ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 вересня 2023 року
м. Київ
cправа № 916/2237/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,
за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів"
на рішення Господарського суду Одеської області від 24.01.2023 (суддя Лічман Л. В.)
і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 (головуючий суддя Таран С. В., судді Богатир К. В., Поліщук Л. В.)
у справі № 916/2237/22
за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради
до Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів"
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення,
(у судове засідання з`явилися представники: - позивача Вакаренко І. В., відповідача -Матковський Ю. І.)
СУТЬ СПОРУ
1. Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - позивач, Департамент) звернувся до господарського суду з позовом до Громадської організації "Одеське товариство пенсіонерів" (далі - відповідач, Громадська організація) з вимогою про усунення перешкоди у користуванні майном шляхом виселення з нежитлового приміщення.
2. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що після закінчення договору оренди нежитлового приміщення, Громадська організація спірне нерухоме майно не повернула та продовжила ним користуватися.
3. Оскільки дія договору оренди закінчилася 31.12.2020, тобто після 01.07.2020, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що продовження такого договору могло відбутися виключно за результатами проведення аукціону в порядку, визначеному Законом України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна".
4. Відповідач у касаційній скарзі з висновками судів не погоджується та, вказуючи, зокрема, на відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, недоведеність права комунальної власності на спірне нерухоме майно, а також незалучення до участі у справі Одеської міської ради, просить ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
5. Під час касаційного перегляду даної справи перед Верховним Судом постало таке ключове питання у цій справі: Чи є у Відповідача правові підстави для користування спірним майном?
6. Суди попередніх інстанцій негативно відповіли на зазначене питання. Верховний Суд з цим погоджується з огляду на викладене нижче.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Узагальнений зміст і підстави позовних вимог
7. Департамент звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Громадської організації, в якому просив суд усунути перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення.
8. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який після припинення дії договору оренди нежитлового приміщення від 15.03.2005 № 628/ж/7 та за відсутності правових підстав користується майном комунальної власності - нежитловим підвальним приміщенням загальною площею 28,9 кв.м, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.
Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
9. Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради на праві комунальної власності належить нежитлове приміщення підвалу загальною площею 28,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії САС № 434084 від 13.08.2009, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.09.2009 № 23837274.
10. 15.03.2005 між Приморською районною адміністрацією м. Одеси (орендодавець) та Громадською організацією (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення № 628/ж/7 (далі - договір оренди), відповідно до пункту 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлове підвальне приміщення загальною площею 28,9 кв.м за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29 з метою розміщення діагностичного центру для людей похилого віку.
11. Цей договір діє з 04.04.2005 до 15.03.2006 (пункт 1.2 договору оренди).
12. Відповідно до умов пункту 3.4 договору оренди орендодавець зобов`язується передати орендарю в оренду приміщення згідно з пунктом 1.1 цього договору за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.
13. Пунктом 4.7 договору оренди передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.
14. За умовами пункту 7.1 договору оренди питання, не врегульовані цим договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства.
15. Положеннями пункту 7.5 договору оренди визначено, що зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін.
16. Відповідно до пунктів 7.8, 7.9 договору оренди реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або припинення дії цього договору. Дія договору оренди припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.
17. Згідно з пунктом 7.13 договору оренди передача приміщення в оренду не спричиняє передачу орендарю права власності на це приміщення. Власником орендованого приміщення залишається територіальна громада міста Одеси.
18. Додатком до договору оренди є підписаний сторонами розрахунок орендної плати.
19. На підставі акта прийому-передачі б/н від 04.04.2005, підписаного на виконання умов договору оренди, відповідачеві було передано нежитлове приміщення загальною площею 28,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.
20. В подальшому до договору оренди було укладено низку додаткових погоджень та додаткових договорів, зокрема, додаткове погодження б/н від 02.04.2007, на підставі якого змінено назву орендодавця за договором оренди на Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (найменування якого в подальшому було змінено на Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та присвоєно даному договору оренди новий номер - № 25/7, а також додатковий договір від 11.03.2020 № 17, згідно з яким продовжено строк дії договору оренди на 1 рік (з 01.01.2020 до 31.12.2020).
21. 26.10.2021 на підставі акта приймання-передачі б/н, підписаного сторонам без зауважень, відповідач повернув Департаменту об`єкт оренди за договором оренди, а саме: нежитлове підвальне приміщення загальною площею 28,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.
22. 11.08.2022 працівниками Комунальної установи "Муніципальна служба комунальної власності Одеської міської ради" проведено обстеження нежитлового приміщення підвалу загальною площею 28,9 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29, за результатами якого складено відповідний акт обстеження б/н від 11.08.2022, в якому зафіксовано, що на момент огляду зазначені приміщення, які перебували в орендному користуванні відповідача, використовуються під зберігання продуктів, гуманітарної допомоги, майна.
23. Вказуючи на те, що Громадська організація після припинення дії договору оренди та підписання сторонами акта повернення нежитлового приміщення продовжує безпідставно його використовувати, Департамент звернувся до суду з вимогою про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення Громадської організації з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 28,9 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.
Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій
24. Рішенням Господарського суду Одеської області від 24.01.2023, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023, позов задоволено.
25. Вирішуючи спір у справі, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності відповідачем наявності підстав для продовження строку дії договору відповідно до положень Закону України від 03.10.2019 № 157-IX "Про оренду державного та комунального майна", тому, після припинення 31.12.2020 цього договору у зв`язку із закінчення строку його дії, у відповідача виник обов`язок повернути орендоване майно за актом приймання-передавання майна.
26. Встановлення судами попередніх інстанцій фактів припинення договору та подальше використання відповідачем спірного нерухомого майна після підписання 21.10.2021 акта щодо повернення цього майна Департаменту, визнано підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відповідача.
27. Окрім того, суди відхили як безпідставні заперечення відповідача щодо недотримання Департаментом порядку досудового врегулювання спору.
Касаційна скарга
28. Не погодившись із прийнятими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи касаційної скарги
29. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на недослідження судами всіх обставин справи та неврахування аргументів скаржника, що на його думку мало наслідком порушення судами такого стандарту доказування як "вірогідність доказів". При цьому посилається на застосування судами статей 73, 86, 177, 277, частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі № 758/824/17, від 03.04.2019 у справі № 909/68/18, від 17.08.2022 у справі № 757/37126/18, від 16.11.2022 у справі № 910/8467/21, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
30. На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій також не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19 в частині відсутності у балансоутримувача права замість власника (орендодавця) вимагати виселення орендаря.
31. На думку скаржника, суди безпідставно залишили поза увагою обставини недоведеності права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення підвалу, а також відсутність у позивача як балансоутримувача права вимагати виселення орендаря.
32. При цьому скаржник вказує, що з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі № 916/1666/18 щодо умов застосування негаторного позову, зазначені обставини виключають наявність підстав для задоволення позову у цій справі.
33. Також скаржник зазначає, що в описовій і мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень міститься посилання щодо виконання умов договору оренди від 15.03.2005 № 628/ж/7 та виконання акта прийому-передачі від 26.10.2021 за договором від 15.03.2005 № 628/ж/7. Проте, в матеріалах справи міститься копія акта прийому-передачі за договором оренди від 15.03.2005 № 25/7, що свідчить про те, що судові рішення у справі базуються на недопустимих доказах.
34. Окрім цього, скаржник зазначає про безпідставне залишення без розгляду апеляційним судом наданих відповідачем до апеляційної скарги письмових пояснень від 02.04.2023 № 32 та доданого до цих пояснень рішення Одеської міської ради від 28.01.2021 № 234-VIII про надання відповідачу права пільгової оренди на зазначене приміщення без проведення аукціону.
35. За доводами скаржника, наведене є також порушенням прав, законних інтересів та обов`язків Одеської міської ради, яку суди попередніх інстанцій в порушення частини другої статті 50 ГПК України не залучили до участі у справі, що, у свою чергу, є обов`язковою підставою для скасування судових рішень у відповідності до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.
36. Окрім цього, скаржник на неврахування судом першої інстанції вимог пункту 7.4 договору в частині недотримання Департаментом досудового порядку врегулювання спору, що на думку скаржника є порушенням судом першої інстанції вимог пункту 6 частини третьої статті 162 ГПК України та підставою для скасування судових рішень у справі з залишенням позову без розгляду на підставі частини першої статті 313 ГПК України.
Узагальнені доводи інших учасників справи
37. Інші учасники справи не надали відзивів на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.
Розгляд заяв та клопотань
38. 22.09.2023 до Верховного Суду від Громадської організації надійшло клопотання щодо постановлення окремої ухвали у справі № 916/2237/22, яке аргументовано, зокрема, тим, що Департамент всупереч вимог Конституції України, норм чинного законодавства, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, Положення про Департамент, намагається виселити біженців і переселенців зі спірного приміщення. За доводами Громадської організації, наведене свідчить про наявність в діях Департаменту підозри в скоєнні злочину відповідно до статей 190, 191, 192 Кримінального кодексу України.
39. Розглянувши вказане клопотання про постановлення окремої ухвали, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення з огляду на таке.
40. Відповідно до частини першої статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.
41. Частиною одинадцятою статті 246 ГПК України визначено, що окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, який повинен надати суду відповідь про вжиті ним заходи у визначений в окремій ухвалі строк.
42. Аналіз положень наведеної статті ГПК України дає підстави для висновку, що окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду. Постановлення такої ухвали є правом, а не обов`язком суду.
43. В даному випадку колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали, передбаченої статтею 246 ГПК України, з огляду на те, що до компетенції суду касаційної інстанції не належить встановлення наявності або відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого Кримінальним кодексом України. Крім того, з урахуванням висновків, до яких колегія суддів дійшла під час касаційного розгляду цієї справи, а також його результатів - залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін (про що детальніше зазначено нижче у цій постанові), встановлення наведених заявником порушень знаходяться поза межами предмета перевірки у цьому касаційному провадженні.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
44. Згідно з частинами 1 - 2 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
45. Судові рішення у справі оскаржуються відповідачем з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України.
46. У справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом з вимогою про усунення перешкоди у користуванні майном шляхом виселення відповідача з нежитлового приміщення підвалу загальною площею 28,9 кв.м, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Базарна, 29.
Щодо припинення договору оренди
47. Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
48. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
49. Відповідно до статей 626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
50. Як вбачається зі змісту статті 1, частини другої статті 9, статті 759, частини третьої статті 760 ЦК України і частини другої статті 4, частини шостої статті 283 ГК України, ЦК України встановлені загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання і пов`язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, передбачені ГК України. Отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення ЦК України.
51. Судами попередніх інстанцій встановлено, що орендоване майно віднесено до комунальної власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 13.08.2009 серії САС № 434084 та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.09.2009 № 23837274, а тому на спірні правовідносини також поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна". При цьому обставин щодо недійсності договору оренди, зокрема, з підстав належності об`єкта оренди іншому власнику чи іншим особам, судами не встановлено.
52. Отже, зазначеним вище спростовуються доводи скаржника про те, що спірні нежитлові приміщення не належать до комунальної власності.
53. 17.03.2021 рішенням Одеської міської ради № 137-VIII затверджено у новій редакції Положення про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, відповідно до якого Департамент є виконавчим органом Одеської міської ради (пункт 1.1), який забезпечує реалізацію місцевої політики у сфері управління, ефективного використання та збереження майна комунальної власності територіальної громади м. Одеси (пункт 2.1); є уповноваженим органом, який виступає орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважено виступати інший виконавчий орган Одеської міської ради (пункт 2.2). Згідно із підпунктами "в" і "п" пункту 2.4. на Департамент покладено здійснення повноважень орендодавця майна комунальної власності територіальної громади міста Одеси, а також здійснення претензійно-позовної роботи з питань, пов`язаних з реалізацією повноважень у сфері управління об`єктами комунальної власності.
54. При цьому доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не застосували до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, в частині відсутності у Департаменту повноважень на звернення з відповідним позовом, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.
55. Так, у наведеній постанові Верховного Суду вирішувалось питання про те чи може балансоутримувач майна вимагати його повернення від орендаря. І Верховний Суд, з урахуванням того, що лише власник має право визначати юридичну долю свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів, зазначив, що оскільки чинне законодавство не надає балансоутримувачу права виступати орендодавцем щодо спірного нерухомого майна та мати права орендодавця, балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно.
56. Вказаний скаржником висновок Верховного Суду у справі № 910/4446/19 зроблений у спорі, де орендодавцем за договором оренди був безпосередньо власник майна - районна державна адміністрація, а балансоутримувач вказаний лише третьою стороною договору. Натомість у даній справі Департамент є орендодавцем за договором, а наявність необхідного обсягу цивільної дієздатності якого щодо повноважень орендодавця майна та права за звернення до суду безпосередньо визначено Положенням про цей Департамент. Тому ці правовідносини не можна вважати подібними внаслідок наявності у відмінностей у фактичних обставинах справ, пов`язаних із правами й обов`язками сторін, чим зумовлений різний зміст спірних правовідносин.
57. Наведеним, в свою чергу, також спростовується і довід скаржника про необхідність залучення до участі у справі Одеської міської ради.
58. Водночас, на час укладення договору оренди діяли положення Закону України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 2269-XII від 10.04.1992).
59. Втім, 03.10.2019 було прийнято Закон України № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон № 157-ІХ від 03.10.2019). У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм). При цьому Закон від 10.04.1992 № 2269-XII втрачає чинність з дня введення в дію цього Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ.
60. Закон № 157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з урахуванням частини першої статті 5 ЦК України, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").
61. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
62. Правовий аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом № 2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-IX від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ від 03.10.2019.
63. Враховуючи те, що строк дії договору оренди визначено до 31.12.2020, тобто вже після 01.07.2020, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що до спірних орендних правовідносин слід застосовувати положення Закону від 03.10.2019 № 157-IX.
64. Порядок продовження договору оренди встановлений статтею 18 Закону №157-ІХ від 03.10.2019, частиною першої якої унормовано, що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
65. За частиною другою статті 18 Закону №157-ІХ від 03.10.2019 без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.
66. Згідно з частиною третьою статті 18 Закону №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.
67. Аналогічні за змістом положення містяться в пункті 143 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483. При цьому, за змістом пункту 144 цього Порядку після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 зазначеного Закону.
68. За частинами четвертою, п`ятою статті 18 Закону від 03.10.2019 № 157-ІХ рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.