобов`язаний його вивільнити;
так як, ОСОБА_1 на квартирному обліку в Держприкордонслужбі не перебував, оскільки був забезпечений постійним житлом та не здав його. А службове житло ОСОБА_1 разом із членами своєї сім`ї зобов`язаний був вивільнити після звільнення з військової служби;
рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2022 року ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення, про задоволення позовних вимог Адміністрації Державної прикордонної служби України до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення та зобов`язання знятись з реєстрації.
Аргументи учасників справи
21 червня 2023 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_5, на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій просив:
постанову апеляційного суду скасувати;
залишити в силі рішення суду першої інстанції;
вирішити питання про розподіл судових витрат.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
застосуванням судом норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 761/18533/20. У справі №761/18533/20 за позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України до звільненого 06 серпня 2019 року військовослужбовця та членів його сім`ї про зобов`язання виселитись та знятись з реєстрації із службової квартири Верховний Суд у своїй постанові від 07 грудня 2022 року дійшов висновку: "З урахуванням того, що спірне службове житло було надано військовослужбовцю ОСОБА_1 та членам його сім`ї на період проходження військової служби, при цьому станом на час розгляду справи він продовжує перебувати на військовій службі, відсутні правові підстави для виселення ОСОБА_1 та його неповнолітнього сина зі службової квартири на підставі статті 124 ЖК України. Зазначений спосіб реалізації прав позивача, як власника службового житла, колегія суддів вважає таким, що не відповідатиме критерію законності втручання у право на житло військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період";
Оскільки стаж військової служби ОСОБА_1 в органах Державної прикордонної служби становить більше 25 років, спірне службове житло набуте ним правомірно, з огляду на положення абзацу третього статті 125 ЖК України відсутні підстави для виселення ОСОБА_1 та членів його сім`ї зі спірного службового житла без надання іншого жилого приміщення, після його звільнення із служби в Адміністрації Державної прикордонної служби України. Тому апеляційним судом помилково не було застосовано статтю 125 ЖК України як правову підставу для відмови в задоволенні апеляційної скарги позивача;
суд апеляційної інстанції допустив грубе порушення цивільного процесуального права, коли відмовив у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
24 червня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій просила:
постанову апеляційного суду скасувати;
направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:
Київський апеляційний суд при винесенні оскаржуваної постанови 16 травня 2023 року застосував норму статті 124 ЖК України, без урахування висновку щодо застосування вказаної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 761/18533/20;
у подібних правовідносинах у справі №761/18533/20 (провадження № 61- 10183св22) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 07 грудня 2022 року зробив наступний висновок: "Водночас колегія суддів звертає увагу на необхідність урахування Інших обставин при вирішенні питання про наявність правових підстав для виселення Особа 1 та членів його сім`ї зі службового житла у місті Києві, зокрема призов останнього на військову службу з 11 березня 2022 року із зарахуванням на всі види забезпечення (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11 березня 2022 року № 57). За військовослужбовцями, призваними на військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб Із числа резервістів в особливий період, зберігаються жилі приміщення, які вони займали до призову на строкову військову службу та військову службу лід час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (абзац 2 пункту 1 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей"). З урахуванням того, що спірне службове житло було надано військовослужбовцю Особа 1 та членам його сім`ї на період проходження військової служби, при цьому станом на час розгляду справи він продовжує перебувати на військовій службі, відсутні правові підстави для виселення Особа 1 та його неповнолітнього сина зі службової квартири на підставі статті 124 ЖК України. Зазначений спосіб реалізації прав позивача, як власника службового житла, колегія суддів вважає таким, що не відповідатиме критерію законності втручання у право на житло військовослужбовця, який проходить військову службу в особливий період".
У вересні 2023 року Адміністрація Державної прикордонної служби України подала відзиви на касаційні скарги.
Відзиви на касаційну скаргу мотивовано тим, що:
суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про наявність правових підстав для виселення після звільнення з військової служби військовослужбовця та членів його сім`ї із службового житла, яке було надане на час проходження служби та уже забезпеченого один раз постійним житлом у межах норми відповідно до статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей", з підстав наявності у нього стажу роботи (військової служби) не менш як десять років (абзац 3 статті 125 ЖК України);
будь-яка особа, якій загрожує виселення у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування. Підтвердженням наявності нагальної суспільної потреби у виселенні відповідачів, зокрема є черга військовослужбовців, які претендують на заселення у службове житло. Суд апеляційної інстанції повно з`ясував істотні обставини справи та встановив, що відповідачу органом Держаної прикордонної служби України було надано постійне житло, яке ним не було здано, а було приватизовано разом із членами сім`ї.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року: відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року задоволено; зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 ; клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року задоволено; зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 16 травня 2023 року до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2023 року: заяву Адміністрації Державної прикордонної служби України про ознайомлення з матеріалами справи, яка підписана ОСОБА_8, повернуто; відзив Адміністрації Державної прикордонної служби України на касаційну скаргу ОСОБА_1, який підписано ОСОБА_8, повернуто; відзив Адміністрації Державної прикордонної служби України на касаційну скаргу ОСОБА_2, який підписано ОСОБА_8, повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року: клопотання Адміністрації Державної прикордонної служби України про продовження строку на подання відзиву задоволено; продовжено Адміністрації Державної прикордонної служби України строки на подання відзивів на касаційні скарги; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалах Верховного Суду від 16 серпня 2023 року вказано, що:
наведені у касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 761/18533/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
наведені у касаційній скарзі ОСОБА_2 доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 761/18533/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Фактичні обставини
Суди встановили, що Адміністрація Державної прикордонної служби України є власником квартири АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12 грудня 2017 року.